1:0 у мою користь, капо

Кохання — як вода, — плавке та бистре, рве, грає, пестить, затягає й топить.

Леся Українка, “Лісова пісня”

Я стою під гарячими струменями води, прикривши очі, і думаю про темноокого диявола. Хоч як я не намагалася позбутися думок про нього, усі мої спроби, ніби головою о стіну. Він приходив до мене уві снах, а з нещодавніх пір став неочікуваним гостем просто серед білого дня; його густе чорне волосся, колюча щетина на широкому підборідді були такими чіткими, що протягуй руку та занурюйся в них кінчиками пальців. Але, звісно, це не більше як хитра та жорстока гра підсвідомості.

Віддалений дзвінок мого телефону вириває мене з солодких думок, хоча вже за секунду припиняється, замість нього лунає голос Бо, який розкладує нашу їжу на столі у вітальні:

— Так, слухаю, — відповідає він, і я трохи зменшую напір води, аби чути, про що розмова. — Капо-о, — протягує він і коротко сміється, а потім кричить мені: — Лено, це по твою душу!

— Хто? — я роблю вигляд, ніби не маю гадки, а сама закатую очі. “Згадуєш промінчик, ось і сонце”.

— Здогадайся з трьох разів, — відчинивши двері у ванну кімнату та просунувши голову в отвір, каже він.

Я вимикаю воду та висовуюся з-за фіранки, зовсім не соромлячись бути оголеною перед другом. Тільки не перед ним. З мого волосся по блідому тілу доріжка за доріжкою стікають струмені води, тому я беру чистий білий рушник зі стопки праворуч від мене та замотуюся в ньому, спостерігаючи, як Бо корчить гримаси, вказуючи на телефон. Я тихо сміюся та нарешті приймаю з його рук слухавку; кинувши погляд на екран, бачу незнайомий номер.

— Дивно, абонент невідомий, — я виказую свою думку у слухавку, коли товариш залишає мене наодинці.

— Це мій номер, Єлено, — дещо приглушено звучить голос Торе, — можеш додати собі в контакти.

— А, добрий вечір, Торе, — посміхнувшись, кажу я.

Якесь особливе тепло та радість з’являються в грудях, коли я спілкуюся з ним, хоча він складає враження серйозного та небезпечного чоловіка. Козіма була права, кажучи, що Амадео має якусь неймовірну чарівність, адже, як би я не ставилася до нього упереджено на початку нашого знайомства, один тільки його голос підіймає настрій до небес.

— Буду знати.

— Що то за чоловік? — встряє в нашу розмову роздратований — чути по тону — Данте, і я всміхаюся ширше, що щоки починають боліти.

— Здається, ви зателефонували мені не для цього, — їдко зауважила я.

— Так, не для цього, — погодився зі мною Торе та, я впевнена, відштовхнув свого названого сина рукою. — Єлено, поза квартирою Данте небезпечно, ми воліли би, щоби ти повернулася. Заради твоєї безпеки.

На задньому плані чується різкий шепіт капо, який примушує мене ледь чутно захихикати. Я з упевненістю заявляю, що мені подобається, коли він виходить із себе; тоді його м’язи напружуються, через що він здається ще більшим, щелепа сильно стискається, через що з’являється бажання провести зубами по твердому підборідді… Я качаю головою, намагаючись прибрати зайві та недоречні думки.

— Я приїду завтра вранці, не переймайтеся, усе буде добре.

— Через годину, щоб була тут, — заявляє Данте, і я знову закатую очі, хоча посміхатися не припиняю; готова поспорити, що ще трохи спілкування з ним, і мої зіниці викотяться з орбіт у буквальному сенсі цих слів.

— Я не торгуюся, містере Сальваторе, я буду завтра вранці.

— Лен, тобі подати халат? — доноситься гучний крик Бо з-за дверей, і я ледве втримуюся, аби не пирснути від сміху: я точно впевнена, що він зробив це навмисне, і що обличчя Данте зараз перекосилося від злості.

— До біса, — вигукнув Данте та, судячи за звуком, підскочив зі стільця та вийшов з кімнати, грохнувши дверима.

На секунду повисла тиша, і я подумала, чи не варто щось сказати, але Торе був швидшим і подав голос першим:

— У тебе є хлопець?

Я піднімаю брову, здивована його раптовим і неочікуваним запитанням, а потім у голову вривається розуміння того, що він цікавиться цим через турботу до Данте — ця думка одночасно тішить мене та викликає роздратування. Між мною та капо суто ділові відносини, я — його адвокатеса. Хоча в якійсь мірі я брешу сама собі через страх тієї іскри, що спалахнула між нами, бо вона була до біса приємна та до тремтіння пальців на ногах прекрасною у своїй хтивості. Набравши повні груди повітря та присівши на край ванної, я даю чесну, бо він заслуговує на це, відповідь:

— Ні, Торе, це мій друг.

— Дуже… Близькі відносини з другом.

— У нас близькі та досить відверті відносини, бо ми знаємо, що не перейдемо межу друзів — він ґей.

— Ґей? — запитує Торе після невеличкої запинки, а потім сміється, і я посміхаюся та видихаю з полегшенням, спіймавши себе на тому, що, поки чекала відповіді, затамувала подих. — Тоді зрозуміло. Знаєш, насправді його дуже складно вивести з себе, але тобі це вдається досить просто. Ти дійсно неймовірна, Єлено.

— Дякую, Торе, — почервонівши до самих кінчиків вух, кажу я. — Але я поводжу себе так, як завжди.

— Це йому і подобається, mio caro, — майже шепотом промовив він, а потім прочистив горло та додав голосніше: — Що же, добре вам провести час, Єлено.

— Дякую, Торе, навзаєм, — я поклала слухавку, але ще довго дивилася на екран телефону, допоки він не згаснув.

***

У ліфті, який повільно везе мене наверх, у квартиру капо, я почуваюся легко. Напевно, звикла, хоча це не є приводом для гордощів. Коли дверці роз’їжджаюся в сторони, я відвожу плечі назад, через що атласна сорочка натягується на моїх грудях, і широко крокую до вітальні, звідти — до кухні, де за барною стійкою на високих стільцях сидять Торе та Данте. Не дивлячись на те, що я тут часта гостя, не розслабляюся та твердо проходжу повз солдатів, які дивляться з цікавістю, наче фільм у кінотеатрі.

— Добрий ранок, Торе, — я сідаю напроти них і дозволяю собі коротко посміхнутися чоловіку, а потім киваю Данте. — Містере Сальваторе.

Данте хмурить чорні брови, через що між ними пролягають вертикальні складки, і уважно дивиться на нас. Я намагаюся не затримувати на ньому свій погляд, але раннє сонячне проміння, яке потрапляє до квартири через величезні вікна, підсвічує його темне волосся, через що воно здається шовковистим, м’яким і піддатливим; якби я тільки мала змогу провести по ньому долонею…

— Добрий ранок, Єлено, усе добре? — перериває мої думки Амадео, і мені доводиться струсити головою, щоб прийти до тями.

— Так, дякую, Торе, а ви як?

— Непогано, хоча його, — він указав пальцем на сина, — вчора та сьогодні зрання довелося заспокоювати.

Ми засміялися, і я зловила себе на думці, що вперше за довгий час мій сміх щирий.

— Коли ви встигли так зблизитися? — запитує Данте та підозріло споглядає на мене з-під довгих чорних вій. — Я точно пропустив щось важливе.

Я хотіла було відповісти щось їдке, але в останню мить прикусила кінчик язика та втамувала свою італійську іскру, не давши їй вибратися на поверхню, бо його погляд пронизував мене до самих кісточок. Йому, такому до болю чесному, не хотілося брехати, тому, ковтнувши, я випалила на одному подиху:

— Я просто зрозуміла Козі, — я знизую плечами. — Я дуже рада та вдячна вам, Торе, що ви дали їй ту… Батьківську турботу та любов, наскільки змогли. Хоч вона була вже не дитиною, але потребувала цього, — я вдячно підтиснула губи та поглянула на нього.

Ці слова рвалися з мене з тих самих пір, як я зрозуміла, що до чого; мені просто не вистачало сміливості зізнатися, наскільки я щаслива, що батько близнюків не Сімус чортів Мур. Той факт, що в них не тече кров цього покидька, полегшує мені життя.

Проте навіть короткої думки про нього вистачило, аби сльози заблищали на моїх — таких, як його — сірих очах. Я швидко зморгнула їх і подумала, що присутність у моєму житті Данте Сальваторе витягує на поверхню ту чутливу та сентиментальну частину мене; тільки я ще не зрозуміла, що відчуваю з цього приводу.

Коли я зосередила розпливчастий погляд на Амадео, то побачила, що темні очі блищали чимось добрим і теплим — і на одну єдину мить у мені сколихнулося відчуття, наче це мій батько; такий хороший і ласкавий до мене, що аж не віриться. Щось у грудях неприємно кольнуло, але тут же зникло, коли Торе взяв мої руки між своїх великих, трохи шершавих, але теплих.

— Знаєш, Єлено, мені дуже приємно почути ці слова від тебе, — він посміхнувся так, що я не змогла не відповісти, але нас перервав Данте, знову встрявши посеред розмови:

— Торе, здається, у тебе було багато справо, іди та займайся ними, бо забираєш усі лаври, — він легко штовхнув чоловіка в плече, але на його засмаглому обличчі зчиталися полегшення та радість; я посміхнулася від розуміння того, наскільки він хвилюється за свого названого батька.

Амадео засміявся, кинувши на нього короткий погляд через плече, а потім звернувся до мене:

— Терпіння тобі, Єлено.

— Так, воно мені знадобиться.

Торе пішов геть з загадковою посмішкою, залишивши нас один на одну. Данте, опершись ліктями о мармурну поверхню стійки, нахилився до мене. Він був так близько, що я несвідомо затамувала подих, переповнена бажанням сповільнити цю мить. Перекинувши через плече своє рудувате волосся, я з упевненістю зазираю в темні, як сама ніч, очі, проте мої щоки палають яскраво та печуть так сильно, що тепло розноситься по всьому тілу.

— Хто той чоловік, з яким ти провела ніч?

Мені хочеться засмітися до некрасивого голосно, тільки я не розумію від чого: від комічності ситуації чи абсурдного хвилювання, викликаного його низьким голосом і чітко відокремленими словами з італійсько-британським акцентом. Аби відволіктися, я хапаю з тарілки, що стоїть поруч, червоне, як моя помада, яблуко та відкушую його, але його власний запах, переплетений з солодкуватими нотками лимону, окутав мене з ніг до голови, примушуючи мене стиснути стегна.

— Мій друг.

— Друг?

— Ви недочуваєте, містере Сальваторе? — іронічно запитую я. — А я казала, що ви вже старуватий.

Його велика долоня потяглася, як у сповільненій зйомці, до мого горла — і тремтіння пробігло моїм хребтом.

— Єлено, не жартуй зі мною, — погрозливо прогарчав він, але його тон ніяк не в’язався з ніжними дотиками великого пальця на моїй ніжній шкірі шиї. Інколи мене дивувало, як йому вдається бути одночасно спокусливо небезпечним і до розпачу милим.

— Я і не жартую, Бо — мій друг. Ми любимо проводити вечори разом за вечерею та переглядом серіалів.

Він стиснув щелепу, потім клацнув язиком і відкрив рота, готуючись сказати щось владне, як він любить, але я була швидшою та встигла просунути у відкритий рот надкушене мною яблуко. Він застиг, без змоги що-небудь сказати, його хватка на моїй шиї ослабла, тому я легко вислизнула з його рук і злізла зі стільця. Його темні, широко розкриті очі дивилися на мене шоковано, з азартом, який, я впевнена, розлився по всьому його тілу — зі мною було те саме. Проте я пройшла повз притихлого капо в кімнату до Яри, яка тільки-но зайшла до квартири, і саме тоді побачила, що погляди всіх присутніх були прикуті до мене. Вони були приголомшені моєю зухвалістю — і це викликало посмішку на моєму обличчі. Випрямивши плечі, я крокувала впевнено, і кожен стук моїх високих підборів відбивався від стін.

1:0 у мою користі, капо, проте гра тільки починається.

— Добрий ранок, міс Ґорбані, я якраз хотіла з вами поговорити.