Том 1. Розділ. 1.1 Запуск Платної Служби

«Моє ім’я Докджа»

*Докджа– у корейській мові означає або читач, або єдиний син*

Коли знайомишся з людьми та говориш своє ім’я, то виникають непорозуміння.

«Ох, так ти єдина дитина в сім’ї?»

«Так і є, але я не це маю на увазі.»

«Га, тобто?»

«Мене звати Докджа. Кім Докджа.»

Кім Докджа (Вельмишановний єдиний син).

Мій батько дав мені це ім’я, щоб по життю я був незламною людиною. Але завдяки йому, я виявися звичайним самотнім чоловіком. Коротко кажучи, можна й так. Я Кім Докджа, 28 років, неодружений. Моє улюблене зайняття­­– читання веб-романів, сидячи у метро.

«Час зазирнути до телефону.»

У шумі галасливого метро, я рефлекторно підняв голову догори. Прямо на мене дивилася пара зацікавлених очей. Господарем цих очей була моя співробітниця із відділу кадрів, Ю Сана.

«Ах, доброго дня.»

«Ти їдеш додому з роботи?»

«Так, а як щодо Ю Сани-ссі?»

*-ссі–ввічлива форма звертання у мовленні.*

«Мені пощастило. Сьогодні керівник поїхав у відрядження.»

Незабаром Ю Сана сіла, коли місце біля мене звільнилося. Від неї повіяло легеньким ароматом парфумів, що змушували мене нервувати.

«Так, зазвичай, ви їздите на метро?»

«Це…»­– вираз її обличчя став доволі похмурим.

Якщо добре подумати, то сьогодні вперше я зустрів Ю Сану в метро. Починаючи з менеджера відділу кадрів Кану та закінчуючи фінансовим менеджером Ханом…Ходило багато чуток, що дівчину щодня відвозили додому чоловіки з нашої компанії. І все ж з її вуст прозвучали несподівані слова.

«Хтось вкрав мого велосипеду.»

Велосипед?

«Ви їздите велосипедом на роботу?»

«Так, у ці дні у мене багато понаднормових, тому мені не вистачає фізичних навантажень. Це дещо дратує, але варте того.»

«Зрозуміло.»

Ю Сана посміхнулася. Якщо подивитися на неї близько, то можна зрозуміти чому чоловіки такі знервовані перед нею. Проте це не моя справа. Кожна людина має свій жанр життя, і Ю Сана була тою, хто жив у жанрі відмінному від мого. Після завершення цієї незручної розмови, ми обидва повернулися до своїх справ у наших телефонах. Я відкрив новий додаток, у якому раніше читав, коли Ю Сана…Що це було?

«Por favor dinero.»

«Га?»

«Іспанська.»

«…Розумію. Як перекладається?»

«Будь ласка, дайте мені трохи грошей!»–досить гордо звучала відповідь дівчини. Навчається у метро, поки повертається додому? У неї і справді був зовсім інший жанр. Однак чи є користь у запам’ятовуванні слів?

«Ти дуже наполеглива.»

«До речі, а що дивиться Докджа-ссі?»

«Я…»

Зацікавлений погляд був прикутий до екрану мого телефону.

«Це роман?»

«Так…Я вивчаю корейську.»

«Вау, я теж люблю читати романи. Останнім часом не можу, бо не вистачає часу.» Дивно. Ю Сана любить читати романи…? «Романи, як-от Муракамі Харукі, Реймонд Карвер, Хан Канг…»

Так я і думав.

«Докджа-ссі, а які ваші улюблені письменники?»

«Ви не дізнаєтесь, навіть якщо скажу їх імена.»

«Я читала багато романів. Так хто автори?»

У цій ситуації важко було зізнатися, що я читаю веб-романи. Я подивився на назву роману.

[Світ після гріхопадіння]

Автор: Шін Сянщьон

Я не міг сказати, що читав «Світ після гріхопадіння».

«Це просто фантастичний роман. Це.. Ну, як «Володар перстнів»…»

«Ага. «Володар перстнів». Я дивилась цей фільм.»

«Так. Чудовий фільм.»

Деякий час між нами була тиша. Вона дивилась на мене, ніби чекала на мої слова. Наша розмова мала дуже напружений відтінок, тому я вирішив змінити тему.

«Проминув вже рік, як я працюю у компанії. Це мій останній рік. Час такий швидкоплинний.»

«Так тоді ми обоє нічого не знали.»

«Вірно. Здається, що це було лише вчора, але термін дії контракту вже закінчується.»

Я зрозумів, що сказав щось не те, коли побачив вираз обличчя дівчини.

«Ах, я…»–Ю Сана замовкла.

Я зовсім забув. Минулого місяцю Ю Сана уклала угоду з іноземним покупцем, тому і була підвищена до штатного робітника.

«А, звісно. Я запізнився з привітанням. Пробач. Ха-ха, я повинен був добре працювати, щоб вивчити іноземну мову.»

«Ах, ні. Докджа-ссі! Ще ж є огляд виконання та…»

Мені було неприємно за свої думки, але вигляд Ю Сани, яка розмовляє, був незрівняним. Начебто весь світ прожекторів осяював лише одну людину. Якби це був світ новели, такий вигляд мав би головний герой.

Насправді такий результат був неминучій. Поки я не намагався зробити хоча би щось, Ю Сана докладала зусиль. Я лише читав романи в інтернеті, вона старанно вчилася. Це було вирішено заздалегідь, що Сана стане штатним робітником, а мій контракт буде розірвано.

«…Докджа-ссі.»

«Так.»

«Якщо ви не проти…Хочете дізнатися яким я додатком користуюся?» На мить її голос став таким далеким. Здавалося, ніби то увесь світ відійшов на другий план. Навпроти мене сидів хлопець. Йому приблизно було десять років. Хлопчик тримав сачок для комах, сидячи з мамою, щасливо посміхаючись.

«…Докджа-ссі?»

А що якби у мене було інше життя? Тобто, якщо би жанр мого життя був іншим?

«Кім Док…»

Якби жанром мого життя був не «реалізм», а «фантастика»… Чи міг би я бути головним героєм? Мабуть, це буде не відому нікому вічно. Проте я добре знаю одну річ.

«Все добре, Ю Сана-ссі.»

«Га?»

«Це не спрацює, навіть якщо ви розповісте мені про додаток.»

Либонь, жанром мого життя був лише «реалізм».

«Докджа живе самотнім буттям.»

«Га? Ви що…?»

«Ось така я людина»

У цьому жанрі я не був головним героєм, а «самотнім» чоловіком.

«Самотнє життя…»

Ю Сана мала серйозний вигляд обличчя. Я махнув руками, щоб показати, що це насправді дуже добре. Чомусь ця людина переживала за мене. Можливо, тому що вона працює у відділі кадрів…Але ж вона знає про виконання моєї роботи.

«Докджа-ссі насправді славний.»

«Так?»

«Тоді я проживу життя слонової кістки!»

*Сана(상아)–на корейській мові позначає слонову кістку*

Здавалося, Ю Сана щось вирішила та невдовзі відновила вивчення іспанської. Перш ніж вернутися до роману, я деякий час дивився на неї. Все повернулося у вихідну точку, але було дещо дивне, я не міг прокрутити новелу далі. Певно, тому що я усвідомив усю вагу реального світу.

У той самий час у верхній частинні з’явилось сповіщення.

[У вас одне непрочитане повідомлення]

Це був лист від автора «Шляхи Виживання».

• Читачу-нім* мій роман стане платним з 19:00. Це буде корисно. Щиро бажаю успіху!

*-нім– найввічлива форма пошани у мовленні.*  

[1 додаток]

Автор казав, що зробить мені подарунок. Це він?

Я був читачем від природи. Отже, я був радий отримати листа. Так, було досить непогано жити як читач. Я перевірив час. 18:55. У мене було рівно п’ять хвилин, поки роман ще не став платним. Я відкрив список своїх улюблених новел у додатку. Оскільки я був єдиним читачем, то маю залишити останній вітальний коментар, щоб надати сил письменнику. Проте…

[Зазначеної роботи не існує.]

Я декілька разів намагався ввести у пошуковому полі «Зруйнований», але результат залишався одним і тим самим. Сторінка «Шляхи Виживання» безслідно зникла. Це було дивно. Чи було колись видалення роману без сповіщення, коли його збиралися зробити платним?

У цей момент світло у метро згасло, середину потягу заполонила темрява.

-Кіііік-!

Потяг почав сильно тремтіти та видавати металеві звуки. Це змусило Ю Сану так міцно схопити мене, що я звертав увагу лише на біль у лівій руці, а не на раптову зупинку. Потягу знадобилося десяток секунд, щоб повністю зупинитися.

Тоді звідусіль залунала розгублені голоси.

«Що сталося?»

«Що це…?»

У темряві увімкнилося один-два телефонних ліхтарики. Дівчина все ще міцно тримала мене за руку, коли запитала:

«Що відбувається…?»

Я вдав, що мені байдуже.

«Не хвилюйся. Невелика проблема.»

«Невже?»

«Так, напевно, це вимушена зупинка через самогубство. Машиніст скоро зробить оголошення.»

Закінчивши, я почув:

–Повідомляю усім пасажирам потягу. Повідомляю усім пасажирам потягу.

Гучне оточення стало спокійним. Я зітхнув і почав говорити:

«Бачиш, це не так вже й страшно. Зараз пролунає вибачення та під’єднають живлення…»

–Е…Всі тікайте…Забирайтесь геть…!

Пролунав звуковий сигнал, і трансляцію вимкнуло. Всередині вагону почав підійматися ґвалт.

«Д-Докджа-ссі? Що це…?»

Зненацька яскраве світло засяяло перед головним вагоном потяга. Почувся голосний барабанний звук, а потім тріск. У суцільній темряві щось рухалось до нас. Це був просто збіг, що я побачив годинник у цей самий момент–19:00.

-Тік-!

Здавалося, що весь світ зупинився. Тоді пролунав голос:

[Безкоштовне обслуговування планетної системи 8612 призупинено.]

[Головний сценарій розпочато.]

Це був момент, коли жанр мого життя змінився.