Фанфіки українською мовою

    – То це лише для експерименту? – недовірливо дивиться з-під капелюха її ясність Мона Магустис, найкращий астролог присутній в цій напівпорожній, гнітючій кімнаті. Напівпорожній, напівтемній, просякнутій запахом науки, видом пробірок, книг та всеможливих інструментів. Місцева лабораторія, як ще доповнити панівний навколо дух досліджень? Що б описати кожен інструмент не вистачить ж бо вечора.

    Чарівна у своїй наукові строгості місцина, їй подобалось. Обстановка не дарувала можливості відволіктись.

    На вулиці бо, за вікном, не було сонця – у Монденштаті давно вечір.

    – Так… так.. – якось мимо співрозмовника відмовив науковець. Так відповідав він не через ніяковість, точно ні.  Юнак сконцентрований був на своїй хвилі, вираховуючи щось у себе в голові та крокуючи по кімнаті кругами.

    Мона обійняла власні руки, продовжуючи вдивлятись в саму душу (з красномовним очікуванням і недвірою, бо хоч і знала про ймовірність такого вечора в житті світлоголового науковця, сама у нього до кінця не вірила… а втім, вичікувала, бо усе ж погодилась на цю затію. Не могла не погодитись)… Юнак (не зважав) не підмічав цього і її й не хвилювало що промовистого погляду не оцінили. Все ж у людей науки чорти у погляді грають кожен день.

    Кожен, без включень.

    Їхнє спілкування (товариство, дружба) було наче дві сторони однієї справді цінної, цікавої монети. Альбедівська наука була такою ж далекою від її методів, її пізнання світу, яким були далеким небо і земля. Бо Мона височіла вверх, до замкнутої долі на карті небосхилу(в якім вбачала справжню правду цього світу). Альбедо ж розглядав пробірку за пробіркою, звіряв число з числом і вічно вичислював, вичислював, вичислював навіть найбільш абсурдні (на думку інших багатьох, не бачучих ні в чому сенсу) результати.

    Їй видавалось, що її він теж давно обчислив зверху і донизу. Тому й запропонував? Ймовірно.

    Бо цю недавню пропозицію він вимовив так прямо й тихо, що дівчина й не усвідомила одразу суті його слів. Коли усвідомила, обурено почервоніла до краєчків вух. Не знала б його добре, вирішила що це такий підлий метод угодити своєму прутню…Та це запропонував він, Альбедо. По правильному схиблений науковець, той самий що усе своє життя сприймав за дикий експеримент… місцями звісно нетактовний у своїх пропозиціях та з таким палким поглядом… Що й гріх відмовити.

    Тому й погодилась. Мало б лестити, що це сам Принц Крейди, затяг саме її в такий експерименти. Чи тягав він в такі експерименти Цукрозу чи Тимея? Їй щось не вірилось.

    Не хотілось вірити.

    – І ти пропонуєш як локацію цей стіл?

    Стіл був вабним – з темного дуба, широким. Всі документи були підсунені до країв…по центру було чисто. Та й оточення таке…. інтимненьке  – освітлювали лиш свічки, поставлені й на краю стола, й трішки на підлозі. Вона бувала в цім приміщені раніше і бачила що тут були варіанти освітлення яскравіші й ефективніші, тому так… Альбедо потурбувався про атмосферу саме таким методом. Це насправді… мило.

    – Я спеціально його прибрав для цього.

    – Як люб’язно. Міг би й запросити в місце по романтичніше.

    Він глухо осміявся.

    – Основне це результат, –  одразу відмовив світлоголовий, продовживши дивитись мимо співрозмовниці. Поглинутий думками, мандрував в інші світи у своїй свідомості. У лабораторії він щирий у своїх намірах віддатися обчисленням як ніде більше.

    Альбедо – механізм вічного дослідження. Й завжди надасть перевагу саме цьому. У цім було усе його життя.

    Мона це розуміла, теж була такою. Якісь там почуття не мають ваги на фоні відкриттів, тієї правди що можна дослідити. Лиш дівчиною була капризною, й у такі моменти стримувати себе від докорів не збиралась. Й так було ясно, що їй не потрібно бути кимось надважливим, центральним для нього. Їй не потрібно що б він був кимось більше друга науковця в її житті –  їхні найважливіші цілі уже давно визначені. Саме тому їхні репліки й погляд не видавали нічого нетактовного.

    Вони ж.. друзі. Так друзі не мають наміру кохатись на столі… Можливо вони найкращі друзі.

    Гаразд  Мона приймає правила, бо в цім тягучім вечорі (про котрий вона не мала жодного наміру шкодувати) можна згубитись. Стіл так стіл…не найгірше місце, вона вмостилась на ньому потягуючись і бачила як містер науковець зніяковів на цьому виді(на цілу долю секунди). Прокашлявся в кулак.

    Він підійшов до столу, на крісло поруч ставлячи блокнот і праву рукавицю. Повернувся у її напрямку.

    Як хмара грозова навис. Поставив на дубовий стіл  руку без рукавиці, поруч зі стегном, торкаючись його лиш кінчиком великого пальця. Стояв у кількох незаконних сантиметрах від її лиця. У другій руці тримав секундомір. Він зосереджено дивився – у цьому погляді вона не могла прочитати звичного людського збудження. Лиш інтерес. Ймовірно науковий.

    Місцеві науковці завмерли один навпроти іншого не вірячи самим собі (все ж досі так химерно й суперечливо на серці). Лазурні юначі очі вдивлялися прискіпливо, тремтіли довгі вії. Вона чула як рівномірно він вдихав і видихав вітер у її обличчя. Було спекотно, а він немов компрес на гематому, щось прохолодне, що вгамує набряк. Лиш тиснув, прискіпливо, не по-людськи дивився. Мона сковтнула, на мент відвівши погляд.

    – Не треба, – зловив та повернув дівоче підборіддя. Погляд його з секундами утрачав минулу зосередженість, та він дивився їй в обличчя далі… вивчав. Затримався на кирпатім носі… На тонких губах.

    Хотів опісля всього її намалювати.

    – Такий зосереджений… – глузливо протягнула дівчина, лиш що б розбавити цю атмосферу. Бо була зачарована цією мить, набагато сильніше ніж була готова це визнати. – Так боїшся збитись в підрахунках?

    Він усміхнувся їй у волосся, знімаючи їй капелюха, притягуючи до себе, проводячи рукою по спині. Вкладав у рухи куди більше романтизму, ніж очікувала вона чи очікував він сам. На тім моменті коли прохолодні пальці підчепили верх її костюму, вона затамувала подих.

    Юнак пірнув холодною рукою вниз під комбінезон, вів по гладкій шкірі вниз. Дівчина шумно видихнула. Бавитись чи стримуватись вона й не думала – цілі котрі стояли за мету до вивчення у цім експерименті  справді цікаві (як от око Бога впливає на статевий акт, бла бла бла…). Та все ж мала визнати, їй так кортіло просто…зняти напругу. Нині ж бо вечір п’ятниці, сьогодні до неї заходили спитатись за квартплату, салат не був таким смачним як завжди, ще й на монденштатцькій вулиці хтось нагрубив… Буденність пожирала, якою гордою вона б не була, її ціль на сьогодні була податливо віддатись в чужі руки…у котрих як видавалось був план.

    Тому з них двох вимкнула думки вона в надії побачити іскри під повіками. Себто…Мона мала намір не збивати хід думок товариша, та власний глузд  хотів віддатись миті. Ох…він так неквапно гладив її спину, спустив злегка верх комбінезона, насолоджуючись тактильністю дівочих ребер.  Соски насолоджувались прохолодою… Вона закусила губу. Він так ніжно, так тендітно досліджував її.

    Волосся в нього м’яке дівоче, світле як в янгола. Вона наче гладила далеку хмаринку, пускаючи золоті пасма між своїх пальців, тримаючи обличчя науковця у руках..

    Емоція на лиці Альбедо ніяк на вид не перемінилась.

    – Скористайся гідромантією.

    Вона хмикнула, розпростерши руки в нього за спиною, тримаючи його обличчя між своїми ліктями. Чаша для гадання розстелилась  між пальцями, висвітлюючи таємничі символи та начерки сузір’їв. За спиною юнака побачити їх було трудно, та їй це зараз не було потрібно. Лукаво посміхнувшись їй закортіло над ним покепкувати:

    – Ох, сузір’я “Крейдяний принц” – протягнула вона напівшепотом, –  найближчі дні зірки вам…ах

    Її поцілували без попереджень, вибиваючи з оголених грудей весь дух. Мона оторопіла, чаша для гадання розтеклась, по спині, по плащу блондина-науковця. За мить за цю спину вхопилась й Мона, коли відчула напір, відчула як її притисли  до себе. Голова пішла по кругу, зі солодким причмокуванням вона простогнала йому в губи.

    Альбедо різко оговтався, лиш було видно як на ідеальному донедавна лиці проступив бурхливий рум’янець. Темп дихання  не збився…та був шумним, химерним. Він знов натиснув на кнопку секундоміра (коли він зробив це вперше, вона проґавила) і мовив:

    – Ти мала зосередитись на гідромантії, – чулась легка образа в голосі. Однак, злим він не був… Тепер він має відповідь що трапиться якщо її магію спантеличити. Мокра спина його не хвилювала, він спокійно зняв плаща, й кинув на спинку сусіднього крісла.

    “Ах так у них експеримент, точно”.

    – Ти поцілував занадто різко, – невдоволено хмикнула вона, спираючись на руки ззаду. Її очі так лукаво поблискували в напівтемряві, що він й би залюбувався… Не було в неї жодного сорому – підбирати вгору спущений ліф комбінезона вона не збиралась.

    – У цьому й була суть. Мені потрібно було перевірити твою концентрацію, – він підійняв блокнота, одразу в ньому щось занотувавши

    – Який ти мудрий… Сам би зумів витримати концентрацію, геній?

    Він задумливо приклав пальця до підборіддя.

    – Не знаю.. .це теж потрібно перевірити, – пожав плечима він. – Можна й сьогодні.

    Мона хмикнула, думаючи про такий сценарій. Мона була бурхливою дівчиною, любила водити у такі моменти. Ідея що саме таким чином можна було б збити з його лиця цей злегка дратівливий зосереджений вид… розбурхувала. Бо его зачіпало те, наскільки по буденному він ставився до цієї ситуації (навіть якщо він всім відомий містер “спершу експеримент… потім також експеримент”).

    Зараз бо контролював ситуацію він. І зараз він робив вид що все йшло по плану.

    –  Я маю ще дещо на думці, – він підсунув ближче свічку і знову підійшов до неї, скинувши нарешті другу рукавицю… прямо на підлогу. – Ти б могла зняти комбінезон?

    Вона пихато гмикнула, показово відвертаючи обличчя з підлою усмішкою. Занадто вже важливо було для її капризності витягти з нього ще якусь емоцію, нагадати з ким він має справу…Бо має він справу з її величною капризністю Моною Мегустис.

    – Раз тобі потрібно, сам й знімай.

    Він легко усміхнувся, без ніяковості підходячи до неї. Зловивши за верх костюма, неквапно спустив його униз. Його партнерка була самою грацією (комбінезон й так огортав усі пікантні, плавні вигини. Образ Мони Мегустис був прозорим мов вода, нічого не приховував. Проте без одягу…). Чіткою й виваженою в пропорціях картиною. Коли комбінезон залишився в його руках він порум’янів. Замилувався.

    У світлі свічок розгорталась хтива картина. Перед ним сиділа чудової вроди дівчина.

    – Ти дуже гарна, – тихо і м’яко кинув він, рвучко поцілував у коліно, відійшов, кинув комбінезон на спинку крісла поруч з плащем.

    Ця фраза прозвучала куди щиріше та інтимніше, ніж усе що вертілось між ними до цього моменту. Мона оторопіла ще більше ніж блондин, дурнувато усміхнувшись. Захоплений погляд, був приємною похвалою… По серцю розпливлась химерна втіха.

    На Моні досі залишилась накидка та панчохи. Тому накидку дівчина підчепила пальцями сама, й та легко й граційно впала на стіл.

    – Я попрошу тебе скористатись гідромантією знову, – навис навпроти неї (вдруге за вечір) й дивився вниз (певно на стегна), з-під опущених повік. Секундомір досі лежав в його лівій руці.

    Гмикнувши, вона підтягнула накидку до себе й витягла з неї око Бога. Заправила його в панчоху. Архонти такий жест певно б оцінили.

    – Ти не боїшся знову намочити одяг? – мелодійну підкинула вона. За мить він без зайвих вагань через голову скинув сорочку і Мона могла дозволити собі вдивлятись в чуже тіло. Він теж був дуже гарним – як витесана з мармуру лялька, котру кортіло вивчити руками. У всіх можливих вигинах.

    У той момент як вона знову створила чашу для гадань за його спиною цокнув секундомір. Його поставили поруч, на столі, а вільними руками повели по талії та вгору.

    Які ж у нього були не природно холодні руки… Які ж вони були ласкаві, Мона відчувала як розтікалась під ними, мов гірський потік. Самим кінчиками пальцями він вів по плечу, за спиною, під лопаткою. Він таємничо споглядав з-під примружених світлих вій, оглядаючи. Думати про сузір’я поки їх вводили в тебе на шкірі – доволі тяжко.

    Так наче вступав до нової фази дослідження, Альбедо підсунувся ще ближче, вставши між дівочих стегон, тримаючись за зоряні панчішки, повів губами зі щоки й на шию. Мона ледве утримала гідромантію в руках.

    Він її випробував, а її так кортіло просто піддатись чарам цього Крейдяного Принца. Розпливтись на цім дубовім столі. Віддатись.

    –  Ти молодець, цієї спроби – на вухо мовив Альбедо. – Від цього експерименту я просто хотів би знати чи не сприймається інтим гостріше.

    Сприймається, ще як сприймається. Та не з тих причин що йому здавалось.

    Мона пишалась тим як уміла користатись своїм оком Бога – буквально пірнаючи між простір, вона могла проковзнути у якусь щілинку. Її резонанс з гідро стихією був на справді високому технічному рівні. Та гідро фокуси найкраще виходило в колі битви, коли ти на адреналін й інстинктах уходиш в зовсім інший, набагато химерніший стан. У такі моменти вона немов…пливла по течії? Певно що так.

    Та дійти до такого єднання з оком Бога, голою на столі, коли концентруєш  енергію в одному конкретно місці… Та її дражнять, а не наукою займаються. Варто було б його про це повідомити..

    Коли Мона була готова нарешті пояснити ситуація в вже розявила для цього рота, він подтягнув раніше поставлену свічку і спрямував на плаский живіт. Коли капнув віск і чаша для гадань знову окропила науковцю спину. Мона шумно лайнулась під ніс, вигинаючись в спині, обурено зводячи брови що переносці.

    – Альбедо.

    – Я мав теорію що таким чином можна влаштувати елементальну реакцію…

    – Альбедо.

    –  я думав що те що те як ти резонуєш з оком Бога і здатна пірнати при використанні, могло й означати що при використанні гідромантії….

    – Альбедо.

    –  ти стаєш гідро активним елементом. Себто це не виправдалось, треба спробувати дещо інше… Наприклад….

    – Заціпни! – перебила вона його думку, бо розуміла що по іншому свою точку зору не висловить. Альбедо любов думати в голос, вести монолог і нікого в такий момент не чув. Мона злегка розгнівалась, але збентежилась коли зрозуміла що гаркнула трішки за грубо. – … Таким чином ти не роз’ясниш як око Бога може зробити інтим гострішим. Ти заставляєш зосереджувати стихію в одній точці, що не дозволяє скористатись гідро елементом, поза тією точкою. Тому цей не працює. Хіба що ти дозволиш…

    – Тобі розслабитись і концентруватись на елементальних відчуттях, так.

    – Міг дати мені радість закінчити думку.

    Він нахабно усміхнувся…тепер дивився не приховуючи бісів у погляді. Рука лягла їй на щоку, потираючи великим пальцем. Дівчина досі дивилась гнівно, та в цій оточені з цим поглядом у світлі свічок…розпливалась. Його погляд був таким вульгарним:

    – Я думав над подібним експериментом, опісля того як вперше побачив тебе в битві, – юнак перейшов напівшепіт та дивився, примружено, замріяно. – Ти граційна й плавна мов гірський потік. Уперше я побачив у гідроелементі…таку красу.

    Дівчина зашарілась.

    – Ти унікальна, Мона, я хочу тебе дослідити. І вертикально і горизонтально.

    – Заради науки?

    – Неї також.

    Альбедо швидко чмокнув її в щічку, й засоромлено відвів погляд:

    – Роби як відчуваєш..

    – Тисни на секундомір.

    З лукавістю і відвертим задоволенням вона сміло потягла їх двох в омут.

    Опинившись обійнятим ногами Альбедо став учасником непристойного й мокрого поцілунку. Мона цілувалася відверто, з усім серцем – вона вела язиком по чужих губам, опісля чого втягувала їх своїми. Бавилась. Альбедо може й хотів відсахнувся від такого різкого і відвертого цілунку, але міцні обійми руки на шиї (він ніколи б не подумав, що ця зоряна пані має таку хватку)  такої можливості науковцю не подарують.

    Вона витягла око Бога з панчохи, стискаючи його в руках (примхливий і відвертий інструмент поблискував й вібрував). Руки Альбедо вона вела по своїм тілі вгору й вниз, по грудях, по талії… Цілунку не розривала, лиш змінювала кут, відтягуючи губу і линучи до них назад. Він не встигав за нею, та відповідав старанно й щиро.

    світ плив.

    Мона відкрита книга, податлива сторінка… Її відвертість не могла не збуджувати, її хотілось взяти прямо тут, на цім столі. Вона тягнула його за волосся шумно видихала на кожному дотику.

    Найбільш інтимним для нього за вечір було коли вона перекладаючи око Бога з руки в руку вручила його партнеру. Що і як з таким аксесуаром вчинити у статевому акті, він й не уявляв. Це й заводило.

    Вона йому настільки довіряла? Та ні це був експеримент. Тепер бурхливий і нестримний, яким вона його й уявляла зі самого початку.

    Мегустис дивилась дуже косо, коли він знов потягнувся до секундоміра, та він не смів з цим гальмувати. За мить його рука знову була на ній – він нарешті віддався течії остаточно.

    Око Бога не було чутливим, але було неначе другим серцем власником. Відбивало то й же ритм. Він відчував як по нім котилась енергія, як котилась енергія по ній. Він тримав якось чужі дари Архонітів у руках, та не в такій же ситуації…  Бо у цій ситуації він втримував його ніжно, наче кришталевий.

    Її також, неначе тендітну. Мона простогнала, коли він притулив око Бога до неї. Залежне від емоцій, воно бурлило наче в битві.

    Експеримент був виправданий, гостріші відчуття були, й це факт (можливо навіть варто було повторити експеримент зі свічкою, та тепер він не хотів…іншим разом). Астролог закотила очі від нового поцілунку в шию. Моні подобалося, що з нею такі ласкаві, що Альбедо такий чуткий. Він ловить її з особливим трепетом…Який у нього погляд, о Архонти…вона хапала його у відповідь з усіх сил, рухаючись по стрункому тілу руками.

    Наступний крок він вирішив зробити (звісно ж) заради експерименту. І науки, саме науки. Знову відійшов й присунув багатостраждальне за цей вечір крісло до стола, й під ще один скептичний невдоволений погляд (дівчині певно вже набридли постійні перерви…) присів. Й отримав чудовий п’ятизірковий вид. Розкішний.

    – Ох…Альбедо?.. – почув він коли притяг астролога до себе, вхопивши за сідниці. Вона ж гідроносій? Чи це не означає що варто спробувати наскільки вона…мокра?

    Це звучало так вульгарно, що він і здивувався такому трактованню у своїй голові… Та чи могло бути щось занадто вульгарним, якщо він вже опинився їй між ніг і бачив як на статевих губах блищала волога. Заворожливо блищала.

    Він наче на своїм віку стикався зі схожими ситуаціями, та усе одно розгубився. Його дихання між її ніг видавалось Моні вогнем. Стараючись м’яко приступити (мов до десерту) юнак спустив панчохи, виціловував внутрішню сторону стегна то з правої то з лівої сторони. Долонею він гладив зовнішню сторону, в якийсь момент міцно схопивши (отримав у відповідь дівочий виск).

    Наважився торкнутись промежини язиком, у момент узявся за це діло з усім захопленням. Яким би не був експеримент, він ринув в нього з головою. Бо в цьому й була суть експериментів, науки…життя.

    Та й приховувати не буде, принести насолоду дівчині теж хотілось. Може ще на експерименти покличе. Ще пару питань для дослідження у нього точно було.

    Юнак закинув ноги собі на плечі, охоплюючи інтимні точки як ніколи.

    Мона хрипіла (гордість певно не дозволяла гучно стогнати, хоч вони теж пролазили між гучними видихами), згадувала що їй потрібної сконцентруватись на…елементальних відчуттях. Не описати відчуття словами, Мона уявляла себе джерелом, чистим потоком до котрого торкнувся спраглий мандрівник. А він відчував, як частішало дихання партнерки.

    Він забавлявся, досліджував… Чергував мазки, проходячи чи то по входу, чи то по клітору. То інтенсивніше, то зовсім ніжно, не забуваючи дихати самому прямо у розкішницю, обпалюючи дівчину зсередини. Він старався як і завжди, вслухався в шумне дихання партнерки що точно насолоджувалась – бурхливі потоки енергії в її оці Бога тому прямий доказ.

    Моні хотілось підняти погляд угору, дивитись в стелю відкинувшись на руки, та вона не хотіла відводити погляд від нього. Лице Альбедо, що своїм язиком огортав всі найчуттєвіші місця відіб’ється у її пам’яті як один з найпікантніших моментів. Можливо в спогадах в холодні безморні ночі вона вертатиметься до цих спогадів що б зігрітись. Що б відчувати як у голові зривало клапани, мости, і як приємно по тілу розходилась хвилі блаженства.

    Поки язик мандрував залазивши в саме нутро, збираючи весь жар і збудження в одній точці, її руки тримались за його голову, гуляли між золотих пасмів волосся. Їй завжди подобалось його волосся – м’яке і ніжне, як і він. Ох, як і його язик.

    Коли Альбедо підняв погляд, побачив якою пеленою зірковій пані накрило очі. У неї було відчуття що вона от-от захлинеться, порине високо й відчутно, наче цунамі. Мона дивилась з-під примружених повік на науковця між своїх ніг зі справжньою алхімічною сумішшю у погляді: зіллям з хтивості й вибуховості. Він всмоктав клітор губами, чим спричинив самий справжнісінький вибух, що супроводжувався довгим глибоким стогоном.

    Вибух що знову обмочив йому і їй спини та погасив найближчі до стола свічки.

    Опісля дівчина з хвилину дивилась у стелю приводячи дихання в порядок, а хлопчина ще кілька раз поцілував в стегно, поки не підмітив що все ж забув цокнути на секундомір перед кунілінгусом. Ну що поробиш він справді захопився, доведеться вичислювати приблизний час зі суми.

    – Що ж… – він був уже готовий встати, але його заткнули ще одним поцілунком, схилившись до крісла. Ця напориста дівчина, у такі моменти його так заводила… Він м’яко їй усміхнувся, згадуючи що в штанах досі було тісно, та зараз це не було так важливо…

    Він потягнувся за блокнотом що упав на землю, не встаючи з крісла, широкою рукою знову почав нотувати.

    – То це був вибух стихій?

    Так, її сюди справді покликали займатись наукою.

     

    0 Коментарів