Розділ.

Погода була прекрасна. Проміння золотистого сонця освітлювало все довкола, легенький вітерець колихав зелене листя. Та, незважаючи на те, що весна вже добігала кінця, у лісі, неподалік Конохи, було доволі прохолодно.

Чорноволосий хлопець сильніше закутався у плащ. Шінобі не повинен мерзнути. Відступник – тим паче. Але йому було холодно. Хвороба давала про себе знати, а витрачати чакру на обігрів не хотілось. Хто знає, що може статися.

Він ніндзя – відступник. Вбивця клану. Учіха Ітачі. Член злочинної організації “Акацукі”. Людина, ім’я якої є в усіх записних книгах ніндзя з поміткою “Злочинець S рангу”. Багато хто боїться його.  Та й як не боятися, якщо він самостійно вирізав увесь свій клан. Принаймні, так усі думають.

Ітачі підняв голову й подивився на небо. Його блакить приносила спокій. Хлопець тяжко зітхнув. Усі його думки крутилися навколо молодшого брата.

— Саске… Як ти там?

Він був єдиним, хто вижив. Найдорожча для Ітачі людина. І той, хто має відібрати його життя. Саме про це задумався хлопець, дивлячись на небо.

Раптом позаду нього, ніби незвідки, виникло джерело чакри. Його сила змушувала кров холонути в жилах, але Ітачі навіть не насторожився. Йому не потрібно було обертатися, щоб зрозуміти, хто стоїть за його спиною.

Вважалося, що Ітачі вирізав власний клан самостійно, проте це не так. Йому допоміг той, хто стояв позаду. Всі знали його, як Чоловіка в масці. Та Ітачі знав його справжнє ім’я. Його родич, Учіха Мадара.

–Давно не бачились, Ітачі-сан.

Юнак повільно озирнувся. Перед собою він побачив фігуру в такому ж чорному плащі з криваво-червоними хмарами. Маска закривала все його обличчя, окрім правого ока.

–З нашої останньої зустрічі минуло лише 2 роки, Мадара-сан.

–Лише 2? Хіба з геноциду клану Учіха не минуло вже більше 8 років?

–Хіба Ви не пам’ятаєте? Ми зустрічались на одній місії в Кірігакуре, приблизно 2 роки тому. Мій напарник, Кісаме, переплутав вас із АНБУ Кірігакуре й напав на вас. Добре, що ми тоді вчасно зупинились.

–А-а-а-а. Зовсім забув про це.

Він брехав, Ітачі це зрозумів одразу. Чоловіку в масці щось від нього потрібно, інакше  він не став би його шукати. В тому, що Мадара саме шукав його, а не зустрів випадково, Ітачі був упевнений. Він запитально подивився на “родича”. Мадара витримав невеличку паузу перед тим, як розпочати:

–Тут така справа, Ітачі-сан. Щось мені підказує, що в ряди “Акацукі” проник щур.

Праве око Мадари витріщалось на Ітачі. Та в того лишився той самий спокійний вираз обличчя.

–Що ви маєте на увазі?, – спитав Ітачі своїм звичайним тихим голосом.

–Відбувся витік  секретної інформації. І це вже не вперше. Хтось розкриває ворогам наші маленькі секрети. Хтось, хто має довіру Пейна й доступ до важливих документів…

–…І ви підозрююте мене?, – голос Ітачі залишався спокійним, проте в ньому відчувались холодні нотки.

–Милий мій Ітачі, я знаю тебе доволі давно, знаю багато чого цікавого про тебе. І в мене є причини для підозри.

Ітачі лише розсміявся від чих слів.

–Я  теж багато про вас знаю, Мадаро – сан.

Чоловік у масці вважав ці слова порожньою погрозою. Так, Ітачі був одним з небагатьох, хто знав про справжнього лідера “Акацукі”, та виявлення цього факту він не боявся.

Ітачі посміхнувся кутиками вуст.

–Чи мені краще називати Вас Учіха Обіто?

• * *

Паніка накрила Обіто.

«Як він дізнався? Невже я став настільки необережним?», – думав він.

–Не розумію, що ти маєш на увазі.

Гордовита посмішка продовжувала майоріти на обличчі Ітачі. Це дуже дратувало Обіто.

–Чудово розумієте, Обіто-сан. Я все знаю.

Чоловік у масці помітно напружився.

–Ви спитаєте, як я дізнався?, – продовжував Ітачі,- це було нелегко. Та в мене власні джерела.

Обіто нервував. Він не очікував, що юнак із його клану виявиться настільки розумним.

–Для чого це сказано, Ітачі?

–Ні для чого. Просто констатую факт.

Око Обіто злегка прищурилось. Ітачі прямо натякав: не заважайте, або ваша таємниця викриється перед усім світом ніндзя. Або всі 10 років страждань будуть витрачені даремно. Ітачі краще померти. Тут і зараз.

Вони довго стояли й таращились один на одного. Ніхто з них не наважувався заговорити. Вітер грав у їх волоссі, в очах обох засяяв мангьоке шарінган. Тепер усе залежало від рівня підготовки й кількості чакри.

Обіто наважився нанести перший удар. Та ітачі тільки цього й очікував – не встиг Обіто нормально скласти печатку, як Ітачі легенько поворушив пальцем.

* * *

На перший погляд, нічого не змінилося. Та ж галявина в лісі, те саме блакитне небо. Та Ітачі тут вже не було. Обіто не міг зрозуміти, що відбувається. І тоді помітив спалах світла у кроні одного з дерев.

Його спостережливість врятувала йому життя. Буквально за мить, на нього напали. Судячи з котячої маски та чорного каптуру, це був АНБУ Конохи.

«Чорт, звідки він виліз?»

АНБУ наніс серію ударів невеликою катаною. Якби не шарінган і відтренована роками реакція, валявся б Обіто гарним таким трупиком. Або його частинами.

АНБУ продовжував атакувати, не даючи Обіто й шансу на те, щоб скласти печатку для нінджуцу. Учіха дістав кунай, клинки схрестились у повітрі. Дзвін металу оглушував.

За деякий час, Обіто зрозумів, що АНБУ вимотався. І мав рацію. Незабаром, невідомий шінобі відскочив від Обіто на  пристойну відстань.

Тишу розвіяв ніжний дівочий голос:

–Чутки не перебільшували. Ти дійсно сильний, Чоловіче в масці. Ще ніхто не зміг уникнути ударів моєї катани. Що ж, доведеться битися серйорно.

Вона почала складати печатку, а Обіто застиг як укопаний і не міг повірити власним вухам.

Цей голос він впізнає з тисячі, ні, навіть з мільйону інших голосів. Саме він приходив до нього вночі у снах, чувся в щелесті вітру. Ніжний, дзвінкий голосочок його коханої. Перед ним стояла вона…Нохара Рін.

Це було неможливо. Це не могла бути вона. Обіто бачив, як її пронизало Чідорі. Обіто сам тримав її холодний труп на руках. Неможливо… але він не помилився.

Поки Обіто оговтався, його накрило технікою води. Він встиг послабити її ефект за допомогою Камуї, та його все одно зачепило: плащ порвався в деяких місцях, на руці та масці з’явилися подряпини. Та Учіха не звертав на них жодної уваги, натомість, прошепотівши її ім’я.

АНБУ застигла.

–Як ти розкрив мене?

Обіто не відповідав, продовжуючи шепотіти імя своєї коханої. Рін скинула плащ та зняла маску.

–Повторюю ще раз. Як ти розкрив мене?

І знову відповіді не було. Обіто милувався дівчиною: вона трохи підросла, та обличчя й зачіска залишились незмінними. Відрізнявся тільки погляд її очей. Зараз він був наповнений нерозумінням, злістю й зневагою.

Вона накинулась на нього знову – він не став ухилятись. Катана пройшла крізь його груди з глухим звуком. Її кіньчик зачепив стрічки його маски – та впала на підлогу, розкривши його обличчя.

–Що…О-Обіто?

Куноїчі шоковано на нього витріщилась.

–Привіт, Рін.

Обіто посміхнувся, незважаючи на біль.

–Що це означає? Я вважала тебе мертвим…Чому…Чому ти не ухилився, дурень?! Я ж…Тебе…Власними руками…

Голос Рін здригався, сльози текли її щоками. Обіто теж плакав. Не від болю, не від образи, ні, – він плакав від щастя. Вони знову змогли зустрітися.

Учіха ніжно обійняв Рін, зупинивши потік її слів, після чого нахилився й прошепотів їй на вушко:

–Рін, прошу…Пробач мені. Пробач мені все.

Очі дівчини розширились від здивування. Вона обійняла його у відповідь.

–За що я маю пробачити тебе, телепню?

–За все, що…

Вона не дала йому пояснити. На хвилину їх вуста злилися. Ніжний, м’який поцілунок від його коханої. Про таке щастя Обіто ніколи не мріяв.

–Я кохаю тебе, Рін.

–Я теж дуже сильно тебе кохаю, Обіто.

Останнім, що він побачив, було її заплакане обличчя, на якому грала сумна посмішка. Перед очима все попливло. Обіто вже вирішив, що помер, адже таким щасливим не був ніколи.

Та він усе ще був живим. Парубок отямився на тій самій триклятій галявині. Довкола щебетали пташки, сонце вже хилилось до горизонту. Ітачі ніде не було.

–Клятий Ітачі. І як йому вдалося ув’язнити мене в генджицу? Телепень, який же я телепень. У мене мангьоке шарінган є, а я попався в таку просту техніку!

Незважаючи на його слова, Обіто був шалено щасливим.

–Дочекайся, Рін. Скоро ми знову зустрінемось. І тоді, ти точно не будеш плакати.

Обіто востаннє подивився на галявину, бажаючи побачити перед собою Рін, та навкруги було порожньо.

Учіха перемістився за допомогою Камуї. Так, вони скоро зустрінуться. Та для цього  необхідно ще багато зробити.

–Настав час розпочати збір біджу…