Глава 2. Проблеми у навчанні.

-Хто б говорив, а ти б мовчав! Тебе все життя готували до того, що ти з трупами будеш працювати, а я до такого не був готовий!

Юнгі з самого ранку бурчав на Техьона. Чимін сидів на своєму ліжку, яке на його нещастя, було між ліжком цих двох, і повільно закипав, слухаючи чергову суперечку. Він уже раз десять прочитав один і той самий рядок, але так нічого й не зрозумів. У них завтра перша пара з основ нечисті, після чого вони одразу підуть на практику. Вести її буде ректор Чон власною недружелюбною персоною, а значить пощади чекати нічого.

Почувши таку «чудову» новину, про те, що їм одразу ж, з першого уроку, потрібно буде працювати з трупами Юнгі став ще сірішим. Пак правда думав, що вампір брякнеться без свідомості, але той швидко прийшов до тями почувши насмішкувате: «Ти що трупів боїшся? Ти ж вампір!». Зрештою, Чимін уже цілу годину слухає одне й те саме звинувачення, і одне й те саме оправдування.

-Та ви дістали! – крикнув Пак, голосно захлопуючи книгу. Хлопці подивилися на Чиміна здивовано.

За ті пару днів, що вони провели разом, знайомлячись і намагаючись ужитися один з одним, Чимін виявив себе як тихий розуміючий хлопець, який вічно щось пише або читає. «Немає в тобі бунтарського некроманського духу» – сказав якось Техьон, коли вони з Юнгі вирішили вибратися вночі до їдальні, сперти щось пожувати. Паку ж просто не потрібні неприємності.

-Як би ти не виправдовувався і не відмовлявся, тобі доведеться завтра дивитися, а якщо Чон скаже навіть працювати з трупом, тож візьми всю свою вампірську суть в кулак і змирись. – Він тицьнув книгою в Техьона. – А ти припини ржати. Він має рацію, тебе напевно батько чи дядько брали з собою на цвинтар і вчили чомусь, або просто показували. Так що не випендрюйся. Для нас це правда незвично та мрачно.

-Ти злий якийсь сьогодні. – промимрив Юнгі. – Сам як?

-Хочу додому якщо чесно. – Чимін знову відкрив книгу, шукаючи очима абзац, на якому зупинився. – Але ж вибору немає.

-Вибір є завжди. – сказав Кім і знизав плечима.

-Звичайно, але не отримати єдину можливу для себе освіту, не знайти роботу і здохнути десь на вулиці так собі вибір.

-Вічно у вас вампірів все погано! Я думав це ми некроманти похмурі!

-А я і є некромант, якщо ти не помітив!

-Та що ж це таке! Ви вже обоє дістали мене! Чому як жерти, то ви найкращі друзі, а як серйозні питання вирішувати, то від вас одні крики! – Чимін підвівся з ліжка, і прихопивши з собою книгу, рушив до дверей. – Я до бібліотеки.

-Захопи булочок як повертатимешся!

-Точно, тих із полуничним варенням!

-Ти любиш полуницю?

-А як же…

Чимін зачинив двері і видихнув. Він завжди думав про кімнату, як про особистий світ, де можна спокійно абстрагуватися від оточення і зайнятися чимось своїм. Заселяючись до гуртожитку, він навіть пошкодував, що не вступив до Академії Світла. Там кімната була у кожного своя. А тут його однокурсники з порогу порадували наявністю двох сусідів, супроводжуючи його не менш радісним: «Третій дивний. Їх там ціла кімната тепер». Говорити так у спину такі речі було низько, як вважав Пак. Втім, від некромантів цього очікувати варто. Батько дуже колоритно про них відгукувався.

Світлі маги ніколи їх не любили. Дізнавшись, що Чимін один з них, батько розлютився і наговорив йому стільки всього, що Чимін хоч і начебто помирився з уже спокійним батьком, але тих слів забути все одно не може. Батько був суворий. Завжди. Вимагав іноді надто багато. Мама морально підтримувала, а коли дізналася про здібності єдиного сина, довго плакала. Пак вирішив вивчитися, стати одним із найкращих випускників, щоб довести батькові, що він…а що він? Він просто доведе, що сильний. Його подвиги в некромантії батькові і даремно не потрібні.

Чимін добре пам’ятав маршрут до бібліотеки. Це перше, що він вивчив, коли побачив мапу академії. Бібліотекар, молодий хлопець, спав, пускаючи слину на якісь бланки і трохи похропував. Чимін похитав головою, вирішивши залишити сон некроманта в спокої. Він не розумів навіщо носити форму в не навчальний час. Техьон постійно носив сорочки з вишитим символом Академії, штани. Інші студенти дотримувалися того ж дрес-коду. Чимін був у своєму звичайному одязі, як і Юнгі.

Поклавши книгу на один із читацьких столів, Чимін вирішив пройтися між стелажами вчитуючись в корінці книг, щоб знайти ще щось цікаве. Деякі з них були вже досить пошарпаними, деякі зовсім новими. Як, наприклад, підручник з завтрашнього предмету. «Нечисть. Теорія і практика» стояла на самоті в ледь доступній досяжності. Чимін чув, що завдяки старанням нового ректора було оновлено програму навчання та завезено нові підручники. Цей величезний талмуд був явно для старших курсів, у першокурсників була менша книжечка. Теж нова. Але там описувалися незначні крихти, ази для новачків, тих хто ще не настільки сильний, щоб оживити щось сильніше за жука, пташку або людський скелет, і при цьому не знепритомніти. Що вже казати про контроль.

Чимін піднявся на носочки та підчепив пальцями самий низ книжки. Цього було замало. Стелаж здавався міцним, Чимін оглянув приміщення на наявність свідків, після чого перевірив його на стійкість. Товсті полиці, плюс вага книг здавались цілком надійними. Ледве зсунувши книги вперед створюючи простір для своєї маленької долоні, Чимін, спираючись на руку, легко підтягує книгу і ловить її в польоті. Тяжкий том легко не дається, зачіпаючи брову майбутнього приборкувача нечисті. Ну, знання так легко не даються.

Легкий дзвін у голові переривається скрипом падаючого стелажу. Чимін завмирає, з жахом розплющуючи очі.

-Не стій ти дурень!

Жорстка хватка на руці і різкий ривок виводять Пака зі стану трансу. Величезний стелаж падає на такий самий стелаж попереду, той у свою чергу на інший, і так в порядку доміно валиться цілий ряд, деякі книги розпадаються в польоті, у повітря підлітають самотні листи, що відокремилися від книг. На тлі, ніби з-під води, чується добірний матюк хлопця-бібліотекаря, що так і продовжував тримати Чиміна за руку.

Оглянувши масштаб катастрофи і, схоже, змирившись зі своєю не райдужною долею, некромант став перед Паком і потряс того за плечі.

-Ти живий хоч? Світлячок!

-Світлячок? – здивувався Чимін.

-Фуф, відмер. Ти чуєш мене нормально? А, ну так, чуєш добре. В очах не двоїться?

-Ні.

-О, яке щастя, мені аж відлягло! Ходімо, зроблю тобі чай. Тут стояв такий гуркіт, що за ректором Чоном йти немає сенсу, він сам прибіжить.

-Мені каюк. – Голосом, повним прийняття своєї поразки сказав Пак. – Мене відрахують.

-А, ні, не переживай. Відрахувати тут можуть лише у випадку смерті. Тож можеш вважати, що тебе щойно мало не відрахували. Але тобі пощастило. Я, Намджун, до речі. Третій курс. А ти?

-Я – Чимін. Першокурсник.

-Ну те, що ти першокурсник я і сам здогадався. Ти кумедний. І незвичайний. – Намджун обійшов стіл бібліотекаря і підійшов до тумби з чавунним чайником. Прошепотівши “Кано”, адепт активував руну вогню на ньому і чайник почав нагріватися, поступово закипаючи. – Який чай волієш?

-Не знаю. Можна будь-який.

-Який успіх, тому що у мене він тільки один. Тримай. – Він простяг Паку хустку.

-Навіщо? – здивувався Чимін і на автоматі прийняв чисту приємно пахнучу тканину.

-У тебе вся ліва щока в крові. Ти що не відчуваєш?

Чимін приклав хустку до щоки, потім глянув на неї.

-Кров уже не йде, але витерти треба. Не те щоб ми некроманти слабенькі на нерви, але краще зайвий раз у крові коридорами не шастати. Тим більше, бібліотека є безпечним місцем. Принаймні була, донедавна. Тримай.

Намджун подав йому чашку з чаєм, що дуже смачно пахнув. Чимін із вдячністю прийняв напій.

-Що тут сталося?

Спокійний низький, трохи хриплуватий голос змусив Пака випрямитися і глянути на того, хто увійшов. Ректор Чон був утомленим, з трохи м’ятою чорною сорочкою і з недбалим пучком на потилиці. Чимін бачив ректора вперше. Він не очікував, що той буде настільки молодий.

-Адепт Кім?

Відірвавшись від картини книжкового неподобства, Чон глянув на бібліотекаря. Хлопець пом’явся, адже й сам був не в курсі.

-Ну, вони впали?

-Ви в мене питаєте?

-Ні. Вони впали.

-Самі? – спитав ректор. Відповіді не було. – Адепт Пак?

Чимін не очікував, що його взагалі знають, підстрибнув від несподіванки, перевертаючи чашку з чаєм на себе. Чон побачивши шиплячого стрибаючого Пака, з сумуючим виглядом махнув рукою, і сорочка Чиміна знову стала чистою і сухою, ніби чаю на ній і не було. Шкіра правда ще пекла.

-Побутова магія? – Запитав Чимін.

-Так, вивчатимете на першому курсі. Дивна річ. – прошепотів Намджун.

-Я почую, що тут сталося, чи ви продовжите множити нещасні випадки у цьому приміщенні?

Чимін, здається, його вже ненавидить.

-Я намагався дістати книгу.

-Сходи біля кожної книжкової шафи вам про щось говорять? – Чон говорив так спокійно, ніби його взагалі нічого не цікавило, і дана ситуація його дико дратувала і взагалі він тут для галочки. От міг би й не приходити.

-Я думав, що дострибну.

-Наступного разу, щоб не думати, якщо вже ви так ненавидите сходи, носіть з собою стільчик.

Чон розвернувся на п’ятах і пішов до розгромленої частини бібліотеки. Чимін точно його ненавидить. Зріст був не те, що хворим місцем, але темою, яку Пак обходить по мірі можливості. Особливо зараз, коли він стоїть поруч із високим і широкоплечим Намджуном, який йому підбадьорююче посміхається.

-Не переживай. Він просто дуже зайнятий, тому може здатися злим, насправді він багато працює.

Чимін глянув у бік Чона. Некромант стояв, витягнувши одну руку вперед у бік стелажів, рука була огорнута легким чорним димом, що ледь просвічувався. Стелажі піднімалися один за одним, вгору підлітали книги, стаючи на місце. Чимін хотів так само. Він хотів уміти хоч щось.

Світлі маги проходили обряд посвячення в храмі, після визначення здібностей, чи це цілительство, чи передбачення, чи стихійна магія, їм наносили мітку, яка давала доступ до такої великої магії. До мітки, доступ був закритий навіть для незначних заклинань.

Чон закінчив із «прибиранням» і підійшов до адептів. Він похмуро оглянув Чиміна, через що в останнього по спині пройшов холодок. Він швидко приструнив його і так само похмуро глянув на ректора, віддаючи Кіму порожню чашку. Чоловік криво усміхнувся і кивнув головою на двері.

-На вихід, адепт Пак. Я проведу вас до гуртожитку.

-А в гуртожиток навіщо? – Запитав Чимін, обходячи стіл і залишаючи, приголомшеного заявою ректора Намджуна, з чашкою в руках. – Я, по вашому, не дійду?

-Тон, адепт. Справи в мене там.

Чимін прикусив язик згадуючи, хто його сусід. Викликав би Техьона руною виклику, до гуртожитку навіщо йти? Хоча, може, і не до нього, адже легше і справді надіслати виклик. Крокуючи поруч із Чоном коридором, Пак подумки лаяв себе за те, що не подумав про сходи або хоча б стілець.

-Що ти намагався дістати? – спитав ректор.

-Книгу.

-Що правда? У бібліотеці? Як ти додумався її там шукати?

Чимін закотив очі. Чон відчувши всю непедагогічність свого вчинку, спитав ще раз.

-Що саме за книга тебе цікавила?

-По теорії нечисті.

-А книг, що вам видали замало? Тим більше що підручники вам видали нові. У бібліотеці лишилася стара програма.

-Я вирішив ними не обмежуватися.

-Це похвально, звичайно. Шкода, що твоє прагнення не увінчалося успіхом.

Зараза. Справжнісінька саркастична зараза. Чимін подумки прокляв його та його рід, за винятком Техьона, він йому подобався, хоч і був іноді надмірно галасливим. Хоч Чимін і не робив з хлопцями нічних нападів на кухню, але ласощі діставалися і йому теж, а ще Кім давав їм поради на рахунок Академії, правда спочатку він знущався з Юнгі (дивне кохання у них, незвичайне) і навіть карту Чиміну дістав.

Чимін згадав, що залишив підручник на столі, і поскаржився на життя і удачу, молячись щоб у цьому була винна не кімната, і не помітив складку на килимі, що лежить на підлозі коридору, та мало не заїхав носом.

Будучи майже впритул до Чона, Чимін затримав подих. Ректор тримав його міцно, передпліччя навіть трохи нило, але все, що зараз турбувало Пака, це маленька родимка під нижньою губою, за яку зачепився його погляд. Губи надто гарні. Такий ніжний охайний рот для чоловіка. Якби ще не сарказм, який вони вимовляли із завидною частотою.

Пака не цікавили чоловіки, та й жінки, його взагалі кохання не надто турбувало. Світлі маги взагалі тілесні втіхи до весілля не схвалюють, адже в храмі кажуть, що вони порушують процес стабілізації магії. Так що одружуються всі лише після закінчення Академії, вже будучи магічно стабільними та зрілими.

Ректор теж дивився на його губи. Вони не подобалися Паку, надто пухкі, мамині, хоч мамі вони йшли, а ось йому. Чимін підтиснув їх, через що Чон глянув йому в очі.

-Може вистачить пригод на сьогодні? Чи в тебе нескінченна криниця спроб зробити день гіршим?

-Вибачте. – прошепотів Чимін.

-За що ти вибачаєшся? – хмикнув Чон.

Ректор перевів погляд на його розбиту брову і підніс до неї пальці. Чимін відчув легке поколювання. Він зцілив його?

-Ви хіба цілитель?

-Ні. Але рівня магії достатньо, щоб скористатися азами.

Хвастун. Дар цілительства складний. Пак це знав. В Академії Світла факультет цілительства був найменшим, і цілителі дуже цінувалися. Алхімія, звичайно, дозволяла лікувати деякі недуги, але тяжкі хвороби чи рани могли лікувати лише цілителі. Для простих магів навіть маленький поріз був чималим досягненням.

-Ви не хочете відпустити мене? Ми стоїмо у коридорі.

-Тобто якби ми знаходилися, скажімо, у моєму кабінеті, ти б не заперечував? – посміхнувся Чон.

Вражений Чимін залишив це зауваження без відповіді і відступив на крок. Ректор його відпустив.

 

***

До кімнати вони йшли мовчки. Вже будучи у вітальні гуртожитку, чим налякали адептів, що там знаходилися, точніше лякав тільки Чон, Чимін переконався в тому, що ректор йшов саме до Техьона. Але ось чого він не зрозумів, то це здивованого погляду, коли він дістав ключ і почав відчиняти двері. Подивившись на занесений для удару кулак ректора, Чимін провернув ключ і відчинив двері, жестом пропонуючи Чону увійти.

-Після вас.

Чон повільно опустив руку і хмикнув, проходячи в кімнату, але ледь переступивши поріг застиг, як укопаний.

-Це ще що таке?

Чимін протиснувся повз нього, зачиняючи двері, і дивився на Юнгі. Той сидів на стегнах ржущого Техьона і душив його. На відміну від Кіма, якого ситуація забавляла, Юнгі виглядав роздратованим.

-На моєму ліжку?! Ви що здуріли?! – прокричав Чимін. – У вас свої є! Вбивайте і сексом займайтеся на них, а моє ліжко оскверняти не смійте!

-Нічого ми не оскверняємо! – сказав Техьон і обійнявши Юнгі поперек талії, підвівся піднімаючи його за собою. Юнгі, який руки від шиї Кіма прибрав ще після слова «секс», від переляку обвив некроманта руками та ногами, дивлячись на нього величезними очима. – У нас найсвітліші почуття.

-От і засовуй йому ці світлі почуття на своєму ліжку. – пробурчав Чимін. – Здимійте!

-А ти чого такий злий і пом’ятий? – Запитав Юнгі. – Сталося чого?

-Вирішив самовідрахуватися.

-В якому сенсі? – Запитав Кім і зручніше перехопив Міна під сідницями.

-Тебе нічого не бентежить? – прошепотів Мін. – Спусти мене зараз же.

-Мені і так добре.

-Кхм. – кашлянув біля дверей ректор.

Вампір, зловивши дивне почуття дежаву, оцінивши ситуацію, відразу закрутився і зліз.

-Я дивлюся, ви знайшли один одного.

-Ви не так зрозуміли, ректор Чон, ми не разом. У вашого племінника дуже специфічне почуття прекрасного. Нехай не лізе до мене, інакше йому не поздоровиться.

Техьон видавив, здається, найширшу свою усмішку.

-Ти що, вкусиш мене?

-Я тебе зараз зжеру.

-Богиня, допоможи мені! – Простогнав Пак кудись у стелю.

-Я так розумію, весело тут у вас. – Окидаючи поглядом Техьона, сказав Чон. – Що ж, не дивно, що Чимін виявився вашим сусідом.

-Стривай, якщо ви не знали, що я його сусід, звідки ви знали хто я?

-А ти тут багато світловолосих некромантів знаєш?

Чимін та Юнгі одночасно показали пальцем на Техьона.

-Я маю на увазі тих, хто не мав бути ним.

Техьон спробував цапнути Юнгі за палець, але той, завдяки швидкій реакції, тут же його обсмикнув.

-Ти чого робиш? – зашипів Юнгі. – Припини цю хрінь зараз же!

-Так! Досить! – гаркнув Чон. – Техьон, ти що п’яний?

-Ні. – Посмішка зійшла з обличчя Кіма. – Я просто розважаюсь. Він так смішно реагує, а мені ці кілька тижнів так нудно було.

-Так, ви троє, не випробовуйте моє терпіння, його страшенно мало. За цим непорозумінням очей не спускати. – Чимін побачивши кивок у свій бік, хотів був обуритися, але був зупинений злим поглядом. – І жодного сексу в гуртожитку, я заборону не для того ставив, щоб ви змінили «полюс», зрозуміло? Запитання, побажання, пропозиції? – Отримавши у відповідь групове мовчання, Чон повернувся до дверей.

-То що ти зробив? – Запитав Юнгі.

-Розгромив мені бібліотеку. – пробурчав ректор.

Хлопці здивовано глянули на ректора, потім на Чиміна.

-Ви ще не пішли? – прошепотів Пак.

-Ваша гостинність, адепт Пак, гріє мені душу. І все-таки, яку книжку ви хотіли?

-Я ж сказав, по нечисті. Велику таку. Тяжку. – сказав Чимін і потягнувся до вже цілої брови.

Помітивши це жест, Чон усміхнувся і нічого не сказавши, вийшов із кімнати.

-Так, а приходив то він навіщо? – Спитав Юнгі, ледь нахиляючи голову в бік Кіма, при цьому не зводячи очей з дверей.

-А тьма його зна.

 

***

Того ж вечора, Техьон завалився в кімнату з двома книгами та паперовим пакетом. Підійшовши до Чиміна, він простяг йому книжки.

-Тобі тут передали. Що за стосунки у тебе з моїм дядьком?

-Ніяких. Ми спільними зусиллями дійшли до розуміння, що один одного бісимо.

-Не найкращий початок. – промимрив сонний вампір зі свого ліжка.

Чимін хмикнув і потягнувся за книгами. Перша маленька книга була його забутим у бібліотеці підручником, а ось друга. Чимін огладив чорну оксамитову обкладинку із золотистим корінцем. «НЕЧИСТЬ. ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА» було виведено золотистими вензелями так, ніби це книга про мистецтво, а не про упокій не упокоєних.

-Скажеш йому спасибі.

-Сам скажеш завтра. – хмикнув Кім.

-Навіщо тобі практикум за третій курс? Невже не чув прислів’я: перш ніж бігати, треба навчитися ходити?

-Помовч, кликласте ненаситне чудовисько. Тримай ось, пожуй. – Техьон кинув у Юнгі паперовим пакетом. Той з сумнівом глянув на нього. – Не роби таке обличчя. Я, між іншим, бабусю просив надіслати саме це. Воно полуничне. Твоє улюблене.

Чимін готовий був присягнутися, що очі Юнгі на мить спалахнули, стаючи яскравішими і він миттю переключився на пакет, зариваючись у нього носом.

-Будь обережний, пухнастик, а то я так і одружитися з тобою можу. – Сказав Мін, і тут же замикав, прожовуючи печиво. Кім перестав усміхатися і прокашлявся.

-Та ну тебе. – Тихо сказав він, і пішов до свого ліжка.

Чимін простежив за цією картиною зацікавленим поглядом, але швидко переключився на книгу в руках, відкриваючи зміст.