Фанфіки українською мовою

     Паудер – новенька в школі,  де навчається Екко. Це історія про те, як два підлітки знаходять один в одному тиху гавань…

    Playlist:

    Imagine dragons – Radioactive

    Imagine dragons – Whatever it takes

    Imagine dragons – Bad liar

    Imagine dragons – Amsterdam

    Imagine dragons – Dream

    Imagine dragons – West coast

    Arctic monkeys – I wanna be yours

    Sam Smith – Stay with me

    The lumineers – Ophelia

    Kaleo – Way down we go

    Labrin – Forever

    The xx – Crystallised

    ***

    Маленьке містечко і нічим не примітна школа, чутки тут розходяться швидше за вітер. Про те, що в сусідній клас сьогодні має перевестися новенька, Екко дізнається одним буденним ранком від свого найкращого друга, коли той із насолодою починає описувати йому, яким чином збирається огорнути красуню. Сумнівів у тому, що дівчина не обділена зовнішніми даними у того абсолютно не виникло: надійне джерело, хлопчина, що штовхає колекційні фігурки з супергероями, запевнив, що побачив фотографію в кабінеті директора — йому точно можна вірити.

    •*´¨`*•.¸¸.•*´¨`*•.¸¸.•*´¨`*•.¸¸.•*

    — …чуваку, ти слухаєш взагалі? – обурюється брюнет, штовхнувши хлопця в плече.

    – Так, – відмахується Екко, глибоко занурений у свої думки. У нього явно є справи важливіші, ніж забивати голову всім цим романтичним лушпинням.

    Вступ хвилює кароокого куди більше, ніж відсутність пари на випускний.

    Він поставив собі за мету: стати учнем престижного інституту і звалити з цієї дірки у велике місто.

    Тільки от тупоголовий вчитель хімії вирішив інакше, заруїнивши бідоласі всю успішність своїми позаплановими перевірочними. Зараз Екко активно намагається вигадати, якби підлизати виродку. Щось різко врізалося в груди з гучним ойканням, і темношкірий човпнувся на дупу, боляче забивши куприк, повернувшись у реальність, так би мовити. Підручники, які хлопець раніше ніс у руках, розлетілися всім коридором, а між його ніг впав чийсь яскраво-розмальований рюкзак. Розгублено потираючи спину, Екко підняв очі і побачив, як дівчинка-торпеда, що сидить поруч, повторює його жест. Вона невдоволено примружилася, пропалюючи дірку у фізіономії юнака.

    – Рюкзак не підкинеш? — За кілька хвилин запитала дівчина з довгими синіми косичками, недбало відкидаючи одну з них назад.

    – Що? — перепитав хлопець, з цікавістю роздивляючись нову особу.

    Як для школи вона була одягнена досить сміливо та зухвало: чорний топ з зав’язками на шиї відкривав вид на її фігуру, плечі покривала чорна, шкіряна куртка, шорти тартан в червоно-жовту клітку, коричневі колготки та короткі чоботи в стилі панк.

    Також дивлячись на неї склалося враження, що на вулиці дівчина рідко буває: бліда шкіра з легким рум’янцем, блакитно-сині очі, прямо, як і її довге та густе волосся. Яскравий макіяж зі стрілками,рожевими тінями на повіках та бордовою помадою на обкусаних губах, доповнював її образ.

    — Гей, малий, залип? — пролунав звідкись підкол його друга. Той виглядав роздратовано, ніби папуга, що показово хохлиться.

    Не дивно, все-таки Екко нахабно вкрав у нього можливість першого враження, тепер бідолаха запам’ятається дівчині, як «приятель чувака, в якого я врізалася». Не найкращий варіант…

    — Ем, рюкзаак? — Вона наполегливо кивнула головою в напрямку речі, і Екко отямився. Тут же зрозумівши незручність ситуації, він скочив на ноги і швидко простяг незнайомці її сумку. Збирався було подати руку, але дівчина самостійно піднялася і почала втомлено обтрушувати свій одяг, відібравши у нього можливість хоча б здатися джентльменом.

    – Дякую, малий, — змірявши його вивчальним поглядом, вона накинула лямку на плече і грайливо підморгнула, прямуючи в колишній бік. Екко відчув, як у нього оніміли руки: наскільки треба бути щасливим, щоб вона запам’ятала це хрінове прізвисько, вимовлене цим придурком… Адже він явно спеціально.

    – Стривай, – квапливо гукнув її хлопчик, намагаючись виправити становище, – Екко, – представився він, знову зустрічаючи на собі пильний погляд.

    Саме тоді він звернув увагу на те, що дівчина, здавалося, намагається втекти звідси подалі. Смикання її рухів, та кваплива хода і, нарешті, те, що вона врізалася в нього …

    – Паудер, – усміхнулася дівчинка, відкидаючи від лиця чолку, що відросла, – будемо знайомі, малий-Екко.

    Добре, стало тільки гірше, молодець! Нова знайома вже збиралася продовжити рух уперед, коли хлопець знову подав голос.

    – Невдалий день, Паудер? — спитав він, коли на думку раптом спала цікава ідея.

    – Невдале життя, – заявила вона, зробивши кілька кроків назад.

    – Як щодо звалити звідси? — спало йому на думку, і він негайно озвучив. Знаєте таке дивне відчуття, коли людина чіпляє вас, немов рибку на гачок? Мабуть, зараз Екко почував себе рибкою. Було в цій дівчинці щось привабливе, і просто так відпустити її він не міг.

    — Не хочу засмучувати, але у нас наступним уроком контрольна, бро! — нагадав про своє існування Логан, що весь цей час невдоволено коситься в його бік.

    Його брови смішно з’їхалися разом, натякаючи на «чувак, відкотити від неї, я ж сам хотів».

    — У цьому й суть, — відмахнувся темношкірий, не відводячи очей від дівчини.

    — Куди ж ми втечемо? — із хитрою зацікавленою усмішкою запитала Паудер. — Стій, не кажи! – перервала вона хлопця. — Мені начхати, просто пішли, — заявила блакитноока, простягнувши вільну руку вперед. Схоже, вона справді хоче якнайшвидше піти звідси.

    — Бувай, — Екко схопився за тендітну долоню і на прощання кивнув голові другу.

    •*´¨`*•.¸¸.•*´¨`*•.¸¸.•*´¨`*•.¸¸.•*

    – Таааак, все-таки куди ми? — невпевнено підняла брови Паудер, слідом за хлопцем переліз через невелику дерев’яну огорожу.

    Вони вже кілька хвилин йшли вулицею, Екко впевнений, у незнайомий для неї бік, але, на його подив, дівчина не виглядала наляканою, хіба трохи розгубленою. То вона виявляється смілива? Цікаво, наскільки…

    — Ти нещодавно у місті? — Він навмисно уникнув питання, не зумівши подолати бажання перевірити її на стресостійкість. Не те, щоб лякати новеньких дівчаток було його хобі…

    Просто ця чомусь видалася йому цікавою, і він хотів дізнатися, наскільки далеко вона зможе зайти.

    – Тиждень, але вийшла з дому тільки сьогодні, – чесно зізналася Паудер, обережно пролазячи в дірку на паркані.

    – Домашня? — поцікавився хлопець.

    — Типу того, — кивнула блакитноока, — ти ж не збираєшся вбити мене, містер Загадковість?

    – Все може бути, – Екко жартівливо підморгнув їй, простягаючи руку на допомогу.

    — Смішно, — саркастично підняла брови дівчина, — гаразд, начхати. — Паудер прийняла його допомогу, і вони разом вийшли до величезного триповерхового будинку. Стіни були змальовані різнокольоровими графіті, а старе скло побите в мотлох. Загалом він нагадував типовий будинок в дешевих хоррор фільмах

    — Закидання?! — з легкою насмішкою в голосі запитала торпеда — прекрасно, там твоя бензопила?

    — Може, я працюю голими руками? — беззлобно посміхнувся хлопець і повів її в обхід.

    Обережно переступаючи уламки на траві, Паудер кралася слідом, з цікавістю поглядаючи на настінні малюнки. Чи їй було страшно? Можливо, але ж тільки цікавіше…

    — Дами вперед, — хмикнув кароокий, відчинивши скрипучі вхідні двері.

    Він уважно стежив за її мімікою, сподіваючись вловити там щось перелякане, тоді можна було б посміятися і опустити скритність, розповісти їй, навіщо вони сюди прийшли.

    Проти його очікувань, дівчинка рішуче зробила крок усередину, залишивши його позаду.

    – Пау, почекай, – стрепенувся Екко, заходячи слідом, – тут не скрізь безпечно! — він квапливо побіг за її тінню, але не зміг наздогнати. Дівчина зникла, наче містичне приведення, і тепер хлопець не на жарт запанікував. Якщо вона провалиться кудись чи поранитися?! Що він робитиме?!

    Серце готове було вискочити з грудей, поки він метався з боку на бік, проклинаючи себе за ідею налякати її.

    Якого біса взагалі треба було влаштовувати цей цирк?!

    – Паудер! – Він безпорадно схопився за голову.

    — Відгукнися, ти можеш поранитися! Вдалині на другому поверсі почувся глухий гуркіт, і Екко метнувся вгору трухлявими сходами.

    – Паудер! — закричав він на все горло, відчиняючи всі двері по дорозі.

    – Де ти?! Стара обсипана побілка з підлоги підлітала у повітря щоразу, коли він гримів дверима. Серйозні побоювання скували його на місці, тисячі мурашок проповзли вгору по шкірі.

    З нею ж точно все гаразд? Нічого не могло статися? Що робити? Може, просто втекти? Ні, а якщо вона правда у небезпеці? У момент, коли він уже готовий був рвонути назад, щоб покликати сюди всіх вчителів і батьків, та що там, підняти на вуха все місто, з-за рогу раптом вискочила біла пляма, схожа на справжнього Каспера.

    -Ааа! — Не втримавшись, Екко налякано скрикнув, мало не впавши через розламані перила.

    – Ха-ха-ха! — Тканина полетіла вниз, і погляду розкрився задоволений дівочий лице.

    – Що, злякався?— Паудер весело хихикнула, відкинувши його білі дреди, що закривають чоло, в бік.

    — Не то слово — Екко втомлено видихнув, сідаючи на сходинку. Досить з нього стресу на сьогодні.

    – Ну, пробач, – театрально захникала дівчинка, – хотіла помститися, ти мене всю дорогу лякав!

    — Справедливо, — сказав хлопець, — гаразд, заслужив… — Екко хмикнув, усвідомлюючи свою повну поразку. Паудер усміхнулася і сіла поряд.

    — То чому ми тут? — зі щирим інтересом запитала вона, ляскаючи віями.

    — В сенсі, з усіх місць, куди ми могли втекти…?

    Зовні ледь чутно шуміли машини, що проїжджали по шосе, гули вдалині своїми інструментами робітники. Тепле осіннє сонечко обережно прозирало у розбиті вікна, падаючи на сиру підлогу. Усередині не було жодної душі, крім цих двох. Здавалося, що це місце — шматочок кінця світу на землі, те безлюдне, але чомусь таємниче, привабливе місце без юрби.

    — Ти новенька, — почав Екко після довгої мовчанки, коли вона вже подумала, що не почує відповіді, — новеньким завжди важко, тож… Якщо тобі захочеться кудись сховатися, ну, знаєш, — він запнувся, зніяковіло чухаючи потилицю, — у сенсі сховатися від усієї цієї суєти, тоді… приходь сюди? — Хлопець ніяково відвів погляд убік.

    — Взагалі, це наше з хлопцями місце для тусовок, але більшу частину часу воно пустує. Тут давно вже ніхто, крім мене, не буває. Виникло почуття, ніби він щойно поділився чимось глибоко особистим.

    — У тебе синдром рятівника? — тихенько хихикнула дівчина, схиливши голову набік.

    — А? Та ні, просто, подумав… — Екко знітився, юрзаючи на місці. Якщо подумати, його порив необгрунтованої доброти виглядав, як незграбний підкат або просто дуже дивний вчинок.

    — Я жартую, дякую, мій хлопчик-рятівник, — Паудер спритно шмигнула ближче, прилаштовуючись до нього під плече, і обвила руками його груди.

    — А в тебе якісь у школі складності?

    Несподіване порушення особистого простору мало збентежити, але, мабуть, йому це не було неприємно.

    — А мають бути? — гордо кинув кароокий.

    — Ти з уроків змився, — задумливо простягла дівчина, повернувши голову в його бік, — чи ти з тих поганців, які прогулюють без причини? — Вказівний пальчик із різнобарвним манікюром повільно грав зі шнурком його толстовки.

    — А якщо й так? – Екко підняв брови. — Не подобаються погані хлопці?

    — Не дуже, — знизила плечима Паудер, —  тобі більше личить бути героєм-рятівником або, як мінімум, якимось добряком… Дівчина облокотилась потилицею йому на ключиці, роздумуючи дивлячись на далеку стіну. Вона була вимучена цими кривими спробами  недо-вандалів-підлітків, намалювати на цих дряхлих стінах щось нормальне, хотілося здерти до біса всю цю фарбу, що обсипається.

    — Вчитель покидьок, — видав після тривалого мовчання юнак, — подобається стіна? — жартома зазначив він, помітивши підібгані губи.

    — Жахливо, – безжально оцінила Паудер, — Я можу це зафарбувати? Скажеш ні, і я все одно зафарбую. Очі болять!

    — Ауч, – крізь посмішку шепнув хлопець, — там і мій “шедевр” є

    — Помаранчевий вогник і зелене графіті? — придивилася синьоволоса.

    — Загалом… так, — здивовано відповів Екко, — як?

    — Ніяк, якби це було щось інше, я б у тобі розчарувалася. Твій малюнок — сама стерпна частина серед цього жаху. — Суворо відзначило дівчисько.

    — Дякую? — розсміявся хлопчисько, анітрохи не скривджений таким відгуком. Малювати він справді не вмів від слова зовсім. — То ти у нас художник?

    — Малюю іноді, — зізналася блакитноока, знизавши плечима.

    — Так і подумав, — тихо пробурмотів Екко, відзначаючи в голові збіг.

    — В сенсі? — заінтриговано обернулася Паудер.

    — По тобі видно, — юнак обвів поглядом її химерний, навіть у рамках Зауна одяг.

    — Гей, це грубо, – з сарказмом, ображено надулася дівчинка, залишившись лежати на його грудях, — нічого не чув про самовираження? Театральна гримаса повідомляла про те, що насправді її це анітрохи не зачепило, і Екко був радий, бо не можна сказати, що її незвичайний стиль йому не до смаку.

    — Чуєш, ти волосся моє бачила? — Екко витяг одну з дредів уперед, крутячи її між пальцями.

    —Чорний з білою шевелюрою, – глузлива усмішка здалася на її губах, – так, це сильно.

    — Засунь свій расизм кудись подалі, — показливо образився хлопчисько, — біла з блакитним, — беззлобно буркнув хлопець і трохи смикнув плечем.

    — От дальтонік, це синій! — Вона підхопила одну з косичок і засунула її хлопцеві просто під ніс.

    — Що ти…

    З гіперболізованою агресією Екко вкусив розпатланий кінчик і почав посилено жувати, наче корова траву.

    – Смачне волосся, – заявив він, виплюнувши його назад, поки дівчина ошелешено переводила погляд то на нього, то на кінчик коси.

    — Тебе не годують? — обурено скрикнула Паудер, отримавши у відповідь самовдоволену усмішку.

    — Нііі, тут слини, фу! — Вона гидливо відкинула волосся геть, принагідно зарядивши ним хлопця по щоці. Здригнувшись від безконтрольного сміху, дівчина намагалася видавити з себе щось ще, але сердиться виходило все гірше.

    – Пх … божевільний! — Плеснувши його по лобі, вона закопалася обличчям у долоні, здавшись під дією його пронизливо-серйозного погляду. Тепер місію було виконано, і Екко зміг розсміятися у відповідь.

     

    Він назавжди запам’ятав цей легкий запах ожини та м’яти, швидкий ритм биття серця і тепло її тендітного тіла, а також заразливий сміх.

    •*´¨`*•.¸¸.•*´¨`*•.¸¸.•*´¨`*•.¸¸.•*

    Повільно тяглися шкільні дні, з того разу вони так і не заговорили один з одним. Ви коли-небудь чули про статуси учнів чи шкільні групи? Так уже вийшло, що Екко входив до компанії місцевих «тупуватих спортсменів», через що, до речі, вчителі часто принижували його знання. Не те щоб єдиною причиною перебування там була його атлетичність, Екко дійсно дружив з цими хлопцями, тому більшу частину часу проводив саме з ними. У чому ж справа? Паудер віднесли до зовсім іншої категорії, з якою за шкільними недо-правилами не слід спілкуватися, якщо не хочеш втратити свій авторитет. Вона була «фріком», і на жаль, Екко ніяк не можна було втратити своє становище у так званому суспільстві. Чим більше у нього зв’язків зараз, тим вища ймовірність, що він зможе здійснити бажане та виїхати.

    Від цього залежить його майбутнє, тож почуття довелося змістити в дальній кут.

    Використовуєш поради свого становища, чи це непорушна повага і шанування серед однолітками, чи імунітет перед знущаннями та глузуваннями? Будь ласкавий, відповідай відведеній ролі.

    Але ось проблемка: це дівчисько Екко бачив  скрізь, і це починало зводити з розуму. У коридорах, у їдальні, в бібліотеці, навіть на вулиці, вони постійно зустрічалися поглядами. Нехай на кілька секунд, але не думати про це наступні кілька годин чомусь було неможливо. Щось всередині нього змінилося з того дня, і це дуже заважало: він більше не міг не думати про химерні сині косички та їх незвичайну володарку. Ніяк. Зовсім. Тому вирішив уникати дівчинку будь-якими способами, і навіть не дивитися на всі боки, поки перебуває в школі. Вихід? На той момент йому здавалося, що цілком. На жаль чи на щастя, доля вирішила інакше. Одного дня, шкутильгаючи на ненависну французьку, Екко ненароком побачив, як із жіночої вбиральні з гучним реготом виходять місцеві стервочки. Вони бурхливо про щось шепталися, віддаляючись геть.

    Зазвичай юнак би просто не звернув увагу, але щось смикнуло нахабно зазирнути одним оком у прочинені двері. Іноді кажуть, що ми часто несвідомо робимо такі дрібниці, змінюючи перебіг подій на сто вісімдесят градусів… Серце впало вниз із неприємним цоканням, коли він побачив наскрізь мокру Паудер. Дівчина активно намагалася стерти серветками макіяж, що потік, нервово розкидаючи їх по підлозі. Почервонілі очі були заповнені сльозами, які повільно капали вниз разом з водою, що стікала і зі стуком вдарялася об кахель. Світла сорочка стала майже прозорою, через неї проглядалися контури чорного топу. Заплутане волосся більше нагадувало водорослі, пасма, що вибилися, прилипали до відкритої шкіри. Мабуть, вона нагадала б йому русалку, якби ситуація не була такою жахливою. День сьогодні був сонячний, так що списати все на невдалий дощ і пройти повз не вдалося.

    — Пау, – переконавшись, що поблизу немає зайвих очей і всі вже розійшлися по кабінетами, юнак тихо гукнув знайому.

    Вона здригнулася і подивилася на нього, перші кілька секунд дівчина здавалася такою вразливою, що Екко фізично відчув біль у грудях. Потім дівчина опустила голову вниз і повільно набрала повітря в легені, ніби збираючись сказати щось, але так і не наважилася почати першою. Вона ледь помітно тремтіла, явно намагаючись це приховати.

    Зробивши обережний крок ближче, хлопець простягнув їй свою спортивну кофту, уникаючи зустрічі поглядами. Тяжка незручність скувала плечі.

    — Чому не втекла? — Єдине питання, яке здалося йому доречним, було поставлене, щоб заповнити це довге очікування. Очевидно, що з неї знущалися, але питати як і навіщо і було якось…

    — Не дуже зручно бігти, коли твою голову занурюють в унітаз, — з напускною байдужістю хмикнула Паудер, — кофту краще пошкодуй.

    – Що трапилося? — Продовжуючи тримати простягнуту руку, спитав Екко, наважившись. Дівчина сповільнилася ще трохи, але зіщулившись, мабуть, від холоду, прийняла одяг, боязко накинувши його зверху.

    — Хто ж знав, що «Анджела-її-високість-істеричка» не любить оптимізм… — Різко знизала плечима дівчина, явно не бажаючи пояснювати далі. Стара лампочка двічі мигнула, а потім згасла зовсім, занурюючи приміщення в напівтемряву. Єдиним джерелом світла залишилося дальнє вікно, крізь яке сюди задував прохолодний вітерець, наганяючи мурашок.

    — Як гадаєш, ще не пізно втекти разом зі мною? – Невпевнено запропонував Екко, чудово усвідомлюючи, як безглуздо зараз звучить ця пропозиція. Більше того, він знав, що не можна просто взяти і вдати, що не було тих днів тотального взаємного ігнору, але все одно запропонував.

    — Нам краще не спілкуватися, — одразу відрізала Паудер, — ти начебто це й без мене розумієш, хлопчику-рятівнику… Фраза боляче в’їлася в серце, наче дерев’яним колом ударили в груди. Він відчував себе мерзенним зрадником, який залишив беззахисну даму в біді. Нехай вона і сказала так, але й не сказала «ні», і її вигляд кричить залишитися. Хіба він може все так залишити та піти?

    — Я все одно вже запізнився на урок, — натягнуто посміхнувся хлопець, акуратно підхоплюючи її долоню, — містер Фурн’є ненавидить запізнення, а я ненавиджу його предмет. Якщо подумати, у нас із ним все взаємно.

    – Пх, – дівчинка слабо посміялася, дозволивши вести себе за руку, – Фурн’є … звучить, як якась дуже огидна страва. — заявила вона, безтурботно ступаючи слідом.

    •*´¨`*•.¸¸.•*´¨`*•.¸¸.•*´¨`*•.¸¸.•*

    Екко тихенько засміявся, обережно прокрадаючись коридором до сходів. Далеке нерозбірливе бурмотіння долинало до вух із сусідніх кабінетів, в одному з яких активно шумів принтер. Було ніяк не можна повідомити про свою присутність, інакше їх би, мабуть, покарали за прогул.

    Чи бачите, у школі було дивне правило, якщо учень є в будівлі, але його немає на уроці — прогул, а от якщо він встиг змотатися кудись, як потайливий ніндзя, тоді гуляй і будь здоровий. Колись це, безумовно, грало на руку, але так само й приносило проблем.

    Насилу подолавши пару сходових прольотів, на одному з яких хлопцю довелося втримати подругу, що послизнулася від падіння зі сходів, вони пробралися назовню і кинулися в найближчий парк, щоб причаїтися серед високих дерев.

    •*´¨`*•.¸¸.•*´¨`*•.¸¸.•*´¨`*•.¸¸.•*

    Чи думав колись Екко, що знову ось так безтурботно лежатиме в тіні дерев, поки на його колінах зручніше вкладає голову приятелька-торпеда? Точно ні.

    Чи означає це, що зараз він хоче бути ще десь? Вочевидь, також ні. Побачив би хтось збоку, подумав би, що якась закохана парочка прогулює уроки, щоби насолодитися компанією один одного. Якби вони тільки знали, наскільки помиляються… Яка з них може вийти пара? Справжнє диво, що вони взагалі познайомилися, перебуваючи у різних соціальних категоріях.

    — Ця стерва облила мене зі шланга, коли ми вийшли на фізкультуру, — раптом зруйнувала тишу Паудер, знайомим рухом перебираючи між пальцями шнурок його толстовки, що тепер красується на її плечах, — було жарко, і я жартома подякувала їй за допомогу… Дівчина підібрала губи , переводячи погляд кудись убік.

    — А потім вона та її масовка вирішили, що скупати мене в унітазі буде весело, — сказала вона трохи тихіше, — я обіцяла сестрі не вплутуватися в бійки, тож просто… — Паудер перервалася, міцно стиснувши повіки. Без макіяжу її обличчя більше схоже на дитяче, така ж бліда шкіра правда с доволі сильнішим синяками під очима. *Вона взагалі спить?* подумки сам себе спитав хлопець.

    Проте не дивлячись на це для Екко вона всеодно виглядала до безумства мило, навіть з таким змученим виразом. Бажання захищати її піднялося всередині, але він розумів, що це було неможливо.

    — А чому не переодяглася? Ну, фізкультура ж… — поставив логічне запитання Екко, розглядаючи яскраво-зелене листя лимонного дерева над їхніми головами.

    — Я схожа на людину, яка любить тратити час в на безглузді присідання?Саркастично скосила погляд Паудер, кинувши знущатися з шнурка.

    — І справді, — замислився Екко,— вітер дуне – відлетиш… Дівчина посміхнулася, ображено стукнувши кулаком по його плечу.

    Щоразу, коли вони ось так лежать у компанії один одного, йому здається, що між ними немає жодних відмінностей, немає перешкод і забобонів…

    Вони ніби просто підходять один одному, ідеально розуміючи кожну інтонацію і вловлюючи кожну емоцію. Це так дивно.

    — Ти сказала, що обіцяла сестрі не битися, – пригадав хлопець, – невже були прецеденти?

    Він не міг повірити, що таке тендітне створіння може побити когось, при думці про це хотілося розсміятися в голос.

    — Не можеш повірити, що я погана дівчинка, хлопчик-рятівник? — Піднявшись на ліктях, Паудер підняла голову й уважно почала вдивлятися у його обличчя.

    — Не можу, — зізнався Екко, вивчаючи блакитну райдужку її очей.

    Декілька секунд дівчина невідривно розглядала його, а потім, здається, зробивши якийсь висновок, завалилася назад.

    — Може, ще побачиш, — загадково заявила вона, — знаєш, я як бомба…Довго тихенько цокаю, а потім… БАХ! — На останньому слові вона широко розкинула руки, імітуючи вибух – І тоді, я сподіваюся, ти триматимешся подалі, малий.

    — Мене ти теж підірвеш? — пожартував хлопець із награно-шокованим обличчям.

    – Я ні, – напівпошепки відповіла Паудер, — Джинкс так … – Ще тихіше додала дівчинка.

    – Що? — перепитав кароокий, дивлячись на неї. — Вибач, я погано почув… Його перервали, енергійно ляснувши по плечу.

    Паудер підскочила на ноги і натхненно стрибнула на місці.

    – Придумала! — вигукнула синьоволоса, махнувши своїми косичками. — Так точно не буде нудно, і я ні з ким не поб’юся! Вчителі ж не б’ють дітей, так? — міркувала вона вголос.

    – Що ти…? — Тільки й встиг вимовити темношкірий блондин, коли його різко цмокнули в щоку.

    – Дякую! — шепнула торпеда йому на вухо і кинулась тікати.

     

    Дзвінко співали пташки, перелітаючи з гілки на гілку, віяв легкий вітерець,  а Екко так і сидів під деревом з дурною усмішкою, повільно потираючи шкіру на місці її невагомого поцілунку.

     

    1 Коментар

    1. Sep 19, '22 at 15:51

      Це моя перша робота тому, надіюся що вийшло не так погано як я думаю