синець

робота на осінній фікрайтерський з’їзд 2021. ключ “Поки ти тут”

У відділку темно але холодне світло монітора все одно сліпить очі. Мозок вже потроху закипає, як лють. Хоча остання не затихала у Коґамі в тілі вже дуже, дуже довгий час. Він має рацію. Він знає, що він має рацію, та його вічно виставляють ідіотом і конспірологом.

– Тупі офісні пацюки, – він стукає кулаком по столу, в останній момент втримавшись, щоб не наробити шуму. Видно, все ж час додому. Там за бажанням хоч груші можна навішати тумаків.

Єдиний плюс працювати гончаком в тому, що не треба далеко йти з роботи додому. Три відсіка, одні сходи і кілька коридорів. Не швидше за телепорт, проте телепорти все ще не винайшли. 

– Доброї ночі, – Коґамі дивується піднятою бровою і під шурхіт автоматичних дверей проходить до дивана, бере турботливо полишену для нього банку пива. Каґарі все ж не допив, як і обіцяв, – що наш сумлінний детектив робить в такий час в такому місці? Не статусно якось.

Ґіноза в куті складає руки на грудях і прикриває очі, намагаючись не істерити, як він це завжди робить. Хлопці вже сплять і не варто їх будити, бо почнемо з того, що Масаоку Ґіноза бачити хоче ще менше ніж Коґамі, а якщо розбудити Каґарі, то він вже не дасть спати нікому. Ситуацію могла би владнати Яйой, але ліжко Шіон зручніше ніж койки у їхньому гуртожитку. Коґамі вичікує кілька секунд і, не дочекавшись, іде до плити шукати, чи залишили йому ще хоч щось крім пива.

– Убив би, – Коґамі не встигає зреагувати, чує доволі гучний удар, щось падає з низенького столика за його спиною, а Ґіноза, не знижуючи швидкості влітає в нього і хапає руками за пояс, притискається до спини і незручно давить окулярами на плече, – убив би блять, та не вб’ю.

Коґамі на секунду висне, упершись руками об стільницю, а потім зітхає, легко торкається зчеплених рук Ґінозм і намагається розвернутися до нього обличчям.
– По-перше, зніми цю гидоту, – не чекаючи на обурення він стягує з носа колишнього напарника окуляри і кладе позаду себе на стіл, – по-друге, ти вдарився, дай подивлюсь. 

Ґіноза не пускає, тільки мовчки дивиться. Потім стискає губи і опускає голову, відходить і взагалі відвертається. Намагається звичним жестом поправити окуляри і просто тре перенісся, коли згадує, що їх нема. Коґамі знову повільно зітхає роздратування і легко підштовхує Ґінозу в спину, спрямовуючи до дивану. Сідає перед ним на коліно і стискає ліву ногу трохи вище коліна, орієнтовне місце зіткнення. Ґіноза шипить і намагається бити Коґамі по руці. Руку Коґамі перехоплює та не пускає, сідає поряд.

– Буде синець, – посміхається і цілує долоню, десь там де розходяться пальці. Ґіноза ще кілька секунд виділяє собі, щоб стримати вереск, та врешті решт здає позиції. Розтікається по спинці дивана і стікає Коґамі на плече. Руку в руці повертає і стискає. Сопить, збираючись щось сказати.

– Не починай тільки про справу знову…

– Тоді не буду. Просто замахався вираховувати день коли на твоє місце треба буде когось нового шукати.

– Тобто? 

– Нічо..

– Слухай, – Коґамі тицяється носом у волосся Ґінози, говорить тихо, – Нікуди я не дінусь. Ходім.

– Тобто?

– Спати, – Коґамі коротко цілує його кудись туди, де тицьнувся носом і встає, так і не відпустивши руки, – поки я ще тут.