Глава 1. Вперше

Еміл раптом зрозумів, що шалено нервується від одного лише уважного погляду. Погляд яскравих сірих очей.

Еміл, звичайно ж, бачив багато омег, з якими йому належить вчитися, однак Ліаннн Нейл був настільки гарний, що ставало складніше дихати. Або так здавалося тільки Емілу? Адже інші омеги теж могли похвалитися високим зростом, стрункою статурою та надзвичайно красивими обличчями. Тоді чому Еміл не міг заспокоїти серцебиття при одному погляді на Ліаннна Нейла?

Він носив чорну форму університету, яка прилеглим силуетом вигідно виглядала на тонкій фігурі та повних ногах. Ліанн мав бліду шкіру, яка навіть на вигляд здавалася м’якою, і довгими витонченими пальцями. Пальцями, які спритно пройшлися світлим, як сніговий розсип, волоссю в акуратній короткій стрижці з пасмами, що випирали наперед. Кожен його рух, погляд важких очей під рівними бровами, були просякнуті неймовірною легкістю та меланхолією.

Еміл вперше зустрів людину, чия присутність викликала в ньому зовсім нове і лякаюче лоскочуче почуття, що пурхає в глибині душі. Було складно навіть вигадати порівняння, щоб описати власні відчуття. Еміл покірно тримав руки за спиною, стоячи біля вхідних дверей, і намагався дихати. Інакше він би просто втратив свідомість без видимих ​​на те причин.

— У мене раніше була прислуга, — сказав Ліанн, не дивлячись у бік Еміла. — Але це було вдома. Вони всі набагато старші за тебе. Я розумію, що ви тільки вчитеся служити, проте попереджаю, що я віддаю перевагу, коли робота виконується без проблем та зайвого шуму.

— Зрозуміло, — насилу відповів Еміл, сподіваючись, що звучить переконливо.

— Якщо вже на першому тижні ми не вибирали бет, а все вирішилося з волі випадку, то так уже й бути… — задумливо промовив той. — Однаково серед бет складно вибрати… Всі такі однакові на вигляд…

Еміл зачаровано спостерігав, як Ліанн дістав сигарету зі скриньки. Начебто спеціально приховав її в такому непримітному місці. Технічно, куріння в стінах університету заборонено, але Еміл у будь-якому випадку не міг «доносити» на тих, хто головніший за нього. Він і не хотів.

Спостерігати за тим, як елегантно закурює Ліанн, було напрочуд приємно. Їдкий запах тютюну заповнив кімнату, псуючи картинне враження. Довелося підійти до вікна та відкрити його навстіж, пропускаючи не лише свіжий весняний вітер, а й промені ранкового сонця.

Гуртожиток омег був на сьомому поверсі, тому вид з вікна у кожного був однаково прекрасний. Ліанн міг насолоджуватися видом на зелений високий лабіринт, який збудували біля кам’яної стіни, що відокремлює університетську територію від соснового лісу. Вдалині на горизонті розпливалася гора. Еміл, коли приїхав сюди разом зі своїми однокурсниками-бетами, насамперед тремтів від розмаху закладу. Сучасні технології були невід’ємною частиною навчання у кампусах. Швидкісні ліфти із сенсорними кнопками викликали подив своїм дизайном.

Еміл та його друзі ще посміялися, порівнявши себе з дикунами, яких випустили в цивілізацію. Університет імені святого Гленна вважався одним із найпрестижніших у країні. Недарма тут одного разу навчався сам предсідник*! Еміл мигцем бачив предсідника на церемонії вступу, але цієї секунди вистачило, щоб відчути себе значущим. Адже він був у одній кімнаті з альфою, що керує країною!

Не кожен бета може похвалитися таким. Більшість бет змушені працювати на благо суспільства: займатися аграрним ремеслом, будівництвом, виробництвом та іншими важливими, але складними речами. Звісно, ​​під командуванням альф та омег. Бети не зможуть керувати надто складним процесом, вони схильні до швидкісного вигорання. Еміл радів, що йому випала честь бути слугою, а не робітником. Ні, він не знецінював працю інших бет, просто визнавав, що не впорався б з такими навантаженнями.

Ліанн курив, сидячи на дивані, та переглядав стрічку новин на планшеті. Його мовчання трохи хвилювало Еміла, який повернувся на колишнє місце біля дверей. Що потрібно робити? У кімнаті немає безладу, який треба було прибирати. Ліанн не віддав жодного наказу. Еміл нервово перебирав пальці за спиною.

Щиро кажучи, він уявляв все інакше. Цікаво, що саме дивиться Ліанн? Важко визначити за його обличчям, подобається йому переглядати новини чи ні. Наче він нудьгує. Може, варто спитати? Ні, нізащо. Потрібно дотримуватися правил хорошої прислуги. Еміл не збирався лізти на рожен аби виділитися.

Весь день пройшов дуже нудно. Еміл більшість часу намагався злитися зі стінкою, поки Ліанн байдикував, курив або розмовляв по телефону. Емілу залишалося просто чекати дрібних доручень (начебто принести обід, викинути обгортки з-під цукерок або приготувати ванну), а разом з тим потай спостерігати за Ліаннном. Чомусь він здавався таємничим прибульцем, чия, здавалося б, проста поведінка, викликає незрозумілий інтерес. Адже з наступного дня розпочиналися заняття.

Найцікавіша частина. Як навчаються омеги?.. У яких аудиторіях сидять, про що говорять між собою? Як вони спілкуються із альфами? Невже вони відчувають одне одного інакше через наявність феромонів? Еміл чекав з нетерпінням моменту, коли побачить все на власні очі.

Надвечір Еміл зачинив вікна. Біля гірської місцевості помітно холодало після того, як сонце ховалося за маківками сосен. Саме в той момент, коли Еміл поправляв штори, він і звернув увагу на телефонну розмову Ліаннна.

— …Та я тільки-но заїхав до кімнати! Навіть ще не всі речі встиг розпакувати! — з обуренням сказав він, ходячи туди-сюди біля плазмового телевізора, що висів над декоративним каміном. — Тату, будь ласка! Як я можу все кинути і побігти до Деймара?.. Так, ми істині**!.. Але!.. Чорт!.. Так, звичайно… Це не означає, що ми маємо цілодобово спілкуватися. Упевнений, у Деймара теж багато справ.

«Багато справ?.. Але ж Ліанн весь день ледарював… — з подивом подумав Еміл, вдаючи, ніби розправляє складки на шторі. — Йому вже вибрали істинного?»

— …Так, тату. Я врахую це, — сухо погодився Ліанн. — На добраніч.

Ліанн закінчив розмову з важким видихом. Він ще кілька секунд простояв, дивлячись на екран смартфона, а потім кинув гаджет на диван.

— Агов, ти! — він звернувся до Еміла, який поспішно залишив штори у спокої, злякавшись, що його маленький обман розкритий. — Завтра розпочинаються заняття! Приготуй мою форму та все необхідне!

Еміл коротко вклонився, а потім поспішив виконати наказ. Ліанн завалився на диван, щоб знову сидіти у смартфоні. Еміл же взяв невеликий рюкзак, щоб скласти в нього необхідне конспекти та планшет, в якому буде доступ до всіх електронних підручників. Учнівська форма брюки була випрасована та поміщена на спеціальну вішалку на двері спальні.

— Та чорт! — почувся вигук із зали. — Де це чортовий розклад?

Еміл поспішив вийти зі спальні, щоб співчутливо поцікавитися:

— Ви щось загубили?

— Мій розклад! — Ліанн відкинув подушку з дивана на підлогу. — Де він? Я кинув його на журнальний стіл, як прийшов!

— Все добре! — Еміл поспіхом дістав роздруківку розкладу, який сам поклав на комод. — Я можу перенести текст на ваш планшет для зручності.

— Так і зроби, — Ліанн вихопив папір з рук, демонструючи тим самим зневагу. — Ненавиджу ці примітивні методи! Хто у своєму розумі користуватиметься аркушем паперу? Як незручно!

Еміл боявся забути виконати обіцянку. Потрібно витратити час після відбою, щоб передрукувати текст і відправити файлом Ліаннну.

— Чорт забирай… — Ліанн, вивчивши розклад, роздратовано пирхнув. — Перші заняття займають зовсім небагато часу… Деякі пари проходять разом із альфами. Просто чудесно…

Еміл ледве втримався, щоб не поцікавитися, що не так, але вчасно себе обсмикнув. Час звикати до того, що не можна відкривати рота без дозволу. Раніше Емілу не доводилося прислужувати, а лише вчитися серед своїх, тому все ще губився.

Ліанн пішов спати досить рано, ще дев’ятої вечора не було. Еміл закінчив прибирання, а заразом запам’ятав розташування речей, і залишив кімнату.

Гуртожиток бет був на четвертому поверсі, але завдяки швидким ліфтам ніяких незручностей відстань не приносила. Гуртожиток бет був набагато простіше, ніж у омег. Якщо у омег усі стіни прикрашалися арками, картинами та рослинами, то бети задовольнялися строгим, але приємним мінімалізмом. Кімната для кожного учня була дуже маленькою та місткою. Не було поділу на зал, спальню та ванну – тільки місце для сну та спільні ванні кімнати. Еміл не почував себе обділеним. Більше того, він навіть не міг уявити, навіщо йому багато місця. Йому вистачило ліжка та робочого місця.

Еміл приготував файл із розкладом для Ліаннна, відправив йому у повідомленні, а потім відклав робочий планшет для завтрашнього дня. У кімнату постукали.

Еміл нетерпляче відчинив двері, щоб впустити щасливих друзів, з якими виріс в одному підготовчому притулку. Аріс і Фей були такими ж бетами, тому теж не відрізнялися визначною красою. Аріс був вище середнього зросту (як для бети), мав жвавий характер, що виявлявся в його впевненій поставі, але русяве волосся служило як прокляття непоказності. Аріс обіцяв, що обов’язково перефарбується, коли буде така можливість. Фей з народження був повненьким. Круглощокий, із зеленими великими очима — Еміл завжди знаходив його надто милим для цього тлінного світу. Начебто за всіма законами стереотипів, Фей був найкращим у класі з готування, а так само добре розумівся на садівництві. Можна сказати, що йому більше б підійшла роль саме помічника кухаря, а не прислуги.

— І? Як все пройшло? — нетерпляче запитав Аріс, сідаючи на ліжко. — Ми бачили тебе в коридорі. Схоже, тебе відпустили пізніше за всіх.

— А що, вже всі повечеряли? — здивувався Еміл.

— У перший день наші нові господарі хотіли спілкуватися між собою, а не терпіти незнайомців у нашому обличчі, — пояснив Фей, скромно склавши руки в замок. — Їм також незвично. Раніше їм прислужували досвідчені бети, а ми їхні однолітки…

— Не виправдовуй цих зарозумілих типів, — відмахнувся Аріс. — Ми для них пусте місце, і це нормально. Варто визнавати очевидні речі.

— Але ж вони…

— Вони відпустили нас раніше, щоб ми не вешталися під ногами. Я дістався альфі, який був зайнятий тим, що намагався проникнути до гуртожитку омег. На щастя, без пропуску йому туди дорога закрита, — Аріс суворо схрестив руки на грудях. — І цьому виродку мені доведеться служити цілий тиждень!.. Я розчарований.

— Виродку? — іронічно спитав Еміл, сідаючи на стілець. — Усі альфи гарні… У них від природи сильне м’язисте тіло — яке везіння!

— Та я не буквально…

— Не треба так різко висловлюватись у їхній бік… — попросив Фей. — Адже ти не знаєш, чому він хотів до омег. Я прислужую милому омезі, чий коханий вступив до іншого університету. Мені здається зворушливим той факт, що вони так кохають один одного, що тепер страждають…

— Не будь таким наївним, Фею. Найжахливіше, що якщо нас захочуть використовувати як підстилку, то ми не маємо права відмовити, — Аріс зневажливо скривився. — Тобто… Звичайно, таке буває рідко… Навіщо потрібні бети, якщо поряд омеги та альфи?.. Але сам факт!

— Не накручуй себе… — потішно посміхнувся Фей. — Просто треба ставитись до цього простіше…

— Ти як скажеш… — Аріс перевів погляд на Еміла. — А ти як? Бачив, що тобі дістався омега.

— Так. Він доволі… — Еміл навіть не знав, що йому сказати. — Нетовариський… Весь день просидів у кімнаті, навіть не познайомився зі своїми сусідами.

Він мовчав про те, що крутилося у нього на язиці — Ланн неймовірно красивий та чарівний.

— Ти теж стирчав у кімнаті весь день? — спитав Аріс.

— Так. Ноги ниють від незвички.

— Захоплюючий початок, — видихнув той. — Але ж нам треба постаратися. Якщо в результаті нас виберуть наприкінці навчання, то житимемо під крильцем сімей! А якщо ні, то нас або відправлять працювати в університеті, або зовсім викинуть!

— Не говори так! — проскулив Фей. — Містер Хеммел, ось, працює наглядачем багато років…

— О, так! Ось ким я не хочу бути, так це містером Хеммелом! Пам’ятаєте, як він вів урок манер? Боже, та йому самому не заважає навчитися спілкуватися з людьми!

— Ти такий злюка…

— У цьому весь Аріс, — закотив очі Еміл. — Біжить поперед батька…

— Тобі ніколи не зрозуміти моїх переживань. Все ж ти завжди був відмінником, тебе напевно виберуть!

— Дуже сподіваюся, що мої старання принесуть плоди. Служити сім’ї – найкраще, що може статися з бетами. Ми будемо під захистом, нагодовані і напоєні… Так, це краще, ніж на будівництво.

— Ну, я б краще на будівництво пішов, — з жалем сказав Аріс. — Проте мене готували до іншого, отже там мені будуть не раді.

— У тебе просто складний характер… — промимрив Фей. — Не будь таким категоричним до наших господарів. Це лише перший тиждень! Можливо, потім тобі трапиться хтось дуже добрий. Я ось сподіваюся, що все так і буде.

— Ти такий гарнюня…

Еміл легко посміхнувся. Не вірилося, що відтепер їхнє безтурботне дитинство добігло кінця. Нехай дитинство у притулку складно назвати абсолютно щасливим, але Еміл завжди знаходив час, щоб розважатися із друзями. Вони, як і належить дітям, грали та пустували в перервах між навчанням та відбуванням покарань. Але загалом ніхто не скаржився. І тепер настав час вчитися працювати, щоб жити під сонцем. Еміл ще не здогадувався, куди його занесуть пориви вітру за назвою доля.

Примітки:

*Предсідник — керуюча країною людина, головна серед Ради.

**Істинні — назва для договірного шлюбу. “Істинних” у сенсі “суджених” не існує.