Посвята

Фентезі АВ. Енна Скайвокер – молода відьма, яку в ніч літнього сонцестояння очікує Посвяту в сім’ю відьом.

– Енно, тільки не кажи, що ти спиш, – Асока не переставала дзвонити у дзвінок квартири подруги, – забула, який сьогодні день?

Відьма з родини Місячного каменя вчинила правильно, вирішивши відвідати Енну Скайвокер. Вона знала: Енна хвилюється, хоч і не показує цього.

– Не забула, – крізь щілину дверей показалася скуйовджена голова подруги. Асока округлила очі. Енна ніби не спала тиждень. Під очима – темні кола, обличчя бліде і схвильоване. Довга картата сорочка пом’ята і застебнута абияк.

– Тебе ж просили поспати і підготуватися, а не дивитися серіали, щоб відволіктися, – Тано зайшла в квартиру, потягнувши за собою Енну. Та не впиралась і слухняно брела слідом. Квартира дівчини була невеликою, але умебльованою зі смаком. Правда, зараз у приміщенні панував первозданний хаос. Скайвокер мало звертала на це увагу. Її думки займав майбутній обряд Посвяти. Енну нарешті приймуть до сім’ї відьом. Можна буде з гордістю носити одяг з вишитим стилізованим каменем. До цього дня дівчину навчала леді Аніта з родини Яшмових відьом. Для неї отримати таку запальну і нестриману ученицю було своєрідним випробуванням. Яшмові відьми досить мирні, їхня основна магія інтуїтивна. Вони відчували будь-який прояв чаклунства і часто допомагали детективам спеціального підрозділу, що розслідував містичні злочини.

Енну це не цікавило. Дівчина відчайдушно хотіла потрапити в сім’ю Оніксових відьом, де головувала леді Х’єна. Це вона свого часу порадила Скайвокер розкрити дар і навчатися відьомському ремеслу. Сама Х’єна нікого не навчала. Будучи верховною відьмою амберіанського ковену, жінка не могла поєднувати навчання з рядом обов’язків. Зате, як Енні одного разу повідомила леді Аніта, Х’єна завжди з’являлася молодим дівчатам у потрібний час. Новенькі мріяли потрапити в її сім’ю. Оніксові відьми були войовницями. Їхня бойова магія представляла собою найскладніші переплетення заклинань, вивчити які вдавалося не кожній жінці. У таємній бібліотеці на Тринадцятій вулиці Енна знаходила книги лише з простими бойовими заклинаннями. Значить, більш складної магії навчали безпосередньо в сім’ї. Леді Аніта навчала Енну основам магії, охоплюючи її різні прояви. Таким чином відьма намагалася з’ясувати, яка магія дається учениці найкраще.

– Я не могла заснути, – зізналася Скайвокер. Асока сіла на диван, а подруга впала на ліжко, сховавши обличчя в подушку, – це надто важлива подія. Я хочу до Оніксових відьом. Та навряд чи потраплю в їхню сім’ю.

– А що каже леді Аніта? – поцікавилася Тано. Її біле волосся з синіми пасмами було заплетене в товсті коси, і ця зачіска личила відьмі. Асока згадала, як теж мріяла потрапити до Оніксових відьом. Проте жодного разу не пошкодувала, коли її прийняли до сім’ї Місячного каменя.

– Леді Аніта не слухає мене і вчить не тому, чого я хочу, – пролунав глухий голос Енни з-під подушки, – вона каже, що мені краще буде в родині Бурштинових, Геліодорових або Яшмових відьом. Чому, Асоко? Хіба я така слабка?

Тано похитала головою і зраділа, що подруга не бачить несхвалення на її обличчі. Енна завжди бажала недосяжного. Не обмежувалася на тому, що мала, прагнула більшого. Похвальна якість, але не в цьому випадку. Бо всі сім’ї однаково рівні за силою. І якщо Скайвокер захоче, її навчать бойової магії, куди б вона не потрапила.

– Енно, піднімайся, – сказала Асока, – через кілька годин настануть сутінки. Варто підготуватися до Посвяти і привести себе до ладу. І не забудь: сьогодні шабаш. Помолися богам Літи.

Скайвокер сіла на ліжку, схрестивши худі ноги. Сорочка сповзла з лівого плеча, оголивши ніжне тату трьох місяців – молодика, повні і спадаючого. Енна абияк пригладила темно-русяве волосся.

– Давай разом помолимося, – попросила вона, – а до Посвяти я швидко підготуюся.

– Готуватися треба було ще вчора, – повчально мовила подруга, – і починати потрібно було зі зречення від негативних емоцій і набуття душевного спокою.

– Я спокійна! – роздратовано сказала Енна, поправляючи сорочку. Вона поспішно розчесала кучеряве волосся і підійшла до вівтаря в кутку. На дерев’яному столі височіли статуетки богів Літи. Всі з дерева, покриті позолотою і тонким різьбленням. Біля них – кубки, товсті свічки, квіти, гілки омели і дуба. Асока підійшла до подруги, і обидві відьми проказали молитву. Поки вони говорили завчені слова, Скайвокер відчула, як в душу повертаються звичні спокій і впевненість. Немов стародавні боги вирішили поділитися силами з донькою Місяця. Ледь вловимі хвилі магії огорнули дівчину. Вона простягла руки вперед, об’єднуючись з цією силою. Енна могла бачити все невидиме людському оку. Навіть деяким відьмам не був доступний цей дар, хоча Енна не вважала це чимось особливим. От якби у неї були задатки Оніксової відьми…

“Всі відьми рівні за силою”, – говорили Енні невідомі істоти співучими голосами, приймаючи незвичайні, дивні, лячні форми, – “і ти рівна їм, молода відьмо, до якої б родини не належала. Розвивай свій дар з розумом. Сьогодні ти зустрінеш свою наставницю… ”

– Ти чула це? – не витримала Скайвокер, повернувшись до Асоки.

– Що? – здивувалася місячна відьма, здивовано глянувши на подругу. Енна озирнулася. Потоки магії зникли. Чи все це просто примарилося?

– Нічого, – відповіла збентежена Енна, дивлячись в золотисті очі бога Геліоса. Статуетка немов посміхалася у відповідь.

– Може, з тобою спілкувалися боги або самі Танцівниці, – раптово захопилася Асока. Її сині очі сяяли в променях післяполудневого сонця, що кидало медове світло крізь відчинене вікно. – Запам’ятай, що вони тобі сказали. Це може бути важливо.

– Ти так говориш, ніби з тобою траплялося подібне, – замислено промовила Енна.

– Не траплялося, але Падме з родини Яшмових відьом розповідала, що часто чує відгомони магії, – сказала Тано, – їй відкриті такі таємниці, що я я навіть уявити не можу! Падме спілкується з духами померлих відьом, вітер шепоче їй заклинання, а земля розповідає легенди забутих міст…

– Це просто інтуїція, – відмахнулася Скайвокер, – вип’єш зі мною чаю?

На кухні Енна зварила чудовий літній чай з трав – запашний, терпкий, з легкою кислинкою і солодкістю медунки. В цю мить дівчина раділа, що не пропускала уроки травництва у леді Аніти.

– Все, що вміє відьма, – це магія, – заперечила Асока, блаженно посміхаючись. Напій припав їй до смаку. – Енно, переодягайся. У парку Забутих легенд вже йдуть приготування. Ми засиділися.

Скайвокер вмилася, хоча це не приховало б кіл під очима, і швидко надягла коричневу сукню. На її вбранні ще не було візерунка, який позначав приналежність до сім’ї, як це було в Асоки. Стилізовані місячні камені, вишиті на її синій сукні, м’яко мерехтіли. “Сьогодні і у мене буде сім’я”, – подумала Енна.

Відьми поквапилися з’явитися в старий похмурий парк до заходу. Адже саме в годину настання сутінків починалося святкування Літи. Енна не хотіла спізнитися. Вона мріяла знову побачити леді Х’єну. Мріяла, щоб жінка прийняла її в свою сім’ю. Інакше бути не може. Леді Аніта помилилася, коли зараховувала Енну до інших сімей.

Парк Забутих легенд розташовувався на північному заході Амберіану. Дике, загадкове місце плавно переходило у Фейрітаунський ліс на півночі, сплітаючи стародавні крони дерев у химерні фігури. Стежки вели в темні хащі крізь моховиті потріскані арки, повиті диким виноградом. Старі статуї невідомих героїв і божеств дивилися кам’яними очима, а на потрісканих обличчях росли трави і квіти. Відьмині кільця перепиняли дорогу невдалому подорожньому. У найвіддаленіших частинах парку зникали люди і чулися чиїсь тихі голоси. Може, це шепотів вітер, знаходячи можливість говорити людською мовою? Може, це минуле розповідало казки, які не всім дано почути? Лише мала частина парку була відкрита для простих людей. Але відьми могли блукати де завгодно, не боячись істот, що жили тут з часів появи міста.

Енна любила бути в парку наодинці. Це місце огортала неймовірна, незвідана, стара магія. Коли молодий відьмі потрібно було подумати, вона йшла в парк Забутих легенд і насолоджувалася заколисуючим шумом дерев, шелестом торішнього листя під ногами, перешіптуванням вітру і дзвінкому дзюрчанню маленької річки. Вона жодного разу не заблукала, хоча вибирала будь-який напрямок і йшла, поки не втомлювалася.

Сьогодні в глухій і безлюдній частині на просторій галявині коло річки зібралися жінки. Всі різні, у вільних різнокольорових сукнях з вишитими символами сімей. Літнє сонце щедро освітлювало забуте місце, перетворюючи похмурий парк у казковий ліс, де здійснюються найдивовижніші дива. Леді Х’єна, як і передбачала Енна, вже була тут. Верховна відьма міського ковена спілкувалася з сестрами. У чорній сукні з оніксовими прикрасами вона здавалася витканою з темряви – тієї темряви, завдяки якій існує світло. Скайвокер повернулася до Асоки, але подруга пішла привітати главу сім’ї Місячного каменя – леді Сатін. Енна саме захоплено спостерігала за кожним жестом леді Х’єни, коли її покликали.

– Енно, – це була леді Аніта, – я рада бачити тебе. Сьогодні останній день, коли я можу називати тебе своєю ученицею. Надалі у тебе з’явиться нова наставниця. Я вірю, що вона повністю розкриє твій дар.

Скайвокер подивилася на яшмову відьму. Аніта ласкаво посміхалася. Вона не сердилась за те, що Енна часом не слухала настанови, тікала з уроків, не виконувала і половини прохань, вивчала те, що було цікаво тільки їй. Легкий смуток кольнув серце.

– Леді Аніто… вибачте мене, – Скайвокер опустила голову. Соромно було дивитися в карі очі – такі добрі і розуміючі. – Я повинна була слухати вас.

– Всі наші дії потрібні для чогось, – сказала наставниця, – можливо, ті знання, що ти віднайшла самостійно, допоможуть тобі, молода Енно.

– Ви сьогодні навчите мене ще чомусь? – запитала дівчина.

– От-от сонце почне сідати за неосяжний горизонт, – Аніта дивилася в блакитне небо, – але у нас є трохи часу. Вибери собі сім’ю, до якої будеш відчувати щось особливе. Не чини опір, коли чуєш поклик магії і коли з тобою хочуть спілкуватися стихії. Слухай їх. І завжди, в будь-якій ситуації будь собою – відважною, розумною і трохи неслухняною Енною Скайвокер.

Дівчина посміхнулася. Не втримавшись, підійшла до наставниці й обняла. Леді Аніта пахла кавою – гіркою, з домішкою кориці. Яшмова відьма обожнювала каву. Сховавши обличчя в темне волосся, Енна постаралася вкласти в обійми повагу і любов до жінки. Леді Аніта гладила її по спині і шепотіла подяки за чудово проведений час. Ця відьма навіть в недолугій учениці змогла побачити щось прекрасне.

І ось, коли розпечений диск сонця схилився до заходу, відьми утворили велике коло. Дівчата без сімей стояли в центрі. Страшно не було. Тому що ковен випромінював доброзичливість, відкритість і сестринську любов. Енна відчувала приємне хвилювання упереміш з радістю. Передчуття чогось незвичайного, незабутнього хвилювало уяву. Хотілося, щоб святкування швидше почалося, стати частиною великого шабашу, забути про метушню звичайного, нудного світу.

– Настали сутінки, і прийшов час святкування Літи – літнього сонцестояння. – голос леді Х’єни порушив вечірню тишу. Відьма обходила сестер, легенько торкаючись кожної жінки, таким чином висловлюючи турботу і любов до них. – Колесо Року перебуває в постійному русі і зупиняється лише під час шабашів. Нехай буде благословенна коротка ніч, сестри. Нехай Богиня благословить нас і всі наші дії. Нехай кожна з вас знайде в період між часом те, що давно шукає, – знання, магію, долю, сім’ю. Нехай буде так!

– Хай буде так, – в унісон повторили відьми. До небес загорілося багаття біля річки, що срібною змією струменіла в траві. Енна спостерігала, як леді Х’єна підійшла до вогню і кинула в полум’я дев’ять трав, віддаючи данину богам. І дівчині здалося, ніби в золотих іскрах виникли ледь помітні лики, що посміхалися відьмам. Леді Х’єна вимовила молитву, і всі присутні повторили за нею. Енна милувалася силуетом верховної відьми, освітлений іскрами багаття, і шепотіла стародавні слова, наповнені могутністю і благодаттю Богині:

“Надихни, оживи і від сну пробуди,
Щоб могла шлях я на перехресті знайти.
Місяць вічний, Богине, даруй мені сил,
Щоби бути собою в буремні часи”.

Випадково глянувши вправо, Скайвокер зустрілася поглядом зі світлими, майже сріблястими очима. Чи це в них відбивалося місячне світло? Чи це Богиня вшанувала відьом своєю присутністю? Енна, здається, забула, де знаходиться і чому, лиш би володарка неземних очей нікуди не зникла. Вона не зникала. Жінка у сукні пісочного кольору з вишивкою уздовж рукавів плавним жестом прибрала пасмо світлого волосся. Деякі пасма заплетені в тонкі кіски. Енна затамувала подих. Їй відчайдушно захотілося дізнатися, до якої родини належить ця жінка. Дівчина вже забула, що деякий час тому хотіла приєднатися до Оніксових відьом.

“Ні, я хочу бути з нею”, – подумала Скайвокер. Здалеку було важко розглянути вишитий на сукні незнайомки камінь сім’ї. Відьма повернулась до Х’єни, яка закінчила молитву. Настав час обряду Очищення, після якого молоді відьми будуть готові до прийняття в нову сім’ю.

Енна жодного разу не була присутня на ритуалі Очищення, та Асока завжди посміхалася, згадуючи це дійство. Правда, подруга про подробиці не розповідала, кажучи, що Енні буде нецікаво, якщо вона дізнається про все.

– Ритуал Очищення під час священного шабашу – важлива подія, – знову заговорила леді Х’єна, – і щоб вам, молоді сестри, не було страшно чи незручно, весь ковен зробить його з вами.

Скайвокер здивовано округлила очі, спостерігаючи, як відьми одна за одною знімають сукні, оголюючи тіла. Дівчина зніяковіло опустила погляд. Лише на мить. Знову подивилася на сестер ковену. На леді Х’єну, чиє чорне волосся вільно спадало по оголеній блідій шкірі. Потім Скайвокер помітила світловолосу відьму. Її тіло у відблисках вогню ніби сяяло. Ніжну шкіру прикрашали сузір’я родимок. Енні захотілося провести пальцями по лініях її тіла, спробувати губи відьми на смак, відчути обійми… Замріявшись, вона пропустила слова леді Х’єни. Верховна відьма підійшла до сестер, що знаходилися в центрі.

– Не бійтеся, любі, – тихо мовила вона, – ви прекрасні такі, якими є. Ви – відьми, і відсутність одягу не повинна вас лякати.

Енна дивилася на жінку і сміливо зняла сукню. Відчула, як свіжий нічний вітер холодить шкіру. Стало легко і вільно. Скайвокер посміхнулася, підняла голову. І зловила погляд русявої відьми. Серце забилося швидше, в незнаному дикому ритмі. Жінка розглядала Енну. Чи дівчині це здалося? “Забери мене, богине, і я піду з тобою”, – подумки звернулася Скайвокер до незнайомки. Відьма злегка посміхнулася. Цікаво, чому? Може, змогла вловити думки Енни? Дівчина була навіть рада цьому. Нехай жінка знає, що про неї думає Енна.

Почався ритуал Очищення, який передбачав взаємодію відьми з чотирма стихіями. Боса жінка йшла по землі. Її тіло огортали потоки вітру. Потім проходила через багаття і заходила в річку. Повз Енну крокували сестри з сімей. Вони не боялися йти крізь вогонь, оскільки він їм не зашкодив би. А освітлені Місяцем води дбайливо огортали відьом у своїх обіймах. Усміхнені жінки поверталися – повільною, плавною ходою, нагадуючи русалок. Магічну, майже відчутну тишу порушував тихий сміх. Краплі води стікали тілами, у волоссі грали місячні відблиски. І Енна, перейнявшись атмосферою і нереальністю всього, що відбувалося, сміливо зробила крок до багаття. Під ногами стелилася соковита трава. Вітер ніжно торкався до тіла. В її блакитних очах відбивався священний вогонь. Скайвокер простягнула до нього руки і ступила на гаряче вугілля. Але відчула приємне тепло і лоскіт в місцях, куди торкалися духи вогню. Енна дозволила маленькому вогнику потанцювати на долоні. Сама ж подумки задавала питання: хто ж та відьма?

– А ти не знаєш? – захихотів дух. – Це Обі-Ванесса Кенобі – глава сім’ї Бурштинових відьом.

Енна втупилася у співрозмовника, але дух вже злився з язиками полум’я. Треба йти далі, хоча дівчина ще поспілкувалася б з духом вогню. Вона зайшла в річку і підняла погляд до небес, де з сапфірової синяви на неї дивився Місяць – сріблясте Око Богині. Річка прийняла молоду відьму, омиваючи тіло і наповнюючи силою. Енна відчула, як думки стають ясними, а весь негатив, що вона необачно принесла з собою, зник. Скайвокер поверталася в коло спокійною і розслабленою. А ще – з думками про Бурштинову відьму.

Енна воліла, щоб її прийняли до Обі-Ванесси. Яким чином відьом приймають у сім’ю? Леді Аніта часто говорила, що учениця потрапила б в одну з трьох сімей. Але доведеться вибирати одну. Це залежить від леді Х’єни чи?..

Верховна відьма почала викликати дівчат з центру. Кожна з них відразу ж вирушала в зазначену сім’ю. Їх приймала глава, обіймаючи і накидаючи на плечі плащ з вишитим каменем. Енна нетерпляче чекала своєї черги, крадькома милуючись главою Бурштинових відьом. Обі-Ванесса була абсолютно спокійною, коли спостерігала за церемонією Посвяти. Відсутність одягу не хвилювала відьму. Мокре волосся обліпило її витончену шию. Тонкий ланцюжок з бурштину виблискував на шкірі. І Скайвокер вкотре порівняла цю жінку з богинею – могутньою, мудрою і прекрасною.
– Енна Скайвокер, – почувши власне ім’я, дівчина машинально вийшла вперед. Крім неї, в колі знаходилися ще кілька молодих відьом. Леді Х’єна пильно дивилася на Енну, немов вивчала. Темрява очей манила і зачаровувала. На її тілі спліталися рунні візерунки. – Леді Аніта розповіла про твої уміння, про прагнення, про мету – стати Оніксовою відьмою. Але твоє головне вміння – бачити невидиме, відчувати магію в багатьох її проявах і чути її – вказує на приналежність до іншої сім’ї. Ти розумієш, Енно?

Скайвокер кивнула. Від хвилювання пересохло в горлі і було важко вимовити бодай якесь слово.

– Твій дар краще розкриється в одній з трьох сімей – Яшмовій, Бурштиновій, Геліодоровій, – продовжувала Х’єна, – і зараз я надаю тобі можливість вибрати, до кого приєднатися. Дозволь, я познайомлю тебе з главами сімей. Леді Вітана з Яшмових відьом. Леді Обі-Ванесса Кенобі з Бурштинових відьом. І леді Доріана з Геліодорових відьом. Кожна з них з радістю прийме тебе, Енно. Вибір за тобою.

Скайвокер мовчала, хоча чудово знала, до якої сім’ї приєднається. І, здається, це знала Обі-Ванесса, оскільки дивилася на дівчину з посмішкою. Немов чекала її.

– Я приєднаюся до сім’ї Бурштинових відьом, – сказала Енна в тиші. Нехай вона говорила неголосно, здавалося, її почули в усьому Амберіані.

– Хай буде так, – прорекла леді Х’єна і жестом вказала дівчині на групу відьом в світлому одязі на чолі з усміхненою Кенобі. – Ванессо, сестро, прийми в сім’ю Енну Скайвокер.

– Я приймаю її, – пролунав м’який голос Бурштинової відьми. І Енна підійшла до неї.

Зблизька Обі-Ванесса була не такою високою, якою здавалася. Очі в неї були не сріблястими, а світло-блакитними. Виразні лінії підборіддя і тонкі губи. Жінка простягнула долоню і легко доторкнулася до відьомських рун, які Енні витатуювали між грудьми. Від цього дотику по тілу Скайвокер пробігли мурашки. А в наступної миті Енна ледь не задихнулася від припливу почуттів, оскільки Кенобі обняла її. Їх тіла доторкнулися. Стало гаряче, немов Скайвокер знову опинилася в палаючому багатті. Вона стрималася від бажання поцілувати Бурштинову відьму в ключицю.

– Ласкаво просимо, – привітала дівчину глава сім’ї, накидаючи на плечі Енни плащ. Їх погляди зустрілися, і дівчина подумала, що щасливішою, ніж зараз, вона не почувалася ще ніколи.

Після Посвяти почалося традиційне святкування Літи. Танці і пісні коло багаття змінювалися купанням у воді, дзвінким сміхом, старовинними обрядами і ворожінням. До Енни підійшли Асока з Падме, щоб привітати з Посвятою.

– Ти задоволена новою сім’єю? – запитала Тано, знаючи, як подруга прагнула стати Оніксовою відьмою. Скайвокер не відповіла, проте Асока помітила задоволену посмішку й очі, що сяяли радістю. Їй стало зрозуміло без слів.

– Ти була права, – сказала Енна, попиваючи трав’яний напій, – мені слід було більше слухати леді Аніту. Я в сім’ї Бурштинових відьом і не шкодую про це.

Вони втрьох довго сиділи біля вогнища і неголосно розмовляли. І лише коли минула відьомська година, до Скайвокер підійшла Обі-Ванесса. Відьми закінчували святкування. Лишилося вимовити хвалу вранішньому сонцю.

– Енно, – м’яко звернулася відьма до дівчини. Скайвокер знову задивилася на Бурштинову відьму, яка недбало куталася в плащ. Ранкова роса виблискувала в її світлому волоссі.

– Ще раз вітаю, леді Обі-Ванессо, – привіталася Енна. Тіло ще пам’ятало обійми Кенобі. Хотілося знову відчути дотик рук жінки. Скайвокер посміхнулася. – Вам щось потрібно?

– Запитати щодо наставниці, – відповіла Обі-Ванесса, – ти вже познайомилася з сім’єю? У кого хотіла би вчитися? Кожна Бурштинова відьма розкриє твій дар. Вони вміло підходять до питань навчання відьом, покладаючись на відчуття й інтуїцію.

– Я хочу, щоб це були ви, – рішуче заявила Енна і помітила легке здивування на обличчі Кенобі. Потім відьма злегка посміхнулася.

– Леді Аніта говорила, що ти рішуча, – промовила жінка, – а ще дуже вперта, можеш чинити так, як забажаєш, а не як тобі кажуть, пропускаєш уроки… Навіть не знаю, чи варто мені братися…

– Я не прийму іншої наставниці, крім вас! – Енна невдоволено склала руки на грудях. Було трохи прикро, що леді Аніта так про неї відгукувалася, хоча Скайвокер розуміла: все це правда. – Я прийшла в сім’ю Бурштинових відьом заради того, щоб навчатися у вас.

– Наскільки я пам’ятаю, ти прагнула стати Оніксовою відьмою, – продовжувала Обі-Ванесса, спостерігаючи за багаттям, що повільно згасало. Енна раптово зрозуміла, що співрозмовниця навмисне виводить її на емоції.

– Але усвідомила, що мені потрібно бути з вами, – схвильовано мовила Енна. Це вперше вона була настільки чесна з кимось, вперше говорила, що думала, нічого не приховуючи. – Я… я відчула, що належу до Бурштинових відьом. Дух вогню розповів мені, хто ви.

Обі-Ванесса підійшла ближче, і Скайвокер вловила аромат трав. М’ята і кропива. Така незвичайна, але приємна, суміш запахів.

– Ти вже вмієш спілкуватися з духами, – зацікавлено промовила Кенобі, – похвально. І мені хочеться подивитися, як розвивається твій дар, Енно. Я буду твоєю наставницею.

Скайвокер кинулася обіймати відьму. Кенобі не заперечувала. Сама обняла ученицю – ласкаво і ніжно.

– І можеш називати мене Обі, – сказала жінка.

– Звичайно, – радісно шепнула їй на вухо Енна, притискаючи Ванессу до себе.

– Тільки не нахабній, молода відьмо. І не забудь: сьогодні ввечері відбудеться перший урок. Раджу не спізнюватися.