4.Лебанон

Їхати всю ніч до Лебанона виявилося тою ще пригодою. Не знаю, яким дивом я витримала всі ці години без сну, але, відчуваю, організм мені ще помститься за це. Головне, я дісталася міста без жодної аварії і без порушень.

Мій сірий седан стояв на дозаправці, а я вибирала, який енергетик мені купити, щоб протриматися ще кілька годин у свідомості. І величезний сендвіч, так. Адже треба було доїхати ще й до притулку Вінчестерів. Сподіваюся, мені відразу дадуть поспати, а якщо ні, то на них чекає чудовисько гірше за всю нечисть разом узяту.

Я зателефонувала Сему і сказала, що приїхала і чекаю більш точних вказівок про їхнє розташування. Мене запевнили, що заїдуть за мною на Імпалі та проведуть екскурсію. Значить, зачекаємо. Я встигну поповнити запас енергії.

Енергетик не був такий ефективний, як про нього розповідають у рекламі, і сендвіч з капустою, що повяла, не додали мені настрою. Занудьгувала за домашніми млинцями тітки Бет. Вже передчуваю чергову забаву, яку для мене вигадала улюблена тітонька. Розберуся із примарою Вінчестерів і рвану в Канзас-Сіті.

Поки я уявляла свій майбутній відпочинок, до мене під’їхала чорна Шевроле Імпала, з Діном за кермом. А я так сподівалася, що це буде Сем, але, мабуть, старший Вінчестер не довіряє свою улюблену машину навіть братові.

— Ну, привіт, лялечка, — які ми усміхнені. Практикує свою чарівність на мені, чи що? І, курва, прізвисько. — Чи готова їхати в місце, в яке не можуть потрапити навіть найжахливіші монстри?

— Добрий день, мисливець. Цілком готова. Якщо ще раз назвеш мене «лялечкою», ця банка полетить у твою, не наділену гострим розумом, голову? — мило помахала банкою з-під енергетика в руці.

Загроза сприйнята всерйоз не була. Дін усміхнувся і підійшов до мене з примирливо піднятими руками. Нічого, нічого, скоро зрозуміє, що я в таких попередженнях дуже серйозна.

— Тоді як мені тебе називати?

— Мого імені цілком достатньо, — по його грайливим очам зрозуміла, що спроби прикріпити до мене миле прізвисько не закінчені. — Я дуже втомилася, тож поїхали скоріше в бункер, доки я не впала тут бездиханим тільцем.

Вінчестер погодився і запропонував поїхати відразу на його машині, але я сказала, що на такій старій не поїду і мені ближче моя мила Тойота. Чоловік картинно схопився за серце і почав говорити своїй Крихітці, що ця жінка просто пожартувала і що Імпала найкраща машина у світі. Коли він закінчив, я вже тихо посміювалася за кермом, але швидко взяла себе в руки, коли на мене глянули серйозні зелені очі.

***

Доїхали ми до старого маєтку хвилин за десять і почали спускатися до підземного паркування. Зазначила, що тут було дуже чисто та охайно. Навіть машинне масло ніде не розлито. Залишила свою «кріхітку» неподалік шевроле, і попрямувала за Діном у бункер.

Ішли ми до маленької кухні, де вже був Сем. У халаті та піжамних штанах він попивав каву. Його трохи пошарпаний і навіть домашній вигляд змусив мене трохи посміхнутися. Чоловік усміхнувся мені у відповідь, але при погляді на брата погляд його похолонув. Посварилися? Напевно, до того ж дуже сильно. Але це не моя проблема. Моя проблема привид.

— Здрастуйте, Амандо, — моє ти сонечко, ще й на ім’я називає. — Коли ти будеш готова зустрітися з нашою примарою?

Так, не розпускаємо слини, жінко. Але це дуже складно. Милий, ввічливий ще й дбайливий. Два брати, а який контраст. Ось йому б зовнішність Діна та мій ідеал вийде. Цікаво, а переселення душ існує? А то замовник, то вже є.

Щось я довго не відповідаю, вже геть захвилювалися. Старший із братів уже перед очима рукою махає, а молодший схвильовано підвівся з місця. Так, день без сну погано впливає на мене. Пора відмирати, бо ще в лікарню потягнуть. А страховка в мене не гумова.

— Все нормально, — зупинила руку, яка все ще була біля мого обличчя. Аж хитає вже. — Добу не спала, вже пригальмовую. Посплю і можна буде викликати вашого друга.

Сем полегшено кивнув, а я впіймала себе на думці, що все ще тримаю Діна за руку. Усвідомила та відпустила його. Тихий смішок долинув збоку від мене. Мені це ще пригадуватимуть.

— Тебе проводити в гостьову спальню, чи одразу в мою? — чудово, жарти вже пішли. Роздратовано повернулася до старшого Вінчестера, а він гаденя посміхається (але красиво посміхається, холєра).

— У гостьову. Але й напрямок до своєї теж можеш показати, щоб я знала, куди мені не заглядати взагалі, — молодший Вінчестер мало не подавився кавою, а брови Діна зухвало піднялися.

— Прямо й праворуч, треті двері, мої навпроти, — сказав, ніби на автоматі. Кивнувши на ці слова, попрямувала по заданому напрямку, залишивши братів одних.

Кімната була відносно невелика, але затишна. Шафа для речей, невеликий стіл для письма, книжкова полиця з класикою та, найголовніше, ліжко. Кинувши на стілець свою шкірянку, і знявши черевики лягла. Навіть джинси знімати не стала. Як добре. А матрац виявився дуже м’яким, подушка неймовірно зручною. За кілька хвилин провалилася в безпробудний сон.

***

Я гуляю по галявині, вкритій м’якою травичкою, пахне хвоєю та пилком квітів. Ліс навкруги лише додає цій місцині атмосферу самотності. Ні диму заводів, ні шуму від лісопилок. Відчуття самотності не лякає, а навпаки заспокоює.

М’яко ступаю голими ногами по землі та слухаю співи пташок. Мені цього так давно не вистачало. Відпочинок від голосів привидів над вухом. Ніколи не почувала себе так спокійно.

Із лісової зони виглянув лис. Такий яскраво рудий з білим кінчиком хвоста і розумними зелененькими очима. Він ступав по землі гордо, почуваючи себе господарем. Мене він не боявся, більше, він сміливо підійшов до мене підставляючи  шию. Як не погладити такого красунчика. Підібрала поли своєї сукні та опустилася на коліна і простягнула до тварини руку. Він(чому я впевнена, що це він?) терся о моє коліно ногою й радісно махав своїм пухнастим хвостиком. Гармонія. Ніби так і повинно бути.

Але раптом лис відстрибнув від мене і почав видавати звуки схожі на гавкіт собаки, дивлячись мені за спину. Я здивовано обертаюся і заклякаю. По інший бік галявини у самих дерев стоїть темна мовчазна фігура. Мій спокій перетворився на непідконтрольний мені страх. Я не знаю, що мене так в ньому лякає. Те що лис гарчить на нього тільки більше мене нервує.

Темна фігура починає рухатись. А я завмерла і не можу поворухнутись. Мій новий захисник тягне мене зубами за сукню, але я не можу навіть відігнати його. Мене паралізувало і я просто нервово чекаю, поки темний силует підійде ближче.

«Біжи!».

Я не знаю хто це сказав, можливо ця фігура, можливо лис, що тягне мою сукню. Але я побігла швидко, тварина відстала від сукні і побігла вперед мене, ніби показуючи дорогу порятунку. А фігура так само повільно рухалась до мене.

Гілки дерев били мене по тілу, маленькі камінці впивались у ноги, але я продовжувала бігти, так швидко як вистачало сил. Мені вже було байдуже на втому, мене гнав ірраціональний страх небезпеки за моєю спиною.

Я зачепилася тканиною за кущик, але так різко потягнула сукню, що малий клаптик тканини продовжував там і висіти. Рудий помічник нікуди не зник,  продовжував вести мене у безпечне місце.

Мої ноги вже не хотіли рухатись, а в легенях майже не було кисню. Але я продовжувала бігти, бо відчувала небезпеку за спиною.

Нарешті стала виднітись хатинка. Маленька, не дуже прибрана, схожа на лісничу. Я попрямувала туди, щоб сховатись і відпочити. Можливо, він і не гониться за мною, а я просто собі вигадала щось?

Лис загрозливо ричав, але я вже не звертала уваги на нього. Відрила незачинені двері і зайшла в пильне приміщення і присіла прямо на підлогу. Деінде валялись старі коробки, та іржаві інструменти. Я ледь не наступила на пилу з поруділим лезом. Ноги гуділи від напруги. Нарешті, я змогла видихнути з полегшенням і перепочити від довгих перегонів.

«Треба було слухати його і тікати, нікчемне дівчисько!».

Раптом мою голову обхопили тонкі, але сильні пальці. Останнє, що я побачила це лихе обличчя чоловіка з кровожерливою усмішкою. А потім мені звернули шию.

***

Я з криком прокинулась, тримаючись за шию. Мені щось снилося, але розібрати чи запам’ятати не змогла. Лише руді сполохи світла відклалися у пам’яті. Було відчуття невидимої небезпеки, воно супроводжувало мене весь шлях, але пішло, варто мені прокинутися.

Легкості не було, ніби й зовсім не спала. Як знала, що мені все це відгукнеться. Настав час повертати старий розпорядок сну, а то й до могили не далеко. Так ще й у одязі спала. Тітонька Бет  зачитала б мені цілу лекцію з цього приводу.

Але довго думати про це не хотілося. Мені ще привида викликати.

Натягнула черевики, підійшла до дзеркала, яке й не помітила одразу. Зирнула на себе, зрозуміла, що з таким гніздом на голові не вийду. Знайшла в куртці свій старий маленький гребінець, якраз для таких випадків і почала розплутувати свої чорні ковтуни. Лише переконавшись, що все виглядає нормально, вийшла із кімнати.

Відразу попрямувала на кухню, бо дорогу знала лише до неї. Екскурсію потім собі влаштую, під наглядом Сема, наприклад, адже шастати однією за величезним бункером ідея так собі. Мало загляну не туди, куди треба, а потім рятувати мене доведеться.

Але якщо це буде робити Сем я, навіть, і не проти.

Зайшла до помешкання, нікого. Значить, господарюватиму сама. Де тут у них кава зберігається? Але не встигла я почати ритися на численних полицях, як відчула холод. Такий знайомий, примарний. Але обернувшись нікого, не побачила. Ага, привид поруч, але або йому не вистачає сил вирватися із завіси, або він просто не в цьому приміщенні. Більше вірилося у другий варіант.

Я спробувала зосередитись і подумки покликала його сюди. Це було складніше, ніж зазвичай, адже імені померлого я дізнатися не встигла.Привиди, як правило, самі мене знаходили, а кликала я вже знайомих мені, коли знаходила зачіпку у їхній справі. Надприродних сил, окрім уміння бачити і торкатися привидів, у мене не було. Ні магії відьом, ні телекінезу демонів, а шкода, вони в роботі дуже придалися б. Але це несуттєво.

Відчула посилення холоду. Не помилилася, примара йшла сюди.

За кілька секунд переді мною з’явився хлопець із короткостриженою шевелюрою, азіатськими рисами обличчя у простій сорочці з рукавом три чверті та в поношених джинсах. Коли я побачила його, згадала про Роббі. Такий же молодий, такий же амбітний і такий же нещасний.

— Хто ти? — голос досить молодий, але трохи невпевнений. Він з цікавістю мене роздивлявся, не розуміючи, як я його бачу і хто я.

Ну, приступимо до роботи раніше ніж я думала.