Без підказок

У попередньому розділі я дату з 12 жовтня на 5 перенесла, бо вже згодом зрозуміла, що так краще

Реґулус підсунув крісло до вікна вітальні й вмостився там з чашкою міцного чаю. Від чашки здіймалася пара, за вікном періщив дощ і попри потворний краєвид на стіну сусіднього будинку й сміттєві баки у провулку, було затишно. Фізично він почувався краще — подряпини загоїлися, зникли набряки, а синці значно посвітлішали. Хіба що на ребрах лишалася чималенька така гематома від польоту схилом. Морально ж приємного було мало. Він досі почувався пригніченим після сутички з Рабастаном. Звісно, Лестранж би так і так його по плечу не поплескав, але… «От чого я чекав? Що ми укладемо пакт про ненапад на честь старої дружби?» — розлютився на себе Реґулус. І ще він так жалюгідно чарував. Треба, певно, запропонувати Сіріусу тренувальні дуелі, повертатися в форму. Вкотре промайнула думка, що тепер Темний Лорд знатиме про його повернення. Чашка зацокотіла об блюдце і Реґулус накрив її рукою. Ого, нерви.

Двері рипнули і до вітальні вплила сонна Стелла.

— Крічере, годуй мене! — крикнула вона. — Привіт, Реґу, давно не спиш?

Він обдарував племінницю похмурим поглядом. Вчора його швидко зморив сон після лікування, та посеред ночі Реґулус прокинувся від вереску. Спочатку подумав, що на них напали, і скочив з ліжка, від чого все заболіло. Та потім зрозумів, що галас здійняла Стелла, яка гасала сходами вгору-вниз, втікаючи від помсти Поттера за якусь її капость. При цьому вона радісно пищала і реготала. Коза.

— Що це вчора були за котячі концерти? — спитав він.

— Ой, ти чув, — скривилася Стелла. — Треба було сказати мені…

— Треба було думати не тільки про себе, — холодно відказав Реґулус. — Тобі не три роки.

Стелла склала руки за спиною, обхопивши свої лікті.

— Вибач, — опустила очі вона.

— Угу, — Реґулус відвернувся назад до вікна.

Стелла здиміла їсти на кухню. Тепер Реґулус міг повернутися до обмірковування своїх планів. А чого це він думає про тренувальні дуелі? «Невже я готовий впрягатися в цю тягомотину з війною?» Він міг би просто сидіти на площі Ґримо і ніхто б його не чіпав. Це приваблива перспектива. Правда ж приваблива?

Трохи згодом він почув, як ще два пари ніг спускаються на кухню, а за якийсь час трійця порушила його усамітнення.

— Дощ, — наморщила носа Стелла і коротко глянула на нього, перевіряючи, чи Реґулус ще на неї дується.

Цим вона нагадувала Сіріуса. Вочевидь, десь у душі для неї була нестерпна думка, що не всі чи не завжди нею захоплюються, навіть коли вона витворяє фігню.

— Але я знаю, що ми будемо робити, — пожвавилася вона. — Я зараз зганяю до Ґримового Лігва і принесу дещо прикольне, — Стелла підморгнула присутнім і шмигнула через Камінну мережу перш, ніж Реґулус встиг сказати, що, може, сьогодні й не варто обирати цей спосіб подорожі.

Після вчорашнього нападу на Гоґсмід про Смертежерів більше не було чути, та хтозна, що вони замислили. Це був їхній перший великий рейд від тієї сутички у Відділі Таємниць, про яку Реґулус читав і розпитував інших. Його досі дивувало, як купці учнів вдалося вижити і навіть лишитися доволі неушкодженими. Хоча якщо врахувати, що майже всі Смертежери пройшли Азкабан. Вони не в найкращій формі. Реґулус торкнувся синця на вилиці. Ну, якщо не йдеться про кулаки.

— То хто ж все-таки побив тебе? — спитав Гаррі.

Якщо людина двічі не відповіла на це питання, то можна б здогадатися не ставити його втретє.

— Я його теж трохи побив, — Реґулус відчув потребу звернути увагу на цей нюанс.

Гаррі розкрив рота, та Герміона копнула його ногою під столом. Сама вона відучора була на диво мовчазна. Морозилася з якоїсь причини. Життя не готувало Реґулуса до такого. Раніше щоб подобатися дівчатам, достатньо було просто бути Блеком.

— Хто повідомив Сіріусу, що станеться в Гоґсміді? — після чарівного копняка Гаррі знайшов оригінальніше питання.

— Одна людина, — всміхнувся Реґулус.

Він був радий знати, що Нарциса здатна на таке.

— Тобто не Снейп? — уточнила Герміона.

Реґулус заперечно похитав головою. Йому стало трохи соромно. Може, вона не морозиться, а просто переживає за всю цю ситуацію, за роль свого батька. Як не важко таке визнавати, але не все крутиться навколо особи Реґулуса Блека. Цю страшну істину йому колись озвучила Нарциса. Це важко прийняти, але він старається.

— А хто? — не вгавав Гаррі.

Реґулус вже знав від досвідченіших людей, як на таке відповісти:

— Ти не в Ордені фенікса, щоб це знати.

— Ти теж! — фиркнув Гаррі.

Гм, формально він правий. Щось у Реґулуса голова варить не достатньо блискуче після бійки.

— Я хоч Гоґвортс закінчив, — невимушено зазначив він. — А ще дізнався про горокракси і роздобув один. Я особа підвищеної ваги.

Уже ляпнувши це, Реґулус зрозумів, що тут Гаррі міг би заявити, що він взагалі обраний, але йому це на думку не спало. Герміона дуже загадково посміхнулася — от вона точно про це подумала. Але пункт про закінчення школи так просто не оминеш. Реґулус посміхнувся їй у відповідь.

Почаювавши в ображеному мовчанні, Гаррі на якийсь час вийшов з вітальні. Герміона посовалася на канапі, зітхнула, пригладила волосся. Атмосфера була дивна. Чомусь просто розмовляти тепер було складно.

— Як твоя рука? — зрештою спитала вона.

— Чудово, — з надмірним ентузіазмом відгукнувся Реґулус. — Дуже дякую за допомогу.

Вона кивнула. Покосилася на камін, наче чекаючи, коли вже повернеться Стелла. І правда, коли? Реґулус почувався дискомфортно. Це так дурнувато. Він мав би переживати через нову війну, а натомість його гризуть сумніви щодо власної привабливості і дуже відволікають від важливих тем коліна Герміони в тонких колготках, що визирають з-під шерстяної спіднички.

— Думаєш, Снейп знав про вчорашній напад? — промовила вона напруженим голосом.

Реґулус розгубився.

— Ем, ну… я не експерт зі Снейпів, — сказав він, а подумки додав «Щонайменше коли йдеться про цю представницю фамілії*».

Поміркувавши, Реґулус обережно додав:

— Якщо знав, то все одно зробити міг небагато. Якби похід до Гоґсміду скасували, то це б викликало багато запитань у Темного лорда.

Він не знав, наскільки Герміона готова миритися з моральними виборами шпигунів, але колись це питання все одно стане руба.

— Угу, — скрушно зітхнула вона. — А якщо й Дамблдор знав, то це виходить… — вона помовчала, не в силах озвучити, що той міг свідомо пожертвувати безпекою учнів.

Реґулус смикнув кутиком рота. Ну, він дуже добре розумів мотиви Дамблдора. Важливо не ставити під удар хорошого шпигуна. Звісно, не важливіше за чужі життя, але дуже цінно для перемоги. Та все ж існувала й прийнятніша версія.

— Навряд він знав. Тоді б він принаймні Поттера не пустив до Гоґсміду.

Герміона не сильно втішилася. У каміні дуже вчасно спалахнуло зелене полум’я, що принесло з собою Стеллу та її батьків.

_________

*фамілія вжито у значенні «родина, сім’я».

***

Стелла продемонструвала пудреницю з таким виглядом, наче то був святий Ґрааль.

— Ти будеш робити нам макіяж? — спитав Гаррі.

Стелла поглянула на нього як на істоту, безкінечно далеку від її захмарного рівня.

— У цій штучці, — вона почала мостити пудреницю на столі, — моя подруга з Латвії помістила купу маґлівських мультиків як подарунок на пам’ять, бо я переводилася з Дурмстренґу. Сказала, що це має вилікувати моє волохате серце**, — Стелла хихикнула, як чортеня. — Наївна.

— Мультики? — перепитав Реґулус. — Я читав про них. Це маґлівський візуальний художній твір чи щось таке, — він помовчав. — Навіщо це нам?

Сіріус засміявся.

Герміона зиркнула на Реґулуса, що було не дуже зручно, бо вона зайняла найдальший від нього кут.

— Естафета «волохатого серця» переходить до мого дядечка, — виснувала Стелла. — Концепція така: на вулиці дощ, у Британії купа Смертежерів, тому ми влаштуємо собі марафон перегляду чогось доброго і дурнуватого.

— Концепція така, що Реґулусу недоступне розуміння байдикування, — виправив Сіріус. — Відпочинок, що не несе жодної практичної користі, не поєднується з його світоглядом.

— Взагалі-то я вже став гуру байдикування, — обурився молодший Блек.

— Хто тобі винен, що ти вирішив добровільно замуруватися в хаті, — фиркнув Сіріус.

З пудрениці, наче з кінопроєктора, на стіну ковзнуло зображення.

— Може, Реґулуса ще порятує з високої вежі якась принцеса, — Стелла поводила чарівною паличкою над своєю пудреницею. — О, подивимося оцю історію, тут якраз героїня така, як Реґулус.

— Чарівна? — спитав він.

— Ботанська, — Стелла випросталася, ніби щойно щось усвідомила. — На Герміону теж схожа, — вона стрибнула на канапу, нахабно втиснувшись між Герміоною і Гаррі. — Треба було дивитися це у Ґримовому Лігві, тоді б я могла прикидатися чудовиськом.

Герміона одразу впізнала мелодію «Красуні і Чудовиська», що лунала фоном, поки оповідач знайомив з передісторією Чудовиська, проклятого чарівницею.

— Ого, бабця схожа на Аластора Муді, я б їй не довіряв, — звузив очі Реґулус.

Сіріус коротко засміявся. За мить, почувши подальшу історію, Реґулус кивнув сам собі:

— Я ж казав. Ото відьми раніше знущалися з маґлів.

Далі статичні кадри змінилися справжнім мультиком. Реґулус вражено подався вперед.

— Ого, рухомі картинки, як маґли цього досягли без магії?

Герміона коротко пояснила те, що поверхово знала про анімацію. Блеки були дуже вражені.

— Стільки праці, — округлила очі Стелла.

З поваги вони бодай ненадовго заткнулися, тож Герміона змогла насолодитися своїм улюбленим моментом — появою Бель. Але заткнулися Блеки справді ненадовго.

— Так, я відчуваю духовну спорідненість з цією персонажкою, — зворушився Реґулус.

— У тому моменті, де вона намагається пригрузити всіх книгами, чи там, де вона співає, що має бути щось більше за це провінційне життя? — спитала Стелла, а по хвилі єхидно додала: — Дурне питаю, звісно, перше.

Трохи згодом, коли з’явився самозакоханий мисливець, Регулус гигикнув.

— О, то насправді це історія про Сіріуса й Талію?

— Іди в сраку, — ліниво відгукнувся той, поки Гастон виспівував, що заслуговує на все найкраще.

— Мультфільм передбачає перегляд мовчки, — сказала Герміона.

На щастя, після її зауваження мовчанка тривала справді довго.

— Моя улюблена пісня, — зізнався Гаррі, коли канделябр заспівав «Будь нашою гостею».

Герміона обмінялася з ним веселою посмішкою. Діснеївські мультики приємно нагадували про дитинство.

— Це ж пісня про їжу, — дещо розгублено сказала Стелла, але Гаррі у відповідь заходився підспівувати. Герміона підтримала його у цьому починанні.

Блеки косилися на них з сумішшю розгубленості та заінтригованості. Сіріус став імітувати руками якісь танцювальні рухи. Вигляд при цьому мав такий, наче перебуває в тісному просторі з душевнохворими і намагається їх не провокувати. На Реґулуса Герміона намагалася не дивитися. Може, Капелюх дарма дозволив їй навчатися в Ґрифіндорі? Куди й поділася вся хоробрість.

Десь наприкінці терпець Блекам знову урвався.

— Мені здається, вона закохалася в його бібліотеку, — висловила припущення Стелла.

— Стара як світ історія, — зітхнув Реґулус. — Жінкам потрібно тільки одне.

Стелла гигикнула, а тоді продовжила:

— І принц такий бісячий. Доморощений аб’юзер.

— «Бісячий принц», — повторив Сіріус. — Це щось про Снейпа? Ці двоє невловимо нагадують Снейпа з Морров.

Всі несхвально поглянули на Сіріуса.

— А що? Снейп з нею став у сто разів стерпнішим. Нарешті відвалив від моєї компанії.

— Ну може, крім неї і Мародерів більше нікому було кинути йому інтелектуальний виклик, — запропонувала Талія, щоправда, підозріло іронічним тоном.

— Хах, Мародери та інтелект, — відгукнувся Реґулус. — Найбільш неможлива казка на світі, вони не могли бути разом.

Герміона наготувалася до чергової сварки, але Сіріус лише сказав:

— Знаю-знаю, ти і злопам’ятний, і пам’ять у тебе хороша.

Герміона сподівалася, що тепер вони точно припинять блазнювати, проте Сіріус по хвилі виголосив зовсім нестерпне:

— Отже, підсумуємо. Її батя зірвав квіточку і це дуже обурило чудовиська…

Тут Герміона вже не витримала.

— Годі руйнувати своїми коментарями моє дитинство! Це милі дитячі історії з гарними пісеньками!

— Я вже пояснювала Гаррі, що ми, Блеки, справжні злі чарівники, — анітрохи не засоромилася Стелла. — З нас вийшли б чудові діснеївські лиходії.

Підлий Реґулус, здається, ледве стримувався від реготу.

— Ні, не вийшли б, — заперечила Талія.

— Чо? — Стелла повернулась до мами.

Герміона подумала, що хоч Талія скаже щось розумне, проте та заявила:

— Бо ми не вміємо співати.

І підлі Блеки дружно зареготали.

— Сама б з радістю перетворила вас на сервіз! — обурилася Герміона.

— Може, це і є наш хитрий план, — вишкірився Реґулус. — Переманюємо на свій бік.

— Очорнюємо, можна сказати, — додав Сіріус.

І вони знову по-лиходійськи зареготали, тільки Стелла не схвалила чергового каламбуру, заснованого на їхньому прізвищі.

— Важко буде переманювати на свій бік у подобі дешевого сервізу з огидними солодкавими котиками, — перекричала їхній регіт Герміона, чомусь дивлячись при цьому тільки на Реґулуса. Той покивав з фальшиво уважним виглядом.

— І ніхто не повірить, що такий сервіз міг бути Темними магами, — Герміона зобразила пальцями лапки.

— Страшне! — вигукнув противний Реґулус.

— А загалом, Герміоно, ти на яку квіточку подумала? — невинно змахнув віями Сіріус.

— Ту, яку покладу тобі на могилку, — огризнулася вона, проте Блеки і тут загигикали.

За обідом Гаррі переповів нові відомості, які отримав від Дамблдора. Спершу сказав те, на чому директор неодноразово наголошував: отрути василіска в них не лишилося, та меч Ґрифіндора увібрав її в себе, адже приймає все, що робить його міцнішим. А ще Гаррі розповів про походження Рідла від Гонтів. Реґулуса ця історія надзвичайно вразила і він побіг щось шукати в бібліотеці.

Після обіду на другу порцію мультиків зголосилася тільки Герміона. Вони зі Стеллою вдвох дивилися Русалоньку з умовою, що Блек не буде коментувати все на світі. Та чемно трималася, у чому їй дуже допомагали маршмелов із какао. Моментами Герміона подумувала, що вона якось не так витрачає час у будинку на площі Ґримо. Їй же хотілося побути у товаристві Реґулуса, натомість вона послухалася свого дитячого переляку. А коли ще випаде можливість побувати тут?

— Ти тільки поглянь, звірушки співають принцу, щоб той поцілував її! — Стелла ляснула себе долонею по лобі. — Тугодоходяче створіння. Мені здається, в житті більшість хлопців теж чекає, коли якийсь фамільяр дасть їм підказку… О! Це чудовий бізнес-план. Навчити сову співати коли тобі треба на вухо якомусь умовному Реґулусу «Поцілуй дівчину», — Стелла змовницьки пхнула Герміону плечем.

Герміона блискуче зіграла спокій. Але відчула, як щоки зрадливо запалали.

— Або Гаррі, — звузила очі вона.

— Що, тобі подобається Поттер? — зайве напружилася Стелла.

Герміоні дуже кортіло заявити, що вона Все Бачить, але вона стрималася. Можливо, якби вона була анімагом, то серйозно замислилася над тим, що треба таки заспівати на вухо комусь з цих двох.

— Ні, не хвилюйся, — все ж не втрималася від натяку вона.

— Пф, а хто хвилюється, — Стелла сьорбнула какао так, що в неї лишилися вуса з напою.

Цієї миті двері відчинилися.

— Бачу, Стелла таки перетворюється на лиходія, — засяяв посмішкою Гаррі.

— Що за наїзди з порогу? — обурилася Блек.

Герміона показала їй на вуса від напою і та трохи метушливо заходилася їх витирати.

— Я знайшов шахи, — сказав Гаррі.

Запанувала тиша. Герміона зрозуміла, що маленьку роль фамільяра їй таки доведеться виконати.

— Я не граю, — сказала вона до Стелли. — Тож це до тебе пропозиція.

Блек поміркувала з дуже поважним виглядом.

— Ще ні один смертний не переграв мене у шахи, Поттере, не знаю, чи твоя самооцінка це витримає, — чванькувато прорекла вона.

— Ну, не пропусти нагоду пошматувати мою самооцінку, Стервело Блек, — смиренно запропонував Гаррі.

Стела такій перспективі дуже зраділа і мало не вистрибом побігла на гру, забувши про свою магічну пудреницю. Герміона ще трохи дивилася мультик, не сприймаючи його. Вчора вона надіслала Снейпу у відповідь свою видру, сказала, що лишиться у друзів і спитала, як він. Звісно, він нічого не відповів. Хех, може, він втратив дар мови, коли побачив, що в них однакові патронуси? Або отримав на горіхи від Темного Лорда так, що важко було думати про щось іще. Або він просто, як завжди, Снейп.

Герміона закрила пудреницю. В неї було недобре передчуття. Смертежери дуже посміливішали. Попереду чекало щось непевне. Вона обвела поглядом вітальню й зупинилася на гобелені дому Блеків. Єдине, що вона могла зробити просто зараз — це провести ще трохи часу з Реґулусом.

Довго шукати його не довелося — він сидів у бібліотеці в оточенні давніх на вигляд (якщо не сказати замшілих) томів.

Радіо тихо бубоніло голосом Скрімджера:

— Міністерство, як я вже неодноразово стверджував, залишається сильним. Немає причин чекати на повторення того, що сталося в селищі Гоґсмід. Так, це трагедія для британського магічного суспільства, проте вжито всіх необхідних заходів, щоб запобігти подібним випадкам у майбутньому. Я переконливо прошу громадян зберігати спокій і розважливість. Нам не потрібні суспільні заворушення в такий важкий для Британії час. Ми маємо згуртуватися та з честю витримати це випробування.

Ця промова не надто надихала.

— Боже, бережи Міністра! — пробурмотів Реґулус.

— Не заважатиму? — несміливо спитала Герміона.

— Зовсім ні, — з ентузіазмом відповів Реґулус. Чи їй здалося, що з ентузіазмом?

Роззирнувшись, Герміона примостилася на вузькій канапі біля вікна. За шибкою після цілоденної зливи ліниво постукували окремі краплі, що зривалися з поверхонь. У бібліотеці було затишно, хоча Герміона і не знала, що тут робитиме, поки Реґулус читає. Та він з готовністю відсунув свої книжки.

— Марафон мультиків витримала тільки я, — підсумувала вона цей день.

— Я злякався, що в мене почнеться карієс від цієї солодкавості, — зі стражденним виразом обличчя повідомив Блек.

Герміона хихикнула і вчепилася в бильце канапи, щоб не поправляти кляте волосся щосекунди.

— Що ти читав?

— Шукав пояснення, чому Поттер вижив після зустрічі з Темним Лордом, — здивував її Блек.

Герміона відчула, як брови повзуть вгору.

— Його захистила любов Лілі, — пояснила вона дещо невпевнено.

Реґулус кинув на неї погляд просто таки з арсеналу Макґонеґел. Той, що позначав вимогу «Не розчаровуйте мене».

— Ніхто на світі не вмів любити так, як Еванс? — насмішкувато спитав він.

— Еванс?

— Це дівоче прізвище матері Гаррі, — пояснив Реґулус.

Точно. Герміона часом повністю забувала, що він хлопець з іншого часу. Вона не могла знати Реґулуса до того, тож легко було сприймати його так, наче в них із Сіріусом просто величезна різниця у віці та й по всьому. Просто Реґулус Блек навчався б на два курси раніше за неї. Хоча навряд чи вона не помітила б його у Гоґвортсі. Не так уже там і багато завсідників бібліотеки.

— Ну, це ж материнська любов, — нагадала Герміона, хоча загалом їй це пояснення завжди здавалося підозріло сентиментальним, але вона списувала це на свою маґлонародженість. Деякі речі в магічному світі було важко зрозуміти, лишалося тільки прийняти як є. Наприклад, саме існування цього світу.

— Якби материнська любов мала якусь осяжну магічну силу, діти чарівниць ніколи б не помирали, — сказав Реґулус.

Герміона трохи нахилилася вперед. Можливо, вона недостатньо піддавала сумнівам деякі речі. Було приємно думати, що цей сумнів таки був і міг виявитися слушним.

— Гаразд, яка твоя версія? — жадібно нашорошила вуха вона.

Блек тільки й чекав питання. Він підхопив книгу, всівся поряд з нею на канапу (від чого Герміоні на мить стало нічим дихати, бо вони опинилися дуже близько) і показав розворот їй. Текст був написаний латиною, в кутку сторінки чорною тушшю було зроблено малюнок: силует чоловіка, який опустив руку на плече хлопчика.

— Екскурс у бурхливе життя чистокровців, — почав Реґулус. — У Середньовіччі, в розквіт феодалізму, між багатими землевласниками постійно тривали міжусобні війни. Особливо запекло гризлися між собою рідні брати. Було популярним рішенням вбити свого брата і привласнити всі його володіння в обхід неповнолітніх синів або про всяк випадок зжити їх зі світу вслід за батьками.

— Уявляю вас із Сіріусом у цьому амплуа, — підколола Герміона.

Реґулус поглянув на неї з сумішшю схвалення й осуду водночас.

— Так от, тоді один особливо продуманий маг зліпив кровне закляття, яке б обернуло його смерть від руки брата проти того козла.

Герміона поки що не розуміла, як це все може бути пов’язано з Гаррі.

— Якби його брат чи будь-який кревний родич убив його, то закляття активувалося б і захищало всіх його дітей від посягань родичів аж до повноліття, коли вони зможуть успадкувати землі батька, — Реґулус багатозначно замовк.

Герміона пробігла сторінку очима і скептично подивилася на нього.

— Волдеморт і Гаррі родичі? — гмикнула вона. — І Джеймс наклав це закляття?

Реґулус насупився, невдоволений її тоном.

— Це закляття могло увібратися в саму кров спадкоємців через неодноразові повторення, — заявив він. — Або діяло десь так, як родові прокляття, з покоління в покоління. Тут не сказано, хто саме винайшов це закляття, але цілком можливо, що це був предок Гонтів і Поттерів.

— Та ну, — засумнівалася Герміона.

— У тебе є краща теорія? — вигнув брову Реґулус.

Йому треба заборонити так робити на законодавчому рівні.

— Звісно, історія про надпотужну любов Еванс значно правдоподібніша, — уїдливо додав Блек. Ох і не любив він бути неправим, схоже. — Поттери нікого не запрошували до свого маєтку десь відтоді, як ясная зіронька Темного Лорда почала сходити, і всіляко постирали згадки про маєток з пам’яті буквально всіх. Це мало коштувати їм просто неймовірних зусиль. Геральдика чи щось подібне в цьому маєтку, напевно, свідчить про їхню спорідненість із Лордом. Які твої заперечення? Тільки нормальні, а не діснеївські.

Герміона фиркнула і обдумала його слова.

— Гаррі — спадкоємець Ґрифіндора, а Волдеморт — Слизерина, — сказала вона. — Як ти поясниш це?

— Материнські лінії теж відіграють роль, — анітрохи не розгубився Реґулус. — Темний Лорд убив Джеймса першим. У той час Джеймс вже успадковував маєток, тобто був головою свого роду. Коли черга дійшла до Гаррі, закляття спрацювало. І на четвертому курсі Гаррі теж частково врятувався через магію свого роду.

— Чому ж Волдеморт не наказав комусь іншому вбити Поттерів? — поцікавилася Герміона.

— Він сам не знає про їхню з Гаррі спорідненість, — миттю відповів Регулус.

Ага.

— Ну-у-у, — Герміона не те щоб мала, що заперечити. — І що ж виходить? Він ще півроку не зможе завдати Гаррі шкоди?

Реґулус махнув рукою, мовляв, марні надії.

— Ні, коли закляття створили, чарівники ставали повнолітніми у шістнадцять.

Герміона знову подивилася на силует чоловіка, що поклав руку на плече хлопчика. Гаррі та Волдеморт — родичі. Це все ще здавалося їй не дуже гарним поясненням, та «діснеївська», як висловився Реґулус, історія про Лілі була не кращою.

— Можеш думати, що хочеш, але я маю рацію, — гордо задер підборіддя Блек.

— А Сіріус що про це думає? — не знайшла, що ще сказати, вона.

Реґулус спохмурнів.

— Поки що нічого, — буркнув він. — Цього бевзя треба як слід готувати до таких новин, — він з підозрою зиркнув на Герміону. — І Поттеру поки не кажи.

Герміона, повагавшись, кивнула. Поки що все це здавалося занадто притягнутим за вуха, тож не варто спантеличувати Гаррі. Вона сама не вірила.

— Чому ж Гаррі весь цей час жив у тітки-маґли? — спитала вона. — Дамблдор наче пояснював це тим, що так любов Лілі далі захищає Гаррі бла-бла-бла.

Реґулус поморщився. Коліно Герміони випадково торкнулося його коліна і вона відсунулася, що не сховалося від уваги Блека. Він уважно поглянув на неї, ніби намагався щось зрозуміти. Герміона ж була зла на себе. Вона якась ніжна лань, чесне слово!

Реґулус трохи нахилився до неї і вона затамувала подих. Це що…

— Дамблдор теж може помилятися, — проспівав самовпевнений до краю Блек.

Герміона видихнула й розізлилася на себе ще більше. «Я що, поцілунку чекала?!»

— Дамблдор помиляється, — пробурмотіла вона, ніби це було щось неприйнятне. — Хай так, — збентеження було надто сильне. Пора відступати. Але не втікати, а красиво. — Я мушу ще подумати, звикнутися з імовірністю цієї ситуації.

— У цілому про Гаррі чи суто момент про здатність Дамблдора помилятися? — єхидно уточнив Реґулус.

Він закрив книгу, відклав її на стіл і сперся ліктями на коліна, хитро поглядаючи на Герміону. Як завжди, він випромінював упевненість. Чим далі, тим більше Герміона лютувала на власну метушливість. От би бути такою незворушною, як він. Може, це було б легше, якби він не дивився на неї, не відводячи погляду.

— До речі, — пробелькотіла вона. Час відступати!

— Дякую за переклад статей про норвезькі спілки захисту прав ельфів, — продовжила Герміона. Зараз вона подякує і втече не дуже ганебно. — Це було дуже захопливо. Може, за таку допомогу я перегляну своє рішення не приймати тебе у свою спілку, — вирішила трохи пожартувати вона. — Он і голови ельфів вже не висять у коридорі.

Реґулус смикнув куточком рота. От що це позначало? Вона все ніяк не могла вгадати емоцію.

— Сумніваюсь, що пасуватиму до правозахисних рухів зі своїм минулим, — заперечив він. — Тож я не претендую на орден «За заслуги». Просто намагаюсь сподобатися.

Герміона розгубилася. Сказано це було безтурботним тоном і вона не зрозуміла, що малося на увазі — просто сподобатися чи як хлопець?

— Гмх, — видушила вона з себе щось жалюгідне і відвела очі, бо Реґулус дуже загадково й хитро всміхнувся. От же ж ця його посмішка кутиками губ, куди там Моні Лізі.

А ще вона, певно, за все життя стільки не ніяковіла, як поряд з Блеком. Реґулус випростався і посунувся трохи ближче. Вона відчувала на собі його погляд і не знала, куди подіти руки та й як поводитися. Почувалася оголеною під тим пронизливим поглядом і тілом розтікалася млость. Якась частинка її точно знала, що зараз буде, але розум вперто стверджував, що нічого не ясно, тож давай прикинемось мертвими.

На щастя, те, як тупо вона морозилася, не применшило Блекової впевненості. Він взяв її за підборіддя, як тоді, коли заспокоював її чари своїми, обережно повернув обличчям до себе і коротко поцілував, заледве ковзнувши губами по її нижній губі. Це було так ніжно. І дуже збудливо. Він злегка відхилився з лукавим виглядом і Герміона сама потягнулася по новий поцілунок. Виходило якось незграбно, бо їй бракувало повітря від хвилювання. Реґулус пригорнув її до себе. В голові аж наче трохи паморочилося. Вона вся зіщулилася і буквально зусиллям волі примусила себе зосередитися на поцілунку, а не на паніці за власну незграбність. «Просто розслабся, Герміоно», — наказала вона собі те, що завжди давалося найважче. На щастя, м’які губи Реґулуса дуже в цьому допомагали. Він цілував її з неспішною ніжністю, злегка погладжуючи по спині. І нарешті нескінченний потік думок просто вивітрився з голови Герміони. Міцні обійми, теплі, трохи вологі губи. Ледве відчутний присмак кави. Блек у її руках. Вона обвила руками його шию і провела пальцями по коротко стриженій потилиці, як їй і хотілося ще в лондонському метро. Від останнього він різко видихнув і на мить припідняв її в обіймах, а тоді відірвався від її губ і притиснувся чолом до чола.

Якийсь час обоє мовчали. Крізь розстебнутий комір Реґулусової сорочки поблискував ланцюжок на шиї. Від нього пахло звичним парфумом. Герміона не могла розібрати, що це за аромат. Ну, точно аромат її амортензії. А потім Блек самовдоволено виснував:

— Схоже, мені таки вдалося сподобатися.