Напередодні

Ґіневра невдало приземлилася, стукнувшись потилицею об підлогу. Від спалаху лютої магії Волдеморта їх усіх відкинуло від нього і мало хто зміг, так би мовити, елегантно вийти з ситуації. Поки Ґіневра апатично потирала вдарену голову, Белла Лестранж розпростерлася на колінах перед Темним Лордом, бурмочучи виправдання і пропонуючи самопокарання. Хіба що взуття йому не лизала.

— Нікчеми, — кинув Волдеморт на диво спокійно.

Ґіневра вже плуталася — це гірше чи краще, аніж коли він кричить. Вона крадькома роззирнулася. Макнейр вже зіп’явся на ноги (якщо взагалі падав) і зберігав свій звичний відморожений вигляд. Трохи далі Христіан Мальсибер шмигнув носом якось дивно — наче був п’яний чи під наркотою. Хоча що тут дивного.

Друзів Северуса Ґіневра бачила оце вперше. Вона якраз надумала вставати, коли Волден підійшов і простягнув їй руку. Вона навіть злегка посміхнулася і недоречно згадала, як багато років тому, в іншому житті вони танцювали у вітальні особняка, який успадкувала Ванесса від якихось дальніх родичів. Вона загинула вже після того, як Ґіневру посадили.

— Переходимо до нашого наступного плану, — тим часом розпорядився Темний Лорд.

Ґіневра засумнівалася, чи знає, що то за план. Певно, її і в нього не посвячували.

Волдеморт змахнув рукою і Смертежери потягнулися до зали, де відбувалися наради. Ґіневра теж було ступила крок, але Нагіні раптом різко звилася перед нею й зашипіла. Ґіневра завмерла. Серце шалено затріпотіло. Клята змія, як вона її терпіти не може.

— Зовсім забув сказати. Морров, ти не з нами сьогодні, — всміхнувся Волдеморт. — І я забороняю тобі у найближчий тиждень покидати мій замок.

Ґіневра приголомшено мовчала. Та страху як такого не відчувала, певно, випустила забагато пари у Гоґсміді — вогнечари наче висотали з неї ще й емоції. Вона почувалася так, ніби була старим будинком, що тримався тільки на доброму слові. Спустошена до краю.

— Ти, ти і ти, — Темний лорд вказав на друзів Северуса і на Луціуса. — Геть.

Ті забурмотіли прощання і з поклоном поспішили забратися. Ґіневра так і стояла посеред зали. Вочевидь, це теж було щось пов’язане з Гоґвортсом. Щось, чого не мав знати Северус. І Дамблдор, відповідно, теж.

Темний Лорд простягнув до неї руку:

— Чарівну паличку.

Ґіневра заклякла. На мить вирішила, що їй почулося.

— Рухайся! — гримнув Волдеморт і вона відчула, як заколола шкіру нова хвиля магії від нього.

Дуже хотілося і далі нічого не відчувати. І щоб думки кудись відлетіли. Ґіневра пішла до нього і ці кілька кроків здавалися шляхом у безодню. Вона простягнула чарівну паличку. Темний Лорд вихопив її, шкрябнувши довгими нігтями руку, і недбало кинув до кишені мантії.

— Іди до своєї кімнати, — мило посміхнувся він, наскільки це було можливо з його лицем. Червоні очі вишукували ознак болю на обличчі Ґіневри. Може, й знаходили. Вона свого обличчя не відчувала. Всі м’язи задерев’яніли. Так ніби їй надавали ляпасів, від яких аж знечулилася шкіра.

Ґіневра вклонилася і послухалася наказу. Вона ледве бачила, куди йде, бо очі затьмарили сльози приниження.

***

Северус нарешті закінчив накладати комплекс зцілювальних чар і закріпив свій жалюгідний результат, вливши Дамблдору кілька зіль поспіль. І все одно директор виглядав кепсько. Северус стиснув губи в тонку лінію. Він ненавидів, коли не міг вплинути на ситуацію. А конкретно ця ситуація не просто виходила з-під контролю, а перетворювалася на смертельну круговерть.

— Професоре, як ви? — спитав Северус.

Дамблдор кивнув, але продовжував сидіти із заплющеними очима. В такому стані — мало не при смерті — він завалився до школи через кілька годин після нападу на Гоґсмід.

— Щось підказує мені, що я не знаю чогось важливого, — процідив Северус.

— Не знаєш, так, — глухо промовив Дамблдор.

Северус почекав продовження, та його не було.

— І, мабуть, не дізнаюсь? — припустив він.

— Залежить від того, наскільки ти впевнений у своїх силах, — сказав Дамблдор. — Я б вважав за краще, щоб Тому жодним чином не відкрилося, наскільки глибоко я проникнув у таємницю його безсмертя. У цій справі, треба визнати, він майже досяг успіху.

Северус помовчав. Звичайно, йому стало цікаво, і він насилу змусив себе тверезо зважити свої можливості. Його здібності у ментальній магії ще жодного разу не підвели його. Але чи варто ризикувати?

— Втім, — Дамблдор розплющив очі. — Ти повинен знати. Мені потрібно залишити розумну людину після себе, а ти все ж таки значно розважливіший за інших дорослих людей, яким уже відкрилася або незабаром відкриється ця таємниця. А я… таки програв Тому, Северусе.

І директор послідовно, час від часу замовкаючи, щоб зібратися з силами, розповів йому про горокракси, про те, що вони, можливо, являють собою і як їх можна знищити. Це був той рідкісний момент, коли в Северуса від жаху мурашки побігли по спині. Також директор уточнив, хто ще посвячений у цю таємницю.

— Один із них Гаррі вдалося знищити на другому курсі, — директор підняв свою почорнілу руку, уважно розглядаючи її. — То був щоденник Тома. Я знищив каблучку Ґонтів, точніше, єдину з безлічі, яка була в розпорядженні Тома в юні роки. Ти ж знаєш, тепер у нього є старий маєток з відповідним вмістом.

— Але ж ви знищили її власними силами? — припустив Северус, теж дивлячись на його руку. — Навіщо?

Дамблдор невесело посміхнувся.

— Він упіймав мене, дуже хитро, — стомлено сказав він. — Слід було здогадатися, що все аж надто просто і тут є якийсь підступ. Перстень зберігався у старому будинку Ґонтів. Я прийшов туди. Звісно, я зняв усі охоронні чари та темні закляття, що оберігали це місце. Не врахував лише одного — родової магії.

— Не розумію, — хитнув головою Северус.

— За допомогою родової магії Том зв’язав перстень з будинком, — пояснив Дамблдор. — Його не можна було винести з дому нікому, окрім спадкоємця цієї гілки Ґонтів. Але й повернутися за перснем пізніше я теж не зміг би: родова магія почала знищувати будинок, аби не дати мені розправитися з горокраксом. Довелося обійтися єдиною зброєю, що була в моєму розпорядженні, — моєю магією і життєвими силами.

— Дамблдоре, ви повинні були відправити когось іншого! — Северус скочив і почав міряти кабінет кроками. — Зараз найневідповідніший час для того, щоб ви ослабли! Вони не дадуть вам прийти до тями!

— Я вже не прийду до тями, ти чудово це знаєш, — відповів директор цілком спокійним голосом.

— Я можу спробувати створити якесь зілля! — з запалом, який здивував його самого, вигукнув Северус. — Якщо ви загинете, то хто протистоятиме Темному Лорду, хто стримає його, адже, зрештою, ми повинні знищити всі горокракси, що залишилися! І зробити це перш ніж Поттер буде з ним битися!

Дамблдор сумно посміхнувся.

— Ви всі впораєтеся зі своєю часткою роботи, — майже прошепотів він. — Моя головна помилка в тому, що я не вмів розраховувати на інших. Я все за них вирішував, багато приховував. Не повторюй моєї помилки, Северусе.

— На кого розраховувати?! — виплюнув Северус. — На школярів? На Блека?!

Дамблдор меланхолійно кивнув головою. Северус зневажливо пирхнув і знову почав кружляти по кабінету. Прокляття! Ні, він зовсім не думав, що Дамблдор покине їх усіх. Отак. Зараз.

— Ви ж розумієте, що наближається кінець? Усього цього? — Северус окинув поглядом кабінет зі сплячими портретами на стінах.

— Кінець? — перепитав Дамблдор. — Ні, хлопче. Це лише початок великої війни. Це тільки зав’язка вашої історії, яку ви напишете, як вважаєте за потрібне, а не як вам накаже старий маразматик.

— Та що ви таке мелете! — роздратовано вигукнув Северус і відвернувся.

Він не знав, що робити. Він прямо бачив, як зі смертю Дамблдора чаша терезів схилиться у бік Волдеморта настільки, що терези просто заваляться. Він покрутив ґудзик на комірі, мало не відірвавши його.

— Северусе.

Він неохоче обернувся. Дамблдор висунув шухляду столу, витягнув звідти предмет, що сяйнув у світлі свічки, і поклав на стіл. Северус наблизився і взяв у руки золотий кишеньковий годинник з гравіюванням: на його звороті були вирізані добре відомі йому ініціали.

— Це річ старшого Поттера? — похмуро спитав він.

— Це летиключ до маєтку Поттерів, — сказав Дамблдор. — Коли Смертежери прийдуть сюди — а вони прийдуть дуже скоро — ти маєш відправити Гаррі до його маєтку. Я не бував там з огляду на таємничість цього сімейства, маєток так ніколи й не пускав нікого, окрім сім’ї, до себе. Та я покладаюся на його надійність. Гадаю, Гаррі там буде у безпеці.

Северус міцно стиснув годинник у руці. Він не став питати, а як же інші діти. Очевидно, він має втішитись тим, що приблизно третину з них після вчорашніх подій батьки забрали додому.

— Нам уже нічого не змінити, — сумно мовив Дамблдор. — Маєтки Поттерів і Блеків стануть останніми нашими бастіонами, хай як це гучно звучить. Але це буде великим сюрпризом для Тома. Маєток Гаррі він відшукати не зможе дуже довго, будь спокійний із цього приводу. Про спосіб спілкування з Блеками я подбав уже давно — ти тільки прослідкуй, щоб Гаррі взяв із собою наскрізне дзеркало. Воно виглядає як простий осколок дзеркала.

Дамблдор погладив бороду.

— Розраховую все ж, що ви з Блеками об’єднаєте свої зусилля.

З поваги до стану директора Северус не став видавати ніяких презирливих звуків.

— Ага, якщо я виживу, — натомість буркнув він.

____________________________________________________________

У цій історії Смертельні реліквії відсутні як такі, тому я по-своєму пояснила те, що сталося з Дамблдором. Воскресальний камінь він видобути з персня не намагався.

***

Атмосфера в Гоґвортсі стала похмурою та пригніченою. Багатьох учнів стривожені батьки забрали зі школи, а ті, що залишилися, притихли, наче в очікуванні чогось. Герміона розвішувала на дошці оголошень у вітальні Ґрифіндора повідомлення про скасування матчу Ґрифіндора проти Рейвенклов, а також інструктажі, що робити у разі зустрічі з інфернієм і вовкулакою. А що робити під час зустрічі зі Смертежером ніхто, певно, радити не брався. Герміона востаннє змахнула чарівною паличкою і якийсь час дивилася на неї зі змішаними почуттями. Вони з Гаррі на вихідних встигли підслухати краєм вуха, як Сіріус говорив про зникнення майстра чарівних паличок. А що як вона чи будь-хто взагалі загубить свою паличку? Де тепер взяти заміну? У крамниці Оллівандера тимчасово заправляло Міністерство, та чарівних паличок там було не аж так багацько.

У вітальні було незвично людно. Здається, всіх тягнуло до гурту. Так спокійніше. Чи принаймні, є ілюзія безпеки. Старшаки з’юрмилися навколо радіоприймача. Саме почався вечірній випуск новин. Після двох днів дебатів у Міністерстві диктор національного радіо урочистим голосом проголосив:

— Увага! Увага! Станом на 7 жовтня цього року, у зв’язку з терористичною діяльністю організації, що називає себе Смертежерами, і прямою загрозою з їхнього боку британській магічній громаді, у країні оголошується надзвичайний воєнний стан.

Присутні дружно ахнули. Герміона нервово перезирнулася з Гаррі.

— Війна? — здивовано вигукнула Лаванда Браун, і всі засичали на неї, щоб мовчала.

Дін Томас повернув ручку радіо на максимальну гучність.

— Наказом Міністра від 7 жовтня цього року оголошується набір до добровольчих військових частин, які будуть сформовані під керівництвом Відділу правопорядку Британії. На військову службу мають право вступити добровольці віком від сімнадцяти років, які закінчили освіту. З метою підтримання порядку та безпеки населення на всій території Британії запроваджується комендантська година. Заборонено покидати будинки після шостої години вечора, порушників буде негайно заарештовано та доставлено до управління Відділу правопорядку до з’ясування подальших обставин.

Зазвучала якась безлика музика, сповіщаючи закінчення новин. Дін приглушив радіо, яким тепер передавали погоду. Всі розгублено перезиралися.

— Це що ж, справді війна? — пропищала Лаванда, і її очі сповнилися сліз.

— Воєнний стан, — виправив Шеймус. — Це типу ще не війна.

— А яка нафіг між ними різниця? — заперечила Джіні.

Ніхто їй не відповів. Стелла покусувала ніготь, з’їхавши низько по спинці канапи. Їхнє з Гаррі повернення до школи відбулося під грандіозний скандал. Талія хотіла на якийсь час лишити їх двох удома, Сіріус мав на це інший погляд (ну а Реґулус з Герміоною в цей час цілувалися й шепотілися нагорі і прийшли власне на крики). Певно, то взагалі був перший раз, коли Герміона бачила від Талії емоції. Предмети навколо них із Сіріусом ходили ходором, вони кричали й розмахували руками, а Стелла театрально заламувала руки, не в силах витерпіти сварку батьків. За словами Реґулуса, отакі сцени колись були звичною справою для Сіріуса з Талією. Зрештою Сіріус і впертість Гаррі зі Стеллою взяли гору. Розлючена Талія забралася ночувати до батьків.

— Я боюсь, — схлипнула Лаванда, поки навколо розпалювалася сварка про різницю між воєнним станом і війною.

Вона уткнулася лицем у плече Рону, і Герміона вперше відчула до неї жалість, а не роздратування.

— Що ж буде далі? — спитала Парваті й усі голови одностайно повернулися до Гаррі.

Він почервонів і засовався в кріслі.

— Будемо вчитися, ми ж школярі, — сказав він, хоча Герміона прекрасно знала, що хто-хто, а він у разі чого першим буде рватися у бій.

— Ну звісно, — гмикнула Джіні.

— Або підемо пиздити Смертежерів, — безтурботно кинула Стелла.

Дехто засміявся, але загалом однокурсники були пригнічені. Герміона поглянула на Гаррі й згадала вчорашню розмову з Реґулусом. А ще те, що Гаррі має непояснимий ментальний зв’язок із Волдемортом і вміє говорити парселмовою. Реґулус, можливо, і не знав про ці речі, та його теорія дуже гарно їх пояснювала. Блек такий розумник, можна сказати, хлопець, про якого вона мріяла. З яким можна і цілуватися (дуже класно цілуватися), і поговорити про безліч речей.

— Де ти взяла цю посмішку? — спустила її з небес на землю Стелла.

Герміона лише невизначено пирхнула, та чуйка Блек вже увімкнулася на повну.

— А що ти вчора робила, поки ми грали в шахи? — спитала Стелла. Питання не видавалося безневинним.

— Додивилася мультик і потім сиділа в бібліотеці з Реґулусом.

Герміона вирішила, що ще рано розповідати Стеллі про поцілунок. Ще нічого не ясно.

— Он воно як, — Блек сканувала її своїми величезними очиськами. — І що читали?

— Томисько про родову магію.

Стелла була явно розчарована відсутністю заминки перед відповіддю.

— А я думала, що Реґулус не такий тупий, як інші хлопці, — зітхнула вона.

Герміона не піддалася на провокацію і не стала коментувати. Натомість вона вирішила навідати Снейпа. Вдень його уроку чомусь не було, та й у Великій залі вона не бачила ані його, ані директора і тепер хотіла сама пересвідчитися, що із зіллєваром все гаразд. Чи принаймні більш-менш.

Виходячи з вітальні, вона почула, як Дін поскаржився:

— Ну ось, знову всюди одні перешкоди! Стара бляшанка, могли б новий приймач купити. Жлоби.

Дорогою до кабінету Снейпа Герміона нервово поклацувала пальцями. Вогник спалахував і знову гаснув. Вчора вона провела експеримент: попросила Реґулуса повторити ту свою магію. Останній тиждень її сила знову починала виходити з-під контролю, але після чарів Блека зробилася покірною. Отже, це справді пов’язано з ним. Викресавши пальцями чергову іскру, Герміона раптово згадала, як її наче струмом вдарив той вихор, що приніс Блеків. А що як його повернення теж пов’язане з нею? Тобто що як оці протилежні сили притягуються? Та ні, то мозок просто потрапляє в пастку бажання бачити зв’язки усюди, навіть там, де їх немає.

Герміона трохи сумнівалася, що знайде Снейпа в його кабінеті, але він виявився на місці. У приміщенні було напівтемно і нічогенько так штиняло алкоголем. Він що, весь день бухав? Снейп сидів за столом біля єдиної свічки, підперши голову рукою, і витріщався на вогник. Радіо тихо шипіло звідкілясь із темряви.

— Добрий вечір! — з претензією сказала Герміона. — Ви так і не відповіли на мого патронуса.

Снейп навіть голови не повернув.

— Сплутав зі своїм, — поволі промовив він після тривалої паузи.

Язик наче не заплітався. Перед ним на столі Герміона розгледіла порожню склянку. Що ж в нього сталося за вихідні?

— Заняття не буде, — сказав він, викликавши у Герміони нову хвилю сумнівів в його тверезості.

— Звісно, бо сьогодні не вівторок, — глузливим тоном сказала вона.

— У вівторок не буде, — меланхолійно додав Снейп.

Герміона освітила собі шлях вогником з пальців і відшукала радіоприймач, щоб вимкнути.

— Гарно вправляєшся з вогнечарами, — покивав Снейп.

Герміона уважніше придивилася до нього, так і не розуміючи, чи він п’яний.

— З Морров усе добре? — припустила вона причину його кепського настрою.

Снейп наче вийшов з трансу. Він шморгнув носом і всівся пряміше.

— Ну-у-у. Нормально. А ти як? Де була?

— У будинку на площі Ґримо, — сказала Герміона.

Снейп знову покивав.

— Може, варто було б… — але він не договорив.

Герміона все ще стовбичила на краю освітленого кола. Можна було б вирішити, що нічого такого не сталося, але Снейп поводився максимально дивно.

— Можливо, хочеш взяти невеличку перерву і трохи побути в маєтку з Ейлін? — раптом запропонував він.

Герміона спантеличилася.

— Та не те щоб.

Чи за цими словами ховався якийсь додатковий сенс? Вона знову повернулася до своїх розмірковувань про ментальну магію і те, що Снейп може дозволити собі говорити з іншими, а що ні.

— Гаразд, — зітхнув він з таким виглядом, наче зробив все можливе. — То повертайся до вежі і не вештайся після відбою. Взагалі не виходь.

Все ще розгублена, Герміона повернулася і пішла.

— О, і ще одне, — озвався Снейп. — Може знадобитися колись у майбутньому. Те моє закляття, яке використав велемудрий Поттер, знаєш його?

— Ні, — хитнула головою Герміона і не стала додавати, що взагалі-то це жахлива темна магія.

— Сектумсемпра зветься, — мало не мрійливо сказав Снейп. — Нашинкує людину і тільки хтось вельми вправний у зціленні зможе порятувати.

— Чарівно, — з усім сарказмом, який міг вмістити її голос, прокоментувала Герміона.

Снейп всміхнувся без жодних ознак сорому.

— Зате не розколить тобі душу, як це зробила б Авада з тим, хто її застосовує.

Герміона ніколи не замислювалася про це. Тут є щось подібне до несправедливості, коли закляття, що вбиває миттєво, розколює тобі душу, а от якщо лишити когось повільно стікати кров’ю, то ти просто молодець, цілісна особистість, так тримати. Снейп ніби вгадав хід її думок і фиркнув.

— О, не хвилюйся, орденці й аврори промишляли приблизно такими ж методами у минулу війну, — побачивши круглі очі Герміони, він розвеселився ще більше. — Застосовувати Непрощенні закляття їм довго не дозволяли, тож вони винаходили інші методи вивести противників з гри, — Снейп знову скис і посовав свічку перед собою. — Дуже розмаїті.

Герміона відчувала змішані почуття. Після нападу на Гоґсмід їй не хотілося замислюватися над тим, що спонукало Смертежерів до всього цього. Але Реґулус був одним із них. Як би він поводився, якби досі мав Мітку? Як, власне, вона впливає на них? Чи був би Снейп шпигуном, якби міг просто позбутися її?

***

Албусу Дамблдору залишалося лише чекати. Вже кілька годин, як патронус Кінгслі сповістив його,що бої тривають прямо у Міністерстві. Стрілки годинника перевалили за північ. Сили замість того, щоб повертатися, спливали крізь пальці — останні з них забирав захист школи. Який дурний, навіть трохи ганебний результат. Втім, могло бути й гірше. Смертежери принаймні не будуть над ним знущатися перед смертю. Вони не мають вибору — доведеться просто вбити славетного світлого мага, щоб пошвидше дістатися своєї головної мети.

«Пробач, що не вберіг», — подумки звернувся до Гоґвортса Дамблдор. Очевидно, він увійде в історію як директор, при якому від Гоґвортса каменю на камені не лишилося. І все ж, він вірив, що колись після закінчення цієї війни школу відбудують. Адже про це буде кому подбати. Хай би що стверджував завжди скептичний Северус, Албус був переконаний, що все їм вдасться.

На сходах почулися неквапливі кроки. Албус чекав. У кабінет увійшов Рудолфус Лестранж. Вигляд у нього був похмурий, якщо не зацькований. Вірний слуга Тома, як багато хто вважає. Але ні, брати Лестранжі завжди були вірними слугами Беллатриси.

— Рудолфусе, яка зустріч, — усміхнувся Албус.

— Директор, — кивнув Лестранж. — Думаю, ви здогадуєтеся, навіщо я прийшов.

Албус кивнув головою.

— Очевидно, відмовляти тебе марно, — констатував він.

Рудолфус видав нервовий смішок.

— Хазяїн був добрий, дозволив мені особисто помститися, — гірка посмішка викривила його губи. — З вашої провини загинув мій батько, якщо ви, звісно, ​​пам’ятаєте. Мій обов’язок крові помститися за нього.

— Але хіба шляхетний чистокровець не повинен обстоювати історичну спадщину своєї країни? Хіба не твій обов’язок захистити Гоґвортс? — спитав Албус. Колись так само його бачення чистокровців розійшлося з баченням Ґеллерта. В цьому Том і його послідовники подібні до Грін-де-вальда.

Рудолфус похмуро похитав головою.

— Шляхетність, — чи то саркастично, чи то сумно повторив він. — Ви готові? Ваша смерть буде шляхетна.

— Останнє питання, — підняв Албус руку. — Вам допоміг хлопчик Мелфоїв?

Лестранж кисло всміхнувся.

— У нього б, може, й не вийшло, — посмішка стала ширшою, — якби дурна кузинка не поділилася знаннями з магічної механіки. Мимоволі допомогла нам полагодити одну річ.

Ох, бідна дівчинка, вона буде себе звинувачувати. Прикро.

Рудолфус міцно стиснув зуби, на щоках заходили жовна. Він обсмикнув мантію, кинув короткий погляд у темряву за вікно — тут замок затремтів — і повернувся до директора з рішучим виразом обличчя.

— Ось і решта твоїх друзів, — зітхнув Албус.

— Ваші останні слова, Дамблдоре.

Албус пересмикнув плечима.

— Перемога буде за нами, Рудолфусе.

— Авада Кедавра!

***

Приблизно о пів на першу Северус отримав звістку, на яку чекав з моменту, коли всі радіостанції зникли з ефіру. Патронус Кінгслі виник посеред його кабінету і проголосив, що Міністерство впало, і Темний Лорд практично захопив владу.

Часу залишалося обмаль. Северус не сумнівався, що за якісь півгодини Смертежери будуть тут. Він схопив годинник з ініціалами старшого Поттера і вирушив до Ґрифіндорської вежі. Шкода, що він не може потрапити в жіночі спальні. Чому дурне дівчисько відмовилося піти до Ейлін? Можна було б скільки завгодно ховати її у замку. Або потім відпустити до її друзів і хай робить, як хоче.

Тихо прочинивши двері спальні, Северус махнув чарівною паличкою — речі Поттера стрибнули до його валізи. Про всяк випадок він перевірив наявність мантії-невидимки та уламка дзеркала, потім примостив валізу під руку Поттеру. Не можна було допустити, щоб хлопець прокинувся — його ментальний зв’язок із Лордом може видати Северуса. Він обережно вклав годинник у руку хлопцеві і шепнув:

— Маєток Поттерів.

Хлопчисько зник. Зроблено. Решта сьогодні в руках долі. Северус повільно спустився у вітальню Ґрифіндора, окинув кімнату поглядом і відчув зовсім незвичну тугу. Він любив цю школу. Мабуть, і працював тут не так через Дамблдора, як через сам Гоґвортс. І ось школа доживає свої останні години. Очевидно, Том Ріддл вклав в один зі своїх горокраксів ту частину своєї душі, яка пам’ятала Гоґвортс як його перший дім. Або такої частини ніколи не існувало.

Коли замок відчутно струснуло, Северус був уже на півдорозі до Великої зали. Темний коридор осяяла заграва від потужних заклять. Він відправив Патронуса і відмів убік усі особисті думки.

З-за повороту з’явився аврор. Северус зробив легкий помах чарівною паличкою — аврора підкинуло в повітря, він ударився об стіну і непритомний сповз униз.