1

Зійшло сонце,
дитинча виглянуло в розбите віконце.
А там натовп озвірілий,
у дитини сльози, ніби злива.

Звіри ті пускають слину,
та виригують на кшталт “слава расасії”.
Там захисники, там захисниці
йдуть у кайданах до “в’язниці”.

Дитина плаче “там же мама, там мій дядько,
що вони вчинили – захищали Україну…”
Зриває хрестик, б’є ікону.
“Якби Бог був, не допустив ніколи б!”

Азовці стояли до останнього,
за це їм шана навіки.
Не допустимо такого,
щоб їх не шанували наші діти.

Воєнний злочин – єдине,
що можуть чинити терористи.
Ні одна нормальна людина
не відмовиться горлянки їхні перегризти.

Хороший кацап – мертвий,
голова в нього віддерта.

Захисники Маріуполя, усієї країни
мають вижити,
якщо цього не станеться,
то як нам жити?…
існувати.