У шпигунських традиціях

Нарциса Мелфой практично машинально грала на роялі на прохання пані Паркінсон. То була одна з тих мелодій, які вона забавляючись вигадувала сама. Думками ж Нарциса була в кабінеті Луціуса, де зібралися їхні «друзі». Їй хотілося брати безпосередню участь у подіях. Можливо навіть, це вийшло б у неї значно краще, ніж у її чоловіка. Вона ще попереднього разу просила його не втручатися у війну, але Белатриса тиснула. Нарциса знала, що в неї самої вистачило б сили волі протистояти сестрі, навіть коли та погрожувала, але чого молодша з сестер Блек не могла зробити, так це стати ще одним «свавільним» розчаруванням для батьків — а Белла з Медою були саме такими. Тому Нарциса стала зразковою дружиною і матір’ю, як і вимагав свого часу дідусь Арктурус, і мовчки терпіла всі безглузді промахи чоловіка. Тепер ці промахи вилилися у глухий кут для їхнього сина.

Вітер жбурнув у шибку краплі дощу, і вони забарабанили майже в такт музиці. Пальці Нарциси вправно витанцьовували по клавішах інструмента — у неї був справжній талант, всі це визнавали. Тільки вдячних слухачів вона не мала. Точніше, колись їх було двоє: Сиґнус і Реґулус Блеки, а тепер не лишилося жодного. «Не той брат повернувся», — понуро подумала вона. Їй дуже бракувало його навіть зараз, через стільки років після його зникнення…

З роздумів її вирвала тиша, що раптово повисла у вітальні. Зазвичай її гру супроводжував тихий гомін голосів, а зараз усі пані дивилися на неї. Нарциса навіть не відразу зрозуміла, що причина якраз у її грі: замість невибагливої мелодії її пальці машинально награвали мотив однієї з їхніх з Реґулусом улюблених маґлівських мелодій. Вона перервалася посеред такту. Маґл був таким відомим, що навіть присутні у кімнаті знали, що то він.

— Я на хвильку, — видушила посмішку Нарциса.

Вона підвелася з-за роялю і вийшла.

1969 рік

Восьмирічна Нарциса Блек дуже любила приїжджати до Ґримового Лігва, в родове гніздо шляхетного й давнього роду. Тут можна було цілий день блукати галявинами і збирати лікарські трави, які наче розмовляли з нею, варто лише підставити вухо. Нарциса без підручників знала, яка трава від чого лікує — вони розкривали їй всі свої таємниці.

А ще тут можна було сильно розлютитися і перетворити капосних кузенів на поросячу годівницю, і ніхто не помічав цього до самого заходу сонця, бо кузени весь день пропадали в лісі, доходячи до самого озера, або сідлали гіпогрифів і злітали вище дерев, а у Нарциси від страху за них завмирало серце, хоча брати Блеки й були вреднючими злюками.

Але цього разу приїзд у замок дідуся затьмарила лякаюча новина — заручини Нарциси. Весь ранок дідусь і батько проговорили з суворим, як вони самі, паном, а вона сиділа у вітальні з мамою та Луціусом Мелфоєм — її майбутнім чоловіком. Луціусу було чотирнадцять років, він був дорослий і серйозний. Нарциса його боялася. Він не посміхався і поважно дувся, а кузени, що підглядали в шпарину, хихикали, від чого Луціус супився і, напевно, хотів їх зачарувати «по-справжньому», якимось дорослим закляттям. На неї він не дивився зовсім.

— Нарцисо, доню, може, ти хочеш щось запитати у Луціуса? — підбадьорливо посміхнулася мама, коли їй самій набридло без упину балакати.

І Нарциса спитала — все, як навчала її Белла сьогодні вранці.

— Луціусе, а ви будете гарним чоловіком? Тому що найголовніше для чоловіка — щоб він погоджувався на… — вона насилу пригадала слово, тричі повторене сестрою, — …адюльтери дружини.

Луціус зблід ще більше, ставши схожим на містера Цепеша з Румунії*, який місяць тому приходив з візитом до Блеків, і потім перелякана мама тиждень ні на крок не відходила від Нарциси, а татко багато листувався з дідусем.

Нарциса з жахом зрозуміла, що Белла знову поглузувала з неї.

Потім, коли дорогі гості поїхали, дідусь Арктурус шипів на маму:

— Виховала незрозуміло що! Одна дурніша за іншу! Красиві ми, бачте, панянки небесної крові. А розуму ані граму, в усіх трьох! Як роти розкриють, так відразу по губах тріснути і хочеться, щоб німими зробилися! Особливо твої старші! Про політику вони патякають, особиста думка у них. Тьху! Чистокровна пані має сидіти вдома та виховувати спадкоємців. Але гідно виховувати, а не як ти!

Мама тільки плакала у відповідь.

— Діду, який же ти злий! — заверещала Нарциса. — Це тобі по губах треба дати, щоб маму не ображав!

Але дати по губах дідусеві вона не могла, тому що він був значно вищим на зріст. Тож дідусь дав по губах їй. Від здивування Нарциса широко розкрила очі.

— Нарциса потворна криса! Радій, що хтось з тобою одружиться! — кузени підслуховували, сидячи на сходах, і тепер Сіріус вигулькнув з-за поручнів.

Реґулус спробував всадовити його назад.

— Ах так?! — Нарциса тицьнула у бік спадкоємця роду пальцем, щиро бажаючи йому всіх бід. — Щоб ти… щоб ти драконкою захворів!

І вона помчала геть із замку, добігши до самого Чорного озера. Ніхто ніколи не бив її, і вона смертельно образилася на дідуся. Вона сіла під дубом, що полоскав коріння прямо в озері, і почала плакати. Злий старий дідо. Ніколи більше вона не приїде до Ґримового Лігва!

Весь день Нарциса провела біля озера, плекаючи свою образу.

Увечері прийшов Реґулус — як завжди, у брудних шортах, зі зчесаними колінами, зі скуйовдженим волоссям, що не знає гребінця. Приніс запах багаття. Реґулус був наймолодшим у сім’ї і найбільшим пестунчиком, але не найбільш розпещеним. Найрозпещенішими, на думку буквально всіх, були первістки — Белатриса та Сіріус.

— Додому пора, — сказав Реґулус, колупаючи носком ямку в землі.

— Не піду, — відвернулася Нарциса. — Я вколю палець і засну на багато століть.

Ця казка була вдома під забороною, але Нарциса просто обожнювала її, відтоді як почула від Андромеди. Андромеда теж нікому не подобалась. Взагалі Нарцисі іноді здавалося, що ніхто не любить Блеків (навіть сам голова їхнього роду), але всі чомусь хочуть прикидатися їхніми друзями.

Кузен хихикнув.

— Луціус Мелфой точно не переможе дракона і не порубає тернові кущі, — глузливо сказав він.

Нарциса теж захихотіла — така перспектива здавалася їй привабливою. Кузен сів на корінь, уткнувся гострими ліктями в коліна і підпер брудними долонями щоки. Він був схожий на худе спритне кошеня, що цілими днями валандається незрозуміло де і приходить потім на чисту подушку з реп’яхами у хутрі.

— Не сумуй, Циссі, краще самій бути драконом, ніж чекати на Луціуса, — хлопчик поклав долоню їй на сукню, накривши промінь сонця.

З-під його пальців бризнули райдужні відблиски, і коли Реґулус прибрав руку, на колінах у Нарциси лежала крижинка у формі квітки нарциса.

— Дякую, — зворушено посміхнулася вона.

Кузен теж усміхнувся, продемонструвавши відсутність переднього зуба. Нарциса дмухнула у складені разом долоні і піднесла руки до його колін. На мить її долоні засяяли теплим світлом, і ранки зникли. Реґулус потер білу свіжу шкіру.

— І тобі дякую, — він підвівся, обтер брудні долоні об шорти і простяг їй руку. — Ходімо.

І вони, взявшись за руки, рушили назад до Ґримового Лігва (щоправда, Нарциса дала собі обіцянку одразу по поверненню помити руки, бо в Реґулуса вони були надто брудні). Сонце хилилося до заходу, ліс дивився зло, і для хоробрості маленькі Блеки співали на весь голос пісню, якої їх теж навчила Андромеда:

— Oh, the weather outside is frightful, but the fire is so delightful, sense we have place to go, let it snow, let it snow, let it snow!**

Наступного ранку спадкоємець шляхетного і давнього роду Сіріус Оріон Блек захворів на драконку. Нарциса дуже пишалася собою, тому що, за словами спадкоємця, вона «от відьма!».

________________________________________________________________

* — Цепеш з Румунії — то граф Дракула.

** — Френк Сінатра Let it snow, дуже відомий маґл!

Нарциса зупинилася біля дверей синової кімнати. Драко вже з годину як відпустили із «засідання», і тепер він сидів у своїй спальні. В голові промайнула думка, чи не дивується директор, що вона вже другі вихідні поспіль забирає сина зі школи. Звісно, багато чистокровці мають звичку час від часу забирати дітей на вихідні, але ж не так часто. Нарциса переплела пальці і міцно стиснула. Може б, той клятий директор нарешті здогадався, що Драко потрібна допомога.

Опанувавши себе, вона постукала до кімнати сина.

— Хто? — ворожо відгукнувся той.

— Це мама.

Пауза.

— Заходь.

Нарциса прослизнула всередину. Драко лежав на нерозібраній постелі (чого не робив буквально ніколи досі) спиною до неї. Навіть не озирнувся. Вона зачинила за собою двері і наклала закляття тиші.

— Щось іще хочуть? — спитала вона.

Драко цілу вічність міркував, чи казати їй щось. Мерлін, якою безпомічною вона почувалася! Це зводило з розуму незгірше за все решту.

— Від мене ні, — зрештою дерев’яним голосом відказав син.

Нарциса сіла на край його ліжка. Дуже хотілося провести рукою по волоссю малого, але він вже давно не терпів материнської ласки. І коли його називають малим.

— А від кого хочуть? — обережно запитала вона. У мистецтві ставити обережні питання вона була найкращою. Все через дратівливий і пихатий характер Луціуса. Хоча не тільки: спочатку дід Арктурус, потім Белла — в неї було вдосталь вчителів, які виховали в ній янгольське терпіння. Треба було слухати Реґулуса і самій зробитися драконом, а не розмазнею.

— Там у Темного Лорда запасні плани з’явилися, він хоче спробувати отримати Поттера якомога швидше, — сказав Драко. — Смертежери, — він стиснув лівий рукав своєї сорочки, — нападуть на Гоґсмід, коли буде найближча прогулянка.

Нарциса не мала, що на це сказати. Вона знала, що Драко несправедливо поводиться з однокурсниками (характер він таки мав нестерпний, вона це розуміла, хай як любила сина), але також знала, що він не зла людина, він просто дуже розпещений. Вона воліла б, щоб він усвідомив свої помилки не таким болісним способом. Вона воліла, щоб Темний Лорд здох. Назавжди.

***

Тиждень видався пречудовим. Вогнечари корилися Герміоні як шовкові, горокракс знищено, директор у курсі цієї проблеми, а Снейп знову відсипав їй балів на Захисті. Хоча слизеринці тепер знали, чого це він такий добрий до Герміони, в них все одно за звичкою пригоріло. Трохи псували настрій хіба що непересічні успіхи Гаррі на зіллях, бо він махлював, знайшовши в підсобці чийсь підручник з приписками від руки. Герміоні це не подобалося і вона намагалася присоромити Гаррі за нечесність, але в Поттера зникла совість, щойно він розпробував, що таке високі бали на зіллях.

Втім, радощі переважали, і в суботу вона з’явилася у замку Снейпів у щонайкращому гуморі.

— Вітаю у Принц-менорі! — розвела руками Ейлін.

Позаду неї вишикувалися домашні ельфи. Герміоні раптово спало на думку, що якби вона колись отримала змогу щось вирішувати у цьому замку, то ці ельфи могли б стати першими її вільновідпущеними. Певно, в неї була занадто кровожерлива усмішка, бо вуха домовиків тривожно затремтіли.

— До речі, чому Принц-менор, якщо ви Снейпи? — нарешті спитала Герміона.

Пані Снейп зітхнула, наче це була дуже довга історія.

— Принц — то моє дівоче прізвище і, власне, так сталося, що я вийшла не за рівню собі. Але подробиці згодом, — здійняла долоню вона. — Спочатку маю показати тобі наш замок, потім у нас в програмі смачний обід, а тоді вже я почну катувати тебе сімейним фотоальбомом.

Герміона хихикнула на це.

Замок атмосферою дещо нагадував Ґримове Лігво — весь такий моторошний і готичний, з горгульями на виступах за вікнами і давньою частиною, яку неможливо було як слід прогріти. Водночас він був обжитий і доглянутий, на відміну від оселі Блеків. Де можливо, всередину впускали максимум світла, взагалі тут, здавалося, йшла прихована боротьба сучасного прагнення до комфорту і бажання похизуватися давністю літочислення свого роду.

— Ось тут, якщо забажаєш, можеш лишитися на ніч, — Ейлін розчахнула одні з дверей і звідтам ринув найбільший потік світла в усьому замку.

Герміона обережно зазирнула туди. Це була не просто кімната, а цілі апартаменти з окремою вітальнею, спальнею і ванною кімнатою, де стояла велика ванна на лев’ячих ніжках, а по ній ліниво ковзали кольорові сонячні зайчики від вітражного вікна. Вікно, як Герміона зрозуміла, можна було відчинити і витріщатися собі на прекрасні поля Англії, поки миєшся. Все тут було білосніжне з вкрапленнями зелені і нагадувало якийсь дорожезний номер у готелі (як Герміона собі його уявляла). На шпалерах безгучно хитали гілками бежеві дерева. Аж незручно було, що їй пропонують лишитися в цій розкоші. Ще зламає тут щось.

— Я не наполягаю, — вловила її настрій Ейлін. — Але знай, що ти тут зовсім не гостя і можеш робити з цими кімнатами і взагалі з замком усе, що заманеться.

«А потім Снейп відірве мені голову», — скептично подумала Герміона.

— Тут дуже гарно, — похвалила вона, сподіваючись, що в кімнатах не зробили ремонт спеціально заради неї.

Ейлін вказала на письмовий стіл.

— І подарунки!

— Ох, не треба було! — засоромилась Герміона.

Але Ейлін нічого не хотіла чути.

— Ти вже повнолітня, таке буває раз на життя, тепер можеш чаклувати будь-де і роз’являтися, щойно вивчишся, а це така неймовірна свобода дій!

Герміона підійшла до столу. Її жахало вже одне те, що подарунків було кілька, всі загорнуті у красивий папір і перев’язані шовковими стрічками. Вона обрала вузьку коробочку, але саме там виявились найкоштовніші речі — документи на банківський рахунок і масивний фамільний перстень з вигравіюваним вороном у короні на звороті.

— Що ви, я не можу прийняти такий подарунок! — шоковано вигукнула Герміона.

— Але ви моя єдина онучка, це взагалі по суті своїй не подарунки, — запротестувала Ейлін. — Це частина спадку нашого роду.

— Уф, — Герміона поклала документи на стіл. Її обтяжувало таке. Вона не почувалася частиною «роду».

— Давайте так: я виконала своє зобов’язання як ваша бабуся, а ви можете розпоряджатися цим як хочете, наприклад, не користуватися, — запропонувала пані Снейп.

Герміона згідно кивнула. Це був непоганий компроміс, бо Ейлін, схоже, поступатися не збиралася. А ще після цього кілька рідкісних книжок і розшита сріблом мантія від ательє Стівенсон здавалися більш прийнятними подарунками, ніж були насправді. А пляшка колекційного вина, яку Стелла презентувала їй в середу, тепер виглядала прямо зовсім звичайним подарунком як для цього кола.

За обідом пані Снейп влаштувала їй ціле інтерв’ю. Вона хотіла знати все: який у Герміони улюблений предмет і музика, хто її друзі, куди вона подорожувала, чи захоплюється спортом, чим займається у вільний час. Певно, Герміона за все життя стільки не говорила про себе. А ще вони чудово потеревенили про книжки і Ейлін всіляко рекламувала домашню бібліотеку Снейпів.

— Заманюю вас відвідувати мене в майбутньому ще, — лукаво посміхнулася Ейлін.

На десерт вони перейшли до цієї самої бібліотеки. Герміона одразу накинула жадібним оком як мінімум на чотирнадцять книг.

— Ви обіцяли трохи розповісти, чому ви Снейп, — нагадала Герміона, втомившись базікати про себе.

— Ох, так, фотоальбоми! Виконую свою погрозу! — засміялася Ейлін і домашній ельф подав їй стос старих альбомів у шкіряних палітурках. Пані Снейп вдягла на носа окуляри в тонкій оправі.

Ось тут Герміона нарешті побачила людину, на яку була схожа. Ейлін простягнула їй свою весільну світлину. Тобіас Снейп, її дід, вельми нагадував чоловічу версію Герміони з делікатним (для чоловіка, може, й занадто) лицем і такими самими трохи задовгими передніми зубами, як були донедавна у неї, поки їй не поталанило їх зменшити після перекидувань закляттями з Мелфоєм.

— Містер Снейп був ще той пройдисвіт, — змахнула рукою Ейлін. — Северус не любить про нього говорити, та й практично не пам’ятає його, бо Тобіас був з тих чоловіків, які, розлучаючись з жінкою, заодно забувають про існування власних дітей. Я не дуже мудро обирала собі пару, як можна здогадатися.

Герміона лише підбадьорливо посміхнулася, бо не знала, що на таке відповісти. Ейлін простягнула їй інше фото.

— А оце знімок із заручин твоїх батьків.

Герміона уважно придивилася. Можливо, вона собі надумувала, бо знала дещо про Морров, але на всіх світлинах у Ґіневри був трошки хитрий вираз обличчя. Вона нагадувала їй когось на кшталт куниці — неймовірно милого з вигляду звіра, що й не подумаєш, наче перед тобою спритний хижак. Снейп вивищувався над нареченою майже на голову навіть попри те, що горбився. А навколо зібралися їхні друзі — Талія (без Сіріуса), молодша версія Макнейра і ще кілька незнайомих облич. Усі, як на зло, значно вищі за наречену.

— Хто оце? — Герміона вказала на чорняву дівчину біля Макнейра.

— Ванесса, сестра Волдена Макнейра.

— Та, з якою… — Герміона затнулася. Хотіла сказати «з якою був заручений професор Снейп», але було б дивно назвати його «професором» у присутності його матері. Але як його тоді називати? Не татом же.

Ейлін, схоже, зрозуміла, про що йдеться.

— Так, мій батько наполягав на тих дурнуватих дитячих заручинах, — невимушеним тоном сказала вона. — Може, він би й не був таким консерватором, якби свого часу я не вискочила заміж за бідного й облудного Тобіаса. Намагався якось убезпечити наступне покоління нашого роду від невдалої партії.

Герміона придивилася до дівчат на фото. Морров здавалася їй гарнішою.

— Але проти Ґіневри він теж нічого не мав. Це все не настільки жахливо було, як звучить для сучасної відьми, — наголосила Ейлін. — Більшість таких заручин підтверджували самі молоді в дорослішому віці. Хіба що якщо боялися йти проти волі батьків, то могли виникнути непорозуміння.

На думку Герміони, невдалий шлюб не був просто собі «непорозумінням», але вона змовчала. На щастя, вона виросла зовсім в іншій атмосфері. Вона легко могла собі уявити, як Снейп уклав би її заручини з кимось на кшталт… вона замислилась, підшуковуючи максимально огидну кандидатуру, але Ґойлом Снейп і сам погидував би. Тоді лишався Мелфой. «Чи влаштував би його Реґулус?» — спало їй на думку швидше, ніж вона спробувала закрити очі на це питання. Ну, навряд би Снейп був радий ідеї породичатися з Сіріусом Блеком. Хоча хтозна, що їм головніше — може, «шляхетність і давність» Блеків затьмарює собою шкільні образи.

***

Северус смикнув за п’ятнадцятий світильник зліва і потайні двері з лінивим скреготом відсунулися вбік.

— У, страшні таємниці найдавніших родів, — прокоментувала Ґіневра.

Северус вже увійшов до вузького темного коридору, але вона застигла у дверях.

— Стривай, одне питання перед тим, як я піду за тобою.

Северус вичікувально підняв брову.

— Чому ти завжди чисто поголений? — з дуже серйозним виглядом спитала Ґіневра. — У тебе часом не синя борода?

Северус гмикнув, намагаючись приховати усмішку. Він сумуватиме за Ґіневрою після смерті.

— Гаразд, тепер мені цікаво, чому ти зрозумів відсилку до маґлівської казки. Тільки я мала достатньо відкритий розум, щоб відвідувати маґлознавство, — бурмотіла вона, рухаючись слідом.

Северус вважав, що це історія не для її вух. Років зо п’ять тому він тісно спілкувався з новою викладачкою маґлознавства. Ну як тісно — коли зрозумів, що починає закохуватися в неї, то припинив спілкуватися повністю. Тепер вони й не віталися в коридорах. Він не хотів вдумуватися в причини своєї поведінки. Це відчувалося як зрада Ґіневри. Хай надії витягнути її з Азкабану не було, але вони ніколи не розходилися офіційно. Йому не хотілося вдумуватися в це, бо так ще доведеться визнавати свою надмірну сентиментальність. І відданість.

— Нудне життя без Лорда спонукало вивчати дурню, — знуджено повідомив він.

Вони вийшли в маленьке кругле приміщення, де в одній стіні зяяв дрібний продовгуватий отвір. Северус підійшов туди і підсунув ближче до стіни ослінчик.

— Підмога для курдуплів, — представив він ослінчик Ґіневрі. Думка про власну відданість і сентиментальність його бісила.

— Дякую, одоробало, — вона скочила на ослінчик.

Це звучало так само наїжачено й хамовито, як початок їхнього знайомства. Ґіневра визирнула в отвір.

— Я бачу бібліотеку, — змовницьки прошепотіла вона. — Який спокусливий вуаєризм.

— Іноді я забуваю, що ти з Ґрифіндора, — зітхнув Северус. — Але потім ти нагадуєш.

Ґіневра широко посміхнулася, зробившись схожою на дівчисько.

— То нащо ми тут?

— Скоро побачиш, — загадково сказав Северус. — Якщо що, ми можемо говорити на повен голос, нас не почують.

Ґіневра звузила очі, міркуючи, що б це могло означати. Довго гадати їй не довелося — в бібліотеці зачулися голоси. Обличчя Ґіневри видовжилося від шоку і вона притиснулася носом до стіни, видивляючись Герміону, яка саме увійшла до бібліотеки разом з Ейлін.

Мама про цю ідею Северуса була не в курсі — на його думку, так буде краще. Якщо він не міг познайомити Ґіневру з дочкою, то принаймні влаштувати отаку недозустріч здатен. Хай хоч так. Ейлін тим часом, звісно, почала тортури фотоальбомом. І обов’язково це мав бути Тобіас, без особи цього чоловіка ніяк не обійтися. Северус закотив очі.

Ґіневра жадібно спостерігала за малою, майже не кліпаючи і хтозна, чи не забуваючи дихати. Але Северус вирішив не кепкувати зараз з неї. Натомість він вивчав профіль Ґіневри. Веснянки, що легко бралися до білої, як молоко, шкіри, рудуватий відблиск волосся там, де на нього падало світло з отвору. Чи вона ще відчуває щось до нього?

Ейлін тим часом намагалася представити Герміоні чистокровне коло у найкращому світлі — щось там розповідала, що заручини з дитинства зовсім не біда. Северус і Ґіневра обмінялися скептичними поглядами.

— То з Ванессою Макнейр у них любові взагалі не було? — спитало нахабне створіння.

Северус фиркнув. Та він на наступній блокології з неї сім потів згонить! Пхає свого носа куди не слід. Ґіневра вишкірилася до нього.

— О, ні-ні, вони були добрими друзями і прекрасно розійшлися, — сказала Ейлін.

«Сподіваюсь, мама хоч не почне базікати про Еванс», — кисло подумав Северус, але пані Снейп не стала так зраджувати його.

— А вона яка була? — «вона» було сказано найпротивнішим тоном, на який була здатна Герміона.

Ґіневра припинила веселитися і нашорошила вуха. Северусу аж самому стало цікаво, бо ставлення Ейлін до його нареченої завжди здавалося йому прохолодним.

— Що ж, — Ейлін замислилася. — Вона розумна. Я б сказала, м’якої вдачі, хоча їй властива іронічність. І вона дуже потайна. Страшно мене тим дратувала. Завжди мала від неї враження, наче на умі в Ґіневри значно більше, ніж на язиці.

Ґіневра на це гмикнула.

— Очі у неї аж сяють всіма цими секретними думками, — продовжувала Ейлін з несподіваним стриманим схваленням. — Знаючи Северуса, я не здивована, що вона запала йому в душу.

Северус відчув, що червоніє. Не так уже й обов’язково розповідати це все тій козявці. Тим більше що інтерес Герміони був цілком практичний. Вона спитала:

— Як на вашу думку, чому вона могла покинути свою дитину?

Ґіневра посумнішала. По той бік стіни почулося важке зітхання і Ейлін довго мовчала.

— Ніхто не знає, що тоді сталося, Герміоно.

— Зрозуміло, — після паузи фальшиво бадьорим тоном відказала та.

— Ще після спроби пограбування Ґрінґотсу все стало дуже дивним, ніхто не знає, чому вона наламала стільки дров, — поспіхом додала Ейлін.

— І навіть я сама не знаю, — прошепотіла Ґіневра.

Северус розумів, що не варто відволікати її від Герміони, але не втримався:

— А що твій щоденник? Там щось знайшлося?

Вона сумно зітхнула.

— Там уривчасті записи і я постійно скаржуся на пам’ять, — вона покусала нижню губу, вагаючись. — Я наче була не при собі. Але про це можна було здогадатися і без щоденника. І ще кілька сторінок вирвані і я там в одному записі відзначаю «Гм, чого вони вирвані. Мама клянеться, що то не вона виривала». Коротше, божевілля якесь.

Северус не знав, що думати. Дуже шкода, що неможливо влізти в голову клятій Вероніці. Він був упевнений, що це вона напаскудила. Але що саме вона зробила? Найпевніше, видалила Ґіневрі якісь спогади, а позаяк не мала особливого хисту в ментальній магії, то могла й нашкодити її психіці. Але чому вона видаляла спогади? З якої причини Ґіневра могла податися грабувати банк?

— Про Ґрінґотс, я так розумію, записів не лишилося?

Ґіневра нервово засміялася.

— Сторінки вирвані десь у час тієї події.

Северус знову обміркував це. Вона казала на суді, що нічого не пам’ятає. Темного Лорда теж цікавить, нащо вона полізла в банк. Що там могло зберігатися? Чи припускав Волдеморт, що саме вона могла там шукати? Невже там лежала якась важлива для нього річ? Самі питання. Шкода, що не можна влаштувати сеанс виманології самому Волдеморту.

І ще одне. Якщо там була якась важлива для Темного Лорда річ, чому Ґіневра хотіла отримати її?

Северус знову поглянув на її профіль. Може, насправді вони обоє зрадники?

***

За балачками з Ейлін Герміона незчулася, як пролетів час, а ще добряче натопталася тістечок. Ейлін виглядала трохи засмученою, що вона таки не лишиться на всі вихідні, але Герміоні було незручно, а ще вона не захопила з собою домашку. Тож вона напхала наплічник подарунками (вона вишукала в бібліотеці закляття незримого збільшення простору, за допомогою якого, вочевидь, Реґулус вміщав записника у кишеню пальта), а тоді нагодився Снейп, щоб доставити її до школи. Цікаво, він увесь час був десь у замку?

— Ми чудово відпочили, — бадьоро повідомила Ейлін, не дочекавшись від сина ніяких ознак ввічливої поведінки. — Дякую, що поцікавився. Турботливо з твого боку.

— Радий за вас, — безбарвно сказав Снейп.

Він уже взяв дрібку порошку флу, коли Ейлін сказала:

— Між іншим, я тут подумала, що наодинці Герміона цілком могла б називати тебе Северусом.

Снейп перевів погляд на Герміону. От підступна Ейлін!

— Бачу, ти згоден, — Ейлін змахнула неіснуючу пушинку з плеча сина. — На інше я й не розраховувала, — вона повернулася до Герміони. — Чула, люба?

Герміона вичавила з себе посмішку.

— Авжеж.

— Добре, — засяяла ця хитрунка. — Тоді до нових зустрічей і не забувайте писати старій шкапі.

— Ти не стара шкапа, — дружно заперечили Герміона зі Снейпом.

Він похмуро зиркнув на неї і першим ступив у камін. Коли він зник у полум’ї, Ейлін простягнула Герміоні руки.

— Можна?

— Звісно, — Герміона обійняла її, і пані Снейп коротко цьомнула її у волосся, від чого вона несподівано для себе зворушилася.

Коли Герміона через Камінну мережу потрапила до Гоґвортсу, Снейп ще був у кімнаті і вона одразу запевнила:

— Я можу не називати вас Северусом.

Снейп був напрочуд меланхолійним сьогодні.

— Називайте вже Северусом, — байдуже кинув він.

Герміона не стала сперечатися.

— Але на уроках ви повинні називати мене професором Снейпом, — уточнив він.

— Це зрозуміло, сер.

Він демонстративно фиркнув.

— Северус, — виправилася Герміона, вкотре дивуючись, чого Снейп зробився таким добрим в останній час.

— На все добре, — кинув він і пішов в інший коридор, хоча їм нібито було по дорозі.

У спальні її чекав ще один сюрприз. На вікні сиділа чергова невдоволена своєю службою сова з чималим кошиком. Герміона щедро пригостила її совлодощами за тяжку ношу й очікування. Судячи з ваги, на кошик наклали чари, що полегшували його (дуже турботливо щодо сови). Коли Герміона підхопила його, букет троянд, що лежав усередині, задзвенів. Вона на мить завмерла, а коли передзвін квітів ущух, торкнулася однієї троянди і та звякнула знову. Магічні квіти, яка краса! Герміона обережно виклала їх з кошика і взяла листівку з краєвидом Лондона. Знайомим корявим почерком було виведено «Квіти для принцеси». Герміона якусь мить сиділа з дурнуватою посмішкою на обличчі. Дотепно, враховуючи, що вона належить до роду Принц. Але й якось підлабузницьки. В голові одразу почалися складні розрахунки, чи може вона тепер написати йому ще листа. Весь минулий тиждень ця дилема фоном супроводжувала Герміону, бо вона в жодному разі не хотіла видатися нав’язливою. Ну, або занадто зацікавленою в особі Реґулуса Блека.

Від останньої літери напису через всю листівку йшла проведена чорнилом різка лінія, наче листівку хтось відібрав, а внизу зовсім іншим почерком (Сіріусовим?) було підписано:

Від шляхетного і давнього, а, головне, немислимо ЖИВУЧОГО сімейства.

С.О.Б.

Р.А.Б.

Найпрекрасніша з муз

Просто Зірка

і Хлопчик-котрий-літає-на-«Блискавці»-з-блискавкою-на-лобі

У цьому місці листівку наче знову відібрали і третій почерк додав:

Цей (стрілка на «Хлопчика») примазався.

Герміона хихикнула. Стелла у своєму репертуарі. Ці вихідні вони з Гаррі знову проводили в Ґримовому Лігві, демонстративно розчаровані відсутністю вечірки з приводу повноліття Герміони.

Вона знову зазирнула до кошика, де лежала пляшка старого вогневіскі з припискою «Повнолітня значить можна». Сіріус у плані подарунків мислив так само, як його дочка. А фраза звучала якось підозріло неоднозначно. Герміона поморщилася. Огидний Сіріус, точно навмисно так фразу склав. Ще в кошику знайшовся чималий запас шоколаду і книжка «Темна магія не кусається. Майже». Що спонукало подарувати їй таку книгу? Герміона відкрила її і звідти випав лист від Реґулуса. Вона сховала подарунки у тумбочку, поставила квіти у воду і вмостилася на ліжку зручніше, щоб читати. Криволапик застрибнув на неї, боляче натоптав лапами живота, а тоді влігся муркотіти.

Реґулус привітав її з днем народження і поскаржився, що оце щойно дізналися від Стелли про свято, тож довелося дарувати те, що було під рукою. А далі Герміона з усе більшим здивуванням прочитала, що молодший Блек шантажем змусив Сіріуса відвідати публічну бібліотеку магічного Лондона (в голові Герміони Сіріус і бібліотека не поєднувалися) і пошукати там дещо про скандинавські рухи з захисту прав домашніх ельфів — такі були там ще в 70-х. І відтоді мали свої здобутки, щоправда, не особливо описані англійською. Але Сіріус роздобув деякі статті німецькою і Реґулус грозився перекласти їх.

Герміона накрила обличчя листом, наче в порожній спальні хтось міг побачити, як вона зашарілася. Він так перейнявся цим. Герміона з годину валялася на ліжку, думками літаючи десь у хмарах. Вона й сама не могла сказати, про що думала. Просто посміхалася як дурна, прислухалася до відчуття невагомості, наче то в хмарах була вона сама, а не думки.