Мої зірки, що десь далеко
від Mak GanusiaШукач жив у невеличкій кімнатці на невідомому поверсі самотнього будинку. Але він не почувався самотнім — у його житті був сенс. Цілими днями Шукач дивився на далекі зорі, принаймні такими вони здавалися Шукачу, сидячи на підвіконні свого великого вікна. Інколи, перед тим, як іти до ліжечка, він слухав радіо і запам’ятовував, що каже розумний диктор, принаймні Шукач вважав його розумним. А казав диктор корисні речі, принаймні Шукач думав, що ті речі корисні й ретельно повторював, аби не забути. Потім він вкладався у тепле ліжечко і засинав. А зранку знову сідав біля вікна й дивився на зорі. Шукачу подобалося, що зорі на небі ніколи не лежали й завжди чекали на нього, були раді його компанії. І ніщо не хвилювало Шукача, життя цілком його влаштовувало.
Але одного дня, коли Шукач спокійнісінько сидів собі на підвіконні, жахлива думка вдарила йому у голову “Я ніколи не дістануся зірок”. Схвильований тими змінами у власній свідомості, Шукач не міг дивитися на зорі з попереднім захопленням. “Невже і справді, — думав Шукач. — я ніколи не дістанусь зірок? Тоді навіщо я так захоплююсь ними, навіщо тоді товаришую з ними, якщо вони так далеко у небі, а я, всього лише маленький, нікому не потрібний Шукач, тут у свої кімнатці, на землі?” По щоці бідного Шукача покотилась сльоза. Сьогодні йому не хотілось більше дивитись на зорі, вони здавалися Шукачу подібними до снів, які часто навідувались до нього. Сьогодні він навіть відмовився від радіо, просто ліг у відчаї у ліжко.
Перше, що побачив Шукач, коли прокинувся, була дивна мотузка, що звисала зі стелі ліворуч від ліжка. Шукач точно знав, що ввечері мотузки тут не було і це бентежило Шукача ще більше. Перша думка, яка з’явилася у Шукачевій голові була пов’язана з бажанням потягнули за мотузку, але миттєво друга думка випередила намір. Шукач згадав слова диктора по радіо “Ніколи не чіпайте невідомих мотузок, що звисають зі стелі. Навіть, якщо мотузка дуже приваблює вас, ні в якому разі не чіпайте її, бо коли зробите це, те, що станеться далі може повністю змінити ваше життя, або, що ще гірше може просто нічого не статися, і тоді ви дуже розчаруєтесь”. “А й справді” — подумав Шукач. “Висить собі й висить, мені не заважає”. І він спробував повернути своє життя у звичний темп. Він сів на підвіконня і вже хотів споглядати зорі, коли краєм ока побачив, як мотузка на очах стала довшою настільки, що Шукач тепер міг дотягнутися до неї. Цікавість приймала Шукача із середини, тому він не витримав я обережно підійшов до мотузки, та ніяк не наважувався взятися. “Якщо диктор виявиться правий? Моє життя було таким чудовим, що ж я робитиму якщо воно зміниться, як сказав диктор?” У купі з бажаннями й сумнівами простояв Шукач біля мотузки доки не стемніло. І тут він згадав, що мотузка з’явилась вночі, а отже вночі може в зникнути. Шукач вагався, а надворі все темнішало. І раптом стало майже зовсім темно, мотузка почала ставати тоншою. Шукач злякався і зі страху миттєво схопився за мотузку маленькими незграбними лапками. Він повис на ній, що не дати зникнути, й з усієї сили потягнув додолу. Пролунав неймовірний гуркіт, маленькі вушка Шукача ніколи не чули нічого подібного. На місці мотузки з’явився отвір у стелі, а з нього впала мотузяна драбина, що вела кудись у темряву. Шукач завмер у захваті та страху. І обміркувавши все кілька секунд потіз швидко по мотузяній драбині нагору. Чим довше він ліз, тим світліше ставало навколо. Світло лилися звідкись з гори, з чогось, що нагадувало … зорі! Вражений Шукач зупинився й усвідомив щасливу думку — він був серед зірок!!! “Невже розумний диктор говорив не правду?” – думав Шукач. “Невже зміни можуть привести до зірок?!” Та ці думки більше не хвилювало його — він був щасливий!
0 Коментарів