Пролог

З давніх-давен світ завжди залишався порочним. З часів перших людей й до сьогодення. Люди за своєю натурою грішні, але кажуть, що вірять в бога та поклоняються йому, як творцю всього сущого. Вони вірять, але творять діла, які для них є гріхами. В цьому прогнившому світі всі люди грішні, але кожен грішить по-різному. Чиїсь гріхи звичайні діла, які роблять всі люди. А чиїсь – тяжкі, або їх ще по-іншому називають смертними гріхами. Загалом, люди вважають тільки сім гріхів смертними і стараються виглядати праведними, не роблячи їх. Але хіба так можливо? Кожна людина за своєю ж натурою здатна вчинити гріхи. А смертні це ті, на які не наважаться всі, в основному декілька із них саме такі.  

Отож, сім смертних гріхів: гнів, ненажерливість, хіть, гординя, жадоба, заздрість, лінь. Всі ці гріхи являються смертними, найтяжчими гріхами. І в католицизмі особливо це проповідують. Так щей до кожного гріха прив’язали грішного демона: 

Сатана – гнів; Вельзевул – ненажерливість; Асмодей – хтивість; Люцифер – гординя; Мамон – жадібність; Левіафан – заздрість; Бельфеґор – лінощі.  

Більшість із семи смертних гріхів дуже піддатливі. Людині властиві всі сім, але не всі зуміють вчинити такі гріхи. А хтось просто піддається з народження їм. А найголовніше те, що за все приходиться платити. За всі свої вчинки ти повинен поплатитися….

У кожному столітті були люди, які уособлювали один із семи гріхів. А в кінці свого життєвого шляху – платили плату за це. Найбільшими грішниками були деякі семеро людей. Їх не пов’язувало нічого. Абсолютно нічого. Вони жили в різні епохи, в різних країнах,в різних сім’ях, мали різні імена, зовнішність та різний характер. Тільки протягом чотирьох століть їх пов’язало те, що всі вони були уособленням одного із семи смертних гріхів. І всі вони завершили своє життя страждаючи до смерті та після неї.