До чого призводять Зілля

«Люба Евелін!»

Можливо, треба не так підписувати листа до матері?

Еріка зовсім не знала, що робити, і ледь не вила від розпачу. Ще ніколи вона не писала листи додому, не знала, що потрібно викласти на пергаменті, аби не образити і показати усю свою тугу за сім’єю, за якою Батлер уже і справді встигла скучити.

Гоґвортс здавався для неї занадто великим. Великі сходи втомлювали, постійний наплив учнів, що ніби великою зграєю вилітав нізвідки і кидався на Еріку, тріпочучи її мантію, шарпаючи за руки або зачіску. Батлер не мала страху перед людьми. Еріка боялася самотності в такому великому замку.

«Я живу чудово, просто неймовірно!»

Занадто оптимістично, Евелін одразу зрозуміє, що щось не так.

Ще один сувій пергаменту летить на підлогу. Батлер вдалося вирватися до башти з совами якраз на перерві перед Зіллями. Тому зараз дуже трепетно вона виводила пером літери, щоб встигнути відправити пошту. Сова, незадоволена тим, що адресант так довго пише листа, постійно ухала Еріці на вухо.

Сидіти було трошки прохолодно. Підкрадався жовтень. Осінь все помітніше входила у свої володіння, не соромлячись дути холодними губами на теплу землю.

«У мене все добре, не переймайтеся!»

Більш схоже на правду. Нік задоволено пошкрібся в її потаємному кармані мантії, знайшовши поживу.

«Передай Чарльзу, Ніці, Томасу, Філіпу та Емілі мої найщириші вітання. Бажаю вже зустрітися із вами і міцно обійняти. Знаю, що у Томаса почався навчальний рік у Дурмстранзі, не маючи з ним зв’язку, хочу, щоб ти попіклувалася, щоб він одягався тепліше. У них там дуже холодно.

Передавай моїм сестрам, Ніці та Емілі, найпалкіші вітання з тим, що їх прийняли на роботу до Міністерства Магії. Сподіваюся, що драконологія не забере занадто багато сил у Ніки, а Емілі не забуватиме про прийоми їжі у перервах між перекладом документів у Міністерстві.

Чарльзу шлю мої поцілуйчики. На Філіпа страшенно образилася. Не отримала від нього ні одного листа!

Ґрифіндор – дуже дружелюбний, а заодно і шумний, факультет. Тут навчаються люди, котрі без вагань підставлять тобі плече, навіть коли ти просто забув домашку. Мої сусідки, Анджеліна і Кеті, зовсім непогані дівчата.»

Угу, коли вони не починають заводити теми про хлопців зі старших курсів, котрі їм подобаються.

«У нас добрі стосунки. Вони інколи занадто балакучі, і частенько від їхньої тріскотні тріщить голова, але до цього швидко звикаєш.

Не можу сказати, що зовсім не звикла до Гоґвортсу. Тут своя атмосфера.

Ти питала у минулому листі, чи не змінилася професорка Макґонеґел. Ні, смію тебе запевнити, вона ані крапельки не втратила своєї форми. Трансфігурація – цікавий, але і складний предмет. У мене з ним виникають тимчасові труднощі, котрі я вирішую самостійно. Тренуюсь перетворювати голку на сірника, як би парадоксально це не звучало.»

Батлер не знала, чому у неї не зовсім на відмінно виходило чаклувати на уроках декана Ґрифіндора, але списала це на свій вік і те, що вона тільки вчиться.
Вона занадто серйозно ставиться до виконання будь-якого завдання. У цьому вся Батлер. Перфекціоністка до мозку кісток. Вона не скільки хоче зробити все ідеально, скільки постійно ставить для себе зависокі рамки, через які інколи зовсім не можна стрибати.

«Професор Дамблдор все ж такий дивакуватий старигань, поруч із яким магія, здається, пришвидшується, і ти буквально можеш відчути її у повітрі, просто торкаючись кінчиками пальців.»

Вітер дунув занадто пронизливо. Еріка закуталась у фірмову мантію свого факультету, чомусь посміхаючись про себе.

«Досі не вмію зав’язати краватку. Дякую моїм сусідкам, котрі постійно мене виручають.

Предмети ненудні. Проте я знаю набагато більше від програми першого курсу.

Знаєш, що найстрашніше? Я колись прокинулась вранці і зрозуміла, що відтепер, коли я вступила до Гоґвортсу, моє життя тепер може залежати тільки від мене. Я можу стати ким забажаю, відкрити ще більші горизонти для вивчення магії, або навпаки, занапастити себе. Ніщо не зупиняє мене, окрім інколи, звичайно, здорового ґлузду і правил етикету. Цілий світ скоро може опинитися в моїх руках, і я абсолютно не знаю, що мені робити з ним наодинці.

Саме тому я і пишу тобі ці листи, мамо. Скільки б у мене не було друзів, але Вас я любитиму набагато дужче!
                                                                                                                                        З любов’ю,
                                                                                                                                                           Еріка»
Вона чомусь кволо посміхнулася сама до себе, мабуть, пишаючись, що врешті лист вийшов ідеальним. Батлер заколола своє довге чорне волосся, щоб воно не заважало їй під час письма, але сова встигла перетворити зачіску на невеличке гніздо.
Еріка віддала сові листа, давши на дорогу ласощів. Вона бачила, як плавно підхопилася в небо пташка, зробивши прощальне коло перед вікнами Гоґворсту, і врешті зникла, злилася із таким самим сірим небом.

– Лишенько, – пригадала вона, беручись за голову. – Професор Снейп!
Вона стрімголов полетіла вниз сходами башти, відмічаючи про себе, що шкільний внутрішній двір майже пустий, і, мабуть, всі добросовісні студенти вже сидять в аудиторіях. Всі окрім Еріки.

Вона вже встигла декілька разів подумки вирвати собі волосся на голові за свою забудькуватість. Професор Снейп не терпить запізнень.

– Дідько. Бери тебе все Мерлінове прокляття, – не стримується Еріка, коли розуміє, що не зможе полишити Ніка у своїй спальні, адже тоді пропустить катастрофічно багато, і запізниться на двадцять хвилин.

Батлер дякувала лише своїй голові, котра примудрилася на перерві полишити речі на Анджеліну. Хоча, знаючи професора Снейпа, її сумка вже давно могла б гуляти коридорами Гоґвортсу, підпираючи холодні кутки.
Вона влітає в аудиторію саме тоді, коли професор виводить на дошці крейдою тему їхнього заняття.

– Тобто ви вважаєте це гідним поведінки першокурсника Ґрифіндору – спізнятися на урок? – Снейп звузив очі, скануючи при цьому Еріку. Раптом вона згадала про зачіску. Нік тривожно поворухнувся у кишенях. Увесь його тон був просочений єхидством і зверхністю. – Поясніть причину свого запізнення, міс…

– Батлер, – говорить достатньо голосно Еріка. Їй не має снаги сказати так, як говорить професор. Серце, здається, впало десь на рівень п’яток і потім вирішило, піднімаючись, постукатись об усі органи. Що сказати? – Вибачте, професоре, я …. заблукала.

– Ну тоді дуже добре, що нарешті ви знайшлись, – глумливо додав він. – Що з вашою зачіскою? Ви по дорозі до класу зайшли у курник?

Еріка обтрушує пір’я з мантії. Дідько її підштовхнув, щоб запізнитися до Снейпа.

– Мінус двадцять балів з факультету за непунктуальність, і ще мінус десять за зовнішній вигляд, – чеканить професор. Серце, здається, повернулося на місце, але тепер заворушилася кров. Еріка відчула, що вона почервоніла. – Сподіваюся, зараз ви не заблукаєте і знайдете нарешті своє місце в аудиторії. Якщо ні – можете продовжувати стояти і підпирати двері, хоча я впевнений, що вони не падають.

Еріка не знала чи сміятися, чи плакати. Вона тихенько підкралася до Анджеліни, очима питаючи, де її речі. Пощастило, що Снейп був зайнятий написанням інгредієнтів для зілля Зміни голосу на дошці. Дівчина покосилася на вільну парту, за своєю спиною, і Еріка усе зрозуміла.

Нік почав ворушитися у кишені. Видно, не зміг знайти собі зручного місця, щоб поспати.

Часу вистачило, щоб стягнути волосся назад у тугу гульку, як це завжди казала їй робити Евелін, і приготувати перо і пергамент.

Професор вирішив не жаліти сьогодні чужий факультет, заваливши їх зверху і донизу формулами і визначеннями. Рецепт настоянки, врешті, було переписано, (признаємось, що Еріка боялася, чи зрозуміє свій власний почерк згодом), учні заворушились біля своїх котлів.

Алісія Спіннет, її нова напарниця, не виглядала дуже впевненою у власних стараннях. Навпаки, дівчина і кроку не могла ступити без листка з інгредієнтами.

– Все в порядку? Ти виглядаєш схвильовано,- не вистачало ще запороти зілля, через те що один із партнерів хвилюється.

Нерви роблять жахливі речі із чарівниками. Розбурхані емоції часто приводять до фатальних наслідків, і тоді важко сказати хто був більш несправним: чарівник чи його магія.

– Снейп,- самими губами прошепотіла Спіннет. – Сьогодні він прямо диявол у плоті.

А коли він їм не був? Риторичне питання.

– Думаю, краще мені піти за інгредієнтами, – швидко кинула Еріка дівчині.

Список Батлер лежав закинутим під столом. Дівчина набирала склянки по пам’яті.

Ніка, її старша сестра, коли вчилася на Рейвенкло, постійно приїжджала додому, щоб на літніх канікулах попрактикуватися перед початком шкільного року. Тому Еріка так добре і запам’ятала усілякі трави, колбочки і казанки.

Ніка поїхала на навчання до Франції, а захоплення предметами у Еріки залишилось.
Котел стояв на плиті і слабко булькав.

– Так і повинно бути? – стурбовано запитувала Алісія.

– Так,- терпляче пояснювала Батлер. – Для того, щоб змінити голос, зілля повинно бути достатньо рідким, щоб не застрягло у гортані, і не занадто густим. Варити десь півгодини.

Синьо-зелена суміш пхикала тихенько, допоки Еріка старанно помішувала напій. Лапки сушеної саламандри вона закинула п’ять хвилин тому, жовч із печінки дракона не дасть крові так швидко згортатись, щоб ефект зілля продовжився надовго. Залишилось тільки помішати три рази проти годинникової стрілки – і готово!

– Сподіваюсь, він не змусить нас це куштувати,- пробубоніла Батлер собі під ніс, коли випадково зазирнула до котла Лі Джордана. У нього явно щось пішло не так, адже колір розчину почав перетворюватися на коричневий.

Готуючи напій зі зміни голосу, Еріка зовсім випустила із виду, що у кишені мантії стало підозріло порожньо. Вона зрозуміла, що щось не так тільки тоді, коли хотіла подати паличкою сигнал професору, що вони вже закінчили.

– Мерлінові панталони! – Вона зовсім забула про Ніка.

Білий щур тихенько влаштувався прямо на плечі у Алісії. Еріка ледь не завила від розпачу чи від несподіванки. Батлер просто не могло прийти в голову: як щур міг видряпатися по мантії.

– Алісіє, тільки прошу тебе, без паніки, – шепочучи дуже тихо, почала Еріка, – у тебе на мантії мій щур. Не рухайся…

Але вона не встигла договорити, тому що різкий дівчачий крик заповнив підземелля. Професор Снейп, який звив гніздо за першою партою, і терпляче чекав на зілля від учнів, стрепенувся і тихо, мов кажан, підкрався до них.

– Спочатку ви, міс Батлер, маєте нахабство спізнитися на мій урок, згодом порушити дисципліну, – Еріка дякувала всім богам, котрих тільки знала, що Нік хутенько повернувся назад їй до кишені. – Мінус п’ятдесят балів з Ґрифіндору. Сьогодні ввечері чекаю вас на додаткові заняття з чистки котлів, можливо, тоді ваш ентузіазм трішки згасне, і ви почнете нормально вести себе на моїх заняттях.

Видих. Еріці здалося, що кожне слово професора було стрілою, що зрешечує її гордість і самоповагу до себе.

– Поміняйтеся місцями із містером Візлі. Негайно, – його холодний голос розійшовся луною по підземеллях.

– З котрим з Візлі? – насмішкувато звернулася до професора руда голова. – Нас тут двоє.

– З тим, котрий зараз посмів відкрити рота без мого дозволу, – навіть не дивлячись на учнів, вимовив Снейп. Він уже гордо проходив по рядах.

Батлер нічого не залишалося, як встати і мовчки, як солдат, прийняти свою долю. Їй було соромно. Евелін казала їй вести себе добре. Нате, отримайте, розпишіться і не жалійтесь!

А що далі? Прекрасно. Молодець!

Еріка Батлер не була б Ерікою Батлер якби за найменший поганий вчинок не картала себе потім ще сімдесят дві години. Їй навіть здавалося, що на смертному одрі, вона згадає не своє життя, а найжахливіші і найбезглуздіші моменти з нього: як вона всілася у калюжу у чистеньких панталонах, як загубила квитки на магічну виставу Доброго чарівника Олдріджа.

– О, міс Вибачте, які люди,- насмішкувато проспівала голова її нового сусіда.
Чесно, Еріка заледве стримала себе, щоби не плюнути межи очі цьому хлопчакові.

– Для тебе міс Батлер, – сухо, зовсім без емоцій.

Котел близнюків був дешевим, покоцаним збоку. Десь переклеювали імена чарівників, тому що літери не до кінця були стертими. Зілля, на диво, було правильного кольору, ба, навіть не тхнуло мулом.

– Ууу, які ми серйозні перед відпрацювання у Снейпа, – знову заговорило руде ластовиння. – Прибережи сили для відраювання котлів.

– Ти завжди такий жовчний чи тільки з новими сусідами? – повертаючись на півоберту, запитує Еріка. Її вже починає дратувати цей новий сусід.

– Ні, тільки з нудними злючками,- запевнила голова.

– Дуже дякую. Завжди переживала, як я виглядаю у твоїх очах. – Тут вона вже зовсім повернулася до сусіда, щоб подивитися йому у вічі. – Мені не потрібні твої оцінки моєї особистості. Ми тут тільки на один урок працюємо разом, – при цьому вона робить жест долонями, котрий показує їх близькість один із одним: вони ледве-ледве торкаються одна одної.

– Мисли ширше, – розширяє її долоні один з близнюків. – Ми на одному факультеті, – відстань між долонями більшає. – Живемо в одному крилі, – долоні ще далі одна від одної. – На одному курсі, – руки Еріки ледь не перекидають котел.
Вона висмикує з рук рудого хлопчини свої зап’ястя. Протирає його фантомні дотики своїми пальцями.

– Не торкайся мене, – шипить вона, відчуваючи, що скоро закипить як той котел.

– Чому ж це? – насмішкувато зі сторони.

– Отрую. Через контакт зі шкірою.

Близнюк лагідно посміхається.

Дзвоник лунає, немовби манна небесна. Еріка підбирає швидко речі, щоб  полетіти до Ґрифіндорської башти, намов роз’ятрена оса. Уже у дверях, на виході, вона розуміє, що щось не так. Їх із близнюком котел зашипів, як тільки Снейп торкнувся до нього паличкою. А далі… Високий стовп гейзеру із котла розфарбував мантію професора у всі кольори веселки.

– Візлі. Обидва. Сьогодні. Відпрацювати,- тяжко дихав він.

Але їх вже давно не було у кабінеті.

Проте Еріка сьогодні буде на відпрацюванні з ними.

Дідько!