Розділ 2

Псевдоремінісценція – порушення за типом ілюзії пам’яті, що полягають в зсуві в часі подій, що дійсно мали місце в житті пацієнта. Минуле видається за сьогодення.
Конфабуляція – порушення пам’яті коли людина забуває певні події, тому заміщає їх помилковими спогадами. Існує п’ять їх видів: заміщаючі, фантастичні, екмнестичні, маревні і галюцинаторні.
*Варити воду – знущатись. (фразеологізм)
Іридоцикліт – запалення райдужної оболонки і циліарного тіла ока, може виникати і внаслідок важких травм ока.

– Тобто ти кажеш, що Вільям Моріарті, ака твій мертвий наречений або хтось дуже на нього схожий, валявся сто метрів вниз по течії від Тауер-бриджу і стверджував, що він – кримінальний консультант, який бився з тобою, а потім зістрибнув з моста прямо у воду? – уточнив Джон, скінчивши слухати розповідь Голмса про його нічну пригоду.

– Джоне, та це пиздець! Це.. це ж не актор, у нього немає гриму, ти сам йому спиртом лице обробляв і чув його белькотіння про те, що він не хоче стати опіумним наркоманом, коли ти йому морфін колов! Ти взагалі бачив, як він зблід, коли ти увімкнув світло в палаті?! Чи як він почав розпитувати, за які гріхи Господь його відправив туди, де він зовсім нічого не тямить?

– Таке ні псевдоремінісценцією не назвеш, ні конфабуляцією… Може… може він просто обдовбаний? – ніяково усміхнувся Джон, закінчивши накладати останній шов на повіку Вільяма.

– Ти б тоді морфій йому не колов, – гірко видихнув Голмс і привідкрив вікно. – Слухай, я закурю?

– Шерлоку, ти в маніпуляційній палаті! – нагадав йому Ватсон. – Дійсно божевілля. А вираз його обличчя, коли я сказав, що введу йому антибіотик? У бідолахи, певно, ледь інфаркт не стався. А якщо він знову прокинеться дезорієнтований? Може… не сильно тобі з таким довіряю, але, може… візьми на кілька днів відпустку і прослідкуй за ним в себе вдома? Я не можу його залишити в клініці, хоч вона і приватна. Вночі тут нікого немає, а цілодобово моніторити пацієнта, який сахається від венозного джґута, медсéстри не будуть, сам розумієш, – Джон знизав плечима. – А ти взагалі дивився по його кишенях?

– Не-а. Лиш годинник бачив, як його на пляжі намагався обдивитись, – знизав плечима Голмс і зняв з вішака піджак Вільяма. У зовнішніх кишенях не було нічого, зате у внутрішній… Насупившись, Шерлок дістав звідти складену вчетверо змокрілу фотографію, з якої вже почав відслоюватись картон. – О, може якась ц.. Що за ху..?! Джоне, глянь! – розгорнувши світлину, Голмс підійшов до друга і протягнув йому знімок.

– Ха.. що?! Це.. що… – Джон лиш зміг роззявити рота, не сказавши більше нічого. На фотографії були зображені три брати: Альберт, що сидів у кріслі, по праву руку від нього стояв Вільям, коло якого трохи нижчий ростом Луїс. Усі вдягнуті у вишукану одіж, яку зараз точно ніхто не носить. Потерті краї, вигорілі згини світлини – усе свідчило про те, що Вільям часто на це зображення дивився і постійно носив з собою, навіть у день самогубства тримав при собі у кишені піджака. Господи, чого Шерлок про це взагалі думає? Не може ж бути такого, що цей хлопець перемістився в часі. Чи, може..?

– Думаєш, автентичне? – Ватсон присів за стіл, не відриваючи погляду від фотографії.

– Вона потерта, в деяких місцях вже трохи й вигоріла, а таких драних згинів можна добитись, лиш якщо хтось буде двадцять чотири години безперестанку згинати-розгинати фото. Джоне… мені здається, чи ми в щось вляпались? – нервово розсміявся Шерлок і присів на ліжко поряд з Вільямом.

– Ну куди у брудному одязі до пацієнта, Голмсе, май совість! – Джон згорнув фотографію і кинув її в руки свого друга. – Ти подумав над тим, що я казав?

– Ні, я спеціально проігнорував твою пропозицію стати нянькою для рандомного мужика, взявши відпустку на роботі! Ти себе чуєш? – Шерлок поклав фото поруч з головою Ліама. Дія опіату вже давно пройшла, тож зараз хлопець просто досипав під транквілізаторами, яких йому надавав Джон. Розбиратись посеред ночі із психом, який тричі перепитав, що таке «пульсокс… пульсоксим.. пул.. що ви таке робите?», не хотів ні Ватсон, ні Голмс. Але Шерлок знає, що так просто він цю ситуацію не облишить. Йому життєво необхідно знати, що за чортівня відбувається. Мертві ж не можуть воскреснути, а подорожі в часі – така ж небилиця, як і прибульці. Хоча… після сьогоднішньої ночі Шерлок і тому вже не здивується.

– Давай так. Ти виписуєш мені лікарняний листок на два тижні, я забираю цього фрукта до себе на хату, коли він прийде до тями, ми з ним дружно поговоримо, а потім решту лікарняного я проводжу в кабінеті психотерапевта, добре? – Шерлок перевів погляд на Джона, котрий лише тихо розсміявся у відповідь. Чомусь не покидало відчуття, що життя Голмса після цієї ночі зміниться. Правда, важко було сказати, в хорошу чи погану сторону. Кілька днів утримувати в себе вдома двійника свого загиблого партнера, ще й говорити з ним, коли вони обидва мають одинакові імена, голоси і навіть зріст… Так, одним тижнем у мозкоправа на прийомі тут не обійтись.

– Домовились, друже, – Джон ласкаво посміхнувся і відкрив електронний кабінет на своєму комп’ютері. Пора придумати Шерлоку діагноз.

Вільям прокинувся від звуку розбитої склянки і такого набору слів, якого не чув навіть від п’яниць із Вестмінстера. Голова безбожно боліла, а на лівому оці була пов’язка. Точно… точно, вчора увечері ж сталось щось… дивне. Ліам не може пояснити, що це було, але хлопець відчував себе не на своєму місці. Немовби у якомусь іншому вимірі.

– О, ти вже очухався. Певно, я тебе збудив, як стакан розбив. Сорі, – Шерлок посміхнувся і поставив на столик перед диваном тарілку з їжею.

– Чому ця кімната така дивна? – Вільям підняв погляд на юнака, який з неприхованою цікавістю розглядав його. Інтер’єр тут… неоднозначний. Чудернацькі меблі з незрозумілого типу дерева, обшивка на дивані надто жорстка, люстра на стелі без свічників…

– Давай ти спочатку поїж, а потім ми з тобою про все поговоримо, добре? – зітхнувши, Голмс дав Ліаму вилку і присів в кріслі поряд. У відповідь Моріарті лише кивнув і тихо охнув, коли побачив неймовірної краси філіжанку.

– На ній.. на ній в деталях художник зобразив якесь місто! – захоплено проговорив юнак, піднісши горнятко ближче до обличчя, розглядаючи зображення. Все настільки чітке і неймовірне! Таких яскравих кольорів і на картинах не побачиш, а тут такий немислимої краси пейзаж. – Шерлоку, вона ж, гадаю, фунтів двадцять коштує! Звідки вона в тебе?

– Га? Я купив цю фотокружку в переході на Сохо за півтори фунти, – збентежено відповів Голмс. – Їж, будь ласка, бо я тебе зараз чимось гримну.

Вільям лиш знизав плечима і опустив погляд на тарілку, на якій самотньо красувалась підгоріла яєшня. Напевно, не треба нарікати на їжу, яку готує людина, що врятувала тобі життя.

– І взагалі, як ти такий активний? Тебе дванадцять годин тому під наркозом штопали, а твій погляд по кімнаті бігає так, ніби ти енергетиків перепив, – буркнув Шерлок і підпер щоку рукою.

– Мені шви наклали? – спитав натомість Вільям, бо не хотів ганьбитись через брак знань про «енергетики». Яєшня на смак просто жахлива, але тільки тепер юнак зрозумів, наскільки зголоднів за весь цей час.

– Ага. Дерев’яшка тобі трохи пошматувала повіку, та й, певне, дістанеш якийсь іридоцикліт через це все. Не знаю, чи зір в тебе потім буде нормальним на тому оці, але бачити ти будеш. – відкривши вікно, Шерлок закурив.

І правда. Голмс допоміг йому, відвів до шпиталю, де над Вільямом, певно, довго порались лікарі, а потім забрав до себе… додому. Ліам і не знав, що у Шерлока є ще одна квартира. Як він взагалі собі таке може дозволити? Він наче скаржився, що грошей на оренду на Бейкер Стріт не вистачає, то як зміг другу собі знайти?

– Ліаме… Як ти ставишся до подорожей у часі? – серйозно запитав Шерлок і видихнув дим.

– Не певен, що такі речі є реальними, Голмсе. В наш час ледь-ледь парові машини винайшли, а ти вже про такі подвиги загадуєш. Ні, дійсно, як художник так гарно міг вмістити ціле місто на горнятку? Ти справді дав за.. як ти сказав, фотокружку, півтори фунта? – з цікавістю перепитав Моріарті. Шерлок так по-чудернацьки назвав оце горнятко. Вперше в житті Вільям чує таке слово.

– Ти або надто вжився в роль, або реально не з цього століття, – Шерлок загасив сигарету і вихопив горня з рук Ліама. – Скажи мені краще, чи знайомий ти з цими людьми? – Голмс протягнув зім’яту фотографію хлопцю.

– Ти зараз воду вариш? Це ж Луїс і Альберт, ти їх добре знаєш, – Моріарті насупився, розгорнувши світлину. Ах, вогка і тепер трохи розмита в деяких місцях, але яке щастя, що ціла. Цей знімок вони зробили ще у Даремі три роки тому, як тільки переїхали у місто. Вільям пам’ятає, як тоді вони допомогли містеру Флекслеру позбутись одного із аристократів, адже той використовував своїх селян, як робочий скот, без поваги і належного ставлення.

Шерлок замислився. А може, ну його? Чи не легше буде прогнати пораненого хлопця геть, аби той вертався, звідки прийшов і не мозолив Голмсу очі? Та Шерлок любить речі, які здаються нереальними. Він не має права ігнорувати щось, що з’явилось, мов грім серед ясного неба, так і не роз’яснивши ситуацію. Треба добряче над всім подумати. А він це вміє, не даремно ж закінчив один із найпрестижніших університетів світу і працює в поліції, де гордо носить назву «найдурніший наймудріший слідчий» та постійно допомагає розкривати навіть найтяжчі злочини. У своєму досить молодому віці Голмс вже закрив понад триста справ, тож нинішня ситуація йому явно не завадить розім’яти мозок. Все ж, він обожнює загадки ще з дитинства, а пройти повз отакої авантюри, в яку сам і замішаний, буде гріхом. Може, він стане першовідкривачем якогось неймовірного феномену? Тож, тепер треба все розкласти в голові по поличках.

Вільям Джеймс Моріарті. Отак цей дивак вчора представився. Як дві краплі води схожий на людину, яка колись існувала в цьому світі, але не знав, чому до нього ставляться, як до прибульця. Назвав дату двадцять другого листопада 1879 року. Падіння з Тауерського моста, бійка із Шерлоком Голмсом(?), дорогий на вигляд костюм явно не з нашої епохи, пожежа в Іст-Енді, якої тут в помині не було, кишеньковий годинник, незрозуміло сильний страх перед голками і морфіном, абсолютна відсутність знань про антибіотики зім’ята сімейна фотографія… Світлина явно не підробка, бо поки Вільям був у відключці, Шерлок добряче її дослідив. Годинник практично новенький, з штихельним гравіюванням, яке зараз ніхто не робить. Ініціали, рік, страх перед звичайними автомобілями, чорт, та такий подив перед фотогорнятком навіть найкращий актор не зможе передати! Безумство! Загадкове, феєричне, неможливе безумство!

Голосно засміявшись, Шерлок піднявся з дивану.

– Ах, це просто немислимо! Це фантастика, Ліаме! Я й не знав, що таке дійсно може бути! – зашкірився Голмс, плеснувши в долоні.

– Шерлоку? – з осторогою озвався Вільям. Зі сторони Голмс виглядав як дитя, якому вдалось з першого разу зліпити рівну і гладеньку сніжку. Звідки в нього стільки радості? – Про що ти?

– Дивись! – витягнувши із кишені домашніх штанів смартфон, Шерлок розблокував екран і протягнув телефона Ліаму, який відсахнувся назад із переляканими очима. Брюнет виглядав так, немовби прямо зараз зробить якесь неймовірне відкриття.

– Це.. що за річ? – впівголоса запитав юнак.

– А це, мій любчику, двадцять перше століття!