(Аркейн. Вай/Кейтлін) – 1

– Вона заплатить, – випалила Вай, визираючи з-за рогу. – Одного дня ми її зловимо, і тоді їй доведеться відповідати за все, що вона накоїла. Обіцяю тобі.

У відповідь Кейтлін, стоячи за її спиною, міцно стиснула мушкета. Вона досі не могла вкласти в своїй голові те, що сталося. Її мати тоді вижила просто дивом, і ім’я цьому диву було Джейс Таліс. Йому вдалося, за допомогою технологій на основі «гекстек», врятуватися самому та захистити ще трьох членів Ради, серед яких були пані Кірамман та Мел Медарда. Лише їх чотирьох знайшли ледь живими серед уламків.

Решта загинули.

Тепер ніхто, абсолютно ніхто не почувався в безпеці. І хоч після того дня в жодну будівлю Пілтовера поки більше не прилітало постілів з химерної гармати у вигляді акули, всі прекрасно розуміли, що тепер живуть під боком із бомбою, яка може вибухнути будь-якої миті. А пальця над кнопкою запуску тієї бомби тримає абсолютна психопатка, яка здатна на що завгодно. Та що найголовніше – більше немає жодної людини, яка б мала на неї хоч якийсь примарний вплив. Тож абсолютно ніхто не міг передбачити, що ж спаде їй на думку.

Власне, намагаючись щось про це розвідати, новопризначена шерифка Кейтлін і чкурнула цієї ночі до нижнього міста з напарницею, яка нещодавно долучилася до енфорсерів. І те, що вони побачили на цих вулицях, найточніше можна було описати єдиним словом: тривога. Напружена, тягуча та темна.

– Ну здоров! Не мене шукаєте? – несподівано пролунало позаду.

Обернувшись на знайомий голос, напарниці з полегшенням видихнули, зрозумівши, що не помилились.

– Ти теж згодишся, – гмикнула Вай, поплескавши Екко по плечу. – Здогадуєшся, чим можеш бути нам корисний?

– Не без того, – зітхнув юнак. – Але сумніваюсь, що ці новини вам сподобаються.

– Коли врахувати, яке лайно у нас відбувається останнім часом, навряд ти здивуєш нас тим, що нам не сподобається, – пирхнула Вай. – То?..

– Джінкс, – вимовив Екко, і йому навіть не довелося пильно приглядатися до напівтемряви місцевих провулків, аби помітити, як Кейтлін зціпила зуби та міцніше вхопилася за мушкета, а Вай напружено стиснула кулаки. – Схоже, після смерті Сілко вона серйозно націлилася на його місце. Головним чином тому, що не збирається танцювати ні під чию пісеньку. Севіка, звісно, не в захваті від такої перспективи, тож вступила з нею в пряму конфронтацію. Але гадаю, не мені вам розказувати, що Севіку Джінкс однозначно не визнає за головну. Єдиним, хто мав на цю божевільну хоч якийсь вплив, був саме Сілко. І коли вже вона його врешті пристрелила, то з Севікою зробить те саме за першої ж нагоди… Та це, насправді, цілком очевидне взаємне бажання.

– Ніколи не думала, що скажу таке… але здається, я б радше вболівала за Севіку, – напружено проговорила Кейтлін. – Вона, принаймні, здатна на конструктивний діалог. Але якщо Джінкс візьме гору…

– То Заун перетвориться на суцільну похмуру божевільню, в якій не діятимуть навіть жодні пародії на правила чи порядки, – закінчив Екко. – Я б, звісно, був би значно вдячний вам двом, аби ви вболівали за «Світляків»… але розумію, що наразі на часі трохи інші проблеми, тож не ображаюсь, – додав він з цинічною усмішкою.

– В такому разі, будемо вдячні, якщо маєш якусь інформацію, що допоможе дістатися до моєї горе-сестрички, – рипнула зубами Вай.

– На жаль поки з цим не допоможу, – юнак знизав плечима. – Джінкс вміє добре ховатись, коли справді не хоче, аби хтось її знайшов. Але якщо раптом я дізнаюсь, як до неї можна підступитись – одразу дам знати.

– Будемо вельми вдячні, – кивнула Кейтлін.

– Тоді до зустрічі, – зітхнув Екко, і ніби нічна тінь, зник за рогом.

– Що ж, пундику, вибачай, що сьогодні без хороших новин, – кинула дівчина, залишившись з шерифкою наодинці.

– Нічого, вважатиму це обіцянкою майбутньої удачі, – похмуро проказала та.

– Відколи ти почала вірити у вищу справедливість? – гмикнула Вай, зиркнувши на напарницю примруженими очима.

– Мабуть відтоді, як не змогла допитати одного важливого свідка, бо дехто зламав йому у в’язниці щелепу, – проговорила Кейтлін, усміхнувшись кутиками губ.

– Хочеш сказати, що відтоді жодного разу не пошкодувала про своє рішення зв’язатися зі мною? – протягнула Вай, підійшовши мало не впритул до дівчини, яка, інстинктивно відступивши на півкроку, прихилилася спиною до стіни.

– Анітрохи.

– Навіть пам’ятаючи, що жителі Пілтовера та Зауна – наче вода та олія?

– Навіть пам’ятаючи, що жителі Пілтовера та Зауна – наче вода та олія, – ствердно кивнула Кейтлін, торкнувшись загрубілої щоки з татуюванням у вигляді знаку VI.

– Зовсім тебе нічому життя не вчить, пундику, – видихнула Вай… і різко подалася вперед!

Тихо застогнавши, Кейтлін закинула руки на її міцні плечі та запустила пальці у рожеве волосся. Жорсткі, трохи сухуваті, губи Вай не знали жодних компромісів. Вони захоплювали, привласнювали, розчиняли. І в той же час – шерифка чітко це відчувала…

Щиро потребували.

А Кейтлін, линучи всім тілом назустріч, бажала лише одне: давати. Всю себе. З усім теплом та усією ніжністю, що виривалися без найменшої надії хоч трохи стримати цей божевільний потік. Потік, якому хотілося цілковито належати.

Контролю не було, навіть його найменшої примари. Поглибивши поцілунок, Вай сковзнула язиком до гарячого рота Кейтлін, вириваючи з її грудей новий стогін. Міцні, добре треновані руки владно обхопили струнке тіло та притиснули його до себе…

Аж раптом десь з-за рогу пролунав гучний гуркіт, крики та звуки, що надто нагадували чиюсь п’яну бійку!

– Трясця, – видихнула Вай, відступивши від Кейтлін на крок. І одразу ж визирнула з провулку, придивляючись до джерела ґвалту. – Схоже, звичайний вуличний мордобій. Зараз піду розберуся…

– Не втручайся! – видихнула Кейтлін, ледве збираючи думки до купи. – Краще нам… не виказувати себе тут зайвий раз. Принаймні, сьогодні. Повертаймося додому.

– Твоя правда, – напружено видихнула Вай, вдаривши по стіні кулаком. Та різко розвернувшись, пішла слідом за шерифкою Пілтовера.