Розділ 2 : Погане рішення

Фуджівара Тацукі з Ханемією Казуторою сиділи в кафе після робочого дня та обговорювали ситуацію, що нещодавно трапилася з Хінаморі. Атмосфера між двома була досить важка. Хлопець відчував сильну провину, за все що сталося, а ще страх, що Хіна ніколи його не пробачить.

Тацукі мовчки, пильно дивилася на друга. Вона хотіла якось допомогти. Вона вірила в Казутору та те, що він таки заслуговує на цей шанс, але не могла щось порадити йому. Дівчина прекрасно розуміла почуття своєї сестри. Тацукі навряд змогла б пробачити людину, що винна у смерті надто важливої для себе людини.

 — Ханемія, ти б хотів змінити своє минуле? — неочікувано промовила Тацукі.

 — Ще запитуєш… Звісно, але, на жаль, я наробив надто багато помилок. Це неможливо. Я не можу просто ігнорувати їх і жити наче нічого не було. 

 — А якщо я скажу, що ти можеш все змінити? 

Хлопець іронічно посміявся.

 — Хотів би я в це вірити, проте… Ми не можемо впливати на минуле.

Фуджівара зітхнула та її губи злегка напружилися, ніби утримуючи слова. Непомітно мотнувши головою, дівчина промовила:

 — Правда. Ти не можеш змінити минуле, але ти все ще можеш вирішувати, яким буде твоє майбутнє… Спробуй пізніше ще раз поговорити з Хіною, — дівчина злегка усміхнулася. — Я не хочу дружити з тим, кого ненавидить моя сестра.

***

В цей період часу Такемічі шукав спосіб зв’язатися з Сано Манджиро, ака Майкі. Проте в нього ніяк не виходило. Він ходив до Дракена — розпитати про нього, але той не міг йому нічого розповісти. Кен лише сказав, що, на жаль, з Майкі вже давно ніхто не спілкувався, від коли той поїхав.

Після цієї розмови Такемічі, про те саме говорив із Чіфую, та всіма іншими. Все що він зміг довідатися — що Майкі вже більше ніж 10 років не спілкувався зі старими друзями. Більше того, він сам розірвав з усіма стосунки. Ханаґакі Такемічі був повністю збитий з пантелику. Він не міг повірити, що Манджиро так вчинив. Це зовсім на нього не схоже, навіть з Дракеном перестав спілкуватися. 

«Що ж могло статися?»

***

В зоомагазині. Двоє молодих чоловіків вже завершували робочий день. Він був досить насиченим. Невпинна робота з самими тваринами й клієнтів досить багато. Хтось приходив за тваринкою чи кормом, чи приладдям. Деякі приходили запитати поради щодо догляду за улюбленцями, а деякі просто поспілкуватися з приємним менеджером.

Казутора наостанок оглядав та доводив до ладу клітки, а Чіфую тим часом привітно розмовляв із крайньою клієнткою. Ханемія завершив та попрощався. Чіфую вже теж намагався натякнути клієнтці, що їй пора, але та не поспішала завершувати розмову.

До зоомагазину, дорогою з роботи, вирішила завітати Тацукі. Вона зайшла, а клієнтка вже крокувала на вихід.

— Ще хоча б три хвилини поспілкуватися з таким милим хлопцем, — промовила клієнтка не надто голосно, але її все ж було чутно, й покинула магазин.

— До побачення, — лише відповів той і видихнув з полегшенням.

— Я б теж хотіла три хвилини з цим милим хлопцем потеревенити, — дразнючи, посміхнулася Тацукі.

Обличчя Мацуна трохи зарум’яніло й він усміхнувся непомітно. 

— Хіба з цим хлопцем ти не можеш спілкуватися скільки заманеться?

Чіфую, кинувши грайливий погляд на дівчину, повернувся до свого столу навести там порядок та підготувати магазин до зачинення.

— Схоже на те. Мені дуже пощастило, — відповіла вона, все ще посміхаючись. — Ти закінчив? Можемо піти разом?

— Так, звісно. Тільки п’ять хвилин.

Він склав папери, пройшовся перевірити клітки, закинув корм та доробив те, що залишив Ханемія. Тацукі тим часом гралася з котами, взявши одного, щоб погладити. Деякий час просто спостерігала за тим як порається хлопець. Коли вона, помітила, що Чіфую вже знімає фартух і рукавиці, поклала тваринку назад у клітку. Чіфую вимкнув світло, — пара вийшла. Він зачинив магазин та поклав ключі в кишеню. Одразу повернувся обличчям до дівчини з легкою усмішкою.

— Ходімо, — вимовив Мацуно та простягнув їй руку — вона взяла її в свою.

Дорогою додому пара зайшла купити кави та пішла через парк. 

Людей в цю пору було мало, тому пара могла цілковито насолодитися спокоєм та легкістю вечора. Вони йшли поруч та в одному темпі з улюбленими напоями в руках.

Вони теревенили про всяке та якось Тацукі розповіла Чіфую про те, що сталося між Ханемією й Хінаморі. Дівчина знову нагадала про свою ідею. 

 — Ти знаєш мою думку…  —  він сказав досить пригніченим тоном, — не варто в це вплутуватися.

Тацукі, насупившись, відвела погляд в сторону та й пробубніла:

 — Ти просто не бачив Хіну, коли вона зустріла Ханемію. Їй досі боляче від того, що сталося 12 років тому і навряд чи вона зможе це колись відпустити… 

Її голос до кінця речення став вразливішим. Дівчина сама розуміла, що, можливо, хоче вчинити надто нерозважливо цього разу, але не могла забути про цю можливість. Вона занурилася у власні думки й трохи уповільнила темп. Хлопець тримався з нею на рівні та лише уважно розглядав її вираз обличчя, намагаючись зрозуміти, про що вона думає.

 — Можливо. Але Такемітчі… Він стільки сил витратив, щоб досягти цього майбутнього, — м’яко вів далі Чіфую. — І більшість живе своє краще життя. Це надто…

 — Егоїстично? — сама закінчила Фуджівара.

Пара зупинилися на доріжці й переглянулися. Хлопець все ще обережно утримував її долоню в своїй. Погляд Тацукі був рішучий та холодний. Й Мацуно не відводив очей від неї.

— Знаєш… якщо не хочеш бути співучасником, то я сама це зроблю, — тихо заговорила Тацу. — Я не можу не використати таку можливість. Смерть Баджі надто сильно зашкодила небайдужим мені людям.

Вони продовжували тримати зоровий контакт. Чіфую бачив, що вона не збирається відмовлятися від цієї ідеї та зробить так як вирішила, навіть якщо їй ніхто не допомагатиме. Насправді її рішучість давала йому впевненості, що з цього може таки щось вийти.

Він зітхнув, вдаючи серйозний вираз обличчя.

 — Схоже у мене немає вибору окрім як допомогти тобі. 

 — Ну ти не му-у-сиш, — додала дівчина та відвернула голову, намагаючись приховати посмішку.

 — Як така справа і без мене, — він розсміявся та закинув руку на плече дівчині. Хлопець ледь чутно додав: — Я не залишу тебе з цим на самоті.

Вони продовжили йти в сторону дому… 

Повернувшись у квартиру Тацукі з Чіфую серйозно взялися за справу. Вони створили документ, де записували всю хронологію подій, які трапилися з 2005, як мінімум, до 2008, намагаючись не забути жодної деталі. Це виявилося складно, але той період був дуже насичений і вони з ностальгією пригадували подію за подією.

 — Добре, що я веду щоденники, — сказала Тацукі й пішла шукати свої старі записи. 

 — В тебе зберігся за ті часи!?

 — Звісно. Для майбутніх поколінь, які будуть писати про мене, потрібно берегти їх, — вимовила з грайливою посмішкою вона. Чіфую посміявся.

Дівчина витягла з давно не торканої сумки блокнот. Хлопець підійшов до неї ближче та придивився до тієї сумки. 

 — А про мене там щось написано?

 — Тобі краще не знати.

Фуджівара сіла перечитувати записи, а хлопець намагався піддивитися з-за спини. Їй стало надто ніяково від цього. Вона притисла блокнот, як можна ближче до себе, щоб той нічого не міг побачити. Чіфую облишив її та повернувся до ноутбука з широкою посмішкою на вуста. Не настільки важливо, що вона тоді писала, скільки хлопець просто хотів її подражнити, що вдалося — щоки Тацукі загорілися рум’янцем.

***

На заповнення всього двоє витратили близько місяця.

Тацукі також ходила на консультації до Тачібани Наото — свого друга зі школи —  й збирала ще ту інформацію, яку він як поліцейський міг надати їм. Вона приходила до нього, нібито, щоб дізнатися більше про справу з Сано Манджиро та допомогти йому.

Фуджівара завітала до нього на вечір. Молодий детектив запросив подругу до квартири. Вона пройшла у вітальню, сіла за стіл, а Тачібана тим часом заварював чай. Дівчина ненав’язливо розпитувала про роботу друга, та підводила до теми якудз. Він же не охоче розповідав їй про бажану особу.

Наото закінчив приготування гарячого напою та підніс подрузі чашку.  

 — Якось ви всі раптом згадали про Сано, — дивувався Наото.

 — Ви? — перепитала Тацу. Вона взяла чашку двома руками, в цей момент запитливо дивлячись на друга.

 — Такемічі-кун теж нещодавно приходив до мене з таким запитом, — відповів хлопець. 

 — Такемітчі? Отже він вже знає, що Манджиро не закордоном, — вона пробубніла собі під ніс та глянула на свій напій.

«Він напевне сам буде шукати спосіб повернутися, щоб врятувати Манджиро», — задумалася Фуджівара.

 — Краще тобі не лізти в усе це, — застерігав Наото. — Сано Манджиро зараз один з кримінальних авторитетів. Його банда не подивиться на те, що ти колись була його подругою.

Вона на ці слова навіть бровою не повела та й говорила далі в звичному, розслабленому тоні: 

 — Я не планую робити нічого небезпечного, обіцяю. Це просто інформація. Хочу знати, як він зараз…

Наото недовірливо дивився на подругу. Тоді повільно схилився на долоню й продовжив. Він також розповів про деяких людей з Бонтен, про яких зараз в поліції ведеться розслідування. Виявилося в цій організації великою мірою задіяний Харучійо Санзу. Тачібана вважає його головною загрозою, тому що судячи з усіх зачіпок, Майкі більше використовується як об’єкт маніпуляції.

З цією інформації Тацукі з Чіфую залишалося, поговорити з Ханемією, можливо він може додати якісь деталі, про які вони не знали. Після чого потрібно скласти детальний та як можна більш логічний та послідовний план виправлення минулого. Що насправді в них зайняло дуже багато сил та часу. Тацукі навіть в ательє почала рідше з’являтися через недосипи…

***

Середина серпня.

Мацуно Чіфую запросив Такемічі до себе. Ханаґакі був трохи заклопотаний, шукаючи Майкі, але коли Чіфую сказав, що саме про нього й хотів поговорити — Такемічі погодився.

Такемічі прийшов на наступний день, ввечері. Його з порогу зустріли надто серйозні обличчя друга та його дівчини. Ці погляди наче пронизували його. Несміливо він пройшов до низького столу у вітальні, де сиділа Тацукі. Чіфую зачинив за ним двері.

 — Привіт, Тацукі… — ніяково сказав гість.

 — Привіт, — натягнула усмішку дівчина, одразу повернувшись до серйозного виразу обличчя. — Чула ти шукаєш Манджиро.

Такемічі кивнув, а тим часом до них підсів Мацуно.

 — Що тобі вже відомо? — продовжила Тацу.

 — Ну… Я знаю, що він лідер Бонтен, і це організація якудз. Я намагався до нього дістатися, але це дуже складно. За будь-які згадки про них мене просто лупцювали… Я хочу хоча б зустрітися з ним і поговорити. А не знаю де його шукати…  — Такемічі говорив повільно й уникав зорового контакту з Фуджіварою. Він затиснув свої долоні на поверхні стола, перед собою, й спрямував погляд на них.  

 — Тобі пощастило, що тебе досі не вбили, — зітхнула дівчина. Вона говорила ці слові без натяку на іронію. — Ти розумієш, що чим ближче ти наближаєшся до Бонтен, чи Манджиро, тим вища загроза, не лише для тебе.

Такемічі насупився, але все ще не наважувався підвести погляд.

 — Ви покликали мене, щоб відмовити? Це марно, я не кину Майкі-куна. Я не вірю, що він щасливий… Я знайду його. І я зроблю все, щоб його врятувати, — непохитно подивився він на друзів.

 — Зовсім ні, ми хочемо тобі допомогти, — зауважив Чіфую.

Такемічі одразу глянув на друга здивованими очима.

 — Ти ж намагався знову стрибнути в минуле? — запитала Тацукі.

 — Ти знаєш про стрибки? — здивувався Ханаґакі, і в його голові одразу проскочило: «Невже Чіфую розказав все?» — зразу подивився він на друга, а той тільки повернувся, уникаючи погляду. 

 — То ти плануєш повертатися? — перепитала дівчина.

 — Я не можу без тригера, але якщо буде можливість врятувати Майкі-куна, я готовий стрибнути… 

 — … навіть, якщо це круто повпливає на теперішнє? 

Він промовчав — Тацукі все зрозуміла.

 — Такемічі, ти казав колись, що врятуєш Баджі-сана і Емму? — перервав тишу Мацуно. — В тебе є така можливість. Ми маємо людину, яка може стати для тебе тригером. Якщо ти зможеш їх врятувати, Майкі, можливо, не поглине темна сторона і він не стане якудзою, — його тон голосу заглибився на цих словах. Він зробив коротку паузу, проте стримано вів далі: — Тільки ти повинен розуміти, що тут немає місця для помилок. А ще… ти повинен провести в минулому як мінімум три місяці. Ти справді готови?

Такемічі насторожився, але якщо ці двоє насправді знають спосіб врятувати тих всіх, кого йому не вдалося — він зробить все, що від нього залежить. Він кивнув їм на позначення згоди і поцікавився:

 — І який у вас план?

Тацукі протяжно видихнула. 

 — Що ж… Такемітчі~, слухай: у нас є Ханемія, який більше ніж хтось інший шкодує про смерть Баджі-сана. Якщо ти потиснеш йому руку, то повернешся в 2005, швидше за все, щоб мати змогу врятувати його. Тому зустрітися з Ханемією тобі потрібно хоча б за місяць-півтора до Хеллоуїна, щоб встигнути запобігти тим подіям.

Перед зустріччю з Ханемією необхідно пригадати всю хронологію тих років, щоб раптом не схибити. Про стрибки в часі йому знати не обов’язково, просто постарайся нагадати йому ще раз, як він наламав тоді, щоб раптом не скочити в 2003, — Тацукі говорила далі. — Про те як врятувати Баджі-сана ми поговоримо згодом… Та й Емму. Але перед цим ти повинен досконало засвоїти хронологію подій, щоб не зіпсувати життя іншим. Хоча навіть це не може гарантувати, що нічого не піде по ханемії… Сьогодні 17 серпня, а отже, щоб підготуватися не так вже й багато часу. Розумієш, Такемітчі~?

Той дивився на подругу круглими очима й лише несміливо вимовив:

 — Здається.

 — Що означає здається? — дратувалася Тацу.

 — Я мав на увазі — звичайно я зрозумів, — потер потилицю хлопець.

 — Ех, ну ми ще нагадаємо це перед зустріччю з Ханемією. Зараз у тебе близько трьох тижнів, щоб підготуватися. 

«Підготуватися?» — трохи звів бровами Ханаґакі.

Тацукі дістала папку з усією хронологією та відомостями про членів Бонтен, Тенджіку, Вальхалли та деяких минулих томанців. Там було близько 200 сторінок, останні з яких — його основні завдання, які він мусить виконати в минулому. 

 — Ти мусиш вивчити все до найменшої деталі. Маєш два тижні, тоді перевіримо, що ти гірше знаєш і ще підвчиш, — іронічно посміхнулася Тацукі. 

«Як можна це все вивчити, за пару тижнів!?» — подумки нив Такемічі.

 — І тільки попробуй не серйозно до цього віднестися. Якщо все піде по ханемії — я тебе знайду! Від того, як ти впораєшся залежить не лише доля Манджиро, але й всіх, хто зараз живе щасливо.  

Спершись руками на столик, недовірливо дірявила Ханаґакі поглядом подруга.

«Навіть Наото не був такий прискіпливий» — Подумав гість та нервово ковтнув.

Чіфую з легкою посмішкою дивився на все це й лише додав:

 — Постарайся, партнере. Ти єдиний, хто може врятувати Баджі-сана. Ми на тебе розраховуємо.

…Через два тижні, Такемітчі прийшов до Тацукі й Чіфую знову. Фуджівара підготувала для нього невеликий тест, щоб його перевірити. Як і очікувалося він не запам’ятав все, тому через пару днів він ще раз здавав тест. Він робив це доки не склав його не менше ніж на 80 зі ста.

***

Початок вересня. Суботній ранок. Сьома година. 

Літак прибув до місця призначення. Люди повільно виходили з транспорту. Шіба Хаккаі ступив на землю та забрав свою валізу. Його наздогнала Юзуха — старша сестра. Вона в цей час телефонувала водію. Домовившись, вона вхопила брата за руку й потягла до дороги.

Черговий раз Хаккаі повертається в Токіо після тижня роботи. Хлопець вийшов з аеропорту та одразу дістав мобільний. Він набрав номер Хінаморі. Доки йшли гудки водій загрузив багаж у авто, а Юзуха сіла на переднє сидіння біля водія. Сам Хаккаі сів позаду, досі очікуючи відповіді від Хінаморі. Коли вона відповіла, хлопець повідомив її, що скоро буде дома та він дуже скучив. Хіна напівсонна поугукала в слухавку й далі вирубалася, як тільки дзвінок завершився. Субота все-таки — один з небагатьох днів коли вона може виспатися.

Півгодини після розмови пролунав дзвінок у двері. Хіна ледве почула його. Вона як зомбі покрокувала до дверей. Щойно двері розкрилися, Хаккаі кинувся її обіймати.

 — Хіна! — вигукнув він. — Я дома. Я страшенно скучив.

 — З поверненням, — говорила вона, трохи не встигаючи реагувати.

Шіба міцно тримав дівчину за плечі, притискаючи її до своїх грудей. Вони повільно, в обнімку, відійшли від проходу, щоб Юзуха могла зайти і зачинити двері. Сестра хлопця привітавшись з Хіною та зайшла далі.   

 — Я так скучив, — тихо повторив Хаккаі, все ще обіймаючи дівчину й зариваючись обличчям їй у волосся. — Вибач, що так часто залишаю тебе саму. 

 — Не хвилюйся, все нормально, — тихо вимовила вона.

Хінаморі намагалася вже звільнитися з заручин хлопця. Шіба це відчув. Він полегшив свою хватку, так що дівчина змогла відсторонитися. Хлопець підібрав свою валізу та вони обоє пройшли у вітальню.

Дівчина сіла на диван. Хаккаі присів поруч. Він відкрив сумку й дістав звідти подарунок — сережки — для Хіни, які йому дозволили взяти після показу. Кутики губ дівчини потягнулися догори. Вона взяла їх в долоню та деякий час мовчки роздивлялася прикраси. Раптом Хіна згадала, що немає нічого поїсти, а Шіби напевне голодні. 

 — Відпочивайте, я піду швиденько, щось приготую, — сказала вона, підвівшись з дивану.

 — Можеш не перейматися, ми в літаку снідали, — відповів хлопець, стеживши за її рухами, і на мить посміхнувся. Він продовжив: — лягай ще. Ми тебе розбудили. Я краще душ прийму й теж лягну відпочити. В літаку так спина затекла.

Хаккаі пішов у ванну, а Хіна таки вирішила, щось підігріти і хоча б каву зробити, для хлопця та його сестри. Після чого ще на деякий час прилягла, і чекала, коли повернеться Хаккаі. Проте вона поринула в сни, не дочекавшись.

Всі троє довго валялися по ліжках, аж нарешті Хіна прокинулася. Вона розплющила очі й спробувала дістати телефон, щоб перевірити годину, тільки її рухи ускладнював Хаккаі, який огортав її руками. Хлопець спав дуже міцно, але з тим так само міцно тримав дівчину біля себе. Поволі вона вибралася, намагаючись нікого не розбудити.

Хінаморі глянула на екран телефону — 02.09.2017 13:46. «Трясця, вже так пізно, — вона відклала телефон і попрямувала на кухню, але раптом повернулася, — стоп, котре число? — знову поглянула вона на екран, — Срака, в Хаккаі ж день народження за пару днів! Зовсім з голови вилетіло». Вона стояла посеред кімнати доки поринула в роздуми. Її очі зупинилися на сплячому Шібі. Його обличчя мирне й трохи втомлене від безсонного графіку. Дівчина на довго задивилася на нього. Всередині щось стискалося аж до болю. Хіна розвернулася й тихо покинула кімнату.

***

Влаштовувати вечірку на день народження ніхто не хотів, але до Шіби у квартиру, незважаючи ні на що, завітали Міцуя, Такемічі з Хінатою, а також Тацукі з Чіфую — прийшли привітати Хаккаі.

Друзі засиділися пограти в якісь настільні ігри та випити. Хіна сиділа серед них, але не стежила за всім що відбувалося довкола. Вона була не з ними тут, а цілковито в собі. Хоча вона не бачила Ханемію Казутору вже місяць, вона не могла викинути його з голови. Чомусь її думки постійно поверталися до того дня, коли він прийшов до неї.

Через різке повернення Ханемії вона не могла перестати прокручувати в голові події десятилітньої давності. Зараз знову, дивлячись на Такемічі, Чіфую, та навіть Тацукі, вона думала, що вони не згадують про ті події; вони не відчувають тугу й пустоту. Спостерігаючи за всіма, їй хотілося звинувачувати всіх. Їй було важко зрозуміти, як Чіфую, — хто вважав Баджі-сана іконою, — так легко забув про ті емоції та зараз може посміхатися. Навіть після всього скоєного Казуторою вони всі підтримують з ним відносини. Чому? Хіба не боляче бачити вбивцю свого друга?

Тацукі помітила стан сестри. Вона майже напевне розуміла, чому Хіна така пригнічена. Хоча скільки б вона не намагалася відволікти сестру, — та поверталася до цих роздумів і запивала їх міцними напоями.

Хаккаі постійно дивився на Хінаморі. Він підійшов, коли вийшов із гри.

 — Хіна, ти як? Ти не хочеш з нами грати? — майже шепотом говорив хлопець.

 — Я просто, якась втомлена.

Шіба сів біля неї.

 — Я з тобою посиджу. Я і так вже програв, — посміхнувся той. — От якщо б ти зі мною грала ми б точно перемогли.

 — Напевне, — беземоційно вимовила Хіна, дивлячись в підлогу.

 — Якщо ти злишся, що ми не святкуємо вдвох — вибач. Я не знав, що прийдуть гості, а Юзуха вже через пару днів їде і ми зможемо побути наодинці. 

 — Ні, це не проблема. Я рада, що всі прийшли тебе привітати…

 — Але краще б ми удвох провели більше часу, — зітхнув хлопець. — Давай завтра підемо кудись, у ресторан, або в кіно чи ще кудись. Кажи куди хочеш. Хоч за місто на пару днів?

 — Подумаємо пізніше… я справді втомилася. Йди до своїх гостей, вони все таки до тебе прийшли.

Вона договорила, встала з свого місця та пішла в кімнату, залишивши інших у вітальні. Хіна випивала більше ніж її організм звик, щоб перебити негативні думки, в результаті чого вона швидко сп’яніла та вирубалася в ту ж секунду, коли лягла на ліжко.

За півгодини в квартирі залишилися лише Шіби й Хіна. Було досить пізно і Хаккаі з Юзухою швидко заснули, а Хіна навпаки прокинулася і пішла на кухню. Вона почувалася не дуже добре і не знайшла кращого рішення окрім як запити головний біль вином, чи чимось типу того. Вона вже не розбирала, що залишилося з алкоголю. Дівчина подумала, що краще буде піти прогулятися на свіжому повітрі.

В Токіо вже друга ночі. 

Хіна намагалася вийти без лишнього шуму, але з пляшкою, яка дзвеніла від стуків нею по стіні, підтримувати тишу було складно. Юзуха прокинулася, але вдало прикидалася сплячою далі. Вона тільки прислухалася і чула пошум, а тоді й глухий грім дверей…

Прогулюючись нічним Токіо, Хінаморі пройшла безліч знайомих місць, які знову пробуджували спогади про Баджі. Вона поглянула на свою кисть і стару резинку, що колись давно вона поцупила в Кейске. Вона носила її як талісман, хоча краще сказати — реліквію. Хіна замислилася про те, як би все було, якщо б Баджі тоді не помер. Дівчина часто повертається до цих думок. Вони хотіли жити в нелюдному районі, в будинку з домашнім садом. Він обіцяв, що вони завжди будуть разом. Як їй жити з цією пам’яттю?

Згодом дівчина дійшла до одного з центральних мостів Токіо. Година пізня і рух машин не такий активний. В цей час в її голові знову сплив образ Ханемії. Вона взяла телефон і її пальці самі потягнулися до його номера. Виявилося він був у мережі хвилину тому. 

«Він якого біса не спить?» — подумала вона.

Хінаморі відчула, як її серце наповнюється гнівом. Думки неконтрольовано перебігали: «Казутора тепер вирішив Баджі копіювати? Як він тільки посмів?! Хоча, якщо не придивлятися, зі спини його справді можна сплутати з Баджі. Дідько! Це він винен, що я все згадала і в смерті Баджі тільки він винен!». 

Вона злилася і їй хотілося виговорити Ханемії все в обличчя. Залишки алкоголю підказали їй повідомити своє місцезнаходження і покликати Казутору. Хлопець взагалі не зрозумів, чому раптом Хіна каже йому в третій ночі йти на міст в іншій частині міста, але думка, що могло щось статися змусила його швидко вирушити туди.

Казутора явився на тому мості досить швидко, — а Хіна таки сиділа на мості й чекала на нього. Схоже вино, яке вона пила було дуже міцним, якщо досі тримало її, або ж вона знову творить нерозважені вчинки і справа не у вині.

 — Хіна! Ти що робиш на вулиці в таку годину? Щось сталося? — підходив до неї Ханемія. 

Він пам’ятав цей міст, на ньому він з Баджі приходили на переговори з Томанцями перед Закривавленим Хеллоуїном. Так багато поганих рішень і дій було зроблено тут.

Хіна повільно піднялася з цементу й вбивчим та холодним поглядом дивилася, як наближається друг.

 — З тобою все гаразд? — схвильовано запитував той.

 — Я схожа на людину, в якої все добре? — з роздратуванням вимовила дівчина й з поглядом сповненим ненавистю. Хлопець не мав, що відповісти, тільки:

 — Пробач…

Хіна тихо й нервово посміялася.

 — Мені байдуже на твої вибачення, — процідила вона. — Я не знаю, навіть, чому тебе покликала. Бачити тебе нестерпно… — вона подивилася на дорогу, освітлену ліхтарями. — Не можу зрозуміти, чому Баджі обрав врятувати таку підлу людину, замість того, щоб жити… бути з тими, хто його любить і цінує. Ти не заслуговуєш на таке відношення… — вона схопилася за поручні й мимоволі почала плакати, але продовжила: — Він…  Він завжди був на твоєму боці, а ти… тільки й думав про себе! Жалюгідний зрадник… — вимовляючи останнє речення, Хіна відчувала напруження в щелепі. Дівчина в цю мить старанно витирала сльози долонею.

Ці слова були для Казутори гірше ударів в обличчя. Він це все знав. Знав, що не заслуговує на доброту, яку люди проявляють по відношенні до нього. Він б і сам був радий тоді вмерти замість Баджі, але, оскільки Кейске пожертвував собою, щоб врятувати такого, як він — Ханемія мусить продовжувати жити, і знає, що більше за все Баджі хотів, щоб Хіна була щаслива, тому його головна ціль тепер оберігати її.

Казутора підійшов до подруги, щоб не дати її наробити дурниць в такому стані. 

 — Я розумію, що ти відчуваєш…  

Хіна знову розізлилася. Вона повернулася до нього і дала Ханемії сильного ляща. Кинула на нього зневажливий погляд.

 — Ти не розумієш! — схлипнула дівчина. — Не смій такого говорити! Ти й гадки не маєш, як це — втратити кохану людину! Ти вбив Баджі!

Вона штовхнула його в груди, і плакала ще дужче. Схилила голову й сльози невпинно капали на асфальт. А її голос тріскав від болю, що переповнював її, та все ж вона продовжувала надривати його:

 — Ти… Через тебе я втратила його! Через тебе я не можу жити так, як ми мріяли! Через тебе я ненавиджу кожен, клятий, день без нього! Все це — твоя провина!!

Казутора застиг, він не міг нічого зробити. Все, що вона говорила правда, навіть вибачатися не має сенсу, бо він усвідомлював, що від неї йому не отримати прощення. Він дивився на неї співчутливим та винним поглядом. 

 — Хіна… дозволь відвести тебе додому. Обіцяю ти мене більше не побачиш.

 — Пішов ти!

Знову штурхнула вона Казутору в грудну клітку.

 — Мені не потрібно від тебе нічого. Не треба робити вигляд ніби не байдуже на мене. Баджі був би живий, якщо б ти не був таким егоїстом! Можеш хоч вже забиратися! — дивилася дівчина на нього очима сповненими сліз та ненависті. — Давай, йди звідси! 

Він не міг з нею сперечатися, і після всього почутого Ханемія подумав, що краще йому залишити її та більше не тривожити. Хлопець повільно відступив і пішов уздовж моста. Хіна дивилася йому в спину наповненим люттю поглядом. Довге темне волосся, цей балахон, та силует. Дівчина бачила, як «Баджі» віддаляється. Вона несвідомо й повільно рушила за ним.

 — Стій…

Вона встигла схопити Ханемію за куртку. Хлопець зупинився й кутовим зором подивився на Хінаморі. Не перестаючи плакати, вона опустилася на землю, але все ще міцно тримаючись за куртку. Тоді повільно відпустила та шепотом мовила:

— Забирайся.

Ханемія пішов, не озирнувшись.