Наречена не за своєю волею

Ліналі  знову рознесла каву, яку недавно приготувала, і вже крокувала до свого брата, щоб дізнатися, чи не треба йому якась допомога, але так і не встигла переступити порога його кабінету, як почула неприємний звук, а потім крик Аллена. Дівчина розвернулась, та направилась до тренувальної зали, де на неї чекала ситуація, яка нагадала їй минуле. Лаві тримав Аллена за речі, Агнія стояла поруч з ними і щось говорила, але, певна річ, її не слухали. Хлопці щось між собою вирішували, але коли Лаві повернув голову до Агнії, то з його вуст злетіла одна єдина фраза:

– Чому саме ти повинна була зруйнувати спокійне життя, яке я тільки налагодив?! –  дівчина округлила свої сині очі, подивилась на молодшого історика, а потім почувся як дівчина долонею вдарила рудоволосого по щоці.

Вона хвилину дивилась на нього, поки Аллен намагався пояснити всім, що то жарти його дурного учителя, який не міг взагалі жартувати, але, певно, його просто не чули. Двоє молодих людей споглядали один на одного та думали про своє. Романова, яка вже розвернулась йти, як помітила Ліналі, яка стояла в дверях. Дівчина сьогодні була одягнути в свою форму, що робило її елегантною та красивою, Агнія давно зрозуміла, що Лі-молодша була популярна не тільки у чоловіків, а й у дівчат, які працювали в Ордені. Всі рівнялись на неї, хотіли дізнатися чим вона захоплює серця молодих шукачів, привертаючи до себе увагу. Тільки Агнія не хотіла, вона просто бачила, що Ліналі добра та мила з іншими.

Романова кивнула та минула дівчину, не дочекавшись, що та скаже їй. Темна сукня Агнії зникла в темноті роздягальні, а потім звук закривання дверей. Ліналі переступила поріг, та підійшла до хлопців, які стояли і тепер дивились один на одного.

– Хіба таким жартують? – Лаві тепер не знав як себе поводити, тільки невдоволено дивився на свої руки та відчував як пекла щока.

– Ти ж сам чув її. Маршал Крос знав її з самого дитинства, а це жарт, вона не звертала уваги на привітання. – Аллен поклав руку на плече друга, але той тільки скинув її, наче тепер і сам розумів, що вчинив дурню, яка може зруйнувати все, що він так довго будував. – Не треба до всіх ревнувати її, вона дівчина чесна, повір.

Ліналі теж підтримала розмову, розказавши, що весь час вона проводила тільки з Джонні, а той допомагав їй  та заспокоював її, коли той відправився на місію. Лі дивилась на нього, але так і не зрозуміла про що думав Лаві, тільки його зелений погляд, що ковзав по підлозі.

***

Вона не мріяла ні про що в цьому світі, бо така була доля, коли ти весь час читаєш святе письмо, біблію. Дівчина, яка не знала ні болю від кохання, ні особливого страждання, тепер спробувала на смак ці відчуття. Романова сиділа в кімнаті й відчувала, як неприємно утискало серце, яке і так не переставало боліти від душевної травми. Її світле волосся спало хвилею та закрило обличчя дівчини, так, що ніхто б не зміг сказати, що вона робила, чи плакала, чи заснула, але вона не плакала, не спала. Агнія тримала ножиці перед собою, а пучки її пальців приходилися по їх нагостреному кінцю. Складно. Якби вона знала, що Маріан Крос пожартує на тему того, що вона наречена Аллена, то вона б не починала розмову з ним на подвір’ї.

Стукіт у двері. Агнія готується, що то Лаві, готується до того, що він так само буде принижувати її, говорячи те, що вона грає його почуття.

– Міс Агнія. – це голос Міранди Лотто, жінки, яка мала чисту силу, пов’язану з часом.

Лотто була доволі приємною молодою жінкою, але трохи необережною, через що вона часто перепрошувала перед людьми.

– Заходьте. – дівчина заховала ножиці під подушку.

Агнія сиділа на ліжку, коли Міранда зайшла в її кімнату. Жінка роздивилась уважно дівчину, яка мовчала і нічого не говорила, тільки сукню свою трохи жмакала. Лотто присіла на стілець біля дерев’яного столика, та теж почала мовчати, думаючи з чого почати розмову, але якось не змогла знайти потрібних слів, Хвилини дві треба було для самої жінки, щоб вона знайшла правильні слова для розмови. Молоді люди, вони доволі різко можуть реагувати на те, що ти кажеш їм, тому треба мати терпіння. Жінка вже вкотре поправила сукню, але так не почала розмову, поки не побачила, що синій погляд спостерігає за нею.

– Лаві трохи поспішив. – почала вона невпевнено, але потім зрозуміла, що так тільки зробить гірше, тому продовжила інакше: – Всі люди роблять помилки, але не всі розуміють того, що вони скоїли, а Лаві зараз шукає тебе, але так і не наважився зайти до твоєї кімнати. Жарти роблять наше сумне життя веселим, але в такий час складно знайти жарт, який би людина не порахувала за правду.

Дівчина не відповіла, наче зараз знаходилась десь глибоко у своїх думках, які так і огортали її коконом, що тягнули її в приємний холод. Вона прикрила очі, та видихнула, бо розуміла, що Лаві не винен в тому, що сказав, але чому серце не приймало того пояснення, тільки неспокійно калатало. Вона не могла пояснити нікому, чому саме від слів Лаві так неприємно було десь там під ребрами. Може все тому, що, вона просто так сильно хотіла йому щось сказати, але сама промовити того не могла, не могла просто взяти й сказати всіх тих слів, які були прямо на її вустах. Слова поруч з Лаві тонули, а думки плутались. Книжник ще при її перебуванні на лікуванні у нього сказав: “Не все те, що ми хочемо насправді сказати, так легко передавати, як ти гадаєш. Ти досить наївна, тому тобі не зрозуміти всього, що відчуває саме та людина, яка тобі так сильно подобається. Не дури голову своїм сердечним пориванням”. Чоловік говорив серйозно, але досить пізно, бо нічого змінити вже не можна було. Хоча Агнія й була монахинею більшу частину свого життя, але вона все-таки бачила інших людей, тому не дивно, що могла знайти з ними спільну мову.

Спільну мову вона могла знайти, але от навчитися на чужих помилках не так легко, бо навчившись на чужих помилках, ти ніколи не зробиш своїх, щоб точно знати те, що може зруйнувати стосунки, які вибудовуються довго та складно. Саме тому, коли Крос дізнався, що дівчина в Ордені, він зробив те, що так сильно зіпсувало її репутацію. Маріан показав, що тільки одна випадковість ставить людину в складне положення, з якого треба знаходити вихід. Маршал не просто так навчає Агнію тому, що треба шукати виходу зі складної ситуації, він сам навчає її тому, що може підготувати життя.

Агнія слухала розповіді Міранди, яка згадувала своє життя до того, як потрапила в Орден, як знайшла підтримку та друзів, які не говорять їй, що вона невдаха, а допомагають змінюватися, допомагають жити. Саме ця розповідь виводить дівчину з її думок, і тепер вона здивовано дивиться на жінку, яка ніяковіло посміхається.

– Кожний крок людини, то початок її нового шляху. Навіть таку людину, як я, може хтось покохати, сильно образити, чи розчарувати, так само я можу когось випадково образити. Але якщо я не зможу вирішити конфлікт з людиною, яку образила, чи зможу я тоді дивитися впевнено в її очі? Непорозуміння треба вирішувати словами, а не тільки тікаючи, ховатися від нього десь далеко в собі. – Лотто поглянула на годинник, що тепер знаходився на її зап’ястку, і посміхнувшись сказала: – Давати другий шанс треба, може людина справді не хотіла тобі шкоди.

Жінка покинула кімнату, залишаючи дівчину на самоті, щоб вона обрала для себе правильний вчинок, який треба зробити наступного разу, коли вона побачить Лаві. А той вже сидів під дверима Романової, слухаючи розмову її та Лотто, але скоріше він слухав Міранду, яка розповідала багато своїх історій, які змінили її. Вперше в житті учень Панди задумався, що не так все було просто в житті цієї, трохи дивакуватої, жінки, яка могла не спати декілька днів, навіть не враховуючи того, що Лотто пила занадто мало кави. Коли її карий погляд зупинився на хлопцеві, то вона зніяковіло відвела погляд і швидко закрокувала по своїм справам.

Всі давно знали, що Марі Нойз та Міранда Лотто таємно зустрічались, тільки ніхто про це не говорив, щоб не поставити молоду пару в незручне становище. Люди поводили себе як зазвичай, тільки інколи хтось починав делікатну розмову, яку приструнювали інші, шикаючи та не дозволяючи договорити саме питання. Тільки одного разу, коли це набридло самому Марі, він сказав, що його стосунки то тільки його справа. Після того все зійшло нанівець.

Лаві сердечно заздрив їм, бо вони спокійно могли показувати свої почуття один одному, не ховаючись. А от він не міг такого зробити, бо саме такі відчуття затьмарювали його голову, якою він потім не міг думати. Може тому рудоволосий так і не зміг зрозуміти ким для нього стала Агнія, може тому він не міг контролювати ревнощі, які накочувалися хвилями, що розбивались о здоровий глузд, як та сама хвиля розбивалась о пірс на морі? Лаві плутався, не знаючи як чинити, не знаючи, що саме зараз казати їй, коли він сказав такі жахливі речі. Хлопець підіймається зі свого насидженого місця, приводить свої речі до ладу, та стукає у двері, що розділяють його з Агнією. З тієї сторони тиша. Лаві стукає ще раз, але знову його стукіт ігнорують, тому він вирішує, що краще зайти. Він справді заходить, зачинаючи за собою двері.

Вщух! Ножиці, які були під подушкою, стирчать в стіні, історик повертає голову. Глоть. Вдих. Видих. Його зелений погляд зустрічається з темним синім, таким темним, що здається, наче в тій темноті втонув світ. Вони хвилину дивляться одне на одного, рудоволосий робить висновок, що він перший та останній раз сказав щось, що змогло так сильно образити Агнію. Дівчина не говорить, тільки мовчки дивиться на те, як хлопець відходить далі від стіни, щоб не сильно привертати увагу до своєї рудоволосої персони. Він не може намацати ниточку, яка б дала зможу наблизитися до дівчини.

Агнія підіймається. Легкий шелест її сукні відволікає від думок, які крутилися у Лаві в голові. Вона підходить повільно, наче говорить цим: “Є шанс, який ти можеш використати, якщо не хочеш залишитися мертвим”. Але він не готовий піти, він вирішив, що їм треба поговорити. Романова схожа на тигрицю, що знайшла здобич, яку хоче з’їсти. Вона пересувається плавно, повільно, даючи шанс бігти від неї, поки є можливість, але юнак не проти такої Агнії, він бачить її такою вперше. Хлопець чекає, коли теплі руки Агнії будуть торкатися його холодних пальців, коли вони знову будуть стояти близько одне біля одного та дивитися в очі. Але в наступну мить, коли вона вже підійшла в притул до Лаві, то дівчина поцілувала його.

У Романової були солодкі губи, як перший мед, який він куштував колись давно. Але це ніяк не пов’язувалось з тим палким поцілунком, який захоплював їх. Цей поцілунок розпалював хлопця, не даючи йому мислити нормально. Хотілось просто взяти, та притиснути її до себе, хотілось скинути непотрібні речі, але він не міг так зробити, бо він просто хотів, щоб вона не відпускала його, так само як він просто хотів тримати її десь там біля свого серця, зігріваючи тими незрозумілими почуттями.