Глава 36

Міріам і Реджинальд збиралися йти на карнавал разом, вони приготували частування… теж разом. Поки Міріам збирався, я сидів на сходах, не наважуючись заговорити про те, що дізнався.

Моїм батьком не може бути Мерлін, правда ж? Я не можу запитати в тата, він такий щасливий останнім часом… А якщо серйозно, то в мене не було слушного моменту. Через свято у всіх повно справ, у Міріама теж, він просто не відгукується на «потрібно серйозно поговорити»!

І в результаті я так і не зміг запитати…

— Коли виходитимеш, вимкни світло та зачини двері, — сказав мені тато, мабуть, уже зібравшись. — Мені не подобається, що дорослих звуть на свято першим, але я тут не мер міста.

— Досить бурчати, — попросив Реджинальд, допомагаючи йому вдягнути плащ. — Ми просто віднесемо частування та поспілкуємося з людьми нашого віку.

— Говориш так, наче ми старі!

— Йди вже! — підігнав я. — А то в будинок для літніх людей запізнишся!

— Мелорі! — обурився миттєво Міріам, хоча Реджинальд посміхнувся (правда, приховав усмішку від тата), а отже, нема чого на мене скалити зуби. — А сам чому сидиш? Ти купив костюм?

— Я не піду в ньому на гру! — обурився я. — Після матчу обов’язково перевдягнуся, гаразд?

У двері постукали, Реджинальд відчинив відразу ж, бо знав, що це прибув Крист’ян. Варто сказати, він та ще хитра лисиця — взяв і зробив комплімент моєму татові, моментально розташувавши до себе. Ну, тепер Міріам точно не буде голосити.

— Ми поїхали, — підбив підсумок Міріам, взявши в руки тацю з приготовленими смаколиками.

Я допомагав тільки з печивом на початку, пару днів тому, тому я також молодець.

— Точно! Насип Фаїну корм! А то, бідний, зголодніє ж!

— Так, добре! — кивнув я і махнув на прощання: — Гарного вечора!

Міріам та Реджинальд зникли за дверима, а незабаром я почув і звук мотора машини, яка віддалялась.

Сьогодні п’ятниця, а отже, свято на честь заснування Гриммвіля. Головний матч сезону розпочинався приблизно за годину, там бере участь наша та сусідня школа, ну, а після – карнавал на центральній вулиці.

На гру мене відвезе Крист’ян, його заздалегідь попросив Реджинальд (я натякнув вітчиму, щоб самому не вислуховувати явні підколи від Гамела.

— Отже, — Крист’ян завалився поряд зі мною, а його рука дивним чином перемістилася мені на талію. — Батьків немає вдома, давай займемося один одним?

А іншою рукою повернув моє обличчя за підборіддя. Зрозуміло, він вирішив почеплятися, а я повинен відбиватися. Тому й не дав йому поцілувати себе:

— Ти щось активний сьогодні.

— Не ламайся, — і цей зухвалець вирішив проігнорувати мою незгоду. — Один безневинний поцілунок!

— Ні! — коли його рука опустилася нижче пояса, я навіть розлютився: — Та що ти твориш?! Вирішив зловити мене?

— Давай поговоримо про твої стосунки з Бренданом, — сказав він не без посмішки. — Деякі омеги так хочуть розлучити нас з тобою, що готові розповідати мені такі спекотні плітки, що Джил був би радий помістити подібне у свої фанфіки! Так ось один омега мені сказав, що Брендан поцілував тебе в лоба. І, уяви собі, багато хто це підтвердив!

—Багато?.. — так і знав, що за мною стежать! — Ну то й що?

— Йому можна, а мені ні? — з явним обуренням спитав Крист’ян. — Що це означає?

— Ну, для початку, він сам це зробив, я не дозволяв, — і чому я виправдовуюсь?

— Так і я не питаю дозволу, — і він різко подався вперед, впиваючись мені в губи.

Я ніби на мить впав у вир. Зрадлива приємна дрож пройшлася по тілу, як розряд струму, а ця небачена наполегливість могла б звести з розуму. Але я остаточно вирішив, що він і Брендан для мене друзі, а не два альфи! Тому, зібравши магію в кінчиках пальців, я доторкнувся до нього, відштовхнувши його від себе сильним потоком повітря.

Крист’ян спочатку дивився на мене здивовано, але потім тільки посміхнувся, а я зрозумів, що щойно розбудив кракена — тобто, заохотив Крист’яна.

— Ні! — вигукнув я, коли він рушив до мене. — Серйозно! Поводься як брат, а не як наполегливий коханець!

— Чим більше ти упираєшся, тим більше я тебе хочу, — Крист’ян все одно подався вперед. — Ще тиждень тому ти дозволяв мені цілувати себе!

І що мені відповісти? Він має рацію, а от я просто гадки не маю, що роблю! Сподіваюся на просту дружбу, як наївно! І ось як, цікаво, мені викрутитися зі всієї безглуздої ситуації? Не можу ж я любити одразу двох! Але як ще поясниш це зрадницьке серцебиття?

— Крист’ян! — я постарався надати собі суворості в голосі, але не впевнений, що сталося так, як мені хотілося. — Жодних стосунків! Наші батьки сходяться!

— Ти просто знайшов собі виправдання, щоб не зраджувати Брендану, — прямо сказав він. — Хіба це не збуджує?

Та що він сьогодні такий… збудливий? Його наполегливість зазвичай мені дуже подобається, навіть зараз мені подобається відчувати себе таким бажаним, проте я все ще думаю головою, тому…

— Збираємось на гру! — я схопився на ноги та побіг на кухню. — Потрібно зайняти місця на стадіоні!

— Хіба ж можна так нахабно збігати від поцілунку? Попроси у Джила його таємничі чари, нехай зробить з тебе зухвалого бету, який дозволяв мені себе чіпати! — Крист’ян зупинився біля холодильника, доки я насипав Фаїну корм весь вечір. — Або ти даєш мені та Брендану однаково, або не даєш нам зовсім.

— Даю?.. — похмуро прошепотів я собі під ніс.

Що він собі там надумав? А потім поставив корм на місце та уже голосніше заговорив:

— Вибираю другий варіант.

— А він тебе ні, — Крист’ян задоволено посміхнувся: — Не віриш? Подивимося.

***

Матч наша школа все ж таки виграла. Правда, в останні хвилини, але це навіть додало епічності тому вирішальному голу. Весь стадіон радісно заревів, заграла урочиста музика, та й взагалі галас стояв, що й не передати на словах. Ми з Крист’яном дивилися, як бігає команда переможців полем, радіючи, неначе малі діти. Вони раділи ще хвилину, потім подякували іншій команді за гру, і на цьому матч офіційно завершився.

Я чекав на Брендана біля стоянки. Поруч крутився Крист’ян, який раз у раз розповідав, як зараз, мабуть, команду Гріммвіля оточили радісні фанати та шанувальники, особливо омеги. Але я стоїчно ігнорував його слова. Точніше, робив вигляд. Сподіваюся, серед натовпу цих шанувальників Брендан знайде собі гарну омегу. Я навіть не страждатиму в подушку! Тому що нам все одно не бути разом. Я залишуся незаміжнім до кінця своїх днів, а він – справа інша. Так, так і буде…

— Чого так задумався? — поцікавився Крист’ян, спершись на свій мотоцикл.

— А? — не одразу зреагував я. — То таке… Про майбутнє… — і тут же вирішив перебити тему, яку він явно хотів почати, судячи з усмішки: — До речі, ти поступатимеш у коледж після закінчення школи?

— Не думаю, — він знизав плечима. — Навіщо мені вища освіта?

— Як навіщо? Ти хочеш нормальну професію чи ти думаєш, що вічність будеш таким молодим та енергійним? А якщо ти знайдеш молодшого чоловіка? Доведеться утримувати сім’ю! Ти хоч про це подумав? Ти повинен знайти собі коледж, я вже про університет мовчу.

— Сім’ю? — Крист’ян вигнув брову від подиву. — Ось щось мені підказує, що ти щойно послав мене на роки вперед. Звідки тобі знати, може, через п’ять років ти все ж таки вибереш мене?

Ось вже не знаю. Може, тому що я не впевнений у своєму майбутньому? Я навіть не знаю свого минулого, не знаю, хто я насправді і що за роль мені відведена. Якщо стисло, то я все життя вважав, що знаю себе, але це не так.

— Ти не виносний, — це все, що я видавити з себе.

— Мелорі! — я почув Брендана і обернувся.

Він раптово ув’язнив мене в дуже міцні обійми, а я й не знав, що він такий сильний. Через футболку можна відчути запах шампуню, мабуть, він тільки з душу (ось треба йому так поспішати!). Брендан радів перемозі, це можна пояснити. Але чому мене обіймати? Мені так ніяково! Окуляри з’їхали на бік, але він мене не відпускав, довелося змиритись. І насолоджуватися, як останньому ідіоту.

— Періодично я дивився на тебе! — нарешті відсторонився Брендан, а я швидко поправив окуляри. — Спершу просто шукав, не вникаючи у гру. Я подумав, що ти взагалі не прийшов. А потім знайшов! — судячи з тону, мені можна починати червоніти. — І мені начхати, що ти таки притягнув свого брата!

— Агов! — тільки пирхнув Крист’ян. — У тебе з ним стільки ж шансів, скільки і в мене!

Але Брендан проігнорував його, дивлячись тільки на мене, а я, в свою чергу, намагався зібратися та не дозволяти нікому з цих двох сподіватися на стосунки. Альфам потрібні омеги, а бетам… сорок кішок.

— Зараз почнеться свято, — сказав Брендан. — Ми можемо встигнути та зайняти місця в тій маячні, що організував Блейн. Ну, із побаченнями.

Та він серйозно?

— Притримай коней! — вставив Крист’ян, якому, мабуть, не сподобалося, що про нього забули.

— Правильно, — відразу погодився я. — Ми домовилися йти на свято утрьох. Як друзі. Тому що…

— Альфам потрібні омеги, — в один голос відповіли вони так, наче їх дістало те, як я часто це повторюю.

— Серйозно, — Брендан жалібно подивився на мене, — Ти не міг би трохи відтанути?

— Ні, — категорично відповів я. — Ви обидва просто не зустріли Істинних, от і все. Давайте не будемо про це. Поїхали на карнавал! Я що, даремно погодився прийти?

І таким чином незручна тема була зам’ята моїми стараннями. Збожеволіти, я, Мелорі Ліндгрен, зацікавив двох альф, але тепер не знаю, що з ними робити. От був би я султаном, було б простіше!

І навіщо батько зробив мене бетою? Як він взагалі таке зробив? Краще б я залишався дивним омегою.

Як виявилося, у центрі міста розпочався справжній карнавал! Я не очікував, що тут буде так яскраво та людно! Мені здавалося, що саме слово карнавал просто прижилося, але ні. Ніби потрапив до Бразилії: з усіх боків вивіски, що світяться, грала ритмічна музика, люди в костюмах веселилися, а по краях дороги розмістилися різноманітні розваги, та навіть ярмарок у парку! Очі не встигали все розглядати.

Стоянка була переповнена, деякі люди залишили свої автомобілі на тротуарах, наплювавши на правила. Я, звичайно, обурився через таку недбалість, але, здається, цього дня дрібні порушення прощаються. Або наш шериф нічого не робить, а також веселиться на святі! Теж мені! Хто їх на роботу набирає?

Загалом, я, Брендан та Крист’ян йшли пішки до парку, бо ледве знайшли, де припаркуватися так, щоб я не обурювався. Альфи взагалі якісь слухняні останнім часом, зайвого слова мені не кажуть. Думаю, підлизуються. А взагалі, чи правильно, що я йду на свято з ними? Тобто, так, ми типу друзі, але ж… Вони йшли з обох боків, як два охоронці, а мені шалено не по собі.

Ми пішли на ярмарок, бо там усі найцікавіші атракціони. Щоправда, народу там теж виявилося багато, та що з того? У мене два круті альфи з боків! Сподіваюся, я їх не використовую, бо буде недобре.

— Ходімо, постріляємо в тирі, — сказав Крист’ян.

Ну, ми й пішли. Щоправда, вийшло досить незручно перед альфою, який стояв за прилавком. Я побачив серед призів величезного ведмедя, скривився та вирішив, що така іграшка не несе в собі нічого корисного. А ось той величезний блокнот із зображенням рейнджерів!..

— Так уже й бути, — Крист’ян узяв у руки рушницю, — я дістану тобі блокнота. Хоча дивно любити блокноти, а не величезних ведмедиків.

— Гей! — Брендан теж схопив зброю. — Не думаю, що маєш шанс! До речі, вибір все одно дивний.

— Не дивний! — фиркнув я. — А дуже раціональний! Ведмедик — це іграшка, а мені не п’ять років. Навіщо він мені? Щоб Фаїн погриз? А ось блокнот річ корисна! До того ж там Могутні рейнджери.

Брендан і Кристьян почали стріляти по мішенях у вигляді качечок, що рухалися. Якщо попадав один — неодмінно сердився другий і цілився вдвічі краще. Вони так змагаються, щоб дістати мені блокнот?.. Ну… Отже, ми добрі друзі! Господи, як неправдоподібно звучить…

Але в результаті виграв якийсь тип, який прихопив із собою і блокнот, і ведмедика, а всі ці принади дісталися його омезі. Пощастило так пощастило, га!

Самолюбство Гамела та Пендрагона надто різко зашарілося, мовляв, та як це так? Інакше я не розумію, чому вони вимагали реваншу.

— Та годі вам! — я завадив їм прицілитися і вони промахнулися, а потім роздратовано обернулися до мене.

На мить стало не по собі, але я не боятимуся їх:

— Вас обдурив невідомий приїжджий із сусіднього міста, ну що тут такого? Звикайте до реалій життя! Таке відбуватиметься завжди.

— Ах ти! — Крист’ян потріпав мене по волоссю. — Ти не міг би нормально підтримувати тих, хто тебе закоханий?

— Ми тут як друзі! — нагадав я, бо вони, мабуть, забули.

— Здається, тільки ти так думаєш, — відповів Брендан, віддаючи зброю назад. — У нас дивне побачення, але в цьому вся суть.

— Та не побачення у нас! — я вже занервував: чому я сам не знає, що пішов на побачення з двома альфами? — Просто дружня прогулянка! Один стане моїм братом, інший добрим другом.

— Навіть не знаю, кому з нас пощастило менше.

***

Ми пішли через натовп, щоб розглянути різні прилавки, де або щось продавали, або щось пропонували. Кілька разів ми зустрічали людей зі школи, але кожен був зайнятий власними справами і не приєднався до нашої компанії. Шкода, бо мені справді не хочеться думати, що все це — побачення! Та як їм таке на думку могло спасти?

Трохи пізніше я вже й забув про це, тому що на зміну незручності прийшли веселощі. Ми наїлися динних булочок та пішли дивитися, як компанія з нашої школи катається на ковзанах. Корт спорудили кілька днів тому, ще до свята, мер міста постарався, але до сьогодні на атракціон нікого не пускали.

— Мелк! — виявляється, тут був Суміре, який тримався на льоду так майстерно, що ніж за ним не встигав.

Він та Нєж зупинилися біля перегородки, бо я не вмію кататися на ковзанах і не збираюся вчитися зараз — ганьбитися ще перед альфами? Ні, дякую.

— А, ти типу на побаченні зі своїми альфами? — Суміре аж засяяв від радості, коли побачив, як я захотів обуритися через його слова.

— Так, — випередили мене два ідіоти.

— Ні, — прошипів я. — Ми просто друзі. А ви…

— Люблю ковзанку, — сказав мені Суміре, що тримав за руку Нєжа. — Відразу після матчу я захотів сюди.

— А я люблю все, що любить Суміре, — Нєж подивився на свого коханого так лагідно, що мені на мить здалося, що вони ось-ось та поцілуються, забувши про народ навколо. — Потім ходімо дивитися на феєрверки разом?

— Звісно! — погодився той, але я думаю, що він піде за Нєжем куди завгодно. — Я ж знаю, як тобі подобається дивитись на ці штуки у небі.

— Агов, голубки, — перервав їхнє воркування Крист’ян. — Як батьки прийняли вашу спілку?

— Крист’ян! — дорікнув я. — От би ти хоч колись був тактовним!

— Якби він став тактовним, то Землю б захопили прибульці, — єхидно відповів Суміре, але це тому, що збентежився через запитання.

— У нас все добре, якщо ти про це, — відповів Нєж, миттєво уклавши Суміре в лагідні обійми. — Як з’ясувалося, батьки знали про наші стосунки ще до нас самих.

Так ось чому Остіна ніколи не бентежила прихильність Нєжа до Суміре! Втім не дивно, вони такі милі! Суміре втрачає всю похмурість, коли дивиться на свого альфу. Напевно, таким і має бути кохання між альфою та омегою. Ідеально та правильно. А в мене все через одне місце.

— Ви так гарно дивитесь разом, — сказав Брендан. — Дивно, що якби не втручання Мелорі, то ви б так і не зізнались один одному.

— Це так, — Суміре набув скептичного вигляду. — От би ви вже розібралися між собою, га! Бо я чого тільки не нарив про вас в інтернеті! Раджу зайти до групи нашої школи, багато цікавого дізнаєтесь.

— Що?.. — здивувався я.

— Краще не заходь, — чомусь похмуро видав Крист’ян, а Брендан погодився.

— Так само раджу відвідати той атракціон, — Суміре вказав на миготливу вивіску, що висіла на величезному наметі, ніби сюди приїхав цирк. — Там Блейн зажадав від батьків зробити місце для побачень.

— Але ж у нас не побачення! — знову нагадав я.

— Сходи, — наполегливо пирхнув Суміре. — Я своїм очам не повірив, але Блейн витяг Абеля! Серйозно, Бастіан там! Блейн його взагалі не відпускає, мабуть, боїться втечі.

— Воно й не дивно, — хмикнув Нєж.

Мені стало дуже цікаво, що там таке відбувається. Але якщо я піду туди, то в тій групі з’явиться нова тема для обговорення!

Я подивився на своїх супроводжуючих (краще вже так їх назвати), але ті посміхалися, наче тільки й чекають. Та що з ними не так? Ось я зараз прив’яжусь, а потім вони побачать своїх Істинних і все, буду страждати. Хоча раніше я казав, що не буду… Ой, ні! Краще не думати, краще зайняти голову чимось цікавим.

— Гаразд, ми йдемо туди, — сказав я, аби не дозволяти собі зайвих думок.

Усередині шатру, як виявилося, дуже багато парачок! Так багато, що я нервово посміхнувся. Звідки вони беруться?

Сам атракціон є подобою прогулянки лабіринтом, збудованим по всій території шатра. У ході цієї прогулянки має щось відбуватися, але оскільки входити туди я не хотів, то й не впізнав всю красу романтичної вилазки. Парочки входили не всі одразу, тож утворилася справжня черга.

Як і очікувалося, Блейн не став би працювати на касі, зіпхнув це невідомій мені людині, а сам… До речі, а де він сам? Я хотів побачити, чи правда, що сюди прийшов Абель або то був хитрий прийом?

— А ось і шведська сім’я! — а ні, він тут і, мабуть, перейняв цю фразу у Хеля. — Я так і думав, що ви схочете сюди!

Блейн виглядав неймовірно! Він одягнув лише ті речі, що облягають: джинси, футболку із зображенням не зрозуміло чого, й натягнув мітенки на руки. Так стильно по школі він зазвичай не ходить, а сьогодні… Зрозуміло, причина надзвичайного зовнішнього вигляду волочиться з розлюченим виглядом і руками в кишенях штанів. Абель правда був тут і навіть не втікав.

— Тебе підкупили? — одразу ж спитав Крист’ян.

— Чи змусив Верджіл? — теж поцікавився Брендан.

І тут вони різко вхопилися за рота, не в змозі розімкнути щелепи. Абель так сердився, що не зневажав користуватися магією! Мабуть, за весь вечір його вже неабияк дістали дурними розпитуваннями. Блейн махнув рукою на альф, які були не в змозі протистояти магії фейрі, і заговорив зі мною:

— Він весь вечір на нервах, раджу не злити.

— Вчасно попередив, нічого не скажеш… — відповів я.

— Що б ти там не думав, він тут тільки щоб мені допомогти. Знаєш, як складно вгамувати деякі парочки?

— Я думав, що з цим тобі допоможе Блейз. Чи він із своїм Сніжним веселиться?

— Ні, — на диво спокійно відповів Блейн. — Він також допомагає мені. Сказав, що Джил прийде пізніше. Щойно… Хвилинку! — Блейн запізно закрутив головою. — Він таки пішов битися з тими альфами? Боже, та коли він встиг?

— Куди пішов? — не зрозумів я.

— Ти бачиш, який я сьогодні гарний? — він, мабуть, напрошується на комплімент, але я лише кивнув. — Альфи теж бачать. Двоє з сусіднього міста встигли десь напитися і причепитися до мене. Блейз погрожував розбити їм носи і, мабуть, вирішив виконати обіцянку. Складно бути таким красивим, але ж хтось повинен. От якби Абель мене так захищав, я б йому сьогодні віддався прямо тут! — і засвітився від своєї фантазії чи радості, я не зрозумів.

— Я не битимусь через тебе! — зашипів Абель. — Дуже мені треба захищати твою честь, чорт забирай!

— Я пам’ятаю, — проспівав Блейн, що дивно — свята покірність. — Я радий вже самій твоїй присутності!

— Мовчи! І без твоїх соплів нудно, омега тупий!

— Як дитина, ось правда! — не змовчав я.

— Як скажеш, Абеле, — лагідно відповів йому Блейн.

— До біса, піду над кимось пожартую, — здався Абель, проходячи повз Брендана та Крист’яна, попутно знявши з них чари.

Поки альфи відходили від такої зухвалості, я дивувався більше поведінці Блейна. Він такий покірливий поруч із Абелем. Думаю, це тому що, вони підходять один одному. Стільки терпіння… Я б так не зміг.

— Як ти взагалі закохався в нього? — здивовано спитав я.

— Це було в молодших класах, — відповів Блейн, усміхаючись так, ніби збирається розповідати неймовірну історію кохання. — Я йшов коридором, а Абель штовхнув мене та сказав: «З дороги, тупий омего!», і тоді я зрозумів, що закохався!

— Отакої…

Мабуть, ліміт подиву був перевищений, інакше я не розумію, чому навіть не знаю, що йому сказати.

— Це дуже мила історія. Кохання з першого погляду і таке інше…

На щастя, сюди прийшов Блейз. Весь пом’ятий, але задоволений. Я так розумію, у бійці виграв він. Помітивши на собі обурений погляд старшого брата, він лише знизав плечима, сказавши, що більшість альф нині сподіваються не на фізичну силу, а на свій зовнішній вигляд.

— Але, а якщо вони колись тобі нашкодять? — стурбовано спитав Блейн. — Не можеш ти прийти додому з розбитим носом!

— Я багато років займаюся самообороною, ніхто мені не нашкодить, — відрізав той. — Будь таким добрим, не заважай мені насолоджуватися перевагою над іншими. Іди покажи Абелю свій новий браслет, певен, йому цікаво.

— Хм… — Блейн глянув на браслетик, а потім радісно побіг до нього, ніби нічого і нікого іншого йому не треба. — Абель! Подивися на це!

Я здивовано дивився, як Блейн хвалиться браслетом Абелю, чиє обличчя показувало цілковиту байдужість до того, що відбувається. Але не це мене здивувало, а той спокій, який випромінював Абель. Чому він просто не втече кудись подалі і справу з кінцем?

— Вони мило виглядають разом, хіба не так? — сказав Блейз, поблажливо посміхаючись, дивлячись на Блейна та Абеля. — Я розумію Абеля, Блейн іноді дратує, але мені здається, що саме з цим альфою мій брат перетворюється на гарнюню. Як би я так відвернувся від його браслета, він би почав кричати…

Я навіть усміхнувся. Адже правда. Ці двоє стали набагато ближчими, ніж я пам’ятаю. Напевно, Абель по-своєму виявляє симпатію. Можливо, його образи несуть у собі таємний зміст? Або я дійсно нічого не тямлю у стосунках.

— А ти чому один? — поцікавився я. — Чому не притяг Джила силою?

— Щось він мутить останнім часом, — Блейз навіть насупився. — Багато справ у нього й таке інше… Можливо, він завів собі іншого? Я не знаю, але якщо йому сподобався хтось інший, то краще йому сказати про це.

— Не думаю, що справа в іншому омезі…

— Тоді я не знаю, що він там задумав. Стривай, а ти що, прийшов із Бренданом та Крист’яном?

Я трохи повернувся, щоб подивитись на цих двох. Вони, виявляється, зустріли однокласників, тож зав’язали галасливу розмову. Воно й на краще, нехай потоваришують між собою.

— Так, — відповів я, знову повернувшись до друга. — Але це не побачення! Варто було Хелю один раз назвати нас шведською сім’єю, і тепер я вислухую це від кожного зустрічного!

Блейз широко посміхнувся, натякаючи, що саме про це хотів заговорити. Але не встиг я й закотити очі, як він згадав зовсім інше:

— До речі, я не бачив Хеля.

— А, він вирішив не йти на свято, — сказав я, пригадуючи наше вчорашнє листування. — Сказав, що йому страшно йти, коли довкола буде такий натовп. Його можна зрозуміти.

— Що? Чому він не попросив мене піти з ним? — різко розлютився Блейз.

— Бо боїться нав’язуватись. Він вдячний тобі за турботу, але сидіти на шиї йому все ж таки… не подобається, — сподіваюся, я підібрав потрібне слово, а то якщо видам Хеля та його почуття, то сам себе не пробачу. — До того ж, він не хоче заважати тобі та Джилові. Турбота-турботою, але він все ж таки розуміє, коли йому краще сидіти вдома.

— Зовсім ні! — обурився Блейз. — Я ж йому казав, що він може розраховувати на мене! Він такий плакса, дивно, що сам дорогу переходить!

Блейз ривком дістав телефон із кишені, а я злякався, що зараз почнеться щось таке, про що Хель шкодуватиме. Тому ляпнув:

— Сьогодні день, який краще провести з тим, хто тобі подобається, чи не так? Хель такої ж думки…

— То йому хтось подобається? — Блейз вирячився на мене.

Я не знав, що відповісти, це делікатна тема, тому тільки приречено зітхнув, дивуючись своєї тупості:

— Я тобі цього не говорив, гаразд? Він приховує цей факт.

— Он як? — чомусь розсердився Блейз. — Він зовсім збожеволів? Та альфи дивляться на нього, як на іграшку, як на шмат м’яса! Він що, довіриться одному з таких покидьків?

— Блейзе…

— Йому потрібен справжній лицар, який буде в змозі захищати його, — продовжував обурюватись Блейз. — Його не можна залишати одного! Потрібно негайно витягти його сюди!

— Блейз! — я навіть здивувався такій наполегливій турботі з його боку. — Хель може сам вирішувати, що йому робити! Ти не повинен тягти його сюди тільки тому, що сам хочеш побачити його.

— Знову Хель? — Блейн, мабуть, уже нахвалився браслетом, тож повернувся до нас. Він глянув на рідного брата, не приховуючи невдоволення: — Ти вже дістав його. Ви, звичайно, миленькі, коли ходите разом по школі, але навіть йому потрібен особистий простір.

— Сказав той, хто переслідує Абеля кожну зміну, — з’їхидничав Блейз.

— Але ж я з любов’ю! — знайшов виправдання той. — А ось ти просто граєшся з ним.

— Граюся?!

— А як це ще назвати? Тобі подобається почуватися крутим захисником, можливо, бо ти Прекрасний принц, а Хель — омега у біді. Однак якщо ти граєшся, то йому по-справжньому хочеться вилізти зі своєї шкаралупи та знайти друзів.

— Я не забороняю йому шукати друзів!

— Але ж ти всіх від нього відлякуєш!

— Знаєш що…

І доки брати зчепилися у перепалці, я вирішив повільно відійти до своїх супутників. Думаю, час піти кудись ще, бо тут стає небезпечно.