У разі пожежі

До парадного входу фешенебельної ресторації «Авалон» на алеї Діаґон простягалася червона доріжка, вздовж якої вишикувалися фотографи з британських та парочки закордонних видань, і спалахи їхніх камер сповіщали про появу відомих чарівників. Ті роз’являлися на початку килима і позували з білозубими посмішками. Дамблдор махав репортерам, наче маґлівська королева.

— Це найбільша світська подія осені! — тарабанила у мікрофон радіоведуча, ведучи пряму трансляцію і заодно задихаючись від захвату.

— Я так не женитимусь, — пробурмотів Реґулус.

Весілля поділялося на дві частини — офіційна зі святом марнотратства і гламуру для нареченої, і афтер паті, щоб Сіріус міг оклигати від цього в колі близьких. Хоча… не схоже, щоб він дуже страждав. З’явившись на червоній доріжці, наречений крутився перед камерами чи не вдвічі довше за пані Нотт, яка відчувала нагальну потребу продемонструвати всім свою родинну реліквію — магічне кольє з гробниці єгипетських фараонів, що дарувало своїй носійці ілюзію жовтих котячих очей з вертикальними зіницями.

«Може, то я йому заздрю», — Реґулус сьогодні красувався в подобі страшного лисуватого маґла невизначеного віку в малиновому піджаку (піджак був умовним знаком для своїх). Коли він побачив цю свою личину, Крічер пробурмотів, відвівши очі «Я обирав по фігурі, щоб не підганяти костюм». Стелла вже кілька разів наближалася до Реґулуса, але могла видати тільки незв’язне гигикання з приводу його зовнішності. Словом, Крічеру пора на пенсію.

Нарешті Сіріус потішив як слід своє самолюбство і пішов всередину. Реґулус послідував за ним, а фотографи лишилися чатувати на наречену у сукні від самої себе. В просторій залі ресторану встановили арку, під якою мало відбуватися вінчання. Її оповивали численні квіти, що ставали то білими, то золотими залежно від того, як на них падало світло. Час від часу котрась квітка закривалась, а тоді розкривалася знову, з лілії перетворюючись на троянду і навпаки.

Подружкою нареченої була Стелла, яка десь завіялася у вирі останніх приготувань, а позаду Сіріуса у ролі дружби стояв Гаррі Поттер. Він був копією свого батька. Буе.

Реґулус роззирнувся залою. Нарцисса так і не з’явилася. Шкода, він витратив купу нервів, вмовляючи Сіріуса запросити її, бо хотів побачити кузину бодай здалеку. Зате він міг споглядати Андромеду, яка нишком курила у відкрите вікно. Можливо, й добре, що Нарцисса не прийшла. Ото вже точно, що життя пролетіло в один змиг ока — раз, і всі знайомі Реґулуса вже середнього віку. Йому було легше сприймати дорослу версію Німфадори, аніж Андромеду з характерними для курців зморшками навколо рота.

Серед гостей було безліч інших напівупізнаваних облич: от клятий Аластор Муді, який позбувся половини носа завдяки Реґулусу у той раз, коли намагався його вбити (до речі, за допомогою Темної магії), Ремус Люпин — ото життя його потягало, нинішня пані Паркінсон, яка була першою красунею Реґулусового випуску. Дамблдор, Макґонеґел і Слизоріг, вже зовсім старі. Макнейр і Мальсибер мали чудовий вигляд, Рабастана і Барті Реґулус, на щастя, тут побачити ніяк не міг.

З вулиці почулося пожвавлення і клацання фотоапаратів. А от і наречена. Реґулус озирнувся разом з усіма і помітив, як під стіною тихенько прокралася до вільного стільця Нарцисса. Можливо, було поганою ідеєю прийти повитріщатися на всіх цих людей. Пані Мелфой супроводжував високий світловолосий юнак — поза сумнівом, її син, чия зовнішність була моторошною сумішшю рис Люціуса і, прокляття, самого Реґулуса.

Реґулус смикнув кутиком рота. Нарцисса була гарна, без сумніву, але це вже доросла жінка, а не дівчина, з якою він товаришував. Не відчув радості, яка охоплює тебе, коли бачиш близьких. В якомусь сенсі вони всі померли — час, як вправний фокусник, підмінив їх дорослими.

***

Сукня нареченої була безперечно неперевершеною (напевно, для дизайнерки це дуже відповідально — пошити весільне вбрання самій собі). Талія з цим завданням впоралася прекрасно. Вузька сукня привертала увагу довгим шлейфом, на якому то вигиналися стебла золотих рослин, то пурхали наче живі вишиті золоті птахи. Виріз на спині відкривав лопатки Талії, а спереду сукня, навпаки, була дуже закритою, з високим мереживним коміром, що защіпався на шиї, наче намисто. Волосся було зібране у високу зачіску, в якій виблискували доволі скромні на вигляд камінці — напевно, насправді вони коштували шалених грошей.

Стелла теж була у вузькій сукні золотої барви, з вигадливою зачіскою: світле волосся закручувалося великими кільцями з чималими трояндами золотого кольору в центрі кожного завитка. З такою зачіскою і своєю моторошно-гарною зовнішністю Стелла нагадувала якусь принцесу фейрі.

Це все, що Герміона відзначила, решту церемонії гризучись майбутньою розмовою з друзями. Бо за минулий тиждень вона так і не розповіла їм нічого. Переважно тому, що Рон раптово замутив з Лавандою і тепер вони тільки тим і займалися, що обжималися по кутках. На її гранично ввічливе прохання приділити їй трохи часу Рональд заявив, що має багато справ. А Гаррі планував лишитися у Блеків на неділю. Тобто Герміона мала розповісти їм просто тут, на весіллі. Це буде катастрофа.

Наприкінці церемонії Талія крутнулася кругом, і її шлейф спурхнув геть, обернувшись золотими птахами. Присутні захоплено охнули, замиготіли спалахи фотоапаратів (Герміоні закралася підозра, що репортерів заздалегідь попередили про цей вдалий кадр). Тепер сукня Талії ледь сягала кісточок, до стегна простягнувся розріз, роблячи вбрання значно пристосованішим до руху. Герміона замилувалася цим елегантним пристосуванням краси до практичних цілей. Сіріус заплескав своїй дружині, а тоді притягнув її за стан і поцілував. Гості дуже схвально оцінили пристрасність поцілунку.

— Це там Мелфоїха? — спитав Рон.

До молодят вже вишикувалась черга охочих привітати і серед них справді була пані Мелфой.

— Вона ще має наглість припертися, — зморщила носика Джіні.

— Сіріус її сам запросив, — сказав Гаррі.

— І що? — гмикнув Рон. — Не могла відмовитися? Це ж слизеринка.

— Талія теж, — нагадав Гаррі, на що Рон промовчав з дещо осудливим виглядом.

Герміону замлоїло з новою силою. Так, розмова безумовно буде катастрофою. Тож вона ще трохи наважувалась, а потім ще. І ще. Гості розсілися за столами і наминали смачні наїдки, а вона ледве колупала в тарілці. Рон періодично з осудом бубонів щодо Стелли, яка теревенила з молодшим Мелфоєм в іншому кінці зали. Коли наблизився час танців, Герміона мусила визнати — далі відкладати нема куди.

— Мені треба дещо сказати вам, — мовила вона, поки друзі не розбрелися веселитися.

Люди з-за найближчих столиків посунули до танцювального майданчика і вона могла більш-менш вільно висловлюватися.

— Отож, — Герміона на мить відволіклася на пані Забіні, яка саме прощалася з молодятами.

Жінка не була такою красивою, як її син, і не була схожою з самою Герміоною. Та Герміона ні на кого в тій сім’ї не подібна! Вона знову повернулася до друзів. Гаррі, Рон і Джіні очікували.

— Влітку, коли загинули мої батьки, я отримала документи від нотаріуса, — в цей момент вона сама не вірила, що дочка Снейпа. Не вірила, що зараз вимовить це вголос.

Якби не бачила документів… ні, навіть не так — якби вона раптом не стала носійкою вогнечарів, то все це здавалося б чистим абсурдом.

— Коротше, серед документів було чаклунське свідоцтво про народження, в якому зазначалося, що… — у Герміони всередині її свіжонабута сила боролася з крижаним жахом, кидаючи її то в жар, то в холод. — Пам’ятаєте, Невіл казав, що Снейп був заручений?

Джіні кивнула, хлопці зосереджено слухали.

— Ну от у тому свідоцтві було написано, що я дочка цих двох, — підсумувала Герміона.

Реакції не було.

— Я дочка Снейпа і тієї Морров, — уточнила Герміона, почуваючись ідіоткою.

Джіні насупилась, Гаррі кліпнув.

— Такий дивакуватий розвод, — по хвилі зморщився Рон.

Джіні і Гаррі виглядали розгубленими. І в очах у них теж світилась недовіра.

— Розвод? — перепитала Герміона.

Рон відкинувся на спинку стільця.

— Та це якась маячня, ти на драматичне життя Блеків надивилась? Могла би придумати кращий жарт.

Схоже, він навіть думки не припускав, що Герміона може казати правду.

— Знаю, це звучить дивно, — почала вона. Боже, варіанту, що їй доведеться їх переконувати, вона не передбачила. Вона була впевнена, що друзі розізляться, бо їх завжди злить усе, пов’язане зі Снейпом.

— Дуже дивно, аж починаєш думати, що в тебе проблеми з тим, що ти маґлонароджена, — якимось поблажливим тоном додав Рон.

— Що? — здійняла брови Герміона.

Джіні потерла шию, дивлячись то на брата, то на неї, Гаррі теж все ще виглядав спантеличеним.

— Звісно, це не твоя провина, бо чистокровці кого завгодно заїбуть своєю зневагою…

— Яка, блін, провина, ти про що взагалі? — у Герміони виникло відчуття, наче вони говорять різними мовами.

— Та кажу ж, не твоя, — замахав руками Рон. — Просто симптоматично, що ти обрала саме такий «сюжет», — він зобразив пальцями лапки, — для розводу і це сумно, бо загалом ти крута людина, але видно, що тебе задіває, що ти єдина в нашій компанії маґлонароджена.

— Роне, — шикнула Джіні.

— Лаванда каже… — провадив він далі.

— Та пішли ви в сраку! — не стерпіла Герміона. Запахло паленим. — І ти, і Лаванда!

Рон тріумфально посміхнувся:

— А чого це тебе так бісить Лаванда?

— Е, Герм, — Джіні вказала пальцем на руку Герміони.

З-під долоні, яка лежала на столі, потягнувся димок. У животі вирував вогняний вихор. Герміона ледве відліпила руку від скатертини — на тій лишилися пропечені сліди від її пальців. Маленькі іскорки починали танцювати на долоні.

— Чорт! — Герміона рвонула геть, не дуже розуміючи, куди біжить.

Вона пролетіла повз танцівників, намагаючись нікого не торкнутися своїми займистими кінцівками. Що робити, що робити, чорт забирай?! Вже на виході з зали її руку оповило полум’я.

— Гей! — гукнув їй хтось, але вона тільки прискорилася. Треба знайти місце, де не буде людей.

І блокологія, їй потрібна блокологія. А раптом вона зараз вибух влаштує? Це можливо? Викинути думки з голови, викинути думки. Та їх наче й нема, самі емоції, а як викинути їх?!

Хтось схопив її за плече і штовхнув у найближчі двері.

— Обережно! — вигукнула вона і ледь не заверещала від жаху, побачивши незнайомого стрьомного мужика.

А потім помітила малиновий піджак — а, точно, це Реґулус. Він підняв долоні, продемонстрував, як вони засяяли синім, і міцно схопив спантеличену Герміону за руку. Відчуття було таке, наче в дуже гарячий день підставити долоню під крижану воду. Аж пальці зсудомило. Вогонь з жалюгідним шипінням зник. Втім, Герміона й далі почувалася паршиво, щоки палали і кровожерне полум’я нуртувало всередині.

— Полегшало? — спитав Реґулус.

Замість слів друга рука Герміони почала огортатися димком.

— Гаразд, тоді… відкрий рота, — приголомшив заявою Блек.

— Що? — відхилилась подалі Герміона.

— Піджену тобі ще холоду, — спокійнісінько відповів він. — Звучить упорото, я знаю.

А оце часом не якийсь тупий жарт? Почуваючись максимально по-дурному, Герміона розкрила рота. Реґулус дмухнув. Біла пара невдало ковзнула щокою Герміони, від чого шкіра заніміла і вії на правому оці вкрились інеєм. Вона заплющила очі, щоб вберегти їх. Блек трохи припідняв її підборіддя і дмухнув ще раз. У Герміони страшенно занив котрийсь з зубів, а тоді холод прокрався в легені й розійшовся тілом. Полум’я не без спротиву, але таки вгамувалося. Ще кілька хвиль і вона аж затремтіла від холоду, що пробирав до кісток.

— Годі, — захрипло попросила вона.

Блек припинив чарувати. З нього злетіла чужа личина і тепер він знову був собою. А ще стояв дуже близько, Герміона бачила кожну вію і відчула ледь вловимий запах його парфуму. Підмітила, що очі в нього карі, а не сині, як у Сіріуса. І раптом зніяковіла. Реґулус наче відчув цю зміну настрою, прибрав руку з її підборіддя і пригладив коротке волосся на потилиці. Його очі розширились від здивування, бо чужа зовнішність була з довшим волоссям.

— Дія зілля закінчилася, — підтвердила Герміона.

— Упс, — Реґулус трохи відступив.

— Дякую за допомогу, — Герміона кашлянула, почуваючись так, наче застудилася. — Що це за закляття?

— Це не закляття, — вигнув брову Блек. — Просто я неймовірно талановитий.

— Ясно, — Герміона дуже пишалась, що змогла вимовити це саркастично, бо насправді відчула, як від його жесту тепла (наскільки це було можливо в її стані) хвиля колючок перебіглася вниз по хребту.

— Це якась фамільна фішка? — спитала вона, намагаючись виглядати невимушено.

— Майже, — Реґулус нарешті відійшов на достатню відстань, щоб Герміона могла видихнути вільніше, і сперся ліктями на якийсь високий стіл. — У Блеків трапляються додаткові магічні витребеньки, але щоразу це щось своє, а не однаковий дар, як, наприклад, інтегрований Зложар.

Схоже, він не вважав її за маґлороджену. Тому якась вперта частка Герміони підштовхнула її заявити:

— Ну а я взагалі маґлонароджена. Виходить, не завжди воно і фамільне.

Вона не знала, чого вперлася в брехню, якій лишилось жити добу. Хоча ні, знала. Блек же колишній Смертежер. Якби він вважав її бруднокровкою, то не просто не відповідав би так мило на її тупі листи, а ще би руки мив, випадково до неї торкнувшись.

На її подив, він не став сперечатися, чи можуть маґлонароджені мати такі здібності. Просто кивнув, та й по всьому.

— То в день твого повернення це теж ти не дав мені спалити все навкруги? — раптом зрозуміла Герміона.

— Гм, — зробив вигляд, що замислився, Реґулус. — Напевно, тому Ґрим мене й повернув. Щоб ти не спалила щойно поверненого Сіріуса і не зіпсувала чесну працю замогильної собаки.

Герміона не втрималася від смішка, але за ним настало незручне мовчання. Вона роззирнулася навкруги — це була якась підсобка з високими столами і складеними одне на одного стільцями. Вона вмостилася на одному зі столів.

— То як воно, бути єдиною чарівницею в сім’ї? — спитав Реґулус підкреслено нейтральним тоном. — Певно, твої батьки великі поціновувачі грецької міфології, якщо дали тобі таке ім’я.

Чарівники теж добре знали грецькі міфи, от тільки сприймали їх як епос про могутніх магів минулого.

Ім’я, так. Воно і справді дивне для маґлівського світу.

— Ти розбираєшся в маґлівських іменах? — здивувалася Герміона.

— Я відвідував маґлознавство, — спантеличив її своїми шкільними інтересами Блек.

Тут Герміона вже не стрималася:

— Хіба порядні Смертежери таким цікавляться?

Прозвучало різкувато.

Реґулус дивно посміхнувся.

— Не дуже розумію, нащо Стелла і тобі розповіла мій захопливий життєвий шлях, а не тільки Поттеру.

Герміона знизала плечима. Один невірний крок — і її побрехеньки розтріскаються так, що докупи вже не складеш.

— Я вмію шукати інформацію, — бовкнула вона. — Ми з Гаррі ходили вночі в Заборонену секцію бібліотеки.

— Я не думаю, що там знайдеться щось про горокракси, — глузливо сказав Реґулус.

Герміона помовчала. Розмова зводила її на манівці. Все виглядало занадто підозріло — її вогнечари, її ім’я, те, в які секрети її посвячували. До всього їй щойно спало на думку, що Реґулус найпевніше був знайомий з її матір’ю. Чорт, нащо вона взагалі збрехала? Могла б спитати щось про Морров. Не кажучи вже, що не сьогодні завтра правда випливе. Ну ок. Іншого шляху нема.

— Мої батьки загинули цього літа від рук Смертежерів, — сказала Герміона.

Реґулус перемінився на обличчі.

— Мені шкода.

Герміона кивнула. Ритуальні фрази співчуття вже зовсім не викликали емоцій. Ними нікого не повернеш. Часто вони просто ввічливість.

— А після того я дещо дізналася, — додала вона. — Я так розумію, ти вже й так здогадався завдяки моєму «інтегрованому Зложару».

Реґулус самовдоволено посміхнувся.

— Тобто ти маєш стосунок до Морров?

Герміона ствердно кивнула.

— І ти щойно збрехала?

— Це з якого боку поглянути, — прохолодно відзначила Герміона. — Мене виховали маґли. Я стовідсотковий продукт маґлівського суспільства, скільки б разів чистокровною не була. Я не жила у замку, де можна чаклувати змалку, бо це ніхто не відстежить, я не мала книжок з цього світу і не знала про його існування до своїх одинадцяти років. І вже точно не почуваюся ущємльоною, бо не весь магічний світ належить мені.

Реґулус мить поміркував над її словами.

— Гаразд.

— Що «гаразд»?

— Не гаразд? — підняв брови противний Блек, який чомусь не збирався з нею сперечатися про чистокровців.

У Герміони на язику крутилося, що він не став би їй писати, якби вона була маґлонародженою… або вона перебільшувала значення цього листування. «Взагалі-то, Герміоно, ти про свою матір збиралася розпитувати», — нагадала вона собі.

— Ти часом не знав Ґіневру Морров?

Блек захоплено присвиснув і вельми пожвавився.

— То ти її дочка. Тобто твій татко Снейп?

Ніщо не цікавить людей так, як плітки. Герміона постаралася змайструвати на своєму обличчі максимально красномовний вираз «А що тут такого».

— Так, — не відхилятися від цілі, — і я хотіла б дізнатися, чи знаєш ти щось про М…

— А Снейп в курсі? — Блек сяяв, як начищений казан.

— Так, — тепер Герміона намагалася виразом обличчя засудити пліткарство.

Але кого б це присоромило?

— І він про тебе не знав чи що? — шкірився Блек.

— А відколи це тебе стосується? — схрестила руки на грудях Герміона.

Блек все одно не застидався.

— Ти завдяки язикатій Стеллі знаєш про мене тупо всі інтимні подробиці, — розвів руками він.

Теж правда. Хіба що слово «інтимні» викликало якісь не ті асоціації. Блек посміхнувся ще ширше, наче й це було написано в Герміони на обличчі.

— Снейп теж дізнався цього літа, — поспішила сказати вона, перш ніж Реґулус дурнувато пожартує. — То ти знав Морров?

— Зовсім трохи, — відповів він.

Герміона відчула розчарування.

— А як ти знав, що твої чари мені допоможуть?

Блек знизав плечима.

— Ніяк. Спробував — вийшло.

Герміоні лишалося тільки похнюпити носа. Снейп не хоче ділитися з нею історіями про Морров. Блек з нею не спілкувався.

— Чому вона намагалася пограбувати Ґрінґотс? Це Волдеморт наказав? — все ж спробувала відшукати дещицю відомостей вона.

— Не знаю, — криво всміхнувся Реґулус. — Що це була вона, стало відомо вже після того, як я… — він на мить завагався.

«Гадаю, я мав померти того дня».

— …я провалився в часі. А загалом я не спілкувався ані з нею, ані зі Снейпом.

Ще одна примарна надія почути про Морров розтанула. Герміона обдумала його відповідь. Певно, було неввічливо питати, але в цій кімнаті, здається, ніхто не парився про ввічливість, тож:

— А як ти, власне, став Смертежером? І де твоя Мітка?

— А як ти знаєш, що в мене її нема? — здивувався Реґулус.

— Бо ти рукави закочував, — Герміона відчула, як рожевіють щоки. — Ну. В Лондоні.

У Реґулуса було таке обличчя, наче він Зробив Певні Висновки, від чого Герміона тільки більше почервоніла.

— Лякає твоя спостережливість, — зовсім не налякано повідомив він зрештою.

Герміона вирішила розставити всі точки над і:

— Ти свідомо уникаєш обговорення цієї теми, відповідаючи питаннями на питання?

Блек поглянув кудись убік, смикнув кутиком рота (тут Герміона звернула увагу, що це якийсь його характерний жест, але ще не розуміла, що він позначає). «Можливо, в мене шпигунство в генах», — підсміхнулась вона до себе. Реґулус випростався і сховав руки в кишенях штанів.

— Що б я не сказав, це звучатиме як своєрідне виправдання.

Герміона не дуже розуміла, до чого він хилить.

— А ти не вважаєш себе у чомусь винним, щоб виправдовуватися? — припустила вона.

Реґулус зберігав нейтрально розслаблений вираз обличчя, що починав здаватися Герміоні своєрідною маскою.

— Ні, я просто не впевнений, чи доречно таке слухати людині, чиїх батьків нещодавно вбили Смертежери. Це може бути… боляче?

Герміона приголомшено кліпнула. Вона була готова почути що завгодно, але не це.

— Звісно, я приймав свої рішення сам, тож і винний загалом я, — Блек знову пригладив коротке волосся на потилиці. — Водночас були обставини, які мене не виправдовують, але дають розуміння, чим Смертежери приваблювали таких, як я. Це може бути неприємно чути. Про декого з моєї компанії мені й самому важко думати як про… — здавалося, він підбирав слово. — Як про людей. І про декого з Ордену фенікса теж, але це інша тема. Факт, що з погляду маґлонароджених чи вихованців маґлів всі Смертежери однакове лайно. Я б саме так і вважав, якби був на іншому кінці цього суспільного розколу.

— Окей, — Герміона не могла оговтатися від здивування. — Тепер мені втричі цікавіше почути.

Реґулус коротко засміявся.

— Весілля брата перестає бути томним, — пожартував він.

Цієї хвилі двері розчахнулися.

— От ти де! — вигукнула до неї Стелла, а тоді помітила Реґулуса. Блек з підозрою оглянула театр дій. — А що ви тут робите? — звузила очі вона.

Герміона відчула неймовірне розчарування. Як невчасно! Їй страшенно кортіло почути історію Блека, але поїзд уже пішов.

— Ведемо бесіду, — штивно мовив той.

— Ясно, — протягнула Стелла все ще з підозрою в очах. — Пора відправлятися на подальшу тусню додому.

— Ти теж з ними? — трохи здивувався Реґулус, повернувшись до Герміони.

— Звичайно! — замість неї відповіла Стелла. — Я забороняю лишати мене в товаристві старікашек і Поттера!

Герміона засміялася з драматично обуреного тону Блек, а тоді спитала Реґулуса:

— А ти ні?

— Там буде весь Орден фенікса, а я помер для вечірок, — нагадав він.

Розчарування тільки посилилось. Герміоні дуже захотілося знову вирушити гуляти Лондоном втрьох. Але це весілля Стеллиного батька, їй не до того.

— Ну… бувай, — махнула вона Блеку.

— Не забудь притягнути свою дупу в Ґримове Лігво завтра, будуть тільки свої, — докинула Стелла. — І торт.

Реґулус у відповідь лише театрально вклонився і роз’явився.

***

Реґулус рухнув лицем у подушку і лежав так, поки не забракло повітря. Тоді підняв голову, глибоко вдихнув і знову драматично плюхнувся у подушку. Що це за вечір відвертостей він собі влаштував? Мерлін, він справді планував поплакатися Герміоні про свою тупість? Він ще раз набрав повітря, а тоді загарчав у подушку. Почувався жалюгідним. Бо поплакатися таки дуже хотілося. Але він сильніший за це. І завтра не притягне свою дупу до Ґримового Лігва, щоб точно не плакатися. За тортом можна відіслати Крічера.

Реґулус перевернувся на спину. Можливо, в цій позі зручніше почуватися жалюгідною істотою, яка б дуже хотіла отримати співчуття від людей, в яких не має права його шукати. Наприклад, цієї миті його жалюгідність доводить те, що він думає «людей», коли йдеться про дуже конкретну людину. Щоб не осмислювати, що це може означати, його думки панічно перескочили на тему того, що Герміона — дочка Снейпа. Про це дуже дивно думати. Вживу він Снейпа ще ні разу не бачив після повернення, тож уява підсовувала тільки образ двадцятирічного юнака. Так можна собі мозок зламати. Реґулус прикрив очі, міркуючи про те, коли ж закінчиться ця «акліматизація» до іншого часу. Чи він завжди буде перечіпатися через такі невідповідності?

Ідея заплющити очі теж була не найкращою. Так він умить згадав обличчя Герміони. Дуже близько. Видно кожну нерівність на губах. Він сів на ліжку, струснув головою, а тоді озирнувся на навічно приклеєні закляттям вирізки з газет про діяльність Темного Лорда. Реґулус якийсь час глипав на це щастячко, шукаючи в собі почуттів з цього приводу. Відчував тільки втому. А потім йому дещо спало на думку. Він торкнувся стіни кінчиками пальців. Зосередився. Якщо холод пробереться по самій стіні, то, можливо, вдасться відклеїти ці папірці. Іній з тріскотінням поповз вгору, але вкрив собою вирізки. Реґулус відсмикнув руку. За кілька хвилин морозний візерунок щез без сліду і він спробував заново.

Десь з десятої спроби і вистудженої наскрізь кімнати впертість Блека взяла гору. Аркуші відділилися від стіни і ковзнули вниз. Наче шматочки шкіри, скинутої змією.

Реґулус скинув піджак і відгорнув рукав, щоб подивитися на оновлену шкіру передпліччя. Певно, пора звикнути. Рухатися далі. Зрештою, доля сама підсовує йому чистого листа.