якби горе твоє було звіром
від печальний менестрельякби горе твоє було звіром, я би зрізала з нього всю шкіру, я б втопила його на болотах,
задушила посрібненим дротом. я б зробила усе, що потрібно, показала б тобі, що я гідна
бути поруч.
та я — твоє горе.
про таких тільки тихо говорять, потім хрестяться — боже, спаси нас. плачуть вдови: «ти вкрала в нас сина, чоловіка, і батька, і брата…»
мене кличуть — бояться назвати, наче я щось потворне, вороже…
увійти хочу в дім, та не можу — обереги твої печуть тіло. вже помалу село опустіло, тільки ти залишився, мій любий. чорні зуби твої, білі губи, а душа — щось середнє між ними.
поночіє, земля пахне димом. жовтим полум’ям світяться очі… хто згубив тебе, хто так наврочив? мої чари прості та безсилі… твоє місце, мій любий, в могилі, та ти бродиш селом, шкіриш ікла.
хто повірить мені? люди звикли, що я бісове плем’я, чаклунка. було серце моє обладунком, поки вперше тебе не зустріла… знала: зло у тобі, хижа сила, та рука не посміла убити.
зустрічаю тебе аконітом, чорним сріблом, живою водою. ти ідеш слід у слід за бідою, чи вона шкандибає по сліду… тобі чорт тепер буде сусідом: входиш в коло із крові та солі. мої чари наповнені болем із дурного розбитого серця. ти гарчиш, а туман в’ється, в’ється…
ти не звір, але вже й не людина. вигинаєш півмісяцем спину і стрибаєш на мене.
так тихо.
якби звіром було твоє лихо, я би змусила кров закипіти, я б накликала грози і вітер, зупинила би серце у грудях,
та я лихо твоє.
і у людях
я приречена бачити звірів.
ось на хутрі вогонь, ось — на шкірі. пахне м’ясом, стражданнями, потом. ти хапаєш роззявленим ротом кожне слово моїх темних чарів. очі жовті були, тепер — карі, після — тьмяні, по-мертвому білі.
поцілунок лишаю на тілі і зникаю у темному лісі. а вогню жовтопера завіса пожирає солом’яні стріхи.
якби звіром було моє лихо, то і я би тоді звіром стала:
тіло з каменю, серце з металу.
09.2022
Надзвичайна атмосфера 🥺
Я як наче щось позачасове прочитала💔
Я тепер ваша фанатка
дякую)