Точно за сценарієм

Шоу-бізнес — величезна сцена, на якій у кожного своя роль, і грати її слід так, щоб ніхто не засумнівався у справжності. Ангели та демони, праведники та спокусники, бунтарі та послушники, корифеї та блазні… Можна змінювати амплуа як рукавички, та завжди існує єдиний образ, в якому бачать артиста — публіка любить постійність та почуття переваги, ось чому її так легко ввести в оману. Глядачі люблять читати між рядками, але вся правда в тому, що там суцільна пустота, яка заповнюється чорнилами запаленої уяви та нездійснених надій. Варто публіці вирішити, що розкусила артиста, як вона одразу потрапляє в заготовлений майстерними постановниками капкан. Жага знань сп’янює, і досвідченому лицедієві достатньо лише трохи підіграти, щоб задовольнити апетити «всезнаючих» глядачів. Публіка щиро вірить: вона в змозі відрізняти фальш від того, що ховається під маскою. У хороших акторів немає лиця — гримаса на гримасі, і так без кінця.

Тіна не грає – живе сценою. Тіна щира. Вона може промовчати, змінити тему розмови, але не збрехати. Тіна воліє говорити правду: їй не хочеться заплутатися в густих водоростях брехні, що боляче жалять тіло, і загрузнути в них навіки. Тіна хоче плисти в чистій воді у своєму човні: вона боїться, що одного дня замість звичного піску на дні вона побачить лиш темряву. Тіна пам’ятає, як це страшно — не бачити.

Тіні нічого не давалося легко. Її життя не було усипане пелюстками ніжних квітів — вона довго йшла босоніж по битому склу, аж поки не знайшла в собі броню. Її шрами невидимі, та іноді старий біль віддається неприємним поколюванням у стопах, коли вона крокує назустріч мрії. Тіна навчилася йти вперед незважаючи ні на що, адже здатися — це не про неї.

Публіка вважає Тіну святою. Вона добра, благочестива, праведна, щира. Тіна — любляча мати, вірна подруга, дбайлива наставниця, відкрита душа. Вона — еталон жіночності, стійкості та оптимізму. Тіна — палітра кольорів, неосяжний спектр емоцій, вона — яскравіша за сонце. Тіна божественна.

Тіна знає, що не свята. Вона — грішниця, яка несе свій хрест, що поволі тягне її до землі, давить на тендітне тіло сильної духом жінки. Тіна карає себе за минуле. За давно вимолені гріхи. Але вона не прощає себе і не сповідається. Тіна не дурна. Її мудрості вистачить на трьох. Вона набожна, але зі скепсисом дивиться на інститут церкви: священні тексти писали далеко не праведники, їх треба вміти читати між рядками. Блаженний, хто вірує, сильний, хто відає… Кароль винить себе, що у всьому шукає прихований зміст. Жити в незнанні простіше.

Для багатьох Тіна — складна, хоч і за вдачею дуже проста, людина. Її легко прочитати, якщо знати, на чому ставити акценти: за яскравою помадою, відвертими сукнями та дзвінким сміхом вона намагається приховати тьмяну синяву заплаканих очей. Кожен рядок, кожне слово в її піснях переповнені смутком і болем, які з кожною нотою відкарбовуються в глибинах свідомості, намертво осідаючи в голові. Її хрест тяжкою ношею тисне на слабкі плечі, але в них все ще є сили, щоб продовжувати боротьбу.

Тіна не любить театри — їй вистачає власної гри, яка в одну мить стала життєвою необхідністю. Тіна не любить лицедіїв. Вона — актриса нескінченної вистави, заручниця театру, на сцені якого світло софітів не згасає ні вдень, ні вночі. У світі шоу-бізнесу фальш замінює кисень: кожна посмішка на камеру, кожен дотик, кожна фраза не більше, ніж майстерно відіграна сцена за прописаним сценарієм.

Тіна знає: її екранні стосунки з Юлею лише гарна обманка. На публіці Саніна без кінця говорить про неї. Тіна — мудра наставниця, за якою вона без сумніву піде в вогонь та в воду. Тіна —  подруга, яка втішить і зрозуміє. Тіна — старша сестра, яка захистить від примарних тіней зіркового світу. Тіна — хрещена в світі музики, яка ласкаво гладитиме волосся та шепотітиме мотивуюче: «Здатися ти встигнеш завжди». У відповідь Кароль з теплом відгукується про фронтвумен The Hardkiss, говорить про гармонію голосів, про дружбу, а потім на одному з радіоефірів ненароком каже, що готова закохатися в неї не просячи нічого взамін. Фраза за фразою Тіна яскравими фарбами малює полотно своїх почуттів до Саніної, що посміхається, не відчуваючи сорому чи незручності. Реальність повертає її зі світу ілюзій ляпасом гіркого розчарування, коли Юля підходить до неї після ефіру і шепоче: «Це стане найкращою частиною промо до фільму». Кароль ледве вистачає сил, щоб не втекти звідти, вона мовчки киває у відповідь і подумки просить небеса позбавити її непотрібних почуттів.

Наступні місяці Тіна ходить по краю, не знаючи точно, коли саме втратить рівновагу і вирушить у вільне падіння. Тіні боляче, що прописаний сценарний хід — чи не єдина можливість перетнутися з Юлею, доторкнутися її, бути ближче ніж будь-коли. Вона ненавидить, що одна з їхнього тандему ніколи не вимовляє створені піарниками репліки, а інша — сліпо їм слідує. Тіна заздрить Юлі: вона не сприймає за правду те, що відбувається. Кароль віддала б все, аби забути і не думати, як сильно чекає наступного ефіру, наступного кліпу, наступного дуету.

***

Їх зустріч в коридорі за кілька годин до суботньої репетиції Танців виглядає дещо недолуго, навіть гротескно. Тіна безуспішно намагається заволодіти увагою рок-діви, яка за сценарієм шоу прагне вибратися з кокону та нарешті відкрити в собі жіночність, — Кароль думає, що ті, хто створювали подібну історію явно знущаються. Вона не бачила когось більш витонченого за Юлю. Тіна не бачить нікого, крім неї, але замість зацікавленості в діалозі Саніна крадькома поглядає на екран телефону. Тіна стискає губи, відчуваючи, як усвідомлення очевидного сильним ударом вибиває примарну надію на зближення.

«Озирнися довкола, Тіно: ви не на паркеті, і тут немає камер, а значить, ти їй не цікава», — глузливо шепоче внутрішній голос, і Кароль хочеться кричати від правди, яку знала, та не хотіла в неї вірити. Подруги на сцені не стануть близькими в реальності. Тіна — доросла жінка з сильним характером і серцем наївної дитини. Тіна вірить у те, чого немає.

— Мені пора.

Юля винувато посміхається. Її тепла долоня м’яко лягає на плече жінки, та в жесті цьому немає щирості — замість неї гра, подібна до тієї, яку Саніна показує голодним до інтриг глядачам, варто опинитися в кадрі. Дівчинка всередині Тіни гине ледь воскреснувши.

Кароль прожила достатньо, щоб навчитися відрізняти неправду від істини, а бажане від дійсного. Вона бачить Юлю наскрізь, але нічого не може з собою вдіяти. І від того їй так гірко. Почуття до Юлі виноградною лозою оплітають душу, Тіна намагається вирвати їх, ранячи кожну частинку себе до болю, але безуспішно — з приходом весни вони розростаються і вплітаються ще міцніше. Тіна любить зиму в душі: тоді настає довгоочікуваний спокій, дихати стає легше. Кароль відчуває, як образ Юлі, ніби ранковий туман, розсіюється, коли вона знаходить втіху в чужих тілах і губах, шепоче уривчасті фрази, і радіє, що в голові та серці знайшлося місце для когось іншого. Зима минає немов мить, вона подібна до жадібного ковтка повітря утопленика. Кисень пестить легені, розганяється по венах, дарує приплив адреналіну та відчуття свободи. Але варто оманливій ​​ейфорії, що захопила розум, зникнути, як слабкість охоплює знову. Весна настає надто швидко. На сцені Тіна співає про кохання, а за лаштунками проклинає це несправедливе почуття, що заважає дихати, і хоче замерзнути навіки.

На паркеті вони близькі як ніхто інший, але коли в темряві долоня Тіни лягає на розпалене від емоційного контемпу тіло і з губ зривається «я пишаюся тобою», то у відповідь вона отримує лише коротку посмішку і трохи довше звичайного — точно за сценарієм — дотик долонь, у якому немає правди. Залізна ластівка ранить сталевими крилами, ріжучи її серце на маленькі шматочки вістрями байдужості та награно-сценічної близькості, а потім складає їх воєдино, і так без кінця. Тіні хочеться кричати від болю, та вона мовчить її — все одно не почують. Єдина людина, якій під силу розірвати це замкнене коло, перетворилася на майстерного ката. Тіна знає: в цьому немає гріха Юлі. Вона не винна, що Кароль не вміє закохуватися в тих, хто відповідає взаємністю та не залишає її раніше часу.

Юля — відмінниця, вона звикла грати за правилами. З регламентом шоу-бізнесу вона не має проблем. Юля – ідеальний приклад гарного актора. Вона не змішує професійне з особистим. Тіні від цього не легше. Вона кусає губи і тихо плаче в подушку ночами. Тіна задихається від кожного відпрацьованого за сценарієм дотику, кожного погляду, кожної посмішки у свій бік. Тіна ненавидить себе за недозволену щирість, а Саніну — за награно-солодку фальш на сцені. Кароль готова віддати все, аби вона стала правдою хоч на мить. Але в блакитних очах майорить безкрайнє море, в якому немає місця для Народної артистки.