Погоня по льоду

Здавалось, що вийти на слід деяких детективів з ОДА буде складно, але вони самі полегшили роботу, вийшовши на його слід. Погляд ковзнув по дзеркалу у машині. За ним влаштували погоню: як мінімум п’ять машин, на декількох стояли мигалки і оглушали усіх довкола своїм шумом. Нічого страшного, головне виїхати на трасу, а там можна відірватись від них, а в крайньому випадку скинути машину з обриву, а самому втекти у ліс і добігти до тимчасової бази Мафії. Хто б міг подумати, що підніметься такий гамір через якусь там флешку, вкрадену з-під носа у спецвідділу. Схоже навіть бос не здогадувався про це, тому надіслав його одного без жодного захисту і будь-якого запасного плану. Він крутнув руль ідеально вписався у поворот, натиснув на педаль газу ще сильніше і відкинув темне волосся з мокрого від поту лоба, що почало лізти у очі. Місто залишилось позаду…

— Ервіне, він тікає, – зауважила Ханджі, дивлячись як на локаторі відстань між ними збільшувалась.

— Ми не дамо йому це зробити! – відповів Ервін, на що жінка поруч закотила очі, мовляв звісно не дамо, ми ж погоню влаштували. Тим часом чоловік уже зв’язувався по рації з групою підкріплення, – перекрити третій виїзд з Йокоґами.

Побачивши у дзеркало заднього виду, що машини потроху віддаляються він видихнув, але педаль газу не відпустив. Було чути як реве мотор і все ще долинали звуки поліцейських мигалок ззаду, по радіо грала рок-музика і це все змішувалось у какофонію. Далеко попереду був поворот і він розраховував, що дістанеться до нього за хвилину-другу. Та враз ніби нізвідки почали долинати звуки мигалок… ні, йому здалось, ті, хто були ззаду ніби і не намагались зменшити відстань, але ці мигалки наближались зовсім з іншого боку.

— Чорт! – вилаявся він. У думках почали роїтись думки, які мали би утворити план втечі. Кращого плану, ніж з’їхати у обрив, байдуже наскільки б це небезпечно не було, він не зміг придумати. Різкий поворот у дев’яносто градусів і він неочікувано для себе натиснув на гальма. «Ну звісно, краще померти під обстрілами детективів і спецвідділу, ніж скинутись з обриву, правильно робиш, інстинкте самозбереження» – лаявся у думках на себе він. З чола на руль скрапував піт, який він намагався постійно витерти. Ось і все, його наздогнали, план провалився, він став найбільшою невдахою у Портовій Мафії.

— Він зупинився? – здивовано крикнула на весь автомобіль Зої.

— Ми йому перекрили дорогу, нема іншого виходу.

— Я думала у мафії знаходяться безбашені, яким навіть перекрита дорога не буде перешкодою.

— Може він здався? – викладав якісь здогадки Сміт. – До речі, яка у нього здібність?

— Ем, секунду, – напарниця дістала телефон і почала вишукувати інформацію, – не може такого бути… тут нічого не вказано…

— Та невже? Ти точно туди подивилась?

— Ервіне, не сприймай мене за дурепу. Точно. Ніде не написано про його здібність. Або її нема або він вдало її приховує. – Ханджі глянула на чоловіка за кермом, той лише хитро посміхався.

— Тоді зараз і дізнаємось, яка у нього здібність, – і він зупинив автівку.

Його авто оточили з обох боків дороги. Попереду небезпечний обрив, десь на початку про це точно було вказано, а позаду дрімучий ліс. Звісно тікати туди було би набагато краще, але діяти зараз не було сенсу.

— Леві Акермане, – голос у гучномовці намагався перекричати мигалки, – вийдіть з автомобіля з піднятими руками.

— З піднятими кажете, – єхидно посміхнувся чоловік у авто і відкрив двері. Не встиг він і кроку ступити на землю, як тут же з машин повискакували люди у поліцейській формі з бронежилетами, де написано «спецвідділ».

— Леві Акермане, я повторюю, вийдіть з машини з піднятими руками, – голос у гучномовці зробив акцент на слові «піднятими».

— У моїх піднятих руках такий же сенс, як і у бронежилетах спецвідділу, – чоловік обережно вийшов і озирнувся довкола. Після цього зі своєї машини вийшли Ханджі з Ервіном, – невже я гнався від стількох людей, яка велика честь.

— Пане Акермане, – почала говорити Ханджі, – витягніть руки з кишень, будь ласка.

— І що станеться? Почнеш стріляти по моїх руках током з шокерів, щоб мені було боляче і неприємно? – на мить довкола запала тиша, здавалось навіть мигалки стали тихіше. Леві придумав, як втекти звідси, – Значить слухайте мене уважно: цій машині закладена вибухівка, – чоловік повільно відходив на узбіччя, – якщо хоч хтось з вас зробить будь-який зайвий рух у мій бік, то все тут буде у вогні, затямили? – ось він на краю, здається ідеальний план для втечі продумано. Далі можна побігти по кам’яному обриву вниз, погоню влаштувати неможливо, їх у будь-якому випадку чекатиме смерть.

І Леві ступив крок униз. Зник з їх очей. «Як же добре, що вони не здогадуються про мою здібність» – чоловік прокладав собі крижаний шлях, по якому спуститись набагато безпечніше, ніж якщо бігти по обриву.

— Він знову утік! – розпачиливо крикнула Ханджі, – Ервіне, ти куди?

— За ним, – високий блондин ступив на крижану доріжку, яку необачно залишив Акерман і почав наздоганяти того.

— Нам не залишається нічого окрім як оглянути авто, – жінка гучно видихнула і разом з кількома працівниками спецвідділу почала працювати.

Йому здавалось, що він переміг, зараз він трохи заморочиться з утечею і потрапить на базу Портової Мафії, де його вже зачекались. Його здібністю було керування льодом, що збивало з пантелику його ворогів, які виявлялись прикутими до стін холодними кайданками, помирали від обморожень чи ламали кінцівки від неочікувано слизької через лід підлоги. А Леві виходив з гри переможцем. Так би й мало статись сьогодні, якби не клятий Ервін Сміт.

— Я чую, що ти позаду, – Леві навіть не обертаючи голови махнув рукою і на льодовій доріжчі з’явились гострі льодяні шипи. Через мить пролунав звук схожий на вогонь, у пічці, куди докинули дров.

— Не відчепишся! – крикнув Ервін у слід. Він розумів, що зараз перешкоджати утворенню льоду – це все одно, що вставляти палиці у колеса власному велосипеду. Член мафії одразу зметикував, що у того є якась здібність, яка щось робить з льодом, але він вперто продовжував вибудовувати льодяні шипи з надією, що переслідувач рано чи пізно наштрикнеться на них. Здібністю Ервіна був вогонь, який він легко видобував за допомогою свої рук, тому і лід розтавав під дією високих температур.

У голові чорноволосого з’являлись сотні планів, але чомусь жоден із них не здавався йому до кінця надійним. До основи схилу залишалось зовсім трохи, а бажання дізнатись, хто ж той чоловік і бажання втечі все ще боролись між собою.

— Ти хто? – Леві з’їхав до кінця і трохи відбіг, повернувшись обличчям до переслідувача.

— Ервін Сміт, – чоловік зіскочив з льодової доріжки і мало не перечепився.

— Скільки там за тобою людей?

— Здається жодного, – Ервін обернувся і справді там були тільки вони удвох.

— Хм, ти ж пам’ятаєш, що я сказав про вибухівку?

— Чорт, – азарт і бажання спіймати цього чоловіка попереду затьмарили йому розум і він зовсім забув про інших людей, які працювали пліч-о-пліч з ним.

— Ось такий з тебе поганий лідер, – почав піджартовувати Леві, бачачи, як поступово згасав запал у очах Ервіна. Жодного співчуття, так же роблять мразоти, правда? – Та заспокойся ти, зараз розревешся, як хлопчик маленький. Не було там ніякої вибухівки.

— Справді?

— Сплавді, – перекривляв Леві, по-дурному висолопивши язика, – не було. Це був блеф, на який ви повелись. Не у моєму стилі пхати вибухівку куди завгодно.

— Слухай, а ти не промах, – враз змінився у обличчі Сміт, – не хочеш кинути мафію і перейти кудись у іншу організацію?

— Куди? У спецвідділ? Щоб мені видали бронежилет, який захистить мене хіба що від сорому?

— Тебе туди і не пустять, аж занадто ти запальний, – зауважив Ервін.

— Тобі здалось.

— Що? – перепитав Ервін, хоча і почув усі слова дуже чітко.

— Здалось кажу. Все що ти бачиш це не більше, ніж образ пропрацьований мною за купу років роботи у мафії.

— Приєднавшись до ОДА ти зможеш розкрити себе справжнього, – почав говорити Сміт, але його швидко перебив чоловік навпроти.

— Слухай чуваче, ти кого хочеш запросити до себе у агенство: хлопчика, який вперше дізнався про свою здібність чи співробітника Портової Мафії, який займається викраденням інформації під графою «засекречено» і мало не вбив своїх переслідувачів? Ти занадто наївний думаючи, що я тебе не прикінчу тут і зараз, – та Ервін лише усміхнувся на такі зауваження. Звісно він знав, що Акерман відмовиться від цієї пропозиції, але щось йому підказувало, що застосовувати свою здібність проти нього він не буде, тому рушив вперед до нього. – Занадто близько підійшов, зовсім страху нема, – зауважив Леві, коли блондин стояв у кількох кроках і здається не планував зупинятись.

— Зовсім нема, здається весь страх залишив вдома, – майже шепочучи сказав Сміт, широкими кроками знижуючи дистанцію. Мить і він вже десь позаду. – Дякую за співпрацю, пане Акермане.

— Що за? – здивовано вигукнув той, починаючи активно обшукувати кишені, – де ж вона? Агов, ти, поверни те, що забрав! – крикнув Леві у слід детективу.

— Тільки якщо прийдеш у агенство, – весело мовив Ервін, показуючи у руках вкрадену Акерманом флешку.

— Ах так, тоді, – чорноволосий витягнув руки і спрямував свою здібність керування льодом у бік Сміта.

— Не так швидко, пане Леві, – його руки враз обплели ліани, що з’явились чорт зна звідки, а льодову атаку відбив Ервін, який випускав струмені вогню.

— Гарно спрацьовано, Ханджі! – похвалив напарницю блондин і вона яскраво посміхнулась і помахала йому рукою. – А вас, пане Акермане, затримано, – усміхаючись звернувся він до противника.

— От лайно!