Боротьба зі спокусою

ᅠЯк би дивно для оточуючих це не прозвучало, але є моменти, коли звично гучний Скайхолд замовкає і занурюється у тишу. Вона не приголомшлива та неприємна, ні. Інквізитор Лавеллан думає, це скоріш схоже на тимчасовий купол. Міхур, який кожен раз пісня опівночі поглинає це місто. Можливо, саме так себе відчуває до появи на світ дитина в утробі матері. Захищений, він нічого не бачить і чує тільки відголоски навколишнього миру. Як зараз, крізь сон, всі гості та постійні жителі фортеці. Росґетіль подобається роздумувати і вигадувати приклади цьому спокійному стану. По-перше, тому, що застає його тільки у хвилини безсонні. По-друге, це єдина можливість відчути себе у безпеці. Вона нескінченно довго та багато аналізує про своє нове положення і впалої відповідальності, особливо після того, що трапилось у Сховищі. Про Корифея й його плани, про мотиви, друзів, про радників та нових товаришів.

ᅠПро нечувану кількість істот, які можуть не просто постраждати, а болісно загинути.

ᅠВісницю пересмикає.

ᅠІ особливо багато про те, як миттєво влада запаморочила голову і як дорого довелося поплатитися за це. Щонайменше  — власним здоров’ям. Проживши усього двадцять два роки на землі — по факту, абсолютне нічого, їй у руки сують управління величезною організацією та відправляють у вільне плавання. Кого б це не запаморочувало?

ᅠЧи так сталось тільки з нею?

ᅠ«Я просто опинилася не в тому місці і не в той час… Або навпаки. Швидше навіть навпаки. Якщо провидіння передбачало не це, тоді чому так вийшло? Не могло ж статися випадково, без усякого сенсу? Значить, світу це чомусь потрібно? Хіба ні?».

ᅠ«Ти все-таки надто імпульсивна та добра, щоб управляти масою людей, — лунає в голові м’який голос чаклунки з Тевінтера — її ліпшої подруги.  — Для лідера і зло, і добро — неприпустимі крайнощі, як на мене, практично завжди. Оскільки і мораль, і жорстокість однаково можуть підставити і послідовників, та його самого. Ти не зможеш, не вагаючись, без школи для своєї психіки, жертвувати одними людьми заради інших, навіть якщо ці інші тобі не подобаються. Ти занадто сильно спираєшся на питання моралі».

ᅠ— Так, Шеуа, ти, як завжди, маєш рацію, — Рос посміхається, — навіть не сказати, що це мене дивує. Варто було тебе послухати ще з самого початку, але, як зазвичай, егоїзм не дав мені цього зробити. Пробач… коли-небудь я почну тебе слухати. Правда. Коли-небудь, але не зараз…

ᅠЛавеллан знає, що зразок моралі та справедливості, захисниця слабких, пригнічених й взагалі всіх, кому потребує допомога. Її великого серця вистачить обійняти цілий всесвіт. Вона без сумнівів помре за нього, але цього все ще рішуче замало для ролі успішного лідера. Бути лідером — це риса характеру, а не напрацьована навичка, як би Вісниця не намагалась переконати себе у зворотному. При всій своїй стратегічної впертості вона надто слабовільна та надто сильно прив’язана до нездорової ідеї безглуздої жертовності. І зараз це ясно, як ніколи.

ᅠЧи правда їй рухає щире бажання піклуватися про оточуючих або справа в бажанні прив’язати до себе всіх та кожного? Стати сонцем, без якого вони не уявлятиме свого життя?

ᅠ«Відступати вже пізно. Та й нікуди, — з гіркою усмішкою думає Інквізитор, прикривши очі та укутавшись ковдрою міцніше. На балконі занадто холодно, щоб стояти в одній нічній сорочці. — Пам’ятай, за тобою йдуть десятки самих різних особистостей. Сестра Леліана. Жозефіна. Командор. Вони не дадуть тобі оступитися…».

ᅠЗазвичай, колючий вітер, сходячий з Морозних Гір, сьогодні ласкаво обволікає Скайхолд. Росґетіль уявляє, як він зривається з вершин вищою драконицею, спраглої повного знищення, летить по хребту, підіймаючи сніг вгору і забирає за собою білим шлейфом. Вихориться на величезній швидкості, мчить униз, і розбиваючись об скелі, перетворюється на стадо граціозних священних гал, так шанованих долійськими ельфами. Він ніжно торгається стін фортеці шовковою стрічкою і м’яко проникає дружнім духом. Бігає та вальсує у залах, де нікого немає, як на балу у імператриці. Ненавмисно торкається залишених речей і пустотливо перегортає сторінки книг.

ᅠ«Головнокомандувачу не подобаються протяги…» — випадково спалахує у свідомості.

ᅠЛавеллан повертає голову у той бік, де має бути вежа Резерфорда, але за дахом головного залу навіть не бачить її.

ᅠ«Останнім часом Ви виглядаєте дуже стомленим. Чи достатньо відпочиваєте? Я розумію, в таких умовах складно по-людськи це зробити, але очолюєте Ви армію чи ні, всім потрібна перерва. Такими темпами Ви можете підірвати своє здоров’я, невже не розумієте…»

ᅠКрижаний вітер забирається до Лавеллан і, кружляючи навколо, веде за руку. Тієї ж миті і вона подумки обертається потоком холодного повітря. Злітає до неба, де залишився шрам після Розриву і плавно опускається на фортечний мур. Грається невгамовною дикою лисицею і змією проповзає в вежу до несплячого Командора. Бродить навколо нього і нахабно обіймає зі спини, холодними руками торкається шиї. Запускає тонкі пальці у волосся і, цілуючи в щоку, ковзає до скроні. Намагається прикрити долонею очі й, провівши кінчиком носа по відкритій частині шкіри, тихо запитує: «Чому Ви не спите? Вас щось турбує?».

ᅠІнквізитор здригається, глибоко вдихає та видихає, силиться припинить наслання й заспокоїтися.

ᅠ«Пресвятий Творець, і про що ти тільки думаєш? Ти в своєму розумі? Припини. Чесно слово, ніби сама не знаєш, чому він може не спати. Поки ти хитаєшся де не потрапивши, намагаючись допомогти і врятувати всіх без розбору, Командор очолює армію. Армію, розумієш? На ньому величезна відповідальність. Як і на тебе, до речі. Можеш скільки завгодно ігнорувати це, відмовлятися та боятися. Війна вже почалась. Вона вже тут, і без грубої сили не обійтися. Пора б вже відмовитися від свого наївного пацифізму та подивитися правді в очі. Або як ти маєш намір перемогти Корифея? Невже ти вже забула, скільки встигло померти? Забула про Сховище? Прийди до тями, врешті-решт.

ᅠРос боїться храмовників, лицарів, Сірих Стражів, власних солдатів і, особисто, головнокомандуючого військами Інквізиції — Каллена Резерфорда. Вона б боялася будь-якого на цій посаді, тому що армія — це сила. А сила, особисто фізична, дуже тонко межує с неконтрольованою безпорадною жорстокістю й  деспотизмом, які Вісниці Андрасте надто добре знайомі. Влада тісно сплетена зі страхом, і потрібна неабияка воля, щоб не піддатися спокусі. Чи зможе Командор їй протистояти? Невідомо.

ᅠ«Нагоди сумніватися в собі він поки не давав, — справедливо помічає внутрішній голос. — Адже саме він вивів усіх, коли прийшов Старший. Тільки завдяки йому врятувалась більшість, хіба ні? Не схоже, щоб він тяжів до влади».

ᅠІнквізитор Лавеллан вже давно веде боротьбу з власними демонами, то перемагаючи їх, то програючи. У світі немає нічого однозначного, і навіть найсвітліші пориви несуть у собі темні початки. Де та грань, коли прагнення захистити від біди і подбати ти плутаєш зі жадібною спрагою володіти? Для неї це дві сторони одного й того ж самого.

ᅠ«Хто ж Ви такий, а, Командор Каллен? Чи багато Ви пережили, щоб стати тим, хто є зараз? Чого Ви боїтесь? Чого прагнете? Що штовхає Вас уперед, й чому чините спротив? Що приховуєте? Дуже мені вже хочеться дізнатися».

ᅠХто володіє інформацією, той володіє усім світом. І Росґгетіль пекельно підмиває рознюхати все про Резерфорда. Абсолютно все. Не про воєначальника Інквізиції, ні. Саме про Каллена Стентона Резерфорда. Навіть якщо це одна і та ж сама людина.

ᅠЧергова боротьба зі спокусою… І її Лавеллан знову програла.