Початок

Я біжу крізь березову рощу, відчуваючи кожен камінь під ногами, перестрибую всі перешкоди. Чорний ельф біжить за мною не перший кілометр, мої ноги почали втомлюватися, але зупинитися – означає смерть. 

  У нашому світі все просто із системою ельфів. Вони поділяються на п’ять категорій, представник кожної небезпечніший за іншу. Чорні, блакитні, червоні, жовті і білі. 

 Чорні – найнижчий ранг, небезпека від них невелика, але це поки ви не ввійдете на їх територію. 

 Білі – найвищі ельфи. Вони не агресивні і мають високий інтелект, тому, беручи щось з їхньої території, ви будете чекати на помсту, іноді від одного року до десяти. Максимум в наших краях був шістнадцять років і два місяці. 

   Моє світле волосся не допомагає  сховатися в темряві, я відчуваю переслідувача в спині, чую його дихання. Залишилося близько 100 метрів, і я вибіжу за бар’єр, тоді і перепочину. Ця маленька, мерзотна істота хапає мене за волосся, тим самим заважаючи мені перетнути «кордон», але декілька спритних рухів і – вуаля – свободи.
  Я бачу крізь прозорий бар’єр, як його фіолетові очі світяться ненавистю та злобою, тоді як у моїх  зелених він бачить очевидну зухвалість.

   Наші предки уклали угоду з ельфами. Якщо мисливцеві вдалося вкрасти запаси, і він покинув територію до моменту, як його спіймали – людина бере здобич, а ельф не мститься. Цього правила дотримуються всі ранги, крім білих. Вони вважають себе вище “мерзотних людей”, вказуючи своєю відмовою на наше «місце».

    Я перевіряю свою здобич у вигляді декількох грибів фінігіна, поправляю сумка на стегнах і сідаю, щоб, нарешті, зробити повний ковток повітря. Фух, цей вечір я додам до списку “Найкращі пробіжки за 21 рік”. 

-Ну, що, Кассі, викрала чи ще одна невдала вилазка? – Я чую посмішку в її словах. У мене було одне невдале завдання, незначна операція у жовтих ельфів, але її  насмішки продовжувалися вже півроку. Я піднімаю очі і бачу криву усмішку Мелані. Я б не назвала нас друзями, скоріш, заклятими. Суперництво між нами розпочалося в наш день народження. Я старша на 29 хвилин.

-Так хочеться знову посміятися, Мел? Не хвилюйся, гриби у мене. Як ягоди Меркосса, все ще на гілках? – Її посмішка зникає, і я розумію, що потрапила в болюче місце. Ось і її перша невдала місія. Отримати ягоди Меркосса – одне з найвищих досягнень мисливця. Їх охороняють білі ельфи, більшість просто не наважується поцупити ягоди.

. -Провалити завдання у білих, і провалити його у жовтих, зовсім різні речі! – Її ніздрі здіймаються від обурення, а чорні, як ніч, очі випромінюють ненависть. Ну, я досягла свого. 

– Так-так, Мел, так-так.

 -Дівчата, як справи? – Тім, мій близнюк, підходить,сідаючи на колоду поруч, – Каспі, ти вся мокра!

 -Правда? Я і не помітила, поки бігла три кілометри. – Тім хороший мисливець і брат,  але його наївність завжди мене вражала. Батько думав, що він переросте, дива не сталося. 

-О, точно, чорні дуже спритні. 

– Люди, підіймайтеся з горизонтальних поверхонь і швидко сюди! – Елекс, наш головний. Він керує  загонами протягом 20 років. Називає нас найгіршими в історії острова (так  він казав і двом попереднім). 

Всі ми почали мляво підійматися, утворюючи криве коло. Зараз буде гучно, по очах бачу. 

-Результати сьогоднішньої вилазки: у нас немає ягід, червоні ельфи все ще блукають островом не спіймані, блакитні викрали наші запаси, чорт їх забирай. Кассіопея, Тім, у нас є  гриби? – Я чую всесвітній розпач у його голосі. Три місяці тому нам прислали новачків, справи йдуть не дуже, вони все ще на стадії “Я намагаюся щось зробити, але нічого не виходить”. 

-Є!

-Є! – Ми говоримо в одним голос, і Елекс трохи заспокоюється.

-Зараз ми всі повертаємось до табору, завтра теорія. І тільки спробуйте не прокинутися, будете зубрити книгу по травах, а потім розповідати напам’ять. Кожне слово! Кассіопея і Тім відпочивають. А тепер марш назад. 

Загін зітхнув, але всі мовчки прийняли покарання, поповзли до “табору”. Насправді це ціле поселення, але, як кажуть, звичка. Я пробираюся через натовп, шукаючи Елікса очима. Нарешті, знаходячи, я рухаюся в його напрямку, на вібруючих ногах. Хм, добре, що завтра відпочинок, інакше мені довелося би зубрити книгу.

-Еліксе, почекай. – Він обертається і дивиться на мене порожнім поглядом, чекаючи моїх слів. Я підходжу ближче, тим самим відштовхуючи його від натовпу.

 -Як ти, тату? – У нашому суспільстві з  сімейними зв’язками важко. Бути мисливцем означає завжди ризикувати, тому головне правило – не прив’язуватися. Ті, хто народився і виріс на острові, знають, що він мій батько, але ніхто не казав новеньким, тому я не збираюся афішувати і розповідати, принаймні навмисно. Тато виховував мене як мисливицю, але також давав любов і підтримку, порушуючи правило. Ми не показуємо в суспільстві, що близькі, розраховуючи на незацікавленість. Вдома ми – родина, яка любить один одного і завжди буде підтримувати. Я рада, що у нас такі стосунки, вони рідкість в нашому колі.

 -Важко, сніжинка. Часи важкі, і це лише початок, наближається зима. Але я радий, що ти тримаєш планку і не розчаровуєш мене. Справжня мисливеця, вся в батька. 

– Дякую, тату, я рада, що ти задоволений. Так ось, що я хотіла записати. Сьогодні на полюванні я випадково підслухала  розмову двох чорних. Вони сказали, що ядро прокидається. Що це означає?

 -Не лізь в це, доню. Воно не призведе до добра!