Глава шоста

Цей тиждень був доволі насичений для усіх членів сім’ї: приготування до святкування, тренування для Хайлотти, Герцог прикладав всі сили, щоб зайняти майже увесь час своїх дітей. Вони всі разом навідували Герцогиню. Їй ставало дедалі краще.

– Дякую за квіти! – кодного разу казала вона, як Хайлотта з’являлась в кімнаті з букетом троянд.

– Наступного разу я принесу твої улюблені! Білі-білі! – посміхалась дівчинка.

***

        – Це найщасливіший тиждень в моєму житті, – обіймаючи подушку, прошепотіла дівчинка.

***

         Лотті відчула, як падає.

Дивно. Я не прокинулась.

Білий колір сліпив очі.

Що це за місце?

Хайлотта де Лема.

Чий це голос?

Заспокойся.

Не можу.

Розплющ очі.

Не хочу.

Чиясь тепла рука ніжно лягла на плече. Хайлотта обережно обернулась на людину позаду.

Руде волосся.

Як у мене.

Сіро-блакитні очі.

Як у мене.

Прямий ніс.

Як у мене.

Жінка була вище, а погляд залазив в саму душу. Тільки після декількох хвилин дівчинка згадала ту людину з портрета в залі з фортепіано. Це була воно. Так схожа на картину, проте щось було інше, проте що сама, вона не розуміла.

Подивившись під ноги, Лотті побачила підлогу, встелену білими трояндами.

«Мамі б сподобались…»

Дівчинка перевела погляд вище перед собою і побачила її.

– Мамо! – вона хотіла підбігти до неї, проте рука, що ніжно тримала її плече не давала зсунутись з місця ні на міліметр. – Відпусти! – жінка мовчала.

– Мамо! – крикнула гучніше дівчинка, але та наче не чула її.

Герцогиня просто дивилась вперед.

Не оглядалась.

Не рухалась.

У красивій сукні блакитного кольору.

– Дай їй спокій, – мелодійній голос, що спокійно промовляв цю фразу пробирав до кісток.

Усередині наростала паніка, Лотті не розуміла, що відбувається, де вона.

– Що це за місце? – ігноруючи наростаючий ком у горлі спитала вона.

– Простір без часу і матерії. Простіше кажучи «нічого», «пустота».

– Що з мамою…? – це питання найбільше лякало і хвилювало дівчинку.

– Вона помирає, як і твій брат.

Жодної емоції на обличчі жінки, і незліченна кількість у Лотті.

– Як?

Не вірю

– Не правда!

​​​​​​​        ​​​​​​​        ​​​​​​​        ​​​​​​​        ​​​​​​​        ​​​​​​​        ​​​​​​​        ​​​​​​​    Не вірю

– Мама пішла на поправку! Брати прекрасно себе почувають!

Не вірю!

Жінка мовчала. Можливо, не вважала за важливе коментувати, або це в неї просто не було емоцій. Лотті не знала, да і чесно кажучи, їй було все одно.

– Ти ще не готова.

Холодний тон і рука прибралась з її плеча. Жінка, наче туман розвіялась, а дівчинка побігла до мами.

– Мамо!

Простягаючи руку.

Наївна дитина не очікувала.

Що найрідніша для неї людина.

Може просто розчинитись в повітрі.

Зникнути.

Наче її і не було.

Наче вона не стояла на цьому місці.

  На білих трояндах.

***

        – Місс! – занепокоєна покоївка розбудила дівчинку. – Все гаразд?

Хайлотта доторкалась до свого обличчя, рук, тіла, не усвідомлюючи реальність.

– Пора вставати, сьогодні Райан стане наступником Герцога офіційно. І Ви хотіли ще зібрати новий букет Герцогині, хай береже її Богиня.

– Дякую, можеш йти, я хочу зібратись сама.

– Ваша воля – моя воля.

Двері зачинились.

***

Прекрасний сад. Лотті любила його всією душею, але не сьогодні. Дивне відчуття не лишало її. Щось бридке… Наростаюче.

– Місс Хайлотта! Мирних Вам днів під наглядом Богині! – привітав її садівник. – Сьогодні як раз розпустились білі троянди, які ВИ хотіли подарувати Герцогині!

– Ні! Тільки не білі! Дай будь-які інші! – паніка підіймалась.

– Проте Ви ж так..

– Я сказала Дай. Мені. Інші. Все одно які! Аби не білі! – ком знову з’являвся в горлі. А по плечу пройшов холодок.

***

Дівчинка віднесла квіти мамі й швидко вибігла.

– Мені потрібно збиратись! – останнє, що вона сказала.

– Жовті…

***

Прекрасна сукня блакитного кольору, з білосніжними бусинами від талії до плеча. Рукавиці в колір як зелені вставки на сукні, вишиті одним з кращих портних герцогства. Руді волоси зібрані в охайну зачіску.

Саме так Хайлотта ввійшла в бальну залу. З гордо піднятою головою і панікою всередині, згадуючи тренування з батьком.

***

Гості збирались, вітались, ходили, гомоніли, куштували шампанське і закуски, якими були заставлені столи.

Хайлотта намагалась стояти поближче до братів, які розмовляли з принцем Імперії

***

Герцог де Лема велично заходив по сходинкам на підвищення, щоб розпочати промову.

– Шановні гості, вітаю всіх вас на цьому святі на честь мого сина – Райана де Лема, – під прискіпливими поглядами дворянства хлопець піднявся до батька. – Ми всі зібрались тут, щоб привітати його з отриманням почесного титула! Від сьогодні Райан де Лема – спадкоємець герцогства і мій наступник! І нехай Богиня береже Імперію!

Бальну залу заполонили звуки оплесків. Під які хлопець спускався до родини, що чекала знизу.

– Перший танець спадкоємці зазвичай танцюють з своїми матерями, але, на жаль, Герцогиня погано почувається, тому замість неї ця роль дістається моїй єдиній донці… – промовив Герцог з теплою посмішкою на обличчі. – Нехай свято почнеться!

На перший танець мав право винуватець свята. Хайлотта і Райан стали по центру бальної зали. Дворянство відійшло, щоб дати їм місце. Уся увага була прикована до них…

Паніка всередині дівчинки наростала. Проте музика почалась, відступати було нікуди. Танець почався.

Крок, поворот, крок, крок і ще один. Дівчинка дивилась тільки під ноги, контролюючи себе, щоб не допустити помилок.

Але раптом під ногами вона побачина не туфлі, а темне волосся.

«Чорняве, як у Райана… Стоп!» – від здивування двічинка впала назад, перелякано дивлячись собі на ноги.

Там лежав її брат, не рухаючись з заплющеними очима.

У цей раз бальний зал був заповнений не оплесками, а криком дівчинки.

Як тільки Герцог набрав повітря, щоб скомандувати негайно привести лікарів. Двері відчинились і другий удар вразив членів сім’ї де Лема.

– Герцогиня! Герцогиня… Померла…