I love that she’s got daddy issues, and I do too

The Neighbourhood – Daddy Issues

…Він знав куди бити.

Кожен удар ременем із грубої шкіри по її ніжній, ще навіть дитячій, насправді був присвячений її матері-втікачці, яка не витримала життя з таким єбанатом. І все-таки серед її багажу, на превеликий жаль, не вистачило місця для п’ятирічної доньки.

«Я могла тоді поміститися в будь-який пакет»,- кожен раз, як вона відчувала жорсткий удар, проносилося в її думках.

Розглянувши себе в дзеркалі вона підсумовує, що немає жодного синця на лиці, руках і нижче поясу. Влітку тільки так. Взимку, коли без безформного светра і теплих штанів нікуди, так не обходиться. Взагалі, зимовий варіант кращий: менша концентрація травм в одному місці, тому заживає швидше, та й принаймні лягти в улюблену позу – на живіт – можна, бо не так болить.

Закінчивши роздуми, дівчина одягає найлегший свій одяг і виходить з “проклятого” дому в невимовну спеку. Липень розійшовся не на жарт, і було враження, що пекло не тільки в її будинку, а всюди. Цього разу її ніхто не зупиняв на пів дороги, бо Стів, вивільнивши абсолютно всю злість і, здається, взагалі весь дух на ній, ліг посеред мотлоху, у вигляді пустих бляшанок з-під усього найдешевшого пійла з місцевих магазинів, пачок цигарок, пластикових пакетів від їжі та, напевно, ще чогось, і прямо там і заснув мертвим сном. І знову ж таки, на превеликий жаль, не зовсім мертвим.

Вулицями не найсприятливішого для здорового зростання молодого організму району де-не-де можна було побачити компанії з знуджених підлітків. Хоча, чого гріха таїти, район був гавняним, а обдовбаними могли ходити навіть 10-ти-річні діти, якщо старшим було нічого робити, аніж гратися з малими. Кому було діло до дітлахів, якщо вони не були не вдома і не їбали мізки батькам, які або хотіли відпочити після нічної зміни, або намагалися доробити хоча б одну справу по дому.

Пройшовши через усі нетрі приміського містечка, дівчина нарешті наблизилася до місця призначення – скелястий виступ, який позначав кінець глуші й початок столичного життя. От тільки непереливки. По всіх законах жанру, відділяла її від марева “золотого” життя прірва – звичайна прірва від кар’єру, на який просто забили всі підприємці – але так гарно звучить ця метафора, еге ж?

– Маленька дівчинко, давно не бачились! – вона не почула шелест кроків старих конверсів по сухій випаленій палючим сонцем траві, тому тепер легко відсахнулася від голосу кращого друга над вухом.

– Олух! Ти чого так різко?! – невдоволенню не було меж.

– Ей, ну-ну, тихо, – руки долонями з пивом догори в жесті “я з миром і бухлом”, – не хотів лякати. А ти чого така замріяна? Невже нарешті знайшла собі когось?

– Ще чого, – відповіла ухильно на вираз обличчя, який був одночасно відстороненим і зацікавленим, що було характерно тільки одному її знайомому, і продовжила поважним тоном:- роздумую над великим.

– Це ти про хавку значить так думала? – грайливий вираз обличчя, але серйозний тон – ще одна характерна риса цього персонажа її, на диво, довго роману, враховуючи всю хуйню, яка в ньому відбувається.

– Точно, – після цього нарешті наступили привітні обійми, але навіть легкого дотику холодний від пива долонь, було досить, щоб дівчина шикнула від болю нового витвору Стіва.

Хлопець одразу забрав руки і навіть відійшов як ошпарений. Далі він не подавав знаку, але вона знала, що він все зрозумів, як завжди. Єдиний, хто без слів все завжди знав і не дойобував, хоча хвилювався.

Якось раз, ще як вони були ледве знайомими, він побачив рану від залізної пряжки на цілу долоню. Тоді цілий вечір від нього не можна було відв’язатися: спочатку він намагався майже спокійно довідатися, хто це зробив, коли в нього вийшло, то мати лилися рікою Амазонкою, далі в приступі агресії він намагався вирватися з хватки двох хлопців, які на той момент були більшими за нього аж у 2 рази, і в нього, треба визнати, майже вийшло; далі він заспокоївся, але дівчину від себе не відпускав, продовжував повторювати, що це так легко Стіву з рук не зійде, що якби вона погодилася, якби була його маленькою дівчинкою, то він зробив би все, що потрібно, утік і сховався б з нею. Продовжував повторювати, що вона вже ніколи б не повернулася в той “проклятий” дім, не побачила б  того засранця. Пропозиція була заманливою, але, слухаючи все це, єдине, на що вона була спроможна – це заплакати. Те, що її найбільше вразило в той день, були якраз сльози, але не її. Два малюки сиділи перед входом в гараж друга і проливали сльози над спільною бідою. Це могла б бути романтична сцена під дощем, але надворі було все те саме палюче сонце, а герої не кидалися великими сентиментальними промовами, а тікали від проблем по-своєму. У той вечір вони викурили запас “трави” на всіх і більше не говорили про це жодного разу.

Розсівшись, на капоті старої розвалюхи, яка вже бозна скільки часу стояла на обриві в не придатному для їзди стані, хлопець і дівчина почали скромний бенкет, який складався з дешевого пива і білого порошку.

– Про що ти думаєш? – питання зірвалося з її уст неочікувано навіть для неї самої, але задурманений наркотою розум не перебореш.

– Прямо зараз? – це вибило з рівноваги навіть його, – ти ж все одно забудеш до завтра.

– Тоді розкажеш знову.

Вона востаннє нагородила його легкою посмішкою на пересохлих тонких губах, а йому так і не випала нагода розказати знову.