1

Якби другий пілот Девід Нолан на роботі керував Боїнгом 747 так сановито, як зараз вів свій Шевроле Камарро – його негайно звільнили б з “Краун Ейрлайнс”. Харизматичний блондин тридцяти з чимось років змушував стрибати автівку з ряду в ряд, недбало кермуючи однією рукою, бо другою у цей час жестикулював, пояснюючи щось своїй напруженій пасажирці.

– Але, Емм, ти просто звикла до тих крихітних літачків, але цей… – він усміхнувся, – цей чудовий зразок інженерного мистецтва – Боїнг 747-400 з чотирма двигунами Роллс-Ройс, найкращий у своєму класі!
Емма Свон дивилася прямо перед собою на вітрове скло і розмиті плями, що були іншими автомобілями, які вони обганяли – якщо їй судилося померти, вона хотіла знати, що поклало край її існуванню в цьому світі.

– І хіба так важливо, що іноді у нас буде однаковий польотний графік? — поставив риторичне питання Девід, грюкнувши долонею по рульовому колесу, широко посміхнувшись і струснувши головою. – Це навіть на краще, адже в такі дні я зможу підвозити тебе до роботи. Мушу визнати: ці поїздки почали ставати досить нудними, але тепер мені є з ким поговорити.

Чоловік подивився на Емму з широкою дружньою усмішкою, і Свон швидко усміхнулася у відповідь, так що Девід повернувся назад до дороги і зосередився на своїй пекельній їзді. Пілот перевів погляд на трасу і вдарив по гальмах, щоб об’їхати автомобіль, який виїхав на шосе з меншою швидкістю.

– Ти в нормі? – Девід насупився, помітивши тільки зараз, що його пасажирка не промовила ані слова з того часу, як вони сіли в машину двадцять хвилин тому.
– Так, – швидко відповіла Емма і кліпнула, щоб відволіктися від своїх фантазій, – так, пробач, Девіде, я трохи не в собі. Нервую, мабуть.
– У тебе все буде чудово! – Заявив Девід з радісним ентузіазмом, – ти закінчила всі тренування, ти чудово впораєшся!
Емма розсміялася з його дитячої захопленості.
– Я вперше обслуговуватиму справжніх пасажирів першого класу! Не якихось людей із тренувальних курсів, що зображують ідеальний акцент.
– Все буде чудово, – засміявся Девід, – що може піти не так?
– Три тижні інтенсивного навчання перед тим, як тебе пустять у справжній політ, говорять про те, що вони вважають, що все може піти досить погано, – хіхікнула Емма, – нічого з цього не схоже на те, до чого я звикла. На моїй колишній роботі не було різних класів: треба було тільки посадити пасажирів, перевірити, чи пристебнуті ремені, продемонструвати техніку безпеки і постаратися продати їм якнайбільше всякої нісенітниці до приземлення. Це – належне обслуговування, вони багато платять за свої місця та чекають, що повернуться на землю.
– І ти будеш чудова, – Девід усміхнувся, відкрив центральну консоль, вивудив цукерку з відкритого пакетика і закинув її в рот, – ти пройшла навчання і отримала найвищі позначки. І подумай про гроші, – він виразно потер пальці між собою.
– Гроші – єдина причина, чому я роблю це, – зітхнула Емма, – розклад у мене преогидніший, я майже не бачитиму Генрі, але оплата того варта.

Девід кивнув без ентузіазму і заговорив серйозно.
– Я все ще думаю, що два трансатлантичні перельоти на тиждень – це занадто для тебе, Емм. Ти згориш на роботі.
Емма знизала плечима.
– Це єдиний варіант, за якого я зможу бути поряд з Генрі. Навіщо мені вільний час, якщо я буду у неправильній країні? І, крім того – не забувай про гроші: чим більше я працюватиму, тим швидше поверну вам з Мері-Маргарет борг.
– Ти нічого не повинна нам повертати, ми раді, що ви з Генрі живете з нами, – Девід по-справжньому посміхнувся.
Емма відповіла на усмішку і м’яко стиснула його плече.
– Ви обидва такі добрі до мене, але ти ж мене знаєш, я повинна сама за все платити. Я винна вам орендну плату, не кажучи вже про плату за те, що Мері-Маргарет няньчиться з Генрі. Особливо тепер! Вона бачитиме Генрі частіше, ніж я, а йому ще п’ять років, він думатиме, що вона – його мати!
Вони хором розсміялися, і Емма стягла цукерку з відкритого пакетика, перш ніж знову покласти руки на коліна і повернутися до свого занепокоєння.
– Мері-Маргарет любить Генрі, і любить наглядати за ним, поки ти працюєш, – сказав Девід, – ти нічого нам не повинна, краще зосередься на тому, щоб сплатити заборгованість за кредитами.
– Гаразд, тепер у мене депресія, – зітхнувши відповіла Емма, – розкажи мені ще про цей свій фантастичний літак, будуть якісь поради?
– Ну… усього у нас триста шістдесят сім місць для пасажирів, – почав Девід, ніби зачитуючи текст із презентації, – двісті сімдесят одне в економ-класі, сімдесят два в бізнес-класі та двадцять чотири в першому класі. На борту під час перельоту знаходяться десять бортпровідників та старший бортпровідник – Айріс Вінтер, чула про неї?
– Ні, – Емма похитала головою.
– Вона – сука, – просто пояснив Девід, – не зв’язуйся з нею, роби те, що вона тобі каже, і все буде гаразд. Якщо ти з чимось не згодна – просто забий: воно того не варте. Я чув, що вона влаштовувала переведення з першого класу в економ тим, хто просто заперечував їй, а для тебе це буде шаленним зниженням оплати.
– Що? – Вигукнула Емма. – Вона ж не може це викоїти, правда?
– Її чоловік – голова відділу з розподілу бортпровідників у Нью-Йорку. Вона робить те, що хоче, і він дозволяє їй це, – Девід похитав головою і зітхнув, – зайве говорити, що вона керує залізною рукою тому, що може… так що просто не стій у неї на дорозі.
– Зрозуміла, – кивнула Емма.
– У першому класі чотири бортпровідники – двоє на верхній палубі та двоє на основній у носі літака, – пояснив Девід. – Якщо буде можливість то обирай ніс: там лише десять місць, а на верхній решта чотирнадцять. А ще там тихіше і більшість пасажирів, які постійно літають з нами віддають перевагу цій області. Ніс ближче до дверей, і вони швидше опиняться в аеропорту.
Емма кивнула.
– Добре, спробую здобути ніс, зрозуміла.
Девід глянув на годинник.
– Виліт о сьомій вечора, і у нас є ще три години. Година займе передпольотний інструктаж і щє година буде на борту до прибуття пасажирів.
– Ще раз, о котрій ми приземлимося в Хітроу? – Запитала Емма.
– О сьомій тридцять ранку, – відповів Девід. – Сьогодні на борту буде чимало людей через те, що зараз вечір неділі та всі, хто працює в Лондоні і має бути там у понеділок вранці обирають цей рейс.
– Пекельна поїздочка, – засміялася Емма.
– Якщо ти не летиш першим класом, – зауважив Девід.

Емма застогнала.
– Правильно. О, я сподіваюся, всі вони вирішать поспати.
– Вирішать, – кивнув Девід, – вони втрачають кілька годин через те, що ми летимо на схід, так що, хоча зліт у нас о сьомій вечора, а посадка о сьомій ранку, але переліт тільки семигодинний. А з урахуванням зльоту, вечері, сніданку та посадки, у них залишається максимум п’ять годин на сон.

Вони доїхали до аеропорту Кеннеді, і Девід припаркувався на стоянці Краун Ейрлайнс. Він подивився на Емму, яка розглядала свою червону спідницю, щоб переконатися, що та в такому ж ідеальному стані, в якому була, коли жінка дістала її з пакета для сухого чищення цього ранку.

– Ти чудово виглядаєш!, – сказав Девід.
– Недостатньо виглядати чудово, – відповіла Емма, – я повинна виглядати бездоганно весь час польоту. – Жінка поправила білу блузку і дістала з сумочки дзеркальце, щоб переконатися, що зачіска та макіяж під час колії не постраждали. – Вам добре, хлопці, – продовжила Емма, прибираючи на місце кілька локонів, що вибилися з хитромудрого пучка, який вона зробила вранці, – біла сорочка, краватка, піджак – готово.
– Не забувай про кашкет, – сказав Девід, виходячи з автомобіля і прямуючи до багажника, щоб дістати їх валізи. Коли Емма приєдналася до нього, чоловік одягнув кашкет і перекинув піджак через плече, – бачиш? Легко.
Емма дістала з валізи свій червоний піджак і вдягла його. Потім змінила човники на туфлі на значній шпильці, які мала носити навіть в аеропорту. Емма поправила високий комір свого піджака, дістала з сумки бейджик, прикріпила його до відвороту і подивилася на Девіда, чекаючи на його схвалення.
Чоловік усміхнувся їй і кивнув:
– Ідеально, ти виглядаєш на всі сто як перший клас Крауна, – сказав він.
– Добре, – Емма застебнула сумочку, – сподіватимемося, що я все ще так виглядатиму після дев’ятигодинної нічної зміни!
Девід дістав її валізу, закрив багажник та поставив автомобіль на сигналізацію. Він виразно вказав рукою на вхід для персоналу, і вони вирушили через стоянку до будівлі головного управління Краун Ейрлайнс.