Сбірка віршів: У війні про війну

Автор: Mars_Kr0s

Tw: атеїзм, суіцидальні думки

 

Перший день

Прокинувшись, почув розмови.

Лагідний шепіт мами, батьків глас

Через секунду слухав вже промови.

Президент казав: «Настав Цей час»

Сердце зупинилось на хвилину

Я відчув – на паузу стало життя.

Побачив жахливу картину:

Ми з вами потрапили у небуття.

Це шлях до болі, шлях до смерті,

Ми всі страшилися жахливих вісток.

Я бачив, як бабуся почала бога благати

Лишити страху їх старих кісток

Але, ось ми, стоїмо посеред кімнати

І чуємо оглушливе слово: «Війна».

Це правда. Це не фільм, не казка.

Жахлива, болісна, страшна. Вона.

 

 

Про Каїна і Авеля

Каїн підняв догори камінь,

Над головою свого брата Авеля.

Доки Авель дивився у глибінь

Неба бесчесного грааля.

«Чом ти на мене війною пішов?»

Блакитні очі втрачали сльози,

«Я тебе рятую! Це моя любов!»

Але впали з неба густі грози.

Авель піднявся з колін,

Немов з попелу сміливий фенікс

Зіниці блиснули, немов рубін

«Я не попливу річкою Стікс!

Буду до кінця боротись,

Доки не полишиш свою спробу!»

Кров з землі стала сочитись

Посилюючи Каїна хворобу

«Я перше вбивство не полишу,

Поллється нехай дощ зі скла!

Порушу ранку твого тишу

Відправлю брата до пекла я!»

Авель дістав свій тризуб

Жовто-блакитних мотивів

«Не точи на мене, брате, зуб

Бо мир наш батько заповів».

Струснув тризубом раз,

Вдарив по лону землі він

Закінчився воєнний час.

Гідний пекла тільки Каїн.

 

Боротьба

Борімося, бо можемо боротись.

Нехай палає в серці волі квіт.

Ми на Вкраїні народились, будем жити доти,

Допоки сили вистачить тримати цей політ.

Ми до останньої хвилини будемо воліти –

Свобода просочить не тільки душі, а й весь світ.

За Україну тілом і душею будемо хворіти

Бо це – наша держава, наші діти, наш одвічний заповіт.

Вдихаємо повітря повні груди,

Відчуємо калини, вранішнього сонця аромат.

Ми з вами – громадяни мирної країни.

Тож будемо підтримувати наш булат

Ми – сила, ми – свобода, ми – краса.

І будемо такими до остання.

Тож нехай будуть чистими небеса,

Від ворожих сил і їх жахливого повстання.

Живімо, українці, і борімося зі злом.

Хай буде яскравим і мирним світання.

 

Я

Я – непорушна вода, яка втратила силу.

Я – вогонь, від якого залишився попіл.

Я – чайка, яка впала на кам’яну брилу.

Я – втративший крила ясноокий сокіл.

Моє життя – синонім слова «біль».

Але той біль був втрачений у роках.

Скільки вже пройшло святих неділь,

Згублених у війни шалених потоках?

І де ваш Бог, коли його так просиш?

І де той Бог, коли страждають діти?

Де він, коли скорботу, мов каміння носиш?

Коли вже півроку мовчать гір трембіти?

Усі мої питання втонули в чорнім морі.

Бо відповідь на них там, де російський корабель.

Забудь вже, світе, мої думки хворі.

Вже впав з гнізда молодий журавель.

 

До воїна

Терміново треба допомога.

Ми вмираємо повільно й боляче

Здається, навіть вже тече підлога.

Терпи і стій, бравий країни вояче.

Ти пережив таке, що нам не снилось.

Ти бачив те, чого не бачили ми.

Хотілося б думати, що все те наснилось

Але кусають тебе глибокі думи.

Ти, вояче, – мій особистий герой.

Ти той, в кого ми віримо завчасно.

Тримай, вояче, вогонь душі отой,

Який, повір, більше не згасне.

Ми з тобою, вояче моєї душі.

Ми з тобою, головний герою.

Ти тільки інколи пиши.

І не складай передчасно зброю.

 

До Бога

Що пропонував нам височенний Бог,

Коли ми молилися про кінець війни?

Може, ми щось взяли в нього в борг?

Чому він дивиться на смерть дитини?

Нам обіцяли порятунок і душі, і тіла

У відповідь отримали брехню

Скільки вже малечі сиротіло?

Скільки поклало життя у вогню?

Чому живуть все ще ті кати,

Котрі гвалтували цнотливих жінок?

Чому добру доводиться страждати?

Чому на рідній землі лежить купа кісток?

Тепер ніхто не зможе жити, як до цього

Бо деякі люди втратили усе

Є міста, в яких нема тепер нічого

І хто тепер це горе вознесе?