carry on

одного ранку дін забігає в кімнату, крутиться і весело розповідає про знахідку татові.

З іншої кімнати роздаються кроки, і Сем, трохи прикривши очі, відкладає книгу, яку намагався читати до цього.

– Тато, диви, що знайшов!

З криком забігає хлопчик років дванадцяти з темним волоссям і крутиться на місці. Чоловік повертається до сина, і щось біля серця стискається від побаченої картини. Він стоїть з широкою посмішкою на обличчі і розглядає темну поношену куртку з кількома кишенями; вона вже стара і в пилюці, десь на плечі видніється дивна пляма незрозумілої форми, що трохи нагадує долоню. Вінчестер відчуває, як серце починає битися швидше: Ейлін заховала її ще кілька років назад, щоб не різало десь в грудях.

Малий в цей абсолютно не помічає зміни настрою дорослого, тому так і крутиться на місці, роздивляючись себе в дзеркалі.

– Це твоя? — повертається до тата, — чому ти мені її не давав? Вона така крута!

Сем трохи ковтає гірку слину. Пройшло вже майже п’ятнадцять років з того полювання, але легше не стає. «Цей біль завжди буде з нами», — він тоді сказав на фестивалі пирогів після втрати Каса.

– Це … це Діна, — із сумною посмішкою промовляє Сем і бачить, як змінюється вираз обличчя сина.

– Твого брата?

Чоловік тільки і киває. Як би він хотів, щоб Дін був тут, поряд, а не тільки в серці, і розповідав дурні історії його племіннику. Якби ж він тільки був тут.

– І твого дяді, — через ком в горлі продовжує Вінчестер, поки Дін сідає на диван, проте куртку не знімає, — якби ви тільки зустрілися. Ти б йому сподобався.

Очі малого починають горіти від його слів.

– Чесно?

– Так, чесно, — відкладає книгу, — це він ззовні був серйозним. А так він любив дітей.

Сем посміхається своїм спогадам. Колись він казав Діну, що той просто не любить дітей, бо він і сам як дитини, але потім сталися Бен, Клер, та і Джек зрештою, і після цього вся репутації дітоненависника зламалась і замінилась на режим опікуючого тата, який зламає будь-кого за свою дитину. Та Дін же самого Сема виховав!

– До того ж, ти любиш бекон, — додає чоловік, — Дін їв його весь час в будь-якому випадку.

Сміється Сем, ледь стримуючи сльози. Звичайно, він казав сину, на чию честь його назвали, але вони не дуже і розмовляли про Діна. Можливо, зараз якраз той момент.

– Він теж був мисливцем?

І ще яким.

– Найкращим.

Тільки і каже Сем. Дін Вінчестер був і все ще є найкращим мисливцем, який міг бути. Скільки б він не скаржився на нього, але він все одно був тією сталою в житті. Щоб не ставалося, завжди були вони, вдвох. З самого дитинства, Дін піклувався про нього замість батька і мами, він піклувався про нього і до самої смерті в тому бісовому сараї. Не треба було йти на тих вампірів, можна було відправити когось іншого, але минулого не повернути.

– Він мене виховав буквально, — одна сльоза таки пробігає щокою, і Дін-молодший застигає на місці, — поки тато бігав на полюванні, Дін піклувався про мене. Завжди.

Вони сварилися, дуже часто сварилися, і навіть не бачилися роками, але кожного разу, коли все летіло в прірву, Сем знав, що саме Дін буде поряд, саме Дін допоможе впоратися.

– Повірити не можу, що ми перемогли Бога, але не арматуру, — через біль сміється Вінчестер і очі наповнюються сльозами повністю.

Це було нечесно, Дін заслуговував прожити довге життя, гуляти з собакою вранці й їсти бекон на сніданок. Без полювань, без вампірів та демонів. Тільки він і повна свобода дій. В нього майже не було такого шансу, тільки один рік, коли він вважав Сема мертвим, але і це не протривало довго. Він мав жити довго і щасливо, але в нього це знов забрали. Нечесно і жорстоко.

– Бога? — Дін-молодший здивовано пищить. Звичайно, він знов про монстрів та полювання, в нього навіть було татуювання проти одержимості демонами, але щоб Бог.

– Довго історія. Ми тоді багатьох втратили, — і Сем дозволяє собі згадати і про Каса також. Каса, який витяг Діна з пекла, повстав проти нього, вмер заради нього. Чоловік не дозволяв собі згадати про свого друга, але Каса немає так само давно. А він мав прожити довге, реально довге життя. З Діном чи без. — Ми втратили Каса.

Хлопець не задає питань, а тільки дивиться на свого тата і обертає куртку навколо себе. Вона тепла, наче обійми його покійного дяді.

– Ти знаєш, він був не просто янголом; він був нашим другом, можливо навіть трохи більше.

– Янголом?

– Еге ж. Витяг душу Діна з пекла. Дін намагався його вбити при першій зустрічі, а потім як закрутилося, і їх не розліпити було.

Сем непомітно видає надломлений смішок від спогадів. Дін тоді просто вдарив Каса ножем в серце, а той дістав, наче нічого і не сталося. Хто ж знав, що вони стануть кимось більше після такого знайомства. Навіть після грандіозних сварок, коли примирення не здавалося реальним, вони все одно поверталися. Можливо, вони зустрінуться в Раю, можливо, Джек зміг б це зробити.

– Ти ще багато чого не знаєш про наші пригоди, — Сем хоче сказати про Чистилище, Рай, Пекло і все інше, а потім згадує одне полювання, після якого Дін ходив немов начищена монета, і вилітають зовсім інші слова, — він вбив Гітлера.

Дін сміється, а чоловік відмічає, що малий занадто схожий на молодого брата в цій куртці. Серце трохи стискається від цього. Колись, через якийсь час він не буде згадувати Діна так, але не сьогодні. Сьогодні все ще болить, скільки б він не брехав Ейлін. Сем із сумом розуміє, що це буде боліти завжди, кожні день і ніч, немов частинку його душі вирвали того дня в сараї, коли Дін впав на штирок. Можливо, йому краще в Раю, Джек має потурбуватися про це, він ж все одно був їм за сина, мати якого Діну так і не пощастило.

Чоловік ще якийсь час згадує дурні ситуації з братом, поки сльози не перестають литись. Малому все ж не повірять, але так він буде знати більше про свого дядю, про героя його тата. Якби ж вони могли б познайомитися в житті.

Сем мовчить про бункер, аби ця таємниця померла з ним. Бо згадувати бункер стане ще важче. Колись, через десятки років, хтось можливо знайде вхід туди, і побачить криві вирізані імена на столі, різний мотлох в кімнатах. І вони не будуть знати історію всього цього, нікого і нічого, бо вся історія помре з Семом Вінчестером задовго до того, як ті двері відкриються знов.

– Може, мені зняти куртку?

Дін тихо питає і вже поривається зняти, але чоловік тільки перешкоджає цьому і хитає головою. Його брат не хотів би, щоб про Сем так розклеювався і ховав всі згадки далеко за закритими дверима дальніх кімнат. Його брат не заслуговує на такі мимовільні згадки, хоч і Сем не забуває про нього ніколи. Може, це допоможе його сину відчути присутність його дяді хоч трохи.

– Ой, — через кілька секунд видає малий, — тут в кишені внутрішній щось є.

Серце Сема трохи зупиняється на мить, коли син дістає стару, потерту фотографію і віддає її тату. На ній Боббі сидить у візку посередині, Дін за ним обіймає Еллен і Джо, а Сем за ними поклав руку на занадто серйозного Каса. Останній день на Землі.

Дихання стає нерівним: хто б подумав, що саме Сему доведеться прожити «довге і нудне життя з дружиною і дітьми». Всі вони не мали помирати, вони мали жити, довго і щасливо, і померти від старості. Але у мисливців так не буває. Ніколи. Особливо якщо знаходитися поряд з Вінчестерами.

Вінчестер посміхається.

– Оце посередині сидить Боббі; він був нам як батько. Більше, ніж наш справжній. За ним Еллен і її донька Джо; вони померли майже одразу після того, як ми зробили цю світлину. Врятували нас взагалі-то.

Щось гостре закручується в грудях від згадки старих, покійних друзів. Сім’ї.

– А це твій дядько; ще молодий такий. А поряд зі мною стоїть Кас.

– Янгол?

– Та, янгол в тренчі, — трохи ковтає гірку слину, — немов тільки нещодавно було.

Сем обережно ховає фотографію між сторінками книги, обіймає сина біля боку і продовжує зі сумною посмішкою згадувати своє минуле життя, до того сараю. Свою сім’ю, яка так і залишиться в його серці назавжди.

І вже пізніше, коли Ейлін повернулась додому і забрала сина допомагати надворі, Сем одним рухом витер сльози і з надією подивився вгору, легко натиснувши на руку, як раніше.

– Побачимось, jerk.

***

Дін відбиває ритм пісні по керму, тихо підспівує та завертає на дорозі поміж високих дерев. На одну мить дивиться вправо і легко посміхається.

– Побачимось, bitch.

«Carry on, my wayward son
There’ll be peace when you are done
Lay your weary head to rest
Don’t you cry no more»

авторка додивилась фінал надприродного і трохи померла всередині…