Розділ 10
від Matt MelnychukЯк Червонокіготь і очікував; Вітряного Клану на Зборищі не було. А шкода, йому як і всьому Кланові дуже хотілося побачити їх щоб дізнатись, що Тіньовий Клан з ними зробив.
Червонокіготь сидів у групі вояків із різних Кланів і слухав як Тигрокіготь розповідав про битву з Річковим Кланом.
— Я боровся, як кіт із Лев‘ячого Клану! Троє вояків напосіли на мене, хотіли втримати, але я розкидав їх. Так я бився з ними, аж поки двоє не впали без тями, а третій утік до лісу, як маленьке кошеня, що плаче за мамою.
— Хотів би я подивитись за тим, як ти б‘єшся як вояк Лев‘ячого Клану, мабуть таке класне видовище. — Подумки поглузував з нього Червонокіготь. Він не міг витримати того як цей котяра явно перебільшував любі історії про себе.
Після Тигрокігтевої історії, він розвернувся щоб піти пошукати Плямолистку за її запахом. Попереду Червонокігтя в тому самому напрямку ішов Вогнелап. Підозри вояка здійснилися коли вони двоє дойшли до того самого гурту котів, у якому і стояла Громова медикішка. Вогнелап став прямо перед Червонокігтем, сором‘язливо поглянувши на Плямолистку, не помітивши як позаду нього, Червонокігтя переповнили ревнощі. Темно-рудий вояк аж клацнув зубами від злості, після чого зціпив їх як найміцніше.
— Для мене як для вояка найбільшим ворогом є Тіньовий Клан — але як для кота, найбільшим моїм ворогом безумовно є цей кицюня! — кричав подумки Червонокіготь.
Вогнелап відійшов і сів біля Сіролапа, почавши з ним розмову, Червонокіготь же старався найти місце біля Плямолистки. Треба було позбутися тих двох Річковий котів що сиділи по різні сторони від неї. Бійки на Зборищі не дозволялись, так як між Кланами було перемир‘я. Треба було ввічливо попросити і надіятись що один із них зрозуміє і поступится.
— Пссс, слухай друже, ти не міг би трохи відсунутись і зробити для мене місце. — прошепотів Червонокіготь до одного з них.
Вояк глянув на нього, потім на Плямолистку, і незадоволено буркнув:
— Навіщо? Сядь збоку від мене якщо ти хочеш до нас приєднатись.
— Ні, ну, ти розумієш, мені по тим чи іншим причинам потрібно сісти біля неї. — відповів благально Червонокіготь, після чого уже суворіше додав. — Будь другом, відсунься.
Та вояк видимо і не думав його слухати. Червонокіготь знову підняв тон голосу, та вже несвідомо випустив кігті, як збоку до нього долинув суворий голос Левосерда:
— Ей, Червонокігтю, що це ти там спориш із Річковими котами? — він підійшов ближче. — Що таке, у вас про битву незгода?
Червонокіготь не збирався розказувати своєму воєводі про сміхотливу причину чому вони з Річковим котом погарячкувались про місце біля Плямолистки, замість того він випрямив спину і відповів:
— Та це все нісенітниці Левосерде, просто він мене трохи розгнівив своєю неповагою до Громового Клану.
Левосерд, будучи шляхетним вояком, не став доставатись до молодого вояка. Та Червонокігтю довелось піти вслід за Левосердом коли той сказав що Зборище от-от почнеться. Червонокіготь покірно сів біля воєводи, на лиці в нього далі був вираз спокійної рішучості, та всередині бушувала люта буря. Невже Зореклан не міг дозволити йому просто-напросто сісти біля Плямолистки поки вони разом були на Зборищі? Та якщо треба, то Червонокіготь піде проти самого Зореклану щоб здобути її любов! Але чому усе було так важко!?
Із Великого Каменя почувся клич провідників трьох присутніх Кланів який оголошував про початок Зборища. Вітряний Клан так і не з‘явився. Тим не менш, Зорелом взяв перше слово. Забувши про свої пристрасті, Червонокіготь зосередився на Зборищі. Як і всі присутні, він обурився абсурдною пропозицією Тіньового провідника, щоб Громовий і Річковий Клани поділилися з Тіньовим своїми мисливськими угіддями, через нібито нестачу здобичі для кошенят. У інших Кланів що, хіба немає своїх голодних ротів? У Громового точно є.
Та Кривозір вже дозволив Тіньовим котам доступ до риби в річці. На думку Червонокігтя, це публічно доказало безхребетність Річкового провідника, як перед чужими Кланами, так і перед його власним. Зорелом також зробив попередження про вигнанку з їхнього Клану, зрозуміло що це була Жовтоікла.
Після виступу Зорелома, старійшини зібралися щоб обсудити її. До них навіть долучився Темносмуг власною персоною, наголошуючи на тому що він був правим нащод старої кішки, і що її потрібно позбутися поки вона не скривдить когось з кошенят. Тигрокіготь же наказав швидко повертатись до табору і розібратись з Жовтоіклою.
Коли коти повернулись, вістка про те, що сказав Зорелом про Жовтоіклу, розлетілася за мить. Червонокіготь спостерігав, як Темносмуг з Тигрокігтем жорстоко притягнули Жовтоіклу на галявину. Але на подив усіх, включаючи Червонокігтя, Синьозірка наказала не завдавати Жовтоіклій ніякої шкоди, так як усі кошенята були цілі.
Натомість, Синьозірка звернула увагу всього Клану на небезпеку Зорелома, з чим Червонокіготь згодився. Тіньовий Клан був справжньою загрозою, усім потрібно залишатись напоготові. Також Синьозірка оголосила що збирається до Місяцескелі, для порад від Зореклану.
Червонокіготь же прошмигнув до кубла Плямолистки. Медикішка не зраділа візиту темно-рудого кота, та вона цього не виказувала.
— Що ти думаєш про Зорелома, Плямолистко? — постарався завести розмову Червонокіготь. — Сьогодні на Зборищі він виглядав як справжній покидько.
— Це правда, Зорелом є амбітним егоїстом який прагне влади, і у ньому чимало поганого. — ніжно відповіла йому медикішка, кинувши на нього лагідний погляд своїх блискучих бурштинових очей. У цей момент Червонокіготь просто хотів втопитися у її очах, її голос звучав для нього як колискова яку він міг слухати вічно, в такі часи його любов до неї досягала свого піку. Червонокіготь розумів, що не може уявити собі життя без Плямолистки.
Та у цей момент в кубло навідалися Вогнелап з Сіролапом.
— Ви прийшли взяти трави для подорожі? — звернулася до них Плямолистка, відвернувшись від Червонокігтя. Вояк моментально спохмурнів, наче грозове небо.
Вогнелап також попросив в медикицьки макового насіння для Жовтоіклої через нову рану. Плямолистка вказала їм на трави загорнуті в листя. Вогнелап їй подякував і нагнувся за травами.
Червонокіготь всього на хвильку відвів голову, і Плямолистка цим скористалася. Вона нахилила голову до новака і ніжно потерлася носом йому об щоку. Почувши муркіт Вогнелапа, Червонокіготь глянув на нього, і застав як його кохана, любов всього його життя, якраз встигла забрати голову від Вогнелапа.
До цього часу, незважаючи на присутність свого головного конкурента, вояк старався втримувати суворий і розслаблений вираз обличчя. Та у цей момент в нього замало очі не повилазили.
ЯК!?
Вона не могла так чинити, не тоді коли вона разом з цим рудим шмаркачом зараз стояли в присутності вояка, який кохав її усім серцем!!!
Хіба вона цього не розуміла!? Хіба вона не бачила, яким красивим і вправним вояком був Червонокіготь, що він був готовим на все заради неї!? А на що був здатний заради неї цей кицюня!? Невже він може так просто забрати її собі у Червонокігтя, як мишку!?
Червонокіготь був готовим на все щоби вона хоча би потерлася об нього так само, як об Вогнелапа тільки що!
— Зореклане, чому не я!!!? — був готовий закричати Червонокіготь. Двоє новаків якраз уже йшли до свого кубла.
— Щасти вам! Безпечної дороги! — гукнула їм наостанок Плямолистка, після чого повернулась до Червонокігтя. — То ти хотів поговорити про Зборище?
Та вона застала у нього на лиці вбивчо лютий погляд вслід новакам, яким він пропалював Вогнелапа наскрізь. Думки у нього в голові були ще гіршими:
— Щиро бажаю, щоб ти здох по дорозі, Вогнелапе!
0 Коментарів