Пролог

«— Не можу повірити, що ти реально будеш працювати в школі! Ми скоро станемо найвідомішим гуртом, а ти хочеш побути вчителем?

— Слухай, я закінчив університет… З відзнакою, тож те, що мене відправили сюди, насправді, досить непогано. І, знаєш, з якогось боку це навіть плюс нам, як гурту. 

— Це чого це? 

— Ця школа є найелітнішим закладом з усіх можливих. Вона має багато унікального. Але, найголовніше, що окрім дітей багатіїв тут можуть навчатися ті, хто мають унікальні магічні здібності. 

— Ага, я зрозумів, що цей заклад максимально крутий, але поясни мені, як це допоможе нам, хто ніяким чином з магією не пов’язаний.

— От йолоп. Більшість підлітків, не важливо маги чи ні, мають в своїх гаманцях стільки грошей, скільки ми за все своє життя не заробимо. Тож, якщо вони будуть нашими фанатами, наше життя буде в шоколаді…»

×××

Хаку підірвався на ліжку. Він ненавидів такі ночі, бо це завжди означало одне: його чекатиме тиждень безсоння, а коли втома стане такою сильною, що протистояти їй буде занадто важко, він побачить її.

Чоловік підіймається на ноги та підходить до відчиненого вікна, а потім бере цигарку з підвіконня і швидко закурює її. Він вже встиг винайти певну закономірність, коли йому починають снитися спогади, але все одно не міг переступити через себе. Хаку відчуває, як хтось обіймає його зі спини та цілує в плече.

— Чого ти прокинувся? — заспаний дівочий голос нагадує йому, чого спогади вирішили повернутися саме зараз.

— Бо мені вже час йти, — він тушить цигарку, скидує чужі руки, а потім швидко одягається, — дякую за ніч та вечір.

Він не чекає відповіді, а просто тікає з кімнати. Через декілька хвилин він потрапляє у власну.

Його звати Сетеваго Хіро, йому двадцять дев’ять років, колись він був музикантом, колись він грав на гітарі так, ніби це в останнє, а потім він покохав усією душею дівчину, що розбила йому серце. Тож зараз він звичайний вчитель мистецтва у неймовірно елітній школі, який періодично не спить ночами, бо бачить в своїх снах спогади про той час, коли був щасливим.

Хаку викурює чергову цигарку та падає, прямо в одязі, на ліжко. Він знає, що сьогодні вночі знов побачить її, таку яскраву, енергійну та щасливу. А тому бажання курити стає ще сильнішим. Але чоловік бориться із цим, тож закриває очі і повільно поринає у сон.

Пройшло вісім років з того моменту, як Каліпсо Лафейсон зникла з його життя. Пройшло п’ять років з того моменту, коли він перестав шукати її.

Хаку ще не знає, але сьогодні цей лічильник покаже нуль