Примарний світ 1 розділ

Вечір, час близько 22:00 години. Будинок у житловому кварталі.

-Так, я вже отримав коробку з грою.

-Так давай відкривай її та підключай обладнання зіграємо!

-Не можу адже я сказав батькам що не відкрию коробку до закінчення всіх контрольних.

-Аааа вони поставили тобі умови.

-Та і це за те, що вони підкинули мені трохи грошей на неї.

-А ти дуже хотів попереднє замовлення гри адже там буде багато всяких дрібничок.

-Ну так.

-Хех… все-таки я знаю тебе краще за всіх.

– Ну так як ти мій найкращий друг і по суті єдиний.

-Ну хто ж ще як не я. Але контрольні лише наступного тижня.

-Можна потерпіти. Можеш поки що грати без мене, а коли настане час, і я приєднаюся до тебе.

-Ну гаразд я завтра вже почну, хоч я і не купував перед-замовлення.

-Та припини. Добре, удачі у грі

-А Тобі в навчанні. Бувай!

-Бувай.

Ну що ж давайте вже познайомимося мене звуть Артур Кромен мені всього 17, і я задрот, заучка і ще нишпорю в 3D моделюванні, на чому до речі і заробляю, простий хлопець який закінчує останній клас школи. Я не блищу особливими задатками краси так як моє волосся коричневого кольору, крізь який просвічуються червоні смужки в спробі стати красивішими, очі сірі, але при світлі може здаватися що вони блакитні, очі середні так що дивитися мені зручно не бачу занадто багато і не дуже мало, ніс теж середній і гострий, рот широкий, і підборіддя, узявшись за яке зручно, можна щось роздумувати. Склад тіла не особливо спортивний, але все-таки худий і як би промальовуються кубики пресу, високий, але не вище 180см, не відмовляю собі в солодкому і не товстішаю мрія будь-якої дівчини, загалом середньостатистичний пацан. Надворі стоїть 2045 рік, людство досягло багатьох відкриттів. Хоч мені не так багато років, але все одно багато моїх однолітків розуміються на багатьох справах, таких як програмування, механіка та інше. Нещодавно побачила світ гра нового покоління повноцінна, з повним зануренням, у буквальному значенні цього слова. Для гри потрібно спец. обладнання за допомогою якого можна поринути в барвистий і в той же час небезпечний світ пригод, а назва цієї гри Spirit World. Я навіть зміг взяти участь у розробці деяких моделей NPC для цієї гри. Той, хто попросив моєї допомоги мій інтернет друг, він теж задрот, і так як я не міг відмовити, в результаті я допоміг йому. Справа була складною тому, що було дуже багато деталей у цих NPC все-таки гра з повним зануренням все має виглядати як у реальному житті. Гра трохи у середньовічному стилі, але ніхто не забороняє розвинутись до технологій цих часів. Але мене тішить те, що одне там незмінно це битви, союзи і так далі. Єдине, що захоплює мене в іграх. Мій єдиний близький друг, з яким я дружу в реалі, це Джастін він з Америки, але переїхав до моєї країни, і тепер він по суті знає вже три мови. Саме він підсадив мене на ігри категорії рпг, і тепер ми разом граємо в таких іграх, адже в них є кооператив. І за два місяці до виходу гри він показав трейлер до цієї гри, і мене понесло я став чекати навіть перед замовлення купив. А прохання про допомогу було трохи раніше, ніж Джастін показав мені трейлер. Тож я не знав, що допоміг одному з команди розробників. І після того як я відправив останній файл, він написав мені: дякую за допомогу, якщо ти купиш цю гру тоді напишеш мені, я дам тобі промо-код з нагородою за твій добрий вчинок.

І я написав йому у відповідь: що за гра?

Він: поки що це таємниця.

Я: ну гаразд.

Він: ця гра стане найкращою на початку її сходження.

Я: багато обіцяюче.

Він: ну так, добре тоді мені час, бувай.

Я: добре, удачі, бувай.

І тоді я зрозумів, що допоміг самому розробнику гри. Після тієї ночі я весь день думав про це. Думав, що це за гра. І в результаті, коли Джастін показав трейлер я дізнався про свої моделі NPC, і тоді мене просвітило я став по суті співрозробником. Я не сказав, що допоміг у розробці гри Джастіну, щоб він не знепритомнів від заздрості. Так що краще написати інтернет другові про те, що я вже купив гру і наступного тижня вже почну грати.

Артур взяв ноутбук увійшов у Pacebook і написав своєму другові про свою покупку. На відповідь довго чекати не довелося.

Артур: привіт Гост!

Гост: привіт Артур. Про що хочеш поговорити чи дати пораду у 3D моделюванні?

Артур: я хотів би поговорити на рахунок гри. Ця гра називається Spirit World?

Гост: та гра над якою ми разом пихкали цілий тиждень й справді так називається, а що?

Артур: просто хотів сказати, що вже купив на замовлення і наступного тижня вперше увійду в гру, тим самим нагадаю тобі за той промокод.

Гост: добре зараз я тобі його не дам, тому напишеш мені за день до того, як увійдеш у гру.

Артур: добре

Гост: о, та ще дещо, як ти дізнався, що гра називається Spirit World?

Артур: я просто побачив трейлер, в якому були мої моделі NPC.

Гост: і як ти радий, що твої моделі потрапили в цю гру?

Артур: я дуже сильно здивувався, що допоміг у розробці, цієї гри яка буде культовою.

Гост: ха-ха, я дуже радий за тебе. Ну добре мені пора, та й тобі теж у тебе зараз 23:00?

Артур: а-а-а-а-а-а-а-а я зовсім забув про час спасибі тобі Гост. Гаразд поки і удачі тобі!

Гост: і тобі удачі, поки що.

Артур швидко зібрав портфель із готовою домашкою, та ліг спати. Думаючи про те, що він допоміг створювати гру, адже це його мрія бути у команді розробників ігор та створювати шедеври.

З початком наступного дня Артуру було нелегко вставати як завжди. Хоч до школи на 9 ранку, але все одно він спить до 8-ї і мало не спізнюється на перший урок. І ось ще один такий самий ранок п’ятниці в житті Артура. З першим дзвоном будильника Артур повільно розплющує свої очі.

-Блін я знову прокинувся о 8:00 ну чому кожен ранок починається саме так?!?!?!

Артур швидко підвівся з ліжка і побіг у ванну щоб прийняти базові ранкові водні процедури.

І так черговий ранок добре, що сьогодні середа. Обличчя моє якесь надто сонне, що мені робити? Хоча я завжди так виглядаю, коли не сплю до півночі, і не тільки я, Джастін теж завжди виглядає сонно. Це через те, що він завжди грає в ігри до пізньої ночі. А я сиджу у соц. мережах. Але успішність у мене не падала ніколи так що я можу собі дозволити трохи відпочити.

Артур прийнявши процедури у ванній попрямував на кухню, відкривши холодильник, він знайшов там пару заготовлених раніше два бутерброда, і бенто на обід у школі. Він живе сам тому йому доводиться заробляти гроші самому вже з 14 років тому що саме тоді він почав жити окремо від своїх батьків, але все ж таки вони іноді приїжджають щоб поговорити зі своїм середнім сином. Іноді можуть допомогти з грошима або просто трохи допомогти. Це сталося тому що Артур посварився з батьком і вирішив піти з рідного дому. Батьки намагаються повернути свого сина назад, але нічого не виходить. Хоч і Артур добре заробляє, вони все одно переживають за нього.

-Сьогодні приїжджають батьки. Хм цікаво що цього разу вони придумають для того, щоб повернути мене назад додому. Хоча це неважливо, адже я не погоджуся на їхні переконання. Ну гаразд пора до школи треба відбути сьогоднішні уроки і тоді я зможу почати готуватися до контрольних.

Подивившись у вікно, Артур побачив голуба з листом на лапці

-Це мені?

Він відчинив вікно, голуб чудесно не полетів, а навіть сам спокійно став на підвіконня. Артур обережно відв’язав листа від голуба, розгорнув його і прочитав:

Привіт, напевно, ти вже прокинувся, якщо читаєш цей лист, але все ж таки. Сьогодні я хочу з тобою зустрітись на даху школи після уроків. Сподіваюся, що ти прийдеш на місце зустрічі.

-Хм мабуть від мого таємного шанувальника. Дивно, що досі існує такий вид листування, адже це не вперше, коли мені надсилають такі листи вже десь вчетверте. Але коли я приходив на те місце зустрічі, яке було вказано в листі, то нікого не було. Ну гаразд, це буде останній раз, коли я послухаюсь і прийду на місце зустрічі.

Артур нарешті зібрався і вийшов із дому. Часу було 8:30 на момент того, як він вийшов з дому, але все-таки він встиг дійти до школи.

Зайшовши до класу, Артур побачив, що він майже порожній. Але слава богу Джастін був на своєму місці, як і завжди він грав у своєму телефоні. Інші учні сиділи, як і зазвичай у своїх групах: інста-моделі, особливі заучки, задроти, спортсмени та музиканти ну і були ті, хто не входив до жодної з цих фракцій їх називають тихонями, адже деякі з них настільки тихі, що цілком зможуть стати наче невидимими. першокласні ніндзя. Артур підійшов до Джастіна.

-Привіт, Джастіне!!! Як справи?

-О привіт Артур ─Джастін злегка посміхнувся─ та так учора нормально не зміг зіграти в Spirit World.

-Чому?

-Походу сервера були перевантажені, але все ж таки я зміг створити свого персонажа.

-Це круто. І як враження від гри?

-Це щось із чимось на словах не можна передати мої почуття.

-Це ви говорите про нову гру з повним зануренням у прямому значенні цього слова?

Це була Клара, вона теж задрот. Артур із Джастіном і не помітили, як вона увійшла до класу.

-Я теж вчора спробувала зіграти, але сервери реально були переповнені, тому я швидко створила персонажа, пройшла навчання і збереглася в місті про всяк випадок.

-Я теж так зробив. ─ відповів Джастін

-А ти Артур не грав? ─ запитала Клара

-Та поки ні, я почну після того, як усі контрольні пройдуть. Адже таки останній тиждень навчання.

-І то правда. ─ сказала Клара.

Голос позаду, ─ хех слабак.

-Ти думаєш, що ти кращий за мене? ─ сказав Артур.

-Ага, ─ Це був Петро, ​​цей член ігрового клубу завжди любить показати себе вищим за всіх хоча в більшості випадків він програвав, тому в рейтингу найсильніших гравців клубу він займає лише сьоме місце.

-Ти не перестанеш переслідувати мене у школі заради мого місця у рейтингу. Але щоразу програєш. ─ Артур подивився на фітнес-трекер. ─ зараз урок почнеться сядь на місце, будь ласка.

-Ти ще пізнаєш мою приховану силу, і я зможу перемогти тебе та заберу перше місце ігрового клубу.

Пафосу, надмірної впевненості та епічності в його словах було через гору. Але топ-3 гравця клубу не надавали цьому великого значення та продовжили свою розмову . Петро почервонів від злості, він мало не почав диміти, як у нього підгорало.

-Ну гаразд, – Артур подивився на Петра, – після закінчення контрольних я прийму твій виклик на останній бій.

-Добре. Але тобі не варто розслаблятися, адже я наглядатиму за тобою.

-Ага, добре, ─ Артур обернувся назад до Клари та Джастіна. ─ як він мене задовбав, щоразу він каже, що виграє, але зрештою навіть не вчитися на своїх помилках.

-І не кажи він навіть намагався домовитися зі мною за моє місце в топі, любить же похвалитися не за свої заслуги, багатий гімнюк. ─ Клара відгукнулася.

-До речі яких ви створили персонажів? ─ з цікавістю Артур почав дивитися на Клару та Джастіна.

-Ну краще тобі самому дізнатися якийсь там редактор персонажів, адже ти любиш заморочиться над створенням персонажів в іграх.

-Ну гаразд, а ти як завжди знаєш мене найкраще.

-Ну а хто ж ще.

Дзвінок

-Хлопці дзвінок, швидко готуємось до уроку. ─ сказав на весь клас староста.

З цієї середи починаються всі іспити. І Артур готовий здати їх на відмінно, і після них він збирається зайнятися своєю улюбленою справою, а саме бути фріланс 3D художником. Адже це його мрія потрапити до однієї з великих ігрових компаній і створювати шедеври ігрової індустрії.

Після уроків.

Ну гаразд пора збиратися на дах школи. ─ згадав Артур.

Артур швиденько зібрав свої речі в рюкзак і попрямував на дах, на дах можна виходити там проводять свій час під час обіду школярі і проводять шкільні заходи, це як би свого роду дворик перед школою, але на даху. Пройшовши весь шлях сходами Артур нарешті прийшов до дверей даху. Відчинивши двері, Артур відчуває легкий і теплий вітерець, який ніби пір’ячком проводить по вустах злегка лоскочучи їх. Вийшовши з дверної арки, Артур помічає Джулію, найтихішу дівчину зі свого класу. Вона стояла біля краю даху, легкий вітерець змушував розвиватися її довге чорне волосся, промені сонця змушували їх блищати і також підкреслюють красу, яку вона має, тоненькі брови того ж кольору, що й волосся, очі дивляться кудись у далечінь, виблискуючи маленьким червоним кольором. Маленький носик і такий самий маленький рот на тлі трохи білої шкіри були майже непомітними, шкільна форма яка трохи розвивалася на повітрі тільки підкреслювала її жіночність, хоч і вона не була високого зросту. Він підійшов до неї.

-Привіт Джуліє, пробач якщо тобі це буде прикро, але я навіть не знав, що ти прийшла до школи.

-Привіт Артуре, нічого мені навіть це подобається, що мене не помічають і не чіпають.

-Хах ну в цьому є свої плюси. Вибач мені, якщо тебе це зачепило.

Артур трохи подивився собі під ноги, а потім дістав ранковий лист. Побачивши його, Джулія почервоніла і відвернулася.

-То це твій лист?! Відправити його голубом змушує зворушитися, адже голуб був теж красивим, так про що ти хотіла поговорити?

-Я… я… я хотіла сказати тобі… що… що… що ти мені подобаєшся, і я хотіла б зустрічатися з тобою.

Артур від подиву трохи почервонів.

-Ну, не знаю навіть. Я ж про тебе майже нічого не знаю.

-Це не страшно адже походу відносин ми можемо дізнаватися щось одне про одного.

-І то вірно. Але зовсім скоро буде випуск і адже ти не їдеш в інше місто?.

Джулія підійшла до краю даху.

-Ні я не їду, якщо не знайду собі роботу до кінця другого місяця літа.

-А-а-а-а тоді добре.

-Так ти згоден на стосунки зі мною?

-Ну я не думав, що до моїх планів увійде такий розвиток подій. І як би для мене це трохи несподівано, тому запитаю тебе, чи не будеш ти проти якщо я подумаю деякий час над твоєю пропозицією?

-Ні я не буду проти тільки якщо ти довго думатимеш, то давай ти скажеш свою відповідь у неділю наступного тижня після іспитів, добре?

-Добре, спасибі тобі за твоє зізнання сподіваюся я відповім взаємністю адже ти мені теж трохи подобаєшся.

Джулія трохи почервоніла і трохи занервувала.

-Ем, ну добре мені час треба ще готуватися до іспитів і так далі.

Артур теж почервонів і занервував.

-Ем… Так мені теж …

Джулія швидким кроком попрямувала до виходу з даху, прикриваючи своє обличчя портфелем, а Артур продовжив стояти на даху. Артур лише провів її поглядом. І сам почав іти додому. Незабаром Артур дістався до будинку, де він проживає. По дорозі помічає машину знайомого кольору та марки – це були його батьки.

-Блін це родаки. Треба як найшвидше дістатися до квартири і, хоча б передягтися. Адже вони як завжди будуть чіплятися до дрібниць мого особистого життя.

Артур заблищав п’ятами до своєї квартири. Він живе на третьому поверсі, так що в такій ситуації йому зручно добиратися додому.

Увірвавшись у квартиру Артур швидко побіг у спальню, знімаючи з себе речі.

-Блін швидше.

Артур швидко передягнувся і почав швиденько прибирати в квартирі йому ще пощастило, що батьки приїхали тоді, коли він не брав участі в жодному ігровому турнірі, після таких змагань у його квартирі панує повний хаос. Тим часом батьки Артура лише заїхали на паркування

-Як думаєш йому сподобається ця новина?

-Навіть не знаю, можливо, він навіть зрадіє.

Щойно Артур закинув останню річ у шафу, пролунав дверний дзвінок.

-Фух … встиг хоча б прибрати, ─з легкістю сказав Артур,─ входьте, відкрито

Двері відчинилися за ними стояли його мама та тато.

-Ну… Привіт синку …

-Привіт мам, тату, проходьте сідайте на диван я зараз чаю зварю.

-Добре проходь Маргарет.

Батьки пройшли до дивана, присівши, вони почали оглядати квартиру. Тим часом Артур уже приніс чай, поставив тацю з трьома чашками чаю, цукорницею і три чайні ложки на столик біля дивана.

-Яка причина вашого візиту цього разу?

-Ми хотіли в першу чергу вибачитися перед тобою за ті наші слова про твоє завзяття думаючи, що це лише марна трата часу.

– І ще ми б хотіли сказати, що більше не будемо тебе просити повернутися додому, адже ти вже досить великий час уже не з нами і, напевно, ти вже відчув смак дорослого життя. І ми раді, що ти зміг розправити крила і полетіти у свій самостійний політ.

-Дякую мамо… тату… у день, коли я залишив свій рідний дім я міг сказати, що ненавидів вас, але, коли я почав жити самостійно зрозумів, що ви переживаєте, зрозумів, як вам складно навчати нас ─ ваших дітей та працювати щоб прогодувати себе та нас. Я теж перепрошую, що за те, що був грубим з вами.

-Роджер я не можу стримати сліз.

-Тихіше Маргарет, заспокойся. -Батько Артура почав втішати Маргарет

-Ось тримай. -Артур простяг своїй мамі серветку.

-Спасибі … ти на наших очах перетворився з маленького пташеня на дорослого орла. Ми пишаємось за тебе.─ Витираючи сльози сказала мати Артура

-Дякую вам що дали мені цю можливість.

-Ну гаразд син це по суті наша остання розмова зараз.

-Ви кудись збираєтеся їхати?

-Так ми хочемо виїхати в іншу країну, дізнатися світ, чому ми повинні сидіти на одному місці?

-Це точно. – посміхнувся Артур – до речі, як там сестра та брат? Адже вони були ще малі, коли я пішов.

-Так вони підросли з того моменту, поки вони живуть у бабусі з дідусем якщо хочеш можеш до них прийти зустрітися якщо ти не забув де живуть бабуся з дідусем, то це село Окан недалеко від міста.

-Добре прийму до уваги.

-Ну гаразд ми заїхали до тебе зараз тому, що не змогли знайти час для більш приємної розмови, але думаю, що й цього достатньо.

-Думаю, що це все-таки краще ніж нічого.

-І то правда … ну що ж Маргарет пішли не заважатимемо нашому орлу будувати своє життя.

-Добре Роджер, добре бувай синку ми тебе любимо і віримо в твої здібності.

-Дякую і вам що відвідали мене. До зустрічі.

Обійнявшись зі своїми батьками, Артур провів їх до машини, помахав рукою їм у слід. Прийшовши назад у квартиру, він попрямував до спальні і звалився на ліжко.

Таке почуття що все йде мені на руку просто ось все йде мені на руку. Джулія одна з найкращих дівчаток у класі, хоче зустрічатися зі мною, батьки тепер не думають про мене як про лайно.

Втомившись від дня Артур і не помітив, як склеїв свої очі.

На наступний день. Школа.

Зайшовши у двір Артур помітив, як слідом за ним увійшла на територію Джулія.

-О привіт Джулія. Як самопочуття?

-П-привіт Артур. Н-нормально, а в тебе як справи?

-Ну таке не сказав би що чудово, але й не скажу, що жахливо.

-Зрозуміло, ─ Джулія трохи посміхнулася.

Артур усміхнувся їй у відповідь.

-У тебе дуже гарна усмішка, ─ Артур усміхнувся ще трохи ширше.

Джулія трохи збентежилась і закривши обличчя руками відвернулася.

-П-правда?

-Хотілося б мені побачити твою щиру посмішку.

-Дурень … д-досить мене бентежити, – Джулія трохи повернулася до Артуру, – ну гаразд пора йти на уроки і готуватися до іспитів.

-Так ти права пішли.

-Іди я прийду трохи згодом.

-Добре чекаю на тебе в класі.

-Добре.

Артур попрямував до входу, дивлячись на Джулію, що дивилася на небо. Він настільки задивився, що не помітив, як зіткнувся з кимось.

-Гей не бачиш куди преш чи що?

-Уф… Трясця сорян пацан.

-Артур це ти, привіт, а-а-а вибач що нагрубіянив. Я думав якийсь мрійник. Хоча ти не завжди літаєш у хмарах. – зауважив Джастін.

-Так останнім часом я дуже розслабився. – Артур почухав голову

-Що ж з тобою трапилося?

-А я дивлюсь що на тобі новий костюм.

-Так купив спеціально для іспитів.

-Що хочеш спокушати училок, які будуть вести ці контрольні?

-Ні ну потрібно ж якось отримати хорошу оцінку, щоб отримати більший шанс на вступ.

-Все з тобою зрозуміло. Як завжди, ти думаєш про кар’єру в останній момент.

-Та є таке.

-Ну гаразд пішли в клуб нам сьогодні належить зробити багато всякого.

– До речі, сьогодні голови клубів та їхні заступники мають прийти на засідання про карнавал, який хочуть зробити студрада для тих, хто не вступив або не знайшов свій клуб.

-Добре це означає що ми на уроках сьогодні не будемо.

-Та нам сьогодні поставлять оцінки із середнього значення всіх контрольних за весь рік, а після цього дня розпочнуться річні контрольні.

-Ну тобі не дуже пощастило

-Мда-а-а.

-Не завжди ти здавав контрольні.

-Ну що вдієш, ─ Джастін розвів руки в боки.

Зітхнувши Артур мовчки йде в аудиторію Ц-301, Джастін пішов за ним. Прийшовши до дверей аудиторії і став навпроти Артур сказав.

-Так давай не будемо як на тому минулому разі щоб нас не вигнали і не давали нам завдання поштою ок?

-Добре я знаю, що ні ти ні я не любимо не урахування нашої думки. Я постараюсь сьогодні майже не жартувати.

Відійшовши від дверей трохи правіше до іншої аудиторії, Артур вигукнув.

-Та думай, коли вставляєш у діалог свої жарти.

-Добре-добре, пішли.

Джастін підійшов до Артуру і став за ним, випрямивши спину і набравши повні легені повітря, вони обидва увійшли в аудиторію. Увійшовши вони побачили, як група студентів та викладач звернула на них увагу, Артур швидко сказав

-Вибачте будь ласка, ─ і зачинив двері.

-Яка це аудиторія?

-Це… ─ Джастін подивився вгору на табличку біля дверей, ─це Ц-302 блін ми як завжди лажаємо ну що за фігня.

-Бігом в аудиторію

Вони підбігли до потрібної аудиторії та вдерлися до неї. Побачивши парту з табличкою “Ігровий Клуб”, вони швиденько сіли за неї.

-А ви як завжди спізнюєтеся, – сказала Глора голова студради яка стояла за маленькою трибуною, – ігровий клуб робіть вже щось із цим.

-Не хвилюйся скоро тобі не доведеться нас бачити на цих засіданнях.

-І то правда.

-Ну добре ви прийшли це вже тішить.

-Так і навіщо нас усіх тут зібрали? ─ погойдуючись на стільці сказав голова клубу музики.

-Так навіщо? ─ підтакує голова клубу садівників.

-Зовсім скоро наші випускники, а це більшість з нас покинуть цей заклад, тому комітет пропонує нам купити квитки на поїздку до гарячих джерел, які не зовсім далеко від нашого міста. А організувати це все ми хочемо десь через тиждень після складання іспитів.

-Звучить непогано.

-Тому просимо вас голови клубів скликати своїх випускників і сказати їм про це і хто захоче той має здати гроші, добре?

-Так.

Ще на цьому засіданні вирішувалися і купа інших меньшважливих питань.

-Ну ось і славно, а тепер можете розходитися. Дякую вам за присутність на цьому засіданні. Всім до побачення.

Усі голови клубів вийшли з аудиторії лише Артур та Джастін залишилися сидіти за столом.

-Ну І що ми робитимемо? Адже я на мілині, а на джерела хочеться, ─опустив голову Артур─, але я встигну заробити так що рано опускати голову.

-Скажімо нашим, що ми можемо поїхати на гарячі джерела, і хто захоче той і поїде. Та й я теж на мілині так що ми разом сидітимемо вдома. Заодно і пограємо у Spirit World. Поки будемо скребти гроші на поїздку.

-Ну добре. В принципі, треба набрати навичок в цій грі, щоб займати високі рейтинги.

-Тут ти маєш рацію як ніколи, та й ти не дуже і балакучий і активний чоловік щоб кудись їхати з дому.

-І тут ти маєш рацію, ну добре напиши в групу клубу що у нас завтра збори.

-Добре.

Джастін швидко написав повідомлення до чату клубу про збори в кімнаті клубу наступного дня. Артур із Джастіном попрямували до кімнати клубу. Підійшовши до дверей, вони почули якийсь гомін із кімнати клубу.

-Що це там таке?

-Треба перевірити.

-Ну, так вперед.

-Ага.

Різко відчинивши двері, вони побачили, як Петро копошиться у шафці.

-О! Привіт Петро, ​​що ти там робиш?

-А-а-а-а… – Петро злякався – фух… це ви… я думав це Клара.

-А Що вона тобі подобається? – вигукнув Джастін підійшовши до Петра.

-Та-а ні.

-Пфф запам’ятай вона моя – Джастін підморгнув.

– Та мені і потрібна була ця твоя Клара.

-Ну дивись мені.

-До речі, що ти тут робиш?

-Зараз же обід і я хотів взяти свою їжу з шафки.

-У тебе ж є своя шафка на коридорі.

-Так, але я все ж таки про всяк випадок користуюся цим щоб ніхто не взяв мій обід, так Джастін?

-А що я? Твій обід був на видному місці, та й узяв я лише один бутер.

Джастін та Петро почали сперечатися. У цей момент Артур побачив папку на столі поряд із шафками. Він підійшов, узяв папку та поставив її на місце.

-Ну гаразд вистачить – на трохи високому тоні сказав Артур – розійшлися Петро йди на обід і сповісти всіх, що завтра будуть збори після уроків.

-Добре – Петро взяв свій судочок з обідом і вийшов із кімнати клубу.