Дзінгу 1.2

-Ось видно, що ти зовсім не слідкуєш за релігією у країні, як так можна, – ядовита усмішка, прикрите лице… Зовсім не подібна на доброзичливу людину. До того ж, хто вірить шаманкам, що просто так приїджають у чужу країну?

-Ви знову хочете розповісти мені якусь легенду з реалігії вашого острова, щоб я додала її у нашу імперію?,- з посмішкою промовила жінка у чорному кімоно. «Навіть з тими, хто не приємний тобі потрібно вести себе так, наче їхня компанія – найліпше, що траплялося у вашому житті»: наче сказав голос у голові, шукаючи виправадння імператриці, що хотіла почути цікаву історію. Навіть, якшо вона вигадана.

-Богиня Аматерасу Ōхіруме но мікото, що осяює вісім островів своєю величністю, від якої походять всі сьогуни та імператори островів. Жінка, що створила сонце, відкриваючи великі оранжеві хмари над Цукусі знову зійде поглянути свої володіння, освічуючи весь світ золотими прикрасами, тоді сонце буде яскравіше, а хмари червоними, великий щит закриє людей від яскравості небесної сили. Її біле кімоно та червоні пояси зроблені з найліпшого шовку у всесвіті, а прапори, наче і є частиної її тіла, адже вона ніколи не знімала їх через любов до народу. Коли з червоних хмар появляться прозорі сходи дівчинка спуститься як колись після свого народження вона піднялась через слова її творців Ідзанаґі но мікото й Ідзанамі но мікото. І тоді небо так близько як і колись при народженні власниці неба,-розповіла легенду, яку повторюють рік від року шаманка. Звичайно всі очікували на прихід богині, заради якої створили багато святилищ в її імя. Але багато повторювань її імені було занадто.

-І ви справді думаєте, що вона прийде саме цього року? Всі жриці це повторюють по черзі, чому я маю повірити зараз саме вам?,- коротко й точно сказала володарка, щоб не казати настільки довгу промову.

-Хаха, не може бути, що всі таке казали, завтра буде ще одна церемонія, де я би могла розповісти вам більше, панна Дзінгу. Ну при умові, якщо я вас все ще зацікавила, чи ні?,- промовила юнка і вже збиралась йти, але її тримала відповідь володарки архіпелагу Цукусі.

–Ні, ви мене зовсім не зацікавили, церемонія буде без мене,- швидко й якось розсерджено сказала імператриця й рушила кроком далі по саду.

Червоні клени й сакура, що осипалась, наче під ноги диктаторки. Шелест листя й вітру, що наспівує невідомі мелодії із далеких країв, створювали одну композицію. По правді кажучи, цю мелодію імператриця з легкістю могла зрівняти із навчанням молодиш жриць і шаманів. Коли сяухаті легким звучанням відтворювала вітри та заспокоювала злих оні та богів, створюючи мелодію, що пробирала їхнє тіло до кісток. Жінка наче потрапила у свою реальність, де замість слів й думок панувала лише тиша. Шепіт музики й акуратно підібраних нот. Так й хотілось прикрити очі й заснути.