Розділ 1.

“Мерлін, він випив три келихи ельфійського вина, а четвертий вже майже наполовину порожній”, — думала Герміона, спостерігаючи за Роном в розпалі Різдвяної вечірки в Норі. Вона і сама, по правді, трохи сп’яніла від вина, яке дістав зі своїх запасів Артур Візлі, але легкий хміль тільки робив її більш дратівливою. Відтоді, як вони з Роном переїхали жити в помешкання Візлі, їй потрібно все менше приводів для чергового роздратування.

— А давайте ще раз заспіваємо отуу… Ну як її?!

— Тільки не це. Ще один раз “Holly Jolly Christmas” — і мої вуха просто не витримають. — Джині з Гаррі пішли б раніше, якби місис Візлі не вмовила їх лишитися на ще один шматок гарбузового пирога. Вона тижнями говорила про маленького Джеймса та про те, як чудово малюку буде у її в’язаному светрику. Врятуватися вдалося тільки Флер та Біллу, які ще минулої осені застрягли у Норвегії через нову експедицію Білла. Джордж же виходив на зв’язок, тільки щоб сказати, що з ним все в порядку.

— А я добровільно відмовлюся від слуху, —  жартівливо кинув Гаррі. Він теж поглядав на друга, який солідно перебрав, і на Герміону. Його передчуття щодо нищівного погляду подруги ніколи не підводило. Саме з таким вона зараз і спостерігала за тим, що відбувалося.

Вокальні здібності Рона з батьком не вразили й малюка. Здавалося, що і без того гучна кімната тепер була готова луснути від дитячого вереску.

— Артуре, ви налякали Джеймса! Ану швидко припиняйте свій виступ і дайте уже спокій Гаррі, не змушуйте пити хлопця.

“Хвала небесам!” — Герміоні захотілося подякувати місіс Візлі за ці слова. Хоча, правду кажучи, жінка була найнестерпнішою для неї у цьому домі. Спроби зробити з Герміони хазяйновиту господарку та розмови про майбутніх маленьких копій Рона стали традицією, без якої не обійшлося навіть у вечір Різдва.

*звук повідомлення

— Ще не всі привітали з Різдвом? — допитливий погляд Джині на телефон.

Вона не була здивована. Ні, Герміона відчувала: він напише.

— Це з Міністерства. Я відійду на хвилину.

— З Міністерства? В Різдвяну то ніч? — звук повідомлення привернув увагу не тільки Джині, а й місис Візлі, що втішала малого Поттера золотистою ялинковою кулькою.

— Мабуть, щось термінове. Я зараз.

Герміоні здавалося, що стук її серця можна було почути за милю. Вона видихнула тільки тоді, коли зупинилася посеред кімнати в Норі, де не було чутно дуету Візлі старшого з сином.

“Готель “Rose Wine”, ном.563”, — світилися літери сповіщення на екрані телефону.

Набирає: “Я не можу приїхати у святковий вечір. Тут усі”.

Минула хвилина, дві. Відповідь: “А хіба я запитував у тебе, Грейнджер?)”. Скрипнули двері кімнати:

— Герміоно, кудись збираєшся? — злегка похитуючись, зайшов Рон.

— Роне, ти ж чудово знаєш, що я не можу розказати. Це з роботи.

— Так-так, знаю. Знову секретні справи Міністерства, про які ти не можеш говорити через присягу на крові. Дуже зручно!

— О Годрік! Ми вже з тобою сотню разів про це говорили. Думаєш, я б не розказала тобі й Гаррі, якби могла? Думаєш, мені подобається жертвувати своїми вихідними та розгрібати міністерські справи?

“Гляньте но тільки на неї! Сором, вона бреше йому і навіть не червоніє. Ти стала бридкою сама собі”. — Але думка про ще одну хвилину, проведену тут, була нестерпною, а внутрішній голос змушував швидше тікати за вказаною адресою.

— Судячи з того, як ти змінилася в лиці, коли отримала повідомлення — так!

— Ооо, то ти встигав не тільки осушувати келих за келихом, а ще й стежити за моїм настроєм?!

— Це він, так? Малфой?!

“Господи, невже він знає? Ні, він не може: я була надто обережною”.

— Він спеціально звалює на тебе всю роботу? — в темряві щось голосно брязнуло, здається то розбилася рамка однієї з сімейних фотографій, що стояли в ряд на комоді. Вона видихнула з полегшенням: “Таки не знає”.

— Що? Рон, ми вже не діти, і ми не в Гоґвортсі.

— Я знаю, що ми вже не в Гоґвортсі, Герміоно. А ще я знаю, що ти змінилася відтоді, як отримала цю кляту роботу, з клятим Малфоєм. Якого хера його туди взагалі прийняли? І як вони можуть довіряти йому після всього, що було?

— Роне, ця “клята” робота нас забезпечує. Може і ти собі знайдеш хоч якусь нарешті, замість того, щоб плакати за минулою?

Їдкий докір Герміони про те, що Рон досі безробітний, змусив його на хвилину замовкнути. Він уже як рік займається безуспішним пошуком нової роботи, тому що зі старої, міністерської, його звільнили.

Він хотів було щось відповісти, але Герміона випередила його. Вона здалася йому виснаженою.

— Роне, будь ласка, поговоримо, коли я повернусь. А зараз іди спати, тобі вже вистачить.

— Знаєш, чого мені й правда вистачить, то це твоїх секретів.

— Може ти коли-небудь…

— Ей, у вас тут все добре? Ми почули шум: тут ніби щось розбилося, — з-за дверей показався силует Гаррі. Вона не подумала про те, що їх могли почути внизу, але, добре, що піднявся лише Гаррі, а не сімейство Візлі у повному зборі.

— Мене терміново викликають на завдання. Ми вже довго над ним працюємо і, здається, трапилося щось, що може нам допомогти.

“Гаррі — не Рон і до того ж не п’яний: він точно все зрозуміє і здогадається, що я брешу. Так, скасувати паніку. Адже ти можеш нервувати через сварку з Роном, а не через брехню про секретне завдання”.

Гаррі таки не здалося: Герміона справді поводиться якось дивно. Проте зараз не час аналізувати поведінку подруги, потрібно виручати Рона, бо той у своєму стані може наговорити такого, за що завтра вибачатиметься. Тим більше їм з Джині вже теж час їхати додому.

Розділ 2.

Герміона трансгресувала за два квартали від готелю. Вона і правда була виснажена. Вже як рік дівчина не могла дати відповідь ні на одне запитання у своїй голові. Ці питання з’явилися один за одним, змішувалися зі спогадами, думки перетворювалися у протистояння. Їй здавалося, що вже немає якоїсь однієї Герміони, їх двоє, а вона мусить обрати.

Чарівниця йшла зимовими лондонськими вулицями й заглядала у вікна маглівських квартир. Звідти визирали усміхнені люди, на головах в яких були кумедні новорічні червоні шапки з помпонами. Вона згадала, як колись розповідала мамі з татом про те, що Санта Клаус, або Клаус, був одним із найшанованіших у магічному світі чаклунів. На старості літ йому стало мало визнання лише серед чаклунів та чаклунок, тому він і став “добрим дідусем Сантою”, який дарує подарунки маленьким маглам і дивує їх магічними викрутасами, типу переміщення з летючим порохом або санями. Тобто, тими речами, якими дитину із чаклунської сім’ї не здивуєш.

Яскрава, прикрашена новорічними гірляндами, вивіска готелю вирвала її з дитячих спогадів і повернула в реальність. Саме в такі моменти, перед черговою зустріччю з ним, голоси в голові по-зміїному сичали про сумління дівчини. А потім вона закривала за собою двері готельного номера і хор стихав. Його змінювало відчуття, що щасливою насправді Герміона стає тільки бувши наодинці з ним…

Малфой, як і зазвичай, стояв спиною до неї. Вона знала, що він почув, як вона ввійшла, і знала, на що чекає хлопець. Тому Герміона підійшла до нього і обхопила обома руками його плечі. Драко нахилився і поклав голову на її руку. 

Відтоді, як вона зрозуміла, що Драко Малфой, якого вона знала як забійкуватого слизеринця, може бути ніжним і турботливим, то вже ні в одних обіймах їй не було так добре, як у його.

— Чому не трансгресувала одразу в готель? Я ж казав, що тут безпечно.

— Потрібно було пройтись.

— Герміоно… — Малфой повернувся до дівчини.

— Тшш, — вона лагідно торкнулася рукою його губ. — Просто поцілуй мене і все. Розмов сьогодні з мене більш ніж достатньо.

І він зробив так, як вона його попросила, але вже за хвилину відсторонився і поцілунок перервався.

— Сьогодні я написав тобі не для цього. В мене є новини по нашому завданню.

— Новини? І які ж? — вона любила і вважала досить сексуальним у ньому те, яким серйозним  він стає, коли йдеться про роботу, але зараз міністерські справи — це останнє, про що вона хотіла б чути.

— Від засекречених інформаторів Дурмстранга надійшла інформація про те, що прибічники Волдеморта створили штаб на півночі Скандинавії і активно набирають нових чаклунів у свої ряди.

— Вони об’єднуються без свого ватажка? Але що це означає?

— Це означає, Герміоно, що потолоч Волдеморта весь цей час водила нас за носа, як останніх лохів. Поки вони ставили мітки новим смертежерам, ми прочісували кожен закуток Забороненого лісу, де не було ні одного з цих покидьків! — вена на його скроні нервово пульсувала.

— Твоїм джерелам можна довіряти? А міністр магії про це вже знає?

— Ні, ти перша, кому я розказав. Часу обмаль. Не сьогодні-завтра потрібно буде вирушати до Скандинавії. Це шанс, Герміоно. Ти хоч розумієш, який це шанс для тебе?

— Про що ти?

— Ти не думала, що однієї спільної перемоги купки студентів над Волдемортом замало для того, щоб за тебе проголосували на зборах. Але якщо ми зупинимо і відправимо до Азкабану всіх смертежерів-послідовників до останнього, у виборців не лишиться сумнівів, що ти достойна посади міністра.

Вона мріяла про найвищий міністерський пост з моменту, коли вперше почула про магічний світ, але ніколи не думала про те, що Герміона Грейнджер може стати першою жінкою і до того ж наймолодшою на посаді міністра магії.

— Ей, Герміоно, все добре?

Вона певно мала трохи розгублений вигляд, бо Драко взяв її за руку і запитально подивився, в очікуванні відповіді.

— Я не знаю, що й сказати. мені треба обдумати це. Я не можу просто кинути все тут і поїхати аж на північ Скандинавії, до того ж це навряд триватиме два-три дні. А як же Рон? У нього зараз важкі часи. Я йому потрібна.

— Герміоно, отямся! Ці “важкі часи” у нього вже цілий рік! Через нього ви по самісінькі вуха в боргах, — вона хотіла заперечити. — І не треба його виправдовувати! У Рона було все: робота в Міністерстві, власний дім, ти, врешті решт, хоча він на тебе ніколи не заслуговував. І що він зробив? Все просрав, от що. Яким же треба бути недоумком, щоб програти цілий статок у покер. Та ще й кому, маглам!

— Досить, Малфой!

— Я просто хочу сказати тобі те, що вже не раз говорив до цього: ти заслуговуєш більшого і я пропоную тобі це. Обери вже нарешті себе.

Драко мав рацію. Зазвичай її бісило, коли він виявлявся правим. Особливо на початку року, коли вони стали працювати у парі, полюючи на смертежерів-утікачів. Але тепер він наче виговорив за неї все те, що Герміона тримала всередині останній рік.

Розхристана, дівчина вийшла з готелю. Холодний грудневий вітер зле бавився з її й без того неслухняним волоссям. “Обери себе, обери себе”, — не затихали слова Драко в голові. Герміона не знала, як їй тепер повертатися до Нори після цієї розмови.

А може і справді, їй, як тому дідугану Клаусу, замало люблячої родини Візлі й Рона, з його вічними невдачами. Їй потрібно більше: посада міністра, впливовість та влада, Малфой.

Герміона зайшла за темний провулок якоїсь житлової багатоповерхівки й трансгресувала. Куди? Цього не відомо. Відомо тільки те, що напрямок вона обрала сама.