Пролог: Початок нової ери. Вчений-дослідник Врен

Містичні та Захоплюючі Пригоди Врена

Пролог: “Початок нової ери. Вчений-дослідник Врен.”

Це все почалося у другій половині 21 століття, коли людство знайшло щось нове… Таємну і небачену донині територію на планеті Земля. Цілий новий простір було відкрито випадково у результаті досліджень й випробувань новітніх порталів, розміщених між Канадою та Антарктидою. Вчені ненароком торкнулися до тонкої плівки вимірів, створивши вхід у невідомі землі, куди ще не ступала жодна нога людини. Дослідники вирішили назвати це місце Другою Землею або Землею 2.
Вони тепер знали, як можна змушувати з’являтись ці проходи у будь-який час, але лише на Антарктиді. Такі події стали фундаментом для початку нової ери в історії людства.

Випадкова знахідка манила до себе так, неначе була золотим гігантським самородком, що впав просто з неба й здавався цілком безпечним. Проте… Чи насправді воно так є?

Короткочасний страх минув, який швидко замінили шалені і неспинні зацікавленості разом зі сподіваннями. Внаслідок цього, утворилася низка довготривалих експедиційних місій з метою освоєння нових територій науковим персоналом різноманітних спеціальностей й категорій.
Через сприятливі умови ідентичні до планети Земля, без особливих вагань почали будуватися окремі лабораторії з комплексами, навколо яких згодом виникали інші будівлі. У кінцевому підсумку, все це зрослося в одне науково-дослідницьке містечко під назвою Фсалсіті або ж *Fsalcity.
Місто, що втілювало мрії, давало нові можливості й надії. Для кожного воно мало свою ціну. Науковці вбачали тут сенс усього свого існування, заможні люди – віддалене, вільне і безтурботне життя, а підприємницькі компанії – новий спосіб сталого заробітку чималих грошей.

У той самий час, навколишня територія залишалася маловідомою. Відомими були тільки околиці міста навколо. На цій місцевості росли такі самі види рослин, комах й птахів, як на Землі. Але найдивнішим залишалося те, що до сих пір не було виявлено жодного представника інших сімейств тваринного світу. Разом з цим не виявлено й водойм, не враховуючи підземні води, тому наявність живих організмів, які б могли жити у підводному середовищі, неможливо поки що спростувати або підтвердити. Виникла суперечка між поглядами вчених, одні стверджували, що не існує інших форм життя в цьому просторі, інші мали протилежну думку та спиралися на далеко не повну дослідженість територій. Тим паче, усі бачили що після світлих пагорбистих луків за 40 кілометрів, рухаючись у західному напрямку від Фсалсіті, починається густющий ліс, де, гіпотетично, якраз і живе та сама звична фауна. Проте рано чи пізно ми про це дізнаємося, тож не думаю, що зараз потрібно витрачати час на роздуми цього.

Повернімося краще до Землі й подивимось на натовп випускників наукових освітніх закладів, яких об’єднувала одна мета – відвідати, а ще краще, отримати робоче місце в Фсалсіті. Можна тільки уявити, як усі вони намагаються найстаранніше працювати, неодноразово натякаючи про омріяне перенаправлення своїм директорам і керівникам. Молоді дослідники, думали що зможуть досягти чогось більшого, стати відомими на весь світ, зробивши нові неперевершені відкриття.

Серед випускників Дослідницького університету на Землі був, нічим не особливий, дослідник-початківець, що міг вирізнятися серед інших лише своїм важким і скептичним характером. Усім, хто намагався, не вдавалося з ним налагодити хоч якісь більш-менш дружні стосунки. Цього двадцятирічного пройдисвіта звали Врен. Він мав світло-каштанове волосся, каро-сіруваті очі й зазвичай насуплений, серйозний вираз обличчя. Критикуючий погляд на все, що його оточувало, додавав ще більшої нестерпності. Незважаючи на своє коріння з Норвегії, де більшість людей вірила в духів та міфічних істот, притаманних цим регіонам. Врен не мав спокою і при нагоді повсякчасно заперечував існування цієї “науковонепідтвердженої фауни”, називаючи згадки в стародавніх легендах та переказах “іпохондричною фантазією”. Кожного разу, коли висловлював свою точку зору, то обов’язково починав підвищувати голос, енергійно наводячи аргументи до власної правди. Місцеве суспільство, у відповідь на таке ставлення, зненавиділо все його сімейство. Батьки юнака зазнавали болісного приниження й страшного сорому. Врен взагалі не любив спілкуватися або співпрацювати з кимось, тому йому було байдуже що про нього думають “еволюційно-відсталі люди”. Через домінуючу впертість стояв завжди на своєму та не визнавав своїх помилок. Але як і в будь-кого, у нього була теж світла сторона. Врен дуже добре навчався, без проблем вступив до Дослідницького університету, остаточно закінчив навчання і отримав диплом з відзнакою – мав можливість обрати який завгодно науковий напрямок, маючи наразі статус початківця з деякими перевагами. Наполегливо виконуючи усі завдання та доручення, незабаром отримав підвищення до більшого – середнього привілейованого рівня.

На довготривалі прохання Врена найвище дослідницьке керівництво, нарешті змирившись, погодилося і відіслало його до Фсалсіті на Землю 2. Після прибуття в місто, його було заселено у невелику квартирку й попросили чекати, допоки повідомлять про подальші вказівки. Молодому досліднику це не сподобалося, він сподівався одразу отримати робоче місце в перший день.

Пройшло цілих два тижні. Врен нарешті отримав електронного листа від мерії Фсалсіті з проханням підійти до кабінету директора науково-дослідного центру. Вчений був невимовно розлючений занадто довгим, як на його думку, очікуванням. Здавалося, що у юнака від люті розгорівся чи не справжній вогонь всередині. Прагнув висловити всі свої накопичені емоції й потік душі. Пояснити керівництву, наскільки ж він важлива особа серед усіх інших в науковому складі. Тому якщо йому доводиться так багато чекати, то це прояв великих масштабів неповаги до нього.

Розпалений дослідник прийшов до мерії. Під час блуканин, невдалих спроб знайти потрібні йому двері та крику на всіх зустрічних робітників, які траплялися на шляху. Коридори у поєднанні з Вреном утворювали лабіринт із небезпечним мінотавром.  Вилаявши кожного й перевівши усі кабінети, все ж таки, знаходить потрібний. Та рано радіти, до директора простягалася довжелезна черга. Ну… Мабуть не важко здогадатися, що Врен був на межі. Тому дочекавшись, він підійшов до дверей і з усієї сили вдарив ногою, відчинивши двері, які аж грюкнули об стіну. Вчений побіг уперед, впершись руками об стіл перед директором й випроставшись над ним і схопивши його за комір…

Це було лише в уяві Врена. Насправді ж, він не мав такої фізичної сили щоб настільки психувати та з глузду їхати. Тому просто підійшовши до директора з дуже червоним і серйозним обличчям, почав скаржитися, нити й вимагати, щоб дали йому гідне призначення. Директор зрозумів, що Врен став би справжнім кліщем на задниці, якщо хлопця відправити працювати в наукових колах. Тож, обдумавши та перебравши в голові усі варіанти, раптом згадав про нещодавно збудований двоповерховий маєток одним із заможних людей, який вирішив купити земельну ділянку поруч із недослідженим лісом на заході від Фсалсіті. Там встигли усе облаштувати меблями та технікою, закінчити ремонт, провести власну каналізацію, інтернет й електроенергію. Проте через два місяці сім’я бізнесмена покинула цю місцину і повернулася назад на Землю. Бідкалися на якусь страшнючу та небезпечну істоту чи взагалі невідомо що з темного непрохідного лісу. Директор  переповів усю інформацію Врену в деталях, а також надав вказівки, за якими вчений мав дослідити ці околиці й перевірити наявність фауни в місцевих заростях, запевнивши що це дуже важливе і невідкладне доручення призначене саме для такого досвідченого дослідника, як він. Зазначивши, що місцем його проживання стане той будинок, який буде повністю забезпечено усім необхідним безкоштовно, тобто за рахунок Фсласіті. Пообіцявши також виплачувати премії за значущі звіти, дослідження й нові відкриття.

На диво, Врен був приємно здивований і відразу заспокоївшись, чемно подякував та попрощався, що було зовсім для нього не характерним. Він прийшовши до квартири, почав готуватися до завтрашнього від’їзду. Як для скептика і мізантропа – це нездійсненна мрія бути якнайдалі від суспільства.

Тож, наступного дня рано-вранці, коли тільки треті півні проспівали, сяючий від радості Врен вже прибув до свого «райського куточка». Усе згодом оглянувши, вчений був повністю вдоволений. Проте…. Єдиний мінус на його думку, що вид з вікон не дуже оптимістичний, з них було видно, як гарні покриті травою галявини луки закінчувалися так, наче стикалися із темною стіною. Темний-темний, густий і таємничий ліс… Від лише одного зирку стає по-справжньому лячно на душі й холодно в серці.

Таким був початок незвичайних пригод. Для молодого норвежця почалося зовсім нове життя, про яке навіть не підозрював. Ніхто не здогадувався що принесуть за собою наступні дні…

*Fsalcity – назва міста, яка походить від англійських слів «first» («перше»), «scientist» («наукове»), «and» («і»), «life» («життєве»), «city» («місто»)