Цього ранку

Робота для Осіннього Фікрайтерського З’їзду 2021

Ключ: Какао і шкарпетки

Особливо прохолодного ранку, Ньютон знову запізнювався. Це було звичним явищем.

– Гей, Германне, я вже на місці! – Ґейзлер залетів у лабораторію з підносом та пакунками. Він світився від щастя по незрозумілим для Готтліба причинам.

– І тобі ранку, Ньютоне, – Ґейзлер зазвичай не вітався, а просто повідомляв про свою присутність, але це не значить, що Германн мусив робити так само.

Ньютон швидко скинув свою чорну кожанку, розклався на своїй половині, кинувши деякі з пакетів під стіл. Тоді він поставив два гарячі горнятка на стіл Германна.
Незвичний запах змусив Готтліба різко відірватися від свої розрахунків.

– Ньютоне, що це?
– Це какао, розумник! – Ньютон щиро посміхався, притягуючи до себе стілець, аби сісти поряд.
Готтліб нарешті збагнув.
– Що ж, дякую. Дивно, що ти знову не приніс той жахливий чай з їдальні.
– Нічого дивного тут немає, я просто вирішив зробити для нас какао. І це було важкувато, я ледве випросив молока на кухні, а какао довелося шукати вже за межами Шаттердому і писати довзіл, аби його пропустили, – тепер чоловік самовдоволено посміхався.
– Скільки старань і все для двох чашок какао?
– Вже почався грудень, а отже все варте того, аби випити горнятко, – Ньютон надпив із свого. – І не треба на мене так підозріло дивитися, ти хоча б спробуй!

Германн нечасто пив какао. Він знав його смак лише завдяки шкільній їдальні, яка чомусь вирішила давати подібне дітям.
Але смак цього какао відрізнявся. Це не був дивний порошок, розведений водою. Це було справжнє задоволення, від якого на душі ставало по-дитячому тепло і все чого хотілося це залізти під ковдру і ні про що не думати.
Ньют наче прочитавши ці думки на обличчі свого колеги, щиро усміхнувся.
– А я казав, що треба спробувати. Я впевнений, що роблю найсмачніше какао з усіх.

Германн розслаблено відкинувся на спинку стільця, гріючи руки об досі гарячу чашку і слухаючи розповідь Ньютона про те як його мама вчила його варити справжнє какао.

– Чекай, забув ще, – Ньют зірвався з місця і побіг до свого столу, змусивши Германна смикнутися.
– Так, я знаю, що це дурниці, але у мене вдома на початку грудня ми завжди дарували один одному різні дивні шкарпетки. У мене є з зеленими динозаврами та синіми і в тебе є можливість обрати собі пару, якщо, звісно, хочеш, – Ґейзлер поклав шкарпетки на стіл, беручи чашку назад до рук і з надією дивлячись на Готтліба.

Останній був відверто здивований. Подібне для нього було вперше. У нього в голові не вкладалося чому Ньютон раптово вирішив поділитися сімейними традиціями, але все одно від цього на душі було якось тепло і приємно.

– Так, звісно, – Германн протягнув руку та взяв ту пару, що з синіми. – На жаль, я не маю нічого для тебе.
– Ти й не повинен, я просто вирішив, що було б непогано порадувати хоча б когось.

У такі моменти Германн думав про те, якби не Ньют, він би давно схибнувся тут. Готтліб слабо посміхнувся у відповідь.

– Ньютоне, я дуже вдячний за те, що ти робиш для мене, – Германн висловив раптову думку, що прийшла до його голови.

Ньютон видихнув і розслабився.
– А тобі дякую що приймаєш все, що я ось так підношу.

Вони зустрілись поглядами і усміхнулись один одному. На душі в обох стало спокійно і вони дозволили собі провести цей ранок, не турбуючись про роботу.