Твій светр

Вперше за довгий час мені приснився хороший сон. Там був Андрій. І все було добре.

А потім я прокинувся.

-Як спалось?-Не розтуляючи очей запитав Андрій, який лежав біля мене.

Я посміхнуся і обійняв його. Він пригорнув мене до себе.

-Хочу млинці на сніданок.-Пробурмотів я уткнувши носа в груди хлопця.

-А я піцу.-Сонно сказав він.

-Фе-е, тільки не з ананасами, бо я тебе знаю.

-Добре, млинці так млинці.

За вікном середина літа. Сезон дощів.

Андрій хоч і не дуже добре, але закінчив третій курс і його не вигнали, хоча довелось трохи побігати за викладачами.

Павло, Маша, Софа, Ліля та Апер вже як два місяці з’їхали від нас. Вони повернулись в Київ коли там стало відносно безпечно. Без них стало трохи нудно.

Коли повертався додому після роботи то не було цього гомону та вереску, до яких я вже звик. Не літали більше речі по кімнатах і ніхто не сварився через дрібниці. Ніхто посеред ночі нікого не будив, щоб пограти в карти, як це робив зазвичай Апер. Холодильник більше не смердів рибою, яку часто любив їсти Павло. Зарядку тепер треба було купувати, бо Маша свою забрала а у Андрія інший роз’єм. Більше не звучали на всю кухню Телебачення Торонто та Рагулівна, яких любила слухати Софія на повній гучності. Стало ні з ким підколювати Машу і Андрія, як це ми робили із Лідою.

-Так тихо.-Зауважив я.

-Пару годин тому так не було.-Сказав Андрій і посміхнувся.

Я зашарівся.

-Можемо ще пошуміти.-Додав він і поцілував мене.

-Сусіди знову жалітимуться…

Хлопець потягнувся за колонкою і включив якусь рандомну незнайому мені пісню. Лише потім я дізнався, що це була Еverybody talks- Neon Trees .

-Тепер не будуть.-Мовив мені Андрій на вухо і почав обціловувати моє обличчя а потім припав до губ. Я поривчасто вдихнув та затамував подих.

Коли я відповів на поцілунок, то Андрій навис наді мною.  Ми цілувались під драйвову музику. Його губи торкались моєї шкіри поки мої руки ковзали по його спині. Я вже не соромився торкатись його всюди. Заривати пальці у його волосся, проводити по шиї, плечам, рукам, торсу і нижче. Залоскотав його і він дзвінко засміявся. Вкусив мене куди попало десь в районі живота.

Я схопив його за обличчя і поцілував, притягуючи до себе. Тепер обціловував його я. Обійняв його руками і ногами, не хотів відпускати.

Музика переключилась і почав грати LAUD-Два дні.

Андрій відсунувся від мене.

-Ти куди?-Запитав я потягнувшись до нього не бажаючи відпускати.

-Нікуди. Я буду поруч.-Заспокоїв він мене і поцілував у коліно.

Андрій поглянув на мене і я побачив в його очах ті бісові вогники. Не відриваючи від мене свого хитрого погляду він поцілував трохи нижче. Його руки притримували мої ноги а губи ковзали по стегнам.

По моїй шкірі пробіглись мурашки від його дотиків. В середині затріпотіло від хвилювання і ніяковіння.

А потім…

Я закрив рот руками, щоб стримати стогін і сильно заплющив очі. Відчував, як кров вдарила в голову і не тільки. Щоки залились багрянцем і палали. Сильно запекло обличчя від сорому і насолоди водночас.

Це було навіть краще ніж тоді руками у ванній. Аж занадто добре. В мене тепер дуже багато питань до Андрія.

Музика не стихала а Андрій не зупинявся. Мої пальці ніг сильно вдавились в постіль.

Я важко видихнув.

Андрій витер рукою губи і поглянувши на мене посміхнувся.

-Ну як?-Запитав він ніби насміхаючись наді мною. Він же прекрасно бачить, що я ледь дихаю і не зможу зараз зв’язати і двох слів.

Посмішка не сходила з лиця хлопця.

Я так-сяк припіднявся на руках і завалився на Андрія. Тепер я був з верху.

Я схопився за його плечі і намагався розслабитись. Повільно опустився на нього.

Відчув гаряче дихання Андрія в себе на ключиці і те, як він тихо застогнав. Його руки лягли мені на стегна, допомагаючи рухатись.

Я більше не стримував ні свої стони, ні рухи.

Пісні грали одна за одною, але все так перемішалось в голові, що я вже не згадаю їхньої назви.

В голові був лише коханий, і я більше нічого не відчував крім нього.

 

На сніданок ми не встигли. Довелось пити каву і обідати млинцями, які приготував Андрій.

Коли він готував їх то мав такий гарний настрій, що аж підспівував.

-Моє серце палає, серце в вогні…

-Ти підозріло сьогодні веселий.-Зауважив я і позіхнув. На відміну від нього я не виспався.

-У мене є для тебе сюрприз, який тобі дуже сподобається.-Сказав він інтригуючим тоном, перевернувши млинець у повітрі.

Я просяяв.

-Який?-Запитав.

-Скоро дізнаєшся.-Відповів він загадково посміхнувшись.

До третьої години ми прибирали квартиру. Мушу зауважити, що це було саме за ініціативи самої лінивої дупи, коли мова йде про прибирання. Я аж здивувався коли побачив швабру в руках Андрія.

Весь час думав, що за сюрприз мені підготував Андрій. Питав у нього кілька разів, але той вправно переводив тему. Проте помітив, що він часто зиркає в телефон.

Коли ми закінчили з прибиранням хтось подзвонив у двері. Поки я до них йшов я молився, щоб то виявились не сусіди, які прийшли жалітись на музику з самого ранку.

Відчинивши двері побачив кур’єра.

-Добрий день. Ваше замовлення.-Сказав він.

-О, піца.-Звідкись з’явився Андрій і забрав від кур’єра піцу.

Вже на кухні я рахував коробки.

-Десять?!-Викрикнув я.-Ми це все не з’їмо.

Я заглянув всередину.

-Ні-і-і! Тільки не кляті ананаси.

Андрій закрив коробку.

-Це все не нам.-Сказав він.

-А кому?-Запитав я вже уявляючи як виколупуватиму кусочки фрукта.

В двері знову подзвонили.

Андрій побіг відкривати. Не встиг він відчинити, як коридор враз заповнився радісними криками.

Я виглянув і на мене вмить хтось накинувся із обіймами.

-ОЛЕ-Е-ЕСЬ!-Радісно пищала Маша міцно стискаючи мене.

До нас підбігла Ліля і Павло.

Я бачив як Апер і Андрій теж обійнялись.

Навіть Софія прийшла. Вона лише помахала мені рукою посміхнувшись кутиком губ. Та цього було достатньо, щоб я зрозумів? що вона рада мене бачити, як і я її.

Коли всі переобнімались Андрій підійшов до мене і сказав:

-Сюрприз.

-Ти їх сюди покликав? Дякую.-Вдячно мовив я. Мене переповнювали емоції. Я мало не розплакався від щастя.

-Ти так не радій.-Сказав він.-Вони на тиждень приїхали. Ти мене ще проклинатимеш.

Я засміявся.

 

Лунала музика з колонок, яку ввімкнула Маша. Ми їли піцу і слухали жарти Апера. Він написав їх для стендапу, який має відбутись за кілька тижнів в Києві.

Маша і Ліля розказали, що в них все настільки серйозно, що вони планують познайомити одне одного з батьками. Павло тепер працює адміністратором у ресторані і дуже цьому тішиться. Апер добився того, щоб стендапити на великій сцені; хоч кохання всього свого життя ще не зустрів, та він не зневіряється. А Софія ходить на курси тактичної медицини і хоче стати військовим медиком.

Ми кілька годин підряд говорили без перестанку і ніяк не могли наговоритися. Стільки всього треба було обговорити.

Зрештою я вийшов трохи на балкон. Я вже і відвик від цього гоміну.

Хтось відкоркував пляшку. Мабуть Павло, бо він єдиний із нас робив це вправно, все такий колишній бармен та офіціант. Я почув, як розбився келих і після цього Софа почала кричати, який Апер криворукий. Почув, як залились сміхом Маша та Лідія.

На балкон вийшов Андрій.

-Я вже і забув, як шумно буває із ними.-Сміявся він.

Було трохи прохолодно. Останні дні сильно дощило. Але перед тим, як зійти за горизонт сонце востаннє показалось із-за сірих хмар.

Весь цей час я не зводив очей з Андрія. Його сині очі дивились на захід сонця, поки те сонце цілувало його обличчя своїми променями.

Андрій поглянув на мене і від його погляду в грудях розлилось тепло.

Він непомітно для інших торкнувся своїм мізинцем мого.

-Знаєш,-тихо мовив він, щоб лише я почув,- я ніколи не думав, що все може залежити від однієї людини настільки сильно. Настрій, мрії, плани на життя. Бажання прокидатись кожного дня знаючи, що та людина буде поряд. Хотіти прожити довге життя в цьому світі і витримати все лиш для того, щоб бути із цією людиною як найдовше.-Говорив хлопець і я ще ніколи не чув, щоб він казав це настільки щиро.-Ти став для мене цією людиною.

В моїх очах забриніли сльози. Все що він сказав я хотів висловити йому ще давно. Не вмію я так гарно зізнаватись у коханні як він, тому все що зумів сказати було:

-Ти теж, Андрію. Ти теж.

Я хотів його поцілувати, але на кухні було занадто багато лишніх пар очей. Тому я взяв його за руку.

-Тобі холодно?-Запитав він. Мабуть, через те, що мої руки були крижаними.

-Та трохи…-Знизав плечима я, та хлопець вже натягнув на мене свій полосатий светр.

Стало тепліше. Светр Андрія був дуже зручним і комфортним. А ще просто величезним, як на мене.

По Львову завищала сирена.

-Сирень…-пробурмотів Андрій.

-Що?-Перепитав я.-Сирень? Шановний львів’янине, можливо ви мали на увазі бузок?- Індульгентно запитав я.

-Та ні, сирену.

-Може краще стара-добра блєдіна?

-Блєдіна це те що летить. А сирень це попередження. Зараз типу вечірня сирень. Хоча так, звучить я повна дичина. Забуть те, що я щойно сказав.

Я звузив очі.

-Скажи, ти вже встиг чарочку хильнути?

За нами почала кричати Маша.

-Ви де там? Апер придумав гру. Правда спочатку він хотів карти на роздягання, але після того як Софа дала йому по шиї його осяяла нова ідея.

Маша вийшла на балкон і почала нас затягувати всередину.

Ми веселились аж до ранку поки не поснули як хробаки хто де. Я був щасливий, що поряд були мої друзі.

І те, що поряд був він.

 

 

 

 

---

От і кінець. Спасибі, що читали💚

 

Шановні читачі, я є у твіттері. Завітайте  Banderfly🦋✨🚩🏴 (@Banderfly_) / Твиттер (twitter.com)   Там я анонсовую нові розділи та роботи ( а також там є мемчики по цьому фф і можливо скоро з’являться і арти)