Минуле та теперішнє

– Ну так що ти згадала ? – голос продовжував.

– Так я пам’ятаю – мовила Меліса дивлячись у стелю будинку.

– Ти пам’ятаєш нашу першу зустріч ? – тепер голос казав це без сарказму.

– Хм.. так

– Так от я скоро приїду до тебе тоді й згадаємо нашу зустріч і я все тобі поясню окей ? – дівчина казала це з впевненістю.

– О котрій ?

– В завтра о 11:10 я уже буду в Нью-Йорку

Було чутно шум з трубки телефона, і багато розмов та різних звуків звичайних для людей які летять літаком.

– Добре я приїду зустріну тебе – ці слова Меліса сказала після того, як витерла сльози.

– Все чмок, побачимось

Дівчина кинула трубку, а Меліса продовжувала сидіти на підлозі роздумуючи про цей телефонний дзвінок.

Все ще не змозі переварити цей надто важкий день. Взявши себе в руки Меліса прийняла душ та лягла в ліжко. Спати зовсім не хотілося особливо після свого що сталося за день. Вже о пів ночі дівчина

змогла заснути. На ранок не стало краще.

-* Який кошмар відбувається в моєму житті, зрада, подруга з минулого що ж буде далі ?* Погода ж була більш оптимістична, сонце іще не було дуже видно, хоча за прогнозом погоди повинно було бути сонячно. Тож піднявшись Меліса вирішила щось почитати на годиннику було 5 ранку. Підійшовши до полків з непрочитаним книжкам вибір зупинився на “Чорний кіт” Едгар По.

Читання затягло на декілька годин та заспокоїло Мелісу. На годиннику вже було 8 ранку, дочитавши вона вирішила поснідати. Після сніданку дівчина подивилася в телефон, там було повідомлення від шефа. Вчора Меліса написала заяву на відпустку, адже тоді хотіла весілля з Робі, а зараз відпочити.

– Добрий ранок, Меліса приходьте о 9 ранку там і поговоримо про вашу відпустку.

– Добре, я приїду – відповіла дівчина

Двадцять хвилин після цього.

Постукавши в кабінет шефа почувши “Заходьте” Меліса відчинила двері.

Містер Джонс сидів,як завжди в своему великому кріслі. На вигляд містер Джонс мав вигляд непоганий  біла сорочка, штани й кишеня в якому завжди лежала якась дрібниця. Як для років 42 все було в нормі. Світле підстрижене волосся, сірі очі та запах його одеколону.

-Іще раз добрий ранок – поважно сказав він.

-Добрий, – голос дівчини був трохи напружений.

Вона сіла на стілець в очікуванні рішення щодо її відпустки. Годинник показував 9:10.

-Ну, що ж міс я не можу видати вам відпустку тому, що і так не все легко ви це й самі знаєте, крім того, останнім часом ви погано виконували свою роботу, та часто запізнювалися, а зараз хочете відпустку зрозумійте мене правильно Меліса…

-Ви хочете мене звільнити ?- перервала його дівчина.

-Так, міс – закінчив він.

-Добре, давайте листок

Міс Джонс не очікував такої швидкої згоди. Швидко написавши заяву та покінчивши з цим.

– Прощавайте, містер Джонс

– Бувайте міс Меліса

Після цих слів вона вийшла із кабінету та попрямувала до свого робочого місця забравши свої речі, пішла додому.

Прогулюючись, розмірковувала над зміну іще вчора вона мала хлопця, роботу, а зараз ні першого, ні другого.

” Можливо воно на краще*

Невеликий вітер був, але взагалі було досить сонячно. Прийшовши додому Меліса почала збиратися зустрічати свою подругу, адже скоро її літак мав прибути.

Як завжди було людно та шумно в аеропорту. Меліса чекала, і ось вона почула знайомий голос.

-Меліса – голос тієї самої дівчини.

-Так це я як тобі переліт? – цікавість в голосі Меліси росла.

-Все, добре – відповіла вона.

Лана змінилася з минулої їх зустрічі тепер в неї було червоне коротке кучеряве волосся також дві косиці попереду,

губи були намальовані фіолетовою помадою, а віки жовтими тінями, вона завжди любила яскраво виглядати це було в Лані не змінним. Одягнута червона сорочка зі срібним драконам на ній пасувало до її стилю.

– Ну, що ж ходімо до моєї квартири Лана

– Так відповідь була швидкою.

Через декілька хвилин вони вже були на місці. Заходити до квартири не надто хотілося, але отримати пояснення від Лани хотілося більше.

– Ну що ж зараз все по черзі, пам’ятаєш першу зустріч Меліса ?

– Так, Лана – спогади промайнули в голові.

” В 14 років я поїхала до своєї бабусі в штат Джорджія. Я там давно не була, хотіла відпочити на канікулах. Приїзд був легким. Штат Джорджія відоме виготовлення, персиків, горіхів пекан і арахіс. Адміністративний центр — місто Атланта, головний порт-Саванна. Клімат в штаті Джорджія субтропічний, помірно вологий; ліси займають 10,2 мільйона га (67 % території); посівна площа — 2,7 мільйона га; національний заповідник дикої природи Окефеноке (656 км²). Також в штаті є багато парків навіть в західній півкулі океанаріум, у якому тримають навіть китових акул (цих тварин можна побачити тільки тут і в азійських океанаріумах). Я вирішила прогулятися вже на наступний день після приїзду. Хатор була не проти навіть в хорошому гуморі тож ми вирішили що підемо в музеї Кока-коли який популярний в Атланті. Тож зібравшись ми вирішили на таксі. Приїхавши я згадав що колись була в ньому, але точного більше не згадала.

– Хатор тут так гарно, дякую що проводиш зі мною час.

– Немає за, що люба Меліса – сказала вона з якоюсь добротою в словах.

– Ходімо

Ми ввійшли в музей. Там було багато всього гігантські пляшки Кока-Коли з усього світу, виготовлені з різних матеріалів; галерея” Coca-Cola Loft “, колекція експонатів з 1905 року; іще Усередині музею знаходиться мініатюрна лінія з виробництва бутельований кіл. Можна спостерігати за всіма стадіями виробництва та на виході з музею отримати свіжу пляшечку Coca-Cola Classic. Апарат миття пляшок – Bottle Rinser.Робот дістає порожні поки що пляшки й ставить їх на конвеєр.Далі за виробничою лінією – експозиція Milestones of refreshment (етапи великого шляху) – реклама, вивіски, плакати всіх часів та народів; досить багато всього було теж мені сподобалося особливо зустріч з однією дівчиною. Хатор пішла за напоєм , а я стола та роздивлялася

Шевроле 1939 року – справжня аргентинська вантажівка доставлення Кока-Коли.

– Справді тут атмосферно ? – запитала якось дівчина мене.

– Так, а ти тут вперше ? – в той момент сніг було цікаво дізнатися відповідь

– Так, взагалі я проживаю з 9 років у Франції, а в США приїхала на канікули.- розповіла незнайомка.

– Справді я теж, але я живу в Нью-Йорку сказала я почувши ззаду кроки.

Добрий день, я принесла тримай

Хатор протягнула мені кока-колу. Дівчина трохи здивувалася, але продовжила удавала наче все в порядку.

– Я Меліса, а це моя бабуся Хатор – представилася я.

– Я Лана, приємно познайомитись

– Я рада, що Меліса знайомитися з новими людьми Лана. Тож нам уже час іти Меліса, прощайся з милою міс.

– Добре, Хатор

– Чекай дай свій номер.

Після цього ми стали спілкуватися, гуляти, навіть побула в мене в гостях Лана. З часом я почала розуміти, що Лана помішана трохи на серіалах та дуже любить фотографувати місця в яких вона побувала. Неймовірно енергійна, з нею було легко та приємно спілкуватися.” Але канікули скінчилися і ми роз’їхалися, а дружба на відстані не довго тримається. На наступний рік Лана не приїхала.

– Ми чудово тоді проводили час, тож я вирішила приїхати з Франції в Нью-Йорк назавжди мої батьки любили мене постійно контролювати та я постійно займалась навчання. Зараз же вони я вирішила взяти все у свої руки та переїхати від них. Якомога трохи далі, до тебе я подзвонила, тому що хотіла згадати проведений час в штаті можливо в мене пробачиш.

– Я пробачила тобі вже давно Лана.

Наша розмова затягнулася. Після всього що відбулося Меліса переказала все що було за останні дні.

– Мені дуже шкода Меліса, але напевно це все на краще. Вона пригорнула до себе та обняла Мелісу.

• – Ну що ходімо в бар, розвіється – сказала Лана з усмішкою на обличчі