Гірко

Вона сиділа на своєму ліжку вночі і думала. Але не розуміла про що думала, не розуміла навіщо. Насправді це складно зрозуміти бо думки постійно скачуть, їх так просто не зловиш. Але зараз вийшло, вона впевнено думала про одне й теж саме, крутила цю думку і бурчала собі під ніс відповіді.

Самогубство. Якщо подумати – дуже погана і печальна річ, але вбити себе це як…подвиг. точно подвиг. Ти забираєш життя сам в себе, при цьому розуміючи що життя твоє нічого не коштує.

Можливо вона мрійниця й дурепа раз думала про таке, але ж зазвичай усі кого вважають довбнями насправді генії. Так кажуть самі генії, їх варто слухати.

Сьогодні вона пила каву. Гарячу як життя інших, бажану для деяких в кого це життя віднімають і дуже гірку. Дуже гірку каву, як вона сама.

Це дивно, бо зазвичай гірку каву ніхто не п’є, не цікавиться яка вона на смак. От і вона не цікавилась. Раніше. Зараз інше, зараз вона може померти у будь який момент, ковтнути тієї гіркоти. Але все одно це складно. Особисто для неї це дуже складно.

Бо ж самогубство– це подвиг. А подвиги дано вершити тільки героям. Вона не була народжена ним. Героєм.

Герой це взагалі хто? Той хто вершить правду? Не завжди герої чесні. У книжках так, але у житті…Це інше. У житті герої такі ж як і злодії, просто роблять більше і хитріше.Чому ніхто не пише про таких героїв? Вона не знала.

Вона знову нічого не знала. Не знала як правильно чинити, як пити каву – таку гірку що у роті гаряче наче у пеклі. Вона не знала як вбити себе, як зробити щось корисне, здійснити подвиг людей яким страшно. Як стати героєм.

На жаль немає такої інструкції. Чому ніхто не пише їх? Якби вона могла, написала б. Але вона не має таланту. Як і натхнення. Зазвичай воно проходило повз неї, але не зараз. Зараз воно поряд, сидить і дає крила щоб здійснити задумане. Той подвиг.

Чому антагоністи ніколи не вершили подвигів? Злодії – так, зазвичай у самому кінці. Їм було соромно і вони швидко виправляли свої минулі вчинки. Але антагоністи. Вони завжди тікають, по велінню автора їм або дуже страшно або дуже злосно. Дуже рідко коли антагоністу гірко.

Гірко. Що означає це слово? Вона казала слово гірко коли їла чорний шоколад або дивилася на дівчину з якою хотіла бути разом, була закохана. На жаль тільки була…Зараз усе. Кінець. Вона не раділа коли пройшли емоції, та й не плакала. Це не було боляче та гірко. Це було…Просто складно. Як стрибнути з даху багатоповерхівки, коли внизу стоїть натовп і щось кричить тобі, типу: не треба, усе буде добре. Ні не буде. Вона прагнула зробити усе добре, вона прагнула виправити усіх щоб все було добре. Але так не було тоді, так не буде й зараз.

Вища сила напевно зараз сидить і сміється з неї та її думок. Можливо навіть плаче, чи то від сміху чи гіркоти у роті. Вона не знала чи існує взагалі ця сила. Є багато людей які справді вірять у неї, вона ж не виріла…Навіщо якщо вони десь там зверху сидять і сміються з неї. Їм не буде образливо якщо вона не буде вірити. У життя. У рай. У пекло. Та у них. Їм по цимбалах, вони ж вища сила. Головне що вони вірять у її проблеми, можливо навіть роблять їх для неї. Можливо вона їхня фаворитка. Вона не знала. Якщо фаворитка то чому ж не дають їй сили покінчити з цим бісовим життям? Бо сміються, їм напевно весело коли люди страждають. Це як вбити у дитинстві хом’ячка – дуже цікаво. Вона особисто не вбивала, ні, теж не мала сили щоб зробити такий вчинок – забрати життя іншого. Вона вважала це схоже на монету. У кожної монети ді сторони, два обличчя. Усе вирішується від того у яке ти дивишся, та з якого боку. Це важливо. Принаймні, вона так вважала. У її думки ніхто не ліз, та й у життя теж. У неї були знайомі до яких лізли. Їх батьки, їх родичі, друзі та другі половинки. Вона заздрила коли їй розповідали про це.

Бо сама не мала сміливості запхати когось у своє життя. Нікому не було цікаво, ніхто ж сам не ліз. Усім було не цікаво, не весело й не добре поряд з нею. Вона знала, хоч у лице ніхто не казав. Але вона знала. Просто знала.і все. Та й людей не було, знайомих кого можна запросити у своє життя.

Хоча ні. Була одна. Але вони навіть не казали одне одному привіт зранку. Та й ввечері теж, навіщо. Але вона хотіла, бо чула про неї. Яка вона весела і запальна, яка цікава й романтична. Вона чула і нічого більше. Тільки чула. Вона не знала ким та працює, на кого вчиться й що їсть зранку, чи цікава вона їй взагалі? Вона не знала. Але хотіла. Дуже хотіла знати.

У її думках ця дівчина працювала баристою.

Робила каву, навіть гірку. Тоді можна було фантазувати. Цій дівчині було б цікаве її життя, таке ж гірке як кава. Але для цієї дівчини воно було б дуже смачним, таким якого ніде не існує. Такої як вона ніколи б й ніде не існувало.

Але вона знала що це не так. Є тисячі людей схожих на неї, навіть таких самих. Тому нічого не змінилося б, вбий вона себе. Зверши цей подвиг.

Але смерть не забирала її. Вона забрала ту дівчину. Яка була для неї усім.І ні, це було не подвигом. Це було гірко, хоча їй не звикати. Це було тяжко, дуже. І це було боляче, наче зник твій улюблений фільм. Просто зник як і та дівчина з її життя…Чому? Вона не знала. Адже це її життя,таке ж гірке як кава. Вона гірка як кава яку ніхто не хоче пити, адже їм не цікаво. Гірка кава нікого не цікавить.