(Аркейн. Вай/Кейтлін) – 9

– І про що ж ми можемо з вами поговорити? – напружено проказала Вай, насторожено поглядаючи на охоронців, які, отримавши команду від пані Кірамман, відійшли на кілька кроків, і навіть вдавали, ніби не чують цієї розмови.

– Ти прекрасно знаєш, про що, – проказала жінка. І під’їхавши на візку ближче… грубим жестом вклала в руки Вай великий важкий гаманець. – Вважай, що ти отримала своє. А якщо раптом тобі й цього мало… гаразд, я подвою суму. Тільки облиш мою доньку сьогодні ж і більше не займай її. Бо від неї ти точно не отримаєш ані копійкою більше – я подбала, аби вона не мала доступу до родинних рахунків, тож єдині фінанси, які їй доступні – це зарплатня шерифки Пілтовера. Я ж плачу тобі щедріше. Головне розбий їй серце як слід, аби вона навіть не подумала жалкувати, зітхаючи за тобою…

– Якби ви не були її матір’ю, я б зараз зарядила вам у пику так, що у вашому роті не лишилося б жодного зуба, – прогарчала Вай, гидливо жбурнувши гаманець жінці під ноги.

– Повторюю ще раз: від Кейтлін ти не зможеш отримати гроші! І до свого будинку я тебе не пущу…

– А я нічого повторювати не буду. Просто повідомлю, що ледве стримуюсь, аби не втілити свої фантазії про ваше обличчя, розбите до кривавої юшки з носа, – випалила вона. – І стримуюсь лише тому, що так зробила б боляче найперше саме їй.

– Тоді кажи сама, чого ти хочеш.

– Стуліть пельку, та нічого я не хочу, – рявкнула Вай, стиснувши кулаки. – І все своє добро можете запхати собі в сраку. Знаєте, мені й не дивно, що таким, як ви – тим, хто з пелюшок тільки й думав, що про гроші, вплив, прибутки – такого не зрозуміти. Але я прожила без усього цього все своє життя, тож і зараз мені на це насрати. Статус, елітність, дорогі речі… з усього, що я бачила, це вартує найменше. Єдине, за що я ладна триматися зубами до останнього, це люди, які разом з тобою. Ті, хто прикриває твою спину, підставляє плече, просто поряд, коли ти цього потребуєш. І я, чорт забирай, справді не знаю, чи гідна Кейтлін, чи заслуговую на неї взагалі… Але поки вона сама хоче бути поряд зі мною, я нізащо, ніколи і за жодних обставин від неї не відмовлюся! – люто прокричала вона. Так, що ошелешена пані Кірамман відсахнулась та від’їхала на візку трохи назад.

– Мамо, що це має означати?! – зненацька пролунало, розрізаючи тишу, яка запала на кілька секунд.

Вийшовши з-за рогу стрімким кроком, шерифка Пілтовера наблизилась до своєї матері, аби розлючено схрестити з нею погляд.

– То ось чому ти щойно надіслала до мене посильного та переказала, аби я негайно йшла сюди? – продовжувала вона, суплячи брови. – Хотіла аби я «випадково» підійшла саме вчасно, щоб побачити, як Вай погоджується порвати зі мною заради твоїх грошей?

– Кейтлін, послухай, я хотіла, щоб ти зрозуміла: ця волоцюжка просто використовує тебе…

– Я й справді дещо зрозуміла, мамо, – холодно проказала дівчина, дивлячись з неї згори вниз. – Будь ласка, забирайся.

Не говорячи більше жодного слова, вона взяла Вай за руку, і міцно стиснувши її, швидким кроком пішла геть.

– Гей, – гукнула енфорсерка, зрозумівши, що пані Кірамман вже лишилася десь далеко позаду, за лабіринтом вулиць. Натомість Кейтлін, схоже… йде в першому-ліпшому напрямку, навіть не розбираючи дороги.

– Вона просто!.. – просичала Кейт крізь зуби…

Аж раптом замовкла та стихла, коли Вай, потягнувши її на себе, одним махом пригорнула та сховала в міцних обіймах.

– Все гаразд, пундику, – шепнула вона. І притулившись щокою до її скроні, повільно вдихнула запах синяво-чорного волосся.