Можливо у наступному житті

Наперед кажу що ця робота зі склом, чекати флафф не варто. А також це моя перша робота, тому прошу не судіть строго. Наперед вдячна за прочитання

Герміона бігла по замку, тікаючи від смертожера. Їй було дуже страшно, коли він був все ближче і ближче до неї. Вона загнала себе у глухий кут. Астрономічна вежа, колись була для неї місцем прихистком, зараз буде її місцем смерті.

Тримаючи міцно паличку в руках, дівчина розцінювала свої шанси на перемогу у цій битві і… шанси були нікчемно малі. Грифіндорка повернулась лицем до свого ворога і піднявши голову націлила на нього паличку.

“Молодець, Герміоно Грейнджер. Зараз він кине в тебе аваду і ти помреш, чому я не пішла з Роном відкривати таємну кімнату? Прощай Гаррі, Роне, Джині, мамо, тату, Луно, сім’я Візлі і всі з ким я спілкувалась. І прощай навіть ти, Драко Малфоє. Ти ніколи не дізнаєшся про мої почуття до тебе. Це навіть на краще.” – думала дівчина поки смертожер просто дивився на неї через свою жалюгідну маску.

– Що тобі від мене треба? Вбити? – насмілилась заговорити дівчина. Він кивнув, а до її горла підступив ком. Тепер надія, що він відпустить її зникла і залишилась лише вона одна з думкою про скору смерть. – Я не здамся, я виснажу тебе у битві і або уб’ю сама. Просто так нічого не буде.

– Гаразд. Експеліармус. – паличка вилетіла з рук дівчини і вона залишилась без зброї. Тепер її могло врятувати тільки чудо. Смертожер зняв з обличчя маску і перед нею постав Драко Малфой, той кого вона кохала останніх 4 роки. – Драко? – він здавався втомленим. – Драко, не роби цього. Не вбивай мене будь ласка. 

– Я маю це зробити. Вибач. – він підняв паличку і направив на неї. – Просто знай і зрозумій, що я маю це зробити. – після недовгої мовчанки він заговорив два найгірші слова у його житті – Авада кедавра – зелений промінь потрапив у її груди від чого вона одразу впала на холодну підлогу. Остання крапля сльози  одиноко скотилась по щоці і впала на керамічну плитку.

Драко став на коліна біля її бездиханного тіла. Гіркі сльози текли по щоках, а руки притискали ще тепле тіло до своїх грудей.

– Пробач. Пробач. Пробач. – повторював хлопець ще сильніше обнімаючи її. – Я мав це зробити, пробач. Пробач. – скільки він так сидів біля неї, Драко не знав. Залишати він її тут не міг. Тому взявши на руки відніс на вулицю, де її друзі знайшли і поховали би.

Так і сталось. Джині Візлі знайшла її першою і довгий час проревіла над її тілом. 

На похорон він прийшов, але був далеко. Не хотів показатись на очі комусь з героїв війни.

Аврори швидко після похорону Герміони наглянули в дім Малфоїв і так само швидко провели суд, де Драко визнали невинним, а Люциуса посадили на 20 років в Азкабан.

Це ніяк не допомогло хлопцю. Герміона щоночі приходила до нього у снах. Вона нічого не робила і не казала, а просто сиділа навпроти нього і дивилась йому у вічі. 

Мама знайшла йому наречену, з якою вони тихо одружились і він її запліднив. З зіллям сну без сновидінь розум чоловіка прийшов трохи до тями. Але ненадовго. Одразу після народження сина Драко залишив пити зілля і Герміона знову повернулась. Вона сиділа в білій сукні навпроти нього і беземоційно дивилась на нього. І так кожного разу, щоразу він намагався виправдатись, але їй було все одно. Останньою краплею став сьогоднішній сон.

Вона знову сиділа навпроти нього і просто дивилась.

– Герміоно, я повинен був це зробити. Прошу, перестань приходити до мене в снах. Я сходжу з розуму. Я… – дівчина вперше підняла руку щоб жестом покази, щоб він замовчав. Він зробив це.

– Мені не потрібні твої виправдовування. Я більше не буду приходити, просто знай що я тебе любила… коли була жива.-  вона встала з стільця і повернувшись до нього спиною сказала – Прощай. Зустрінемось у моєму світі. – вона зникла, а він прокинувся в холодному поту. 

З останніх відвідин Герміони у снах минув тиждень. І тиждень хлопець майже не спав. Не витримавши він закінчив життя самогубством. Зовсім по магловськи, кинджалом у саме серце.

Як і Герміона сказала він опинився в її світі. Можливо в наступному житті у нього вийде бути зі своєю коханою. В цьому, їм доля не дозволила