Обирай. (2) Як уві сні

Бог лежав на спині, заклавши правицю за голову. Закриті повіки трохи тремтіли, як буває зранку, а на грудях розлилося приємне тепло. “Як поетично,” – подумав, збираючись перевернутися на бік.

В цей момент тепло на грудях ворухнулося і сонно забурмотіло.

Були часи, коли Південно-східний Бог Війни постійно просинався не сам. Вони давно минули, залишаючи по собі почуття, з якими Фен Сінь не був готовий давати собі раду самотужки. Останній раз, коли хтось спав на його грудях, від сьогодення розділяло майже вісімсот років.

Не знаючи про що і думати, бог опустив погляд униз. Такий перебіг подій видавався йому химерним жартом, жорстоким знущанням. Жодна жінка не була в його особистих покоях, а тепер хтось розлігся на ньому – шкіра до шкіри. Невідома пані розпустила довге срібне волосся майже на пів ліжка, а ще й до всього обійняла його за стан руками, чомусь пошрамованими і занадто великими для жінки. Раптово незнайомка ворухнулася, а потім підняла на нього сонне обличчя, дуже знайоме Фен Сіню ще з молодості.

Тремтіння пройшлося тілом, а відверта відраза майже напевно скривила обличчя, коли Нан’ян зрозумів, що на його грудях спочиває Південно-західний Бог Війни, генерал Сюань Чжень.

– Ну у тебе і гримаса.

Обсидіанові очі сміялися і Фен Сінь остовпів: перший раз він бачив Му Цина таким усміхненим. Від сьогодні це буде снитися йому в кошмарах.

Мабуть, його обличчя почало випромінювати нові відтінки гніву і шоку, бо Му Цин все таки перестав усміхатися.

– Любий, ти в порядку?

Фен Сіню, і без того натягнутому як струна останніми днями, на це просто забракло слів. Він різко рвонувся вбік, скидаючи себе разом з простирадлами на підлогу, залишаючи Му Цина у купі подушок. Оголеного Му Цина. Спантеличеного, оголеного Му Цина. Отакої.

Жінки бентежили Бога Війни до нестями. Вони були символом його гіркої провини. Дивилися на нього такими поглядами, ніби знали що він вчинив. Му Цин бентежив його теж. Він був прямолінійним, грізним у гніві, обізнаним в усіх невдачах і помилках Нан’яна. Він теж був свого роду символом всього, що Фен Сінь робив неправильно. Але на відміну від жінок Му Цин знав, за що його так ненавидять, і пишався цим. Однак чоловік, що лежав у ліжку Фен Сіня… Цей чоловік з яскравим поглядом, чоловік, що застиг в такій вразливій позі… Чи знав він взагалі, як його не зносять?

Раптово виявивши власну наготу, Нан’ян цнотливо загорнувся в простирадла. Шурхіт тканин залоскотав луною стіни. Боги незручно мовчали.

– Му Цине, якщо це якась твоя гра, то я тебе вдарю.

Бог Війни піднявся з ліжка, плавним рухом взяв з комоду нічне ханьфу і одяг, ніби загорнувся в туман. В порівнянні з його спокійною, високою фігурою спантеличений Фен Сінь виглядав загубленою дитиною.

– Заспокойся будь ласка, – попросив Му Цин голосом, яким ніколи не звертався до Нан’яна. – Яка по-твоєму у мене гра?

Навшпиньки він зробив перші обережні кроки в сторону Фен Сіня, ніби той був твариною, загнаною у клітку. Фен Сіню таке порівняння не подобалося.

– Вимітайся з моїх покоїв, і я зроблю вигляд що цього не було.

В цей момент Му Цин нарешті став схожим на себе: випрямився і задер підборіддя, хижо дивлячись з-під вій. Для нього ця поза означала праведний гнів. Фен Сіня вона дратувала – справжній Му Цин у гніві червоніє і стискає кулаки до побіління. Так було в дитинстві, і так залишається зараз, і Фен Сінь вважає окремим задоволенням доводити Бога Війни до такого стану.

– З твоїх покоїв? – запитав Сюань Чжень, і кінчики його вух почервоніли.

Фен Сінь обернувся навкруги, спостерігаючи химерну картину: його спальня стала принаймні вдвічі більше, червоно-помаранчеві кольори перетворилися на м’які жовті і білі, важкі штори замінили фіранки з атласу, зникли навіть шкури, що прикрашали стіни.

Тобто… Це він в спальні Сюань Чженя?

Більше одягу на підлозі не лежало, тому Фен Сінь прийняв блискавичне рішення – тікати так як є. Про те, які чутки будуть, якщо хтось побачить його в такому вигляді в палаці Му Цина, він не думав: кінчиком простирадла закрив обличчя і побіг широкими залами до бічної брами, залишаючи по собі луну і сором.

“Якого дідька? Якого клятого дідька відбувається?”

Повз пройшла зграйка адептів Південно-східного Бога Війни. Простирадло сповзало зі стегон, і втікач прискорився. З бічної брами добігти до муру повз сад, перебратися на ту сторону – і він на своїй території. Але щойно Фен Сінь вибіг надвір у добрі люди, перед ним повстала чергова проблема.

Муру за садом не було.