Run to me

Ранок виявився дуже прохолодним як на літо. Меттью прокинувся від відчуття того що зовсім змерз. Він накинув ковдру повище, знову намагаючись заснути, проте вже не виходило. Тоді рука одразу ж потягнулася за цигарками, та і їх поряд ніде не було. Ще трохи полежавши і точно впевнившись що більше спати не буде, хлопець встав з ліжка, щоб пошукати в кімнаті.

Щойно він вийшов на балкон, в голову вдарило ще більш холодне, але свіже повітря.

Надворі ллє ніби з відра. Так само як і в його сні. Ось чому прокинувшись, Меттью не покидало відчуття того що він все ще спить.

Сни відчувалися ніби фільм з кількох частин, у кожній з яких відбувалися все нові й нові події. Та у всіх була вона. У снах дівчина вела себе дуже життєрадісно і привітно, веселилася, і схоже навіть кохала його. Проте в реальності все було не зовсім так.

****

Меттью вперше побачив її по дорозі на якусь нудну зустріч, перетинаючи міст над рікою. Дівчина сиділа на самому краю бортику. Вона виглядала вільно і розслаблено. Її темне волосся в усі сторони роздував вітер, що виглядало трохи кумедно, та вона ніяк не намагалася з цим щось зробити. Її вигляд чимось заворожував. Меттью зупинився на хвилину, та коли вже збирався йти далі, незнайомка раптово нахилилася вперед, ніби ось-ось впаде. Хлопець злякався і швидко підбіг до неї, хапаючи за плечі. Та спокійно розвернулася і здивовано, запитально підняла брову. Схоже, все було під контролем.

Меттью одразу почервонів, відступаючи на кілька кроків назад, шкодуючи про свій вчинок. Він навіть ні на хвилину не подумав перед тим як зробити це. “Вибачте, я… просто я подумав.. вибачте.” Почав ніяково виправдовуватися Кім, і навіть не дочекавшись відповіді прискореним кроком попрямував далі.

Дівчина дивилася йому в слід з застиглою непомітною усмішкою на губах, ніби про щось подумала. Та через кілька секунд її обличчя знову прийняло свій звичайний вигляд, і незнайомка відвернулася до річки.

Навіть дорогою додому Меттью все ще було соромно за ту ситуацію. Як він міг так необдумано вчинити? І вона так дивилася на нього… Мабуть, подумала збоченець якийсь чи ще щось. Він навіть шкодував що не може прямо зараз при людях вліпити сам собі затріщину. Що за чорт його тягнув!

Намагаючись якнайшвидше проминути міст, хлопець раптово почув оклик. На нього дивилася та сама незнайомка. Вона все ще сиділа на тому ж місці. Дівчина підкликала Меттью до себе, а коли він підійшов, байдуже заявила: “Допоможи мені злізти”

Йому все ще було соромно підняти голову чи щось сказати, тож не виказавши ніякого здивування він моментально протягнув їй руку. Дівчина поклала в неї свою долоню, а другою спершись на його плече зістрибнула з перил і просто… пішла.

Меттью застиг дивлячись їй у слід, несвідомо торкнувшись свого плеча. То вона покликала саме його просто щоб їй допомогли злізти? Тоді як вона туди видряпалася? Висота бортиків була справді немалою для її зросту. Він здогадався що та напевно запам’ятала його, хоча ця поведінка все одно викликала багато питань.

Але її зовнішність і голос… Дівчина сказала всього три слова, та навіть вони застрягли в голові. Просто щось було в ній таке.

Незнайомка ніби відьма причарувала його без усяких зусиль, і просто зникла. Справді вражаюче.

Такою була перша зустріч.

Після цього вони бачились ще кілька разів, на тому ж самому місці, і познайомитися з нею виявилося не так складно. Дев’ятнадцятирічна Чон Сомін була трохи закритою, проте цікавою особистістю. Вона ніколи не розказувала про своє життя, Меттью знав лише те що вона студентка. Дівчина майже кожного вечора сиділа на перилах моста. Іноді при собі у неї ще й були якісь смаколики, якими вона ділилася тільки якщо була в хорошому настрої. А нахилятися вниз так що може впасти було одним з видів її розваг. “Люблю лоскотати собі нерви” з посмішкою казала дівчина. Про те, що цим нерви лоскоче не тільки собі вона і не задумувалася.

Так, з часом Меттью почав приходити до моста лише щоб поспілкуватися з нею. Сомін розказувала про якісь свої нові спостереження або запитувала щоб розказав щось він. Мабуть, власне життя все ж таки не було дуже приємною темою для неї. А хлопець і не наполягав.

Бувало й таке, що коли він підходив дівчина відповідала дуже сухо або навіть не соромлячись посилала його. Проте на наступний день все знову було як завжди. Меттью зрозумів, що в такі моменти справді треба просто піти і залишити її саму.

Але іноді коли він приходив Сомін плакала. Спочатку хлопець подумав що вона знову не в настрої, і краще не рушити її, проте щось не давало пройти повз. Він обережно підійшов і тихо привітався. Та підняла на нього заплакані очі і лише кивнувши у відповідь знову заридала. Меттью не міг почати її розпитувати, але дуже хвилювався. Просто стояти поряд з ридаючою дівчиною також було для нього чимось неправильним. Він підняв руку ледь торкнувшись тремтячого плеча, після чого та одразу відсапнулася.

Не знаючи що ще зробити в такій ситуації він тихо запитав: “Мені піти?”

але у відповідь отримав коротке нерозбірливе “Стій тут”.

І він стояв. Пройшло не менше сорока хвилин як Сомін вливалася сльозами, а хлопець просто дивився на неї не розуміючи що відбувається. Нарешті, всхлипи притихли. Дівчина витерла рукавом очі, і видавила щось схоже на усмішку. “Я закінчила” заявила вона, шмигнувши носом.

Меттью розгублено мугикнув. Ще кілька хвилин вони простояли в тиші, та потім, все ще трохи заплаканим голосом, Сомін промовила: “Мені треба йти” і на цей раз сама схопила хлопця за руку щоб зручненько зістрибнути на землю.

Іноді бувало й так, що стоячи поряд він теж починав плакати. Просто тому що хотілося. Його життя також періодами проходило не найкращим чином, але він був настільки втомлений і заклопотаний що на якісь емоції чи плач не було часу. А ось тут, поряд із нею, якраз найкращий момент випустити все і не накопичувати в собі. Наступним днем все забувалося, і знову з’являлися сили вести своє життя. Це було ще однією особливістю Сомін. Коли вона поряд, все виглядає простіше і не так страшно.

Також дівчина не любила дощ. За її словами, річка під час дощу виглядає якось неприємно, а бортики мокрі і на них незручно сидіти. Тож коли за вікном лило можна було її там і не шукати. Занадто сонячну погоду вона також не любила, бо дуже спекотно і сліпить в очі, але це вже не зупиняло її від улюблених посиділок біля річки.

Ось такою була Чон Сомін. Хтось би назвав її дивною або якимось фриком, проте Меттью обожнював її саме таку. Вона була живою, загадковою, непередбаченою. Саме такої людини не вистачало в його житті. Вона стала його джерелом енергії в сірих буднях, та ким для неї був він зрозуміти занадто складно.

Так, прогулянки до мосту стали ще однією справою в розпорядку дня. Бувало що хлопець був занадто зайнятий щоб прийти, а бувало й він приходив, а вона – ні. Дівчина ніколи не ображалася на його відсутність, і причину своєї також пояснювати не збиралась. Частіше за все на наступний день вона сиділа трохи втомлена, проте потім знову виглядала як нічого і не сталося.

Меттью і не приховував від себе що через деякий час все ж закохався в Чон Сомін. Проте їх відносини більше виглядали як дружні, якщо навіть так можна сказати. Дівчина не виявляла ніякої романтичної зацікавленості, хоча, безумовно, він був важливий для неї. Вона казала про це, казала “Ти мені подобаєшся” але навіть не задумуючись зрозуміло що “подобаєшся” сказано не в плані тих почуттів. Вона казала так про погоду, про річку, про вид цукерок, що за її словами були найбільшою радістю в її житті. Скоріш за все, Меттью був також кимось на кшталт “цукерки”. Та навіть це повністю влаштовувало його, допоки він все ще може бути поряд.

Саме так проходили їх зустрічі вже протягом приблизно двох місяців. Меттью здавалося що він знає дівчину дуже добре, проте одночасно й не знає нічого про неї зовсім. Саме тому, коли вона стала з’являтися на мосту все рідше і рідше, він почав трохи панікувати. Сомін виглядала більш похмурою, іноді казала якісь дивні й несумісні речі. Якась тривожність не покидала його після кожної зустрічі. Він дуже хотів дізнатися що відбувається, куди вона йде і що робить після того як вони попрощалися і що саме так вплинуло на її поведінку, та не знав як підібрати слова. Всі питання-натяки успішно ігнорувалися, а на пряме “В тебе все добре?” вона впевнено відповідала “Так.”

Бачити дівчину такою було нестерпно, але він не міг нічого зробити. Думки про Сомін не давали йому спокою і в інший час, аж поки вона не зникла зовсім. Не з думок звісно, а взагалі. Вона не приходила вже цілий тиждень, і цілий тиждень Меттью бігав до річки чекаючи що дівчина все ж таки прийде. Та вона не з’являлася. Він перестав перевіряти це аж на третій тиждень. Хлопець не знав що відбувається, не міг думати ні про що інше. Голову заповнювали різні варіанти та не один з них йому не подобався. Він сумував за нею, але хвилювався ще більше.

Серце постійно било тривогу.

****

Меттью викинув цигарку дістаючи наступну. Ноги вже змерзли так довго стояти без взуття на холодному балконі, та він все ще не хотів йти в середину.

Сомін в сьогоднішньому сні була такою самою як і тоді, вони так само розмовляли біля краю моста ввечері. Єдиною відмінністю було те, що з неба йшов дощ, і неабиякий, та, на диво, дівчина взагалі не звертала на це увагу. Також Меттью пригадав неприємну атмосферу цього сну, але не пам’ятав причину. Цей ранок взагалі відчувався якось дивно. Мабуть, тому,

раптом, йому сильно захотілося піти до моста. Так, якби Сомін й вирішила повернутися вона б не зробила це сьогодні через дощ, тим паче що їй там робити о сьомій ранку? Проте він все ж таки пішов. Це було якесь дивне відчуття що стискало в середині й не давало заспокоїтися. Може, воно виникло під впливом дивного сну, та це зараз не так важливо.

Спочатку Кім йшов прогулюючись,ні на що не розраховуючи, та чим ближче він підходив тим більше несвідомо прискорював крок. Дивне невідоме відчуття не облишало його, аж доки він не побачив силует. З такої відстані було складно зрозуміти кому саме він належить, та Меттью все одно прискорювався, а потім і взагалі зірвався на біг. Його серце калатало так сильно, а коліна тремтіли, та він все не сповільнював темп.

Врешті решт, хлопець не помилився. На мосту стояла дівчина з коротким темним волоссям, її худі ноги були в синцях та подряпинах, а руки у великій кількості порізів, що схоже вже почали загоюватися. Вона стояла вся мокра і брудна, але все одно тихо сміялася, виписуючи щось маркером на бортику. Чон Сомін справді змінилася, та Меттью не міг не впізнати її.

Не в силах контролювати себе, він налетів на дівчину мало не збиваючи з ніг, і міцно стиснув в обіймах так, що самому стало боляче. Сомін розгубилася і не впізнавши, з переляку сильно стукнула його в живіт, але той все одно не відпускав

– Сомін, це я.

Тремтячим, ніби ось ось заридає голосом відповів Меттью, ніжно але водночас поспішно погладжуючи її спину. Почувши знайомий голос, дівчина перестала пручатися, завмерши як вкопана. Через деякий час вона обережно випуталася з обіймів і незважаючи на свій вигляд і опухле обличчя вирішила вдавати що нічого не сталося. Невідомо на що вона сподівалася.

– Гей, ти чого? Я ж всього лише…

– Ти не всього лише, Сомін! Де ти була? Що з тобою?

З відчаєм і нерозумінням в очах перебив її хлопець шоковано розглядаючи подругу з голови до ніг.

Вони стояли в повній тиші мовчки дивлячись один на одного. Сомін більше не намагалася нічого сказати або виправдатися, її вираз обличчя видавав лише пустоту. Меттью не витримав і знову підійшов, обережно торкнувся плечей і нахилився до її обличчя утворюючи зоровий контакт

– Сомін, будь ласка, не мовчи

Він не знав скільки разів вже повторив її ім’я, та дівчина все одно мовчала. Незрозуміло, чи вона не знає що сказати, чи просто не хоче. Вона стояла ніби лялька з фільму жахів, не реагуючи ні на що дивилася прямо перед собою. Меттью навіть легенько струснув її, та реакції все одно нуль.

Врешті решт, ніби щось обдумавши Сомін поворухнулася. Тремтячими руками вона обережно охопила обличчя хлопця, з дитячою цікавістю його розглядаючи. Він все ще дивився на неї нічого не розуміючи, проте та не звертала уваги. Провевши холодними пальцями по його мокрих щоках, дівчина замріяно, трохи дивакувато посміхнулася. Її дотик відчувався так ніжно і ласкаво, що Меттью мало не розтанув в дівочих руках. Було видно, що їй подобається це робити, та хлопець все одно не міг лишити все як є:

– Сомін, поясни…

– Чшшш

Сомін приклала вказівного пальця до його губ, обриваючи на пів слова. Ще кілька тихих секунд вона так само зачаровано милувалася його обличчям, і сівшим голосом прошепотіла:

– Такий гарненький. Хочу тебе поцілувати.

Хвилиною Меттью втратив дар мови від такої заяви, проте другою вже притискав до себе дівчину, що з посмішкою торкалася його вуст.

Звичка тікати від своїх проблем засіла в голові Чон Сомін так глибоко, що здається, викорінити вже неможливо. Особливо зараз, коли є той, до кого вона завжди легковажно біжить в першу чергу.

На бортику дощем розмивало напис : “Вибач, я все таки впалаシ Чон Сомін.”