Розділ 9

Після новин про зникнення Вітряного Клану, весь Громовий Клан гуртом взявся до роботи, щоб приготуватися і уникнути долі Вітряного. Усі коти навколо трудилися як тільки могли, будуючи фортифікації навколо табору, тримаючи постійну оборону на кордонах, і завжди залишаючись на поготові. Ким би ти не був, старійшиною, чи новаком, усі без винятку були готові стати на захист рідного Клану.

    Сам Червонокіготь так сильно захопився своїм обов‘язком перед Кланом; завжди бігаючи то на полювання, то в патрулі, що деякий час не мав шансу побачити Плямолистку. І тільки в один момент, він встиг зловити те як Вогнелап прямував до кубла медикицьки під час своїх доглядів за Жовтоіклою. Вояка це вже, м‘яко кажучи, починало хвилювати.

    — Це ще зараз усе розгортається навколо малих побачень, вимушених через його покарання. А от пізніше, він її вкраде. — сказав сам до себе у той момент роздратований Червонокіготь, його терпець уривався. –– Присягаюсь  Зорекланом, цей рудий вилупок вкраде її у мене.

    Та у цей момент вояк був вимушений піти у черговий патруль з Левосердом і Тигрокігтем. Вільного часу у нього зовсім не було. Повернувшись, він разом із старшими вояками застали як Вогнелап, Сіролап, і Круколап донесли до табору найостанішу частину із свого улову. Червонокіготь мав визнати, попрацювали новаки на відмінно. Левосерд їх похвалив і дозволив взяти трохи свіжини для себе, а Тигрокіготь як завжди причепився до Вогнелапа про те, чи виконує він свої обов‘язки з Жовтоіклою. Пізніше він також зловив Сіролапа, нібито за тим що він замість Вогнелапа збирався віднести Жовтоіклій їсти, та малий зміг швидко виплутатися.

    Червонокіготь же не думав про це. Сидячи на своїй підстилці у вояцькому кублі, Червонокіготь натомість далі думав про Вогнелапа. Цей новак його чесно заінтригував. Почавши своє життя як кицюня, без ніякого поняття наскільки важким являється життя лісового кота насправді, Вогнелап натомість активно прокладав собі шлях до звання вояка Громового Клану. Він міг дійти далеко в своєму житті в лісі, і Червонокіготь боявся, що він стане жертвою його успіху.

    — Що, вже втомився? — роздуми Червонокігтя перебила Мишошубка, він навіть не помітив як вона зайшла до кубла. — Ну нічого, ще можеш відпочити. Сили потрібно берегти, а не перевтомлюватись коли ще весь день попереду.

    Та ні, я вже передихнув. — відповів молодший вояк, щоб уникнути чужої компанії. — Я певно ще раз піду в патруль. Новаки і так наловили вдосталь свіжини.

     • • •

    Коли три новаки наступного дня вертались до табору з Тигрокігтевого випробування, менші кошенята так і затопили Вогнелапа похвалою. Червонокігтеві було всеодно, це ж кошенята. Натомість коли новаки заговорили про завтрашнє Зборище, вояк задумався. Він бував на Зборищі як новак, та це вже було давно, він вже пропустив не одне Зборище. Не зашкодило нарешті би сходити. Та Червонокігть ще знав, що на Зборища ходили і медикоти. В оточенні багатьох котів з інших Кланів, він не зможе так просто провести багато часу коло Плямолистки.

    Під час вечірнього зібрання Клану, Червонокіготь сидів непохитно, прислухаючись до імен які вимовляла Синьозірка. Йому було достатньо почути своє  ім‘я біля самого закінчення, щоб здобути надію на те, що Зореклан все таки ще має хоча б крихту милості над ним.

    — Та твій обов‘язок усе ще перед твоїм рідним Кланом, Червонокігтю. — прошепотів він сам до себе, неначе кіт Зоряного Клану. — Як би любов до Плямолистки тебе від цього б не відволікала, ти не маєш забувати про цей обов‘язок. Та і до того ж, вона медикішка. Куди вже тобі до неї?