Початок

-Невже ти думала,що я допоможу тобі?В той день я просто пожалів тебе і не більше.Я ненавиджу тебе! Думки:Ні,ні!Скільки ще ти хочеш робити мені боляче?Невже я на це заслуговую?Де та твоя усмішка, яка так мені подобалася? Ти повернувся до мене спиною і мовчиш.Чому?Що я тобі зробила? Віє холодний вітер і починає крапати дощ,а я сижу на землі і дивлюся як ти покидаєш мене тут…Тебе вже не видно,а я досі сижу і шукаю тебе очима.Маленькі сльозинки покотилися по моїм щокам.Навіть не зрозумієш чи це каплі від дощу чи мої сльози.Усе скінчено.Нащо я надіялася? Чому мені так боляче?Сердце ніби перестає битися,а я перестаю надіятися.Він не повернеться.Мокра та грязна я іду не знаючи куди.Вітер сильнішає,а дощ холоднішає.А я іду далі ні про що не думаючи.Кожний мій крок був дуже болючий.Здавалося я тут так і помру нічого не виправивши.Я просто падаю на землю.І дивлюся на темні хмари з яких ллється вода.Не думала я ,що можна вбити людину не тільки силою,а й словами.По моїм щокам знову потекли краплинки води.Ні,це не дощові краплі,а мої сльози.За що це все мені?Невже я тут таки помру і ніхто навіть не буде шукати мене?Мене вже нічого не боліло,я просто хотіла заплющити очі.Та чи відкрию я їх знову?Я припинила про щось думати і просто закрила очі.Які будуть мої останні слова?Кому мені їх казати?Моє тіло повністю паралізувало,я навіть вже не відчувала як дощ на мене ллється.В вухах почало шуміти і голова боліти.От і все.Мої останні слова будуть такими:”Я хочу повернутися у минуле і усе змінити!Те що я зробила було великою помилкою,я хочу знову жити тихим і спокійним життям!”.
Дощ став меньше накрапати і вітер теж з тих .Хмари кудись далеко попливли і на небі піднялося в гору сонечко.Було дуже любо зараз дивитися на краєвид.Та сумно,що дівчина цього вже не бачила