небезпека навкруги

написано на Осінній Фікрайтерський З’їзд 2021

ключ: цвіркуни

дін іноді забуває, що джеку ще і року немає, так що йому багато чого доводиться пояснювати, як дитині.

Літній вітер ледве віє зоряною ніччю, а місяць світить на всі дерева та пагорби. Джек зачаровано дивиться на нічну природу, поки Дін розмовляє із Семом по телефону.

– … спалили, — Вінчестер замовкає, — так, малий гарно впорався. Ой, замовкни.

Дін відключається, кидає телефон в кишеню та підходить до Джека, котрий невпевнено посміхається від слів чоловіка.

– Ну що малий, поїхали додому? Я зроблю найкращі бургери в твоєму житті.

Із гордою посмішкою Дін трохи хлопає хлопця до плечу та опирається на Імпалу поряд. Сьогоднішнє полювання вийшло звичайним привидом, який намагався вбити свого вбивцю. Варто було лише спалити його куртку, котру його мама зберегла, як згадку про сина. Джек дійсно впорався гарно, адже саме він зрозумів про цю річ і, поки Дін боровся з привидом, легко спалив її.

– Ходім, треба заїхати за продуктами, — чоловік весело хмуриться, — трави якоїсь купити, а то Сем вб’є мене.

– А давай ще шоколад? — Дін не Сем, він має погодитися на це.

– Шоколад поганий для зубів, живота і бла-бла-бла…

– А ми не скажемо Сему.

– Ну ти і малий гівнюк, — Дін здається занадто швидко, як для відповідального дорослого, — але ні слова Семі.

Кляйн широко посміхається і дає п’ять Діну. Нарешті, а то Сем всерйоз зайнявся його здоров’ям, від чого навіть Дін був змушений їсти жахливі салати і відмовитися від бекону, адже так буде несправедливо по відношенню до Джека. Тотальний здоровий спосіб життя.

Вітер припиняє гуляти лісом, в якому вони кинули машину, і Джек уловлює якісь дивні звуки.

– Агов, Діне, — він різко хапає дорослого за руку і тягне до себе, — ти чуєш це?

Вінчестер прислуховується, тихо дістає пістолет з кишені і … нічого не чує, від чого морщиться.

– Що саме?

Звук не припиняє оточувати їх, він стає тільки гучнішим, і Джек не може зрозуміти, як Дін цього не чує. Так, він нефілім, але це точно мають чути люди.

– Ну ось це, — шепоче хлопець, — навкруги. Як ти не чуєш?

І не встигає паніка заполонити голову хлопця, що вони не закінчили з привидом, як Дін починає голосно сміятися. Прибирає зброю, опирається на машину і сміється, як Джек ніколи не чув.

– Забуваю, що тобі ще і року немає.

Вінчестер жестом показує йти мовчки за ним і веде його всередину лісу. Звук стає гучнішим, він усюди, але чоловік тільки посміхається, тому Джек розслабляється. Через кілька кроків вони зупиняються, і Дін повертається із веселою посмішкою.

– Знайомся, Джеку, це називаються цвіркуни.

– Цвіркуни?

– Маленькі такі комашки, які вночі видають такі звуки, — обводить поглядом все навкруги, — файно, еге ж?

Малий уважно прислуховується до легкої мелодії, оскільки ніякої небезпеки вже немає, і краєм ока помічає якусь пташку. І зараз він може сказати, що звуки не лякають, а навпаки зачаровують.

– Мені подобаються цвіркуни, — чесно ділиться Джек, і Вінчестер знов сміється.

– Це ти ще світлячків не бачив, — нефілім трохи хмуриться, — жучки, в яких жопки світяться.

– Покажеш?

Він трохи тріпає голову дитини і повертається до машини. Повільно, аби побільше насолодитися звуками природи.

– Звичайно.

Джек посміхається, нахиливши голову до землі, поки комашки цвірінькають довкола.

Десь поміж трави він бачить якесь світло і нахиляється до нього.

– Дін! В нього жопка світиться!